Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №300/976/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №300/976/26

Суддя: Сало Павло Ігорович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/976/26 пров. № А/857/30021/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П.І.,

суддів: Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача - Бігун Вікторії Петрівни, на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року (суддя Скільський І.І.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом щодо оскарження дій Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на підставі рішення суду у справі № 480/7818/20 від 05.02.2021 у Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради виникли грошові зобов`язання. З огляду на те, що відповідач виконав виплату коштів зі значною затримкою, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов про стягнення коштів задовольнити в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України. Представник позивача зазначає, що суд ухвалив рішення на підставі правового висновку щодо незастосування статті 625 ЦК України, від якого Велика Палата Верховного Суду у подальшому відступила (зокрема у постановах від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц та від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21). Крім того, на думку заявника, суд помилково виснував, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 у справі № 480/7818/20 не є рішенням про стягнення коштів, оскільки ним безпосередньо встановлено обов`язок відповідача здійснити виплату чітко визначеної грошової суми на користь позивача.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а порядок відповідальності за порушення строків виплати доходів врегульований спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Натомість приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових, сімейних та інших правовідносин, врегульованих спеціальним законодавством.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 у справі № 480/7818/20 має зобов`язальний характер (зобов`язано донарахувати та виплатити допомогу) і не є рішенням про стягнення коштів у розумінні цивільного законодавства, за відсутності зміни способу й порядку його виконання в порядку статті 378 КАС України. Також відповідач наголошує на нерелевантності правових позицій Верховного Суду, на які посилається позивач, оскільки вони сформовані у справах за наявності судових рішень безпосередньо про стягнення коштів.

Заслухавши суддю-доповідача та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 у справі № 480/7818/20, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населения Сумської міської ради щодо відмови донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в розмірі 6800,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач 18.04.2023 здійснив нарахування та виплату позивачу заборгованості з щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі 6800 грн.

Оскільки рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 у справі № 480/7818/20 виконано зі значною затримкою, позивач вважає, що має право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірні правовідносини щодо виплати щорічної разової грошової допомоги врегульовані спеціальним законодавством у сфері соціального захисту (Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), а відповідальність за порушення строків її виплати передбачена Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159, що виключає можливість застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України.

На думку колегії суддів, такі висновки відповідають нормам матеріального права та є правильними.

Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частина перша статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондує право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України, може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені приписи цивільного законодавства дають підстави дійти висновку про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З аналізу приписів статей 524, 533-535 і 625 ЦК України можна дійти висновку про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 18.07.2018 у справі № 2а-11853/10/1570.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі № 6-2759цс15.

Як правильно встановив суд першої інстанції, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 у справі № 480/7818/20 щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій.

Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради у спірних правовідносинах виступає як суб`єкт владних повноважень, який реалізує покладені на нього державою функції у сфері соціального захисту населення. Відповідно, відносини щодо нарахування та виплати позивачу соціальних допомог є публічно-правовими, а не цивільно-правовими. Між позивачем та відповідачем відсутні будь-які договірні чи інші цивільно-правові зобов`язання.

Покликання скаржника на те, що рішення суду від 05.02.2021 у справі № 480/7818/20 є рішенням про стягнення коштів обґрунтовано не взяті до уваги судом першої інстанції, з огляду на виражений зобов`язальний характер зазначеного рішення та способи захисту прав та інтересів особи при зверненні до адміністративного суду, визначені частиною першою статті 5 КАС України.

При цьому колегія суддів зауважує, що питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та Департаментом соціального захисту населення Сумської міської ради як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Враховуючи, що спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством і на них не поширюються приписи цивільного законодавства, колегія суддів вважає, що у Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради не виникло перед позивачем грошового зобов`язання у розумінні статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому щодо можливості застосування до правовідносин ст. 625 ЦК України колегія суддів зазначає, що стаття 625 ЦК України застосовується лише стосовно боржника та стягувача, які до цього перебували у договірних, цивільно-правових зобов`язаннях. До заборгованості, яка виникає внаслідок деліктних, трудових або публічно-правових відносин, стаття 625 ЦК України не застосовується.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відсутні цивільно-правові відносини між позивачем та відповідачем як суб`єктом владних повноважень, відсутні цивільно-правові порушення з боку відповідача, які мали б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними; при цьому у цій справі не встановлено цивільно-правової відповідальності відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та Департаментом соціального захисту населения Сумської міської ради, є публічно-правовими, а не цивільно-правовими.

Щодо псилань скаржника на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 у справі № 339/400/16-ц, то така постанова та зроблені у ній висновки не є релевантними до спірних правідносин, оскільким зазначена справа стосувалася стягнення з Державного бюджету за рахунок Державної казначейської служби України інфляційних витрат та 3% річних у зв`язку з несвоєчасним виконанням на користь позивача рішення суду про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Аналогічно, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 досліджувалося питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до випадку несвоєчасного виконання рішення суду у спору з державою про стягнення за рахунок Державного бюджету України вартості неповернутих простих іменних акцій акціонерного товариства на загальну суму 1 175 530,33 грн.

Отже, як зазначені вище, так і інші судові рішення Верховного Суду, на які є посилання в апеляційній скарзі, не доводять позицію позивача щодо можливості поширення положень статті 625 ЦК України на зобов`язання, що виникають з рішення суду у публічно-правовому спору про перерахунок соціальних виплат.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

З огляду на результат апеляційного перегляду, розподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє через представника Бігун Вікторії Петрівни, залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 300/976/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач:П. І. Сало

судді:Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль

Оригінал: reyestr.court.gov.ua