Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №300/8731/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/8731/25 пров. № А/857/20149/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П. І.,

суддів: Димарчук Т. М., Москаля Р. М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року (суддя Панікар І. В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.11.2025 № 092350010733 та зобов`язання відповідача призначити позивачу та виплачувати пенсію по втраті годувальника відповідно до статті 36 Закону України від 09.07.2023 № 1058-VI "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 27.10.2025.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.11.2025 за № 092350010733.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.10.2025 про призначення пенсії у разі втрати годувальника, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В решті позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Наголошує, що відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1058- IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника

Зазначає, що відповідно до пункту 2.18 Порядку № 22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров`я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров`я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку.

В наданих до заяви про призначення пенсії виписках з акта огляду МСЕК (довідки серії ВТЭ-8 № 084300 дата огляду 20.04.1992; ВТЭ-8 №067390 дата огляду 14.01.1991) зазначено, що огляд повторний. Виписка з акта огляду МСЕК при первинному огляді відсутня. Таким чином, відсутній первинний документ, що підтверджує факт встановлення позивачу інвалідності з дитинства до досягнення ним 18 років. Проте, як вважає скаржник, наведене не було враховано Івано-Франківським окружним адміністративним судом при дослідженні обставин справи та ухваленні рішення про задоволення позовних вимог.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до довідки МСЕК серії 2-18 ІФ № 029797 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - "з дитинства". Інвалідність встановлено безстроково.

Згідно із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 10.02.2025.

27.10.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії по втраті годувальника за померлого батька на підставі статті 36 Закону № 1058-IV.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.11.2025 за № 092350010733 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника згідно із статтею 36 Закону № 1058-IV у зв`язку із непідтвердженням настання інвалідності до досягнення 18-річного віку.

Вважаючи рішення відповідача неправомірним, позивач звернувся до суду для захисту свого порушеного права на соціальне забезпечення.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років (частина 2 статті 36 Закону №1058-IV).

З урахуванням послідовності та узгодженості медичних документів, відсутності доказів, що спростовують настання інвалідності у дитячому віці, а також незначного часовогo проміжку (шість місяців) між досягненням повноліття та первинним оформленням довідки, суд першої інстанції виснував, що інвалідність позивача фактично настала до досягнення 18-річного віку.

Отже, позивач належить до кола осіб, визначених частиною другою статті 36 Закону № 1058-IV, як особа, яка стала особою із інвалідністю до досягнення 18 років, а тому має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Судова колегія погоджується з вказаними висновками та вважає їх правильними з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Порядок призначення та виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника в солідарній системі врегульований Розділом V Закону № 1058-IV.

Так, абзацами 1, 2 частини першої статті 36 Закону № 1058-IV установлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Частиною третьою статті 36 Закону № 1058-IV визначено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно зі статтею 38 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно. Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім`ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.

Отже, право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника мають діти померлого годувальника, які не досягли 18 років, а також повнолітні діти померлого годувальника за умови, що вони набули статус особи з інвалідністю до моменту досягнення ними 18 років.

Пунктом 2.3 Розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок № 22-1 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначений перелік документів, який додається до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Так, крім документів померлого годувальника, перелічених у підпунктах 2, 3 пункту 2.1 Розділу ІІ Порядку № 22-1, до заяви додаються, зокрема: документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків особи, якій призначається пенсія, та померлого годувальника; свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 Розділу ІІ Порядку № 22-1, якій призначається пенсія; документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником; свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; документи про вік померлого годувальника сім`ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим; документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника.

Абзацом 1 пункту 2.18 Розділу ІІ Порядку № 22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Зміст наведеного вище пункту 2.18 Розділу ІІ Порядку № 22-1 вказує на те, що факт наявності у дитини померлого годувальника статусу особи, яка набула інвалідність до досягнення 18-річного віку, вважається підтвердженим за умови подання до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, фактично, на відсутності саме такого документа і наголошувалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, у зв`язку з чим позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Суд зазначає, що 15.11.2024 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1338 (далі - Постанова № 1338 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якою затвердив: Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії встановлення інвалідності (пункт 1 Постанови).

Пунктом 2 Постанови № 1338 установлено, що до введення в дію Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи": з 1 січня 2025 р. експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.

Абзацом 9 пункту 3 Постанови № 1338 визначено, що у разі коли актами законодавства передбачається підтвердження тих чи інших фактів або обставин, у тому числі рішеннями, довідками та/або результатами медико-соціальних експертиз, до приведення зазначених актів у відповідність з вимогами цієї постанови, для підтвердження цих фактів, зокрема для встановлення або продовження надання особам і дітям статусів, пільг, пенсій, допомог, компенсацій, надбавок, застосовуються рішення, витяги, інші документи, видані за результатами проведеного оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, за умови, що такі документи підтверджують зазначені факти.

