Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №953/8804/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

03 листопада 2026 року

м. Харків

справа № 953/8804/25

провадження № 22-ц/818/2936/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів – Савенка М.Є., Тичкової О.Ю.

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 12 січня 2026 року, постановлене суддею Сугачовою О.О.,

В С Т А Н О В И В :

23 серпня 2025 року ТОВ «Цикл Фінанс» в особі представника – Кеню Д.В. звернулося до суду з позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 , якою просить стягнути з останньої на користь позивача суму заборгованості за Кредитним договором № 22039000089721 від 08.10.2018 у розмірі 50 538,23 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 429,87 грн та 3% річних у розмірі 235,83 грн, а також суму судового збору в розмірі 2 422,40 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08.10.2018 між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ «Банк Кредит Дніпро») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 22039000089721. Відповідно до Кредитного договору, який складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро», розміщений на офіційному веб-сайті Банку: https://creditdnepr.com.ua/ та індивідуальної частини, якою є цей Кредитний договір, що разом становлять єдиний Кредитний договір, Банк зобов`язався надати Клієнту грошові кошти (далі Кредит) у тимчасове платне користування, а Клієнт зобов`язався повернути наданий Кредит, сплатити плату за Кредит (проценти та комісії), а також належним чином виконати інші зобов`язання у порядку, встановленому Договором. Кредит надається у формі кредитної лінії шляхом здійснення операцій (зняття коштів з Рахунку, платежі з Рахунку тощо) за рахунок ліміту кредитної лінії за поточним рахунком Клієнта, що відкритий в Банку (далі Рахунок). Операції використання ліміту кредитної лінії можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу (далі Картка). Договір набуває чинності з моменту підписання Сторонами цього Кредитного договору та діє до повного виконання Сторонами зобов`язань за Договором. Відповідачкою не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин ст. 526 та ст. 527 ЦК України. 15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено Договір факторингу № 15/12/21, відповідно до умов якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право вимоги до відповідачки за Кредитним договором № 22039000089721 від 08.10.2018. Згідно Договору факторингу сума боргу перед ТОВ «Цикл Фінанс» становить 50 538,23 грн, яка складається із: 40 411,35 грн - заборгованість по тілу кредиту; 1 243,52 грн - заборгованість по відсотках; 8 883,36 грн - заборгованість по комісії. Крім того, на користь позивача з відповідачки підлягає стягненню інфляційні втрати в розмірі 1 429,87 грн та 3% річних у розмірі 235,83 грн. Представник позивача просить стягнути з відповідачки на користь позивача зазначену суму заборгованості, а також суму судового збору у розмірі 2 422,40 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 12 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Цикл Фінанс» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Вирішити питання щодо судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 15.12.2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» було укладено Договір факторингу №15/12/2021, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право Нового кредитора до Відповідача за Кредитним договором. Таким чином, ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право належного кредитора до Відповідача за Кредитним договором. Повідомляє, що до позовної заяви помилково було надано витяг з реєстру Боржників за договором факторингу №28/03/24 від 28.03.2025 року, у зв`язку з чим долучає належним чином засвідчену копію належного доказу, а саме витяг з реєстру Боржників за Договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року за Кредитним договором № 22031000277780 від 21.01.2020 року, який ще раз підтверджує ті докази, на які посилався Позивач в позовній заяві та доданих документах, про факт переходу права вимоги до ТОВ «Цикл Фінанс». Вказує, що судом не було встановлено недоліків щодо встановлення факту переходу права вимоги за Договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року за Кредитним договором №22039000089721 від 08.10.2018 року, хоча на вимогу суду ТОВ «Цикл Фінанс» могло надати всі належні докази для підтвердження переходу до нього як фактора права вимоги за кредитним договором, в тому числі і Витяг з реєстру Боржників до Договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року. Також зазначає, що Договір факторингу є дійсними та в судовому порядку не оскаржувався.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт набуття ним права вимоги до відповідача за кредитним договором № 22039000089721 від 08.10.2018 року, згідно укладеного договору факторингу із АТ «Банк Кредит Дніпро» №15/12/21 від 15.12.2021 року.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.10.2018 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 22039000089721. (а.с.138-141,143-144).

Відповідно до умов зазначеного Договору, сума кредиту становить – 49 600,00 грн, строк кредитування 60 місяців, кінцева дата повернення кредиту 23.01.2021, цільове призначення – на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту становить 1,99% від суми кредиту. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у такому розмірі: 0,001% річних – на строкову заборгованість за Кредитом; 56,0% річних – на прострочену заборгованість за Кредитом.

З усіма істотними умовами кредитування відповідачка ознайомлена, що підтверджується її підписом у Кредитному договорі, в якому закріплено, зокрема строк Договору, строк кредитування, мета отримання кредиту, процента ставка за користування кредитними коштами, порядок повернення кредиту, тощо.

Крім того, відповідачка ОСОБА_1 ознайомлена з умовами кредитування, розміром відсотків, тощо, про що свідчить її підпис у Паспорті споживчого кредиту «Кредит готівкою (30-50) зі страховкою _Промо 60 міс.» від 08.10.2018. (а.с.142).

Тобто, відповідачка була належним чином повідомлена про умови кредитування зокрема щодо сплати відсотків, тощо.

Згідно із випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 08.10.2018 по 14.12.2021, первинний кредитор взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором № 22039000089721 виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором.