Отже, з огляду на те, що згідно з нормами Порядку № 22-1 для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на повнолітню дитину померлого годувальника, яка набула статус особи з інвалідністю до моменту досягнення 18 років, покладається обов`язок надати пенсійному органу висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення вісімнадцятирічного віку, однак у зв`язку з набранням чинності Постанови № 1338, якою з 01.01.2025 повноваження зі встановлення особі інвалідності передано експертним командам з оцінювання повсякденного функціонування особи, то до моменту приведення норм Порядку № 22-1 у відповідність із положеннями Постанови № 1338 факт наявності в особи інвалідності (у тому числі такої, що набута в дитинстві) може підтверджуватися рішенням/витягом/іншими документами експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

У матеріалах справи є копія довідки МСЕК серії ИВФ-Р № 009813 від 09.07.1984, відповідно до якої позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. Як причину інвалідності зазначено "з дитинства".

Окрім того, у доданих позивачем до заяви про призначення пенсії виписках з акту огляду МСЕК, а саме довідці серії ВТЭ-8 № 084300, дата огляду 20.04.1992, та ВТЭ-8 № 067390, дата огляду 14.01.1991, зазначено, що огляд повторний та як причину інвалідності уточнено: "з дитинства".

Надалі, відповідно до довідки МСЕК серії 2-18 ІФ № 029797 від 11.05.1999, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. Як причину інвалідності зазначено "з дитинства". Інвалідність встановлено безстроково.

Своєю чергою, у пункті 16 Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 148/25/771/B від 23.05.2025 вказано: "Пацієнта скеровано на оцінювання повсякденного функціонування з метою зміни причини інвалідності (по втраті годувальника). Пацієнт є інвалідом 2 групи з дитинства довічно. В поле зору психіатрів потрапляв у 13-річному віці (згідно з випискою у 1979 р. вперше лікувався в психоневрологічному відділенні) (згідно з документацією, виписка з стаціонару історія Хвороби № 726/82 з діагнозом "епілептична хвороба"), та ще неодноразово лікувався в стаціонарі. Архівна документації МСЕК відсутня, проте наявна довідка МСЕК у пацієнта - дата огляду 1999 р., інв 2 групи з дитинства довічно".

Окрім того, суд звертає увагу, що в графі 17.1.4 Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 148/25/771/B від 23.05.2025 зазначено: група інвалідності - друга (II); дата встановлення інвалідності: 11.05.1999; встановлення інвалідності безстроково: так.

Отже, у наданих позивачем медичних документах, починаючи з первинної довідки МСЕК від 09.07.1984 та завершуючи витягом експертної команди від 23.05.2025, як причина інвалідності позивача зазначено "з дитинства". Жоден із досліджених судом документів не містить формулювання про виникнення інвалідності після досягнення позивачем 18-річного віку.

Водночас, враховуючи сукупність інших даних та документів, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що той факт, що первинне документальне оформлення інвалідності здійснено 09.07.1984, тобто через шість місяців після досягнення позивачем 18-річного віку, саме по собі не спростовує встановленої медичними установами обставини виникнення інвалідності саме у дитячому віці.

До того ж у витязі експертної команди від 23.05.2025 зазначено, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, а також наведено медичні відомості про наявність захворювання та перебування під медичним наглядом з 13-річного віку. Таким чином, медична історія захворювання узгоджується з формулюванням "з дитинства" та не містить суперечностей.

Відповідно до п. 2.18 розділу ІІ Порядку № 22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Тобто право на призначення пенсії по втраті годувальника особа, якій призначається пенсія, набуває лише за умови надання виписки з акта огляду в МСЕК та/або висновку МСЕК про те, що вона могла бути визнана інвалідом до досягнення 18 років.

З наведеного слідує, що є два випадки для призначення пенсії такого виду пенсії: як встановлення особі інвалідності до досягнення нею 18-річного віку, так і настання інвалідності у віці до 18 років.

Вказане також узгоджується з положенням ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV, за яким непрацездатними членами сім`ї померлого годувальника вважаються також діти померлого годувальника старші 18 років, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

Водночас формулювання "стали особою з інвалідністю до досягнення 18 років" не є тотожнім "отримали статус особи з інвалідністю до досягнення 18 років" (в формалізованому розумінні). Натомість їх необхідно тлумачити в такий спосіб, що стан здоров`я відповідних осіб фактично відповідав та/або мав передумови відповідати статусу інвалідності.

З урахуванням послідовності та узгодженості медичних документів, відсутності доказів, що спростовують настання інвалідності у дитячому віці, можливо дійти висновку, що інвалідність позивача фактично настала до досягнення ним 18-річного віку.

Отже, позивач належить до кола осіб, визначених частиною другою статті 36 Закону № 1058-IV, як особа, яка стала особою із інвалідністю до досягнення 18 років, а тому має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.11.2025 № 092350010733, яким відповідач відмовив у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника з посиланням на відсутність документів, згідно з якими позивач визнаний особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18 років, обґрунтовано визнано судом першої інстанції протиправним та скасовано.

Колегія суддів також погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.10.2025 про призначення пенсії у разі втрати годувальника, з урахуванням наданої судом правової оінки.

Доводи апеляційної скарги правильність наведених вище висновків не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до положень ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

З огляду на результат апеляційного перегляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 300/8731/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідачП. І. Сало

суддіТ. М. Димарчук

Р. М. Москаль