У свою чергу відповідачка ОСОБА_1 зобов`язалася повернути використану частину кредитного ліміту та виконати інші взяті на себе зобов`язання відповідно до умов Договору.

Однак, у процесі користування кредитом, відповідачка ОСОБА_1 не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за Договором та підтверджується випискою по рахунку. (а.с.12-118,130-131).

Як вбачається із виписки за Кредитним договором, за період 08.10.2018 по 14.12.2021 ОСОБА_1 регулярно користувалася кредитним лімітом, проводила операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, тощо. (а.с.12-118).

Проте, всупереч умов Кредитного договору № 22039000089721 відповідачка належним чином не виконала своїх зобов`язань за Договором.

15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено Договір факторингу № 15/12/21, відповідно до умов якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право вимоги до відповідачки за Кредитним договором № 22039000089721 від 08.10.2018. (а.с.121 зворотна сторона аркуша-127, 176-189).

Предметом Договору факторингу № 15/12/21 від 15.12.2021 є відступлення права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 8.2 Договору факторингу № 15/12/21 від 15.12.2021, передача Клієнтом реєстру Боржників Фактору здійснюється в наступному порядку:

п. 8.2.1 Клієнт зобов`язаний в день підписання цього Договору підготувати та передати фактору заповнений Реєстр Боржників у паперовому вигляді за формою, наведеною в Додатку № 1 до цього Договору, а також підготувати і передати фактору в електронній формі, електронною поштою або кур`єрською доставкою на електронному носієві (флеш карта, компакт диск та інші оптичні носії інформації) Реєстр Боржників за формою, встановленою в Додатку № 1 до цього Договору, з усіма заповненими даними про Боржників, які обов`язково повинні міститись в Реєстрі Боржників.

п. 8.2.2 У день отримання Фактором електронної форми Реєстру Боржників, Фактор формує та надає Клієнту для підписання Акт приймання-передачі Реєстру Боржників (додаток № 2).

Так, на підтвердження переходу від АТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Цикл Фінанс» права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Кредитним договором № 22039000089721 від 08.10.2018 в сумі 50 538,23 грн стороною позивача надано Витяг з Реєстру боржників до Договору факторингу № 28/03/24 від 28.03.2024.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 514 ЦК України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21) зазначено, що:

Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом №2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17 виснувано, що чинне законодавство не містить положень про те, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту сплати оплати новим кредитором на користь первісного кредитора заборгованості та інших платежів відповідно до договору відступлення права вимоги. Така вимога визначена законом лише щодо договору факторингу (ст. 1077 ЦК) чи може встановлюватися сторонами в укладених ними договорах.

В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 Верховним Судом зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст. ст. 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

У справі, що переглядається встановлено, що 15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу №15/12/2021, за умовами якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

Відповідно до п.3.1 договору підписанням цього договору клієнт гарантує, що йому належить право вимоги за портфелем заборгованості до боржників, зазначених у реєстрі боржників.

На підтвердження факту переходу від АТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Цикл Фінанс» прав вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 , позивачем надано договір факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, акт приймання-передачі реєстру боржників від 15.12.2021 до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, акт приймання-передачі прав вимог за договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, платіжну інструкцію №3251 про оплату за договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021.

Також, на підтвердження факту переходу від АТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Цикл Фінанс» прав вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 позивачем надано витяг з реєстру боржників.

Проте, з наданого витягу з реєстру боржників слідує, що право вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Цикл Фінанс» на підставі договору факторингу №28/03/24 від 28 березня 2024 року, а не на підставі договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, який долучений до позовної заяви.

Натомість матеріали справи не містять договору факторингу №28/03/24 від 28 березня 2024 року, укладеним між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс», за яким позивач набув право грошової вимоги за кредитним договором № 22039000089721 від 08.10.2018, укладеним з ОСОБА_1 .

Крім того, матеріали справи не містять акту приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу №28/03/24 від 28.03.2024, акту приймання-передачі прав вимог за договором факторингу №28/03/24 від 28.03.2024 та доказів на підтвердження оплати за договором факторингу №28/03/24 від 28.03.2024.

Сам витяг з реєстру боржників до договору факторингу №28/03/24 від 28.03.2024 не підтверджує перехід права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, від АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс».

До апеляційної скарги ТОВ «Цикл Фінанс» долучено витяг з реєстру боржників до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, згідно якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №22039000089721 від 08.10.2018 в розмірі 50538,23 грн.

Разом з тим, згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17.

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі №686/9366/20 (провадження №61-8136св22) зазначено, що тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченому ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що докази, які ТОВ «Цикл Фінанс» просить долучити до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції, існували на час розгляду справи судом першої інстанції.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, ТОВ «Цикл Фінанс» не надало доказів неможливості подання витягу з реєстру боржників до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відтак, долучений до апеляційної скарги витяг з реєстру боржників до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 не підлягає прийняттю та дослідженню апеляційним судом.

З врахуванням наведеного, правильним є висновок суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту набуття ним права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № № 22039000089721 від 08.10.2018 року, згідно укладеного договору факторингу із АТ «Банк Кредит Дніпро» №15/12/21 від 15.12.2021 року.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» - залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 12 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК.

Головуючий – Н.П. Пилипчук

Судді М.Є. Савенко

О.Ю. Тичкова