Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №383/6/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2026 року м. Кропивницький

справа № 383/6/26

провадження № 22-ц/4809/1874/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

за участі секретаря – Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач – фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Любченка Володимира Михайловича, який представляє інтереси фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2026 року у складі судді Адаменко І. М. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви

В грудні 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати укладеною додаткову угоду від 03 грудня 2025 року до договору оренди земельної ділянки від 16 квітня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , у запропонованій позивачем редакції, а також стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що 16 квітня 2015 року між ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 7,1724 га строком на 10 років, право оренди за яким зареєстровано 25 квітня 2015 року.

Після закінчення строку дії договору оренди позивач продовжив користуватися земельною ділянкою, належним чином виконував свої обов`язки за договором та мав намір поновити орендні правовідносини на новий строк.

У зв`язку із викладеним 06 листопада 2025 року ФОП ОСОБА_1 направив орендодавцю лист-повідомлення про поновлення договору оренди з додатковою угодою, однак відповідач листом від 03 грудня 2025 року повідомив про відмову в її підписанні.

Вважаючи, що має переважне право на поновлення договору оренди землі, а відмова відповідача порушує його права як орендаря, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2026 року ФОП ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі відмовлено повністю.

Судові витрати у справі покладено на позивача.

Рішення суду мотивовано тим, що договір оренди землі від 16 квітня 2015 року припинив свою дію 16 квітня 2025 року, тоді як позивач направив орендодавцю повідомлення про намір поновити договір лише 04 грудня 2025 року, тобто з пропуском установленого пунктом 8 договору та статтею 33 Закону України «Про оренду землі» строку.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ФОП Войков М. Д. не надав доказів направлення ОСОБА_2 проєкту додаткової угоди у встановленому порядку, а відповідач неодноразово висловлював заперечення проти продовження орендних правовідносин та повідомляв про намір самостійно використовувати земельну ділянку.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про недотримання позивачем процедури реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі й відсутність волевиявлення орендодавця на продовження договірних відносин, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Любченко В. М., який представляє інтереси ФОП ОСОБА_1 , просить рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не надав належної оцінки обставинам справи, зокрема не розмежував механізм реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачений частинами першою–п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», та механізм поновлення договору відповідно до частини шостої цієї статті й пункту 8 договору.

Зокрема, після закінчення строку дії договору позивач продовжив користуватися земельною ділянкою, тоді як відповідач протягом місяця після закінчення договору не направив письмових заперечень проти його поновлення.

За таких обставин договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах незалежно від направлення орендарем повідомлення про намір скористатися переважним правом.

При цьому заперечення відповідача, направлені лише в листопаді та грудні 2025 року, не можуть нівелювати правові наслідки його бездіяльності протягом установленого законом місячного строку, а подальша відмова орендодавця від підписання додаткової угоди не є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, позивач звертає увагу на необхідність перевірки дати припинення договору з огляду на його державну реєстрацію 25 квітня 2015 року та положення пункту 42 договору про набрання ним чинності після державної реєстрації, а також на суперечність у мотивувальній частині оскаржуваного рішення щодо часу направлення відповідачем заперечень.

Короткий зміст вимог відзиву на апеляційну скаргу

Від адвоката Деревянко Я. Р., яка представляє інтереси ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначає, що рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2026 року є повністю справедливим та правомірним, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат Любченко В. М. підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача адвокат Деревянко Я. Р. заперечувала проти доводів апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 16 квітня 2015 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , укладено договір оренди земельної ділянки площею 7,1724 га, кадастровий номер 3520881200:02:000:0279, строком на 10 років з орендною платою в розмірі 3 % нормативної грошової оцінки. Договір зареєстровано 25 квітня 2015 року.

Пунктом 8 договору передбачено переважне право орендаря на його поновлення за умови письмового повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору. Водночас за відсутності повідомлення орендаря та письмових заперечень орендодавця договір поновлюється на той самий строк і на тих самих умовах. Згідно з пунктом 36 договору його дія припиняється із закінченням установленого строку, а відповідно до пункту 42 він набирає чинності після державної реєстрації.

Після смерті ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку успадкував його син ОСОБА_2 , який зареєстрував право власності 11 грудня 2019 року.

06 листопада, 17 та 31 грудня 2025 року ОСОБА_2 направив ФОП ОСОБА_1 листи, у яких повідомив про відсутність наміру продовжувати орендні відносини, зазначив про закінчення договору 16 квітня 2025 року та просив припинити обробіток земельної ділянки.

04 грудня 2025 року ФОП ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 лист-повідомлення, у якому зазначив, що договір оренди вважається поновленим відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення договору, оскільки орендодавець протягом місяця після закінчення строку його дії не надіслав письмових заперечень. З метою оформлення поновлення договору позивач запропонував підписати додаткову угоду, проєкт якої додав до листа.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 579 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» № 340-ІX (далі - Закон № 340-ІХ) Закон України «Про оренду землі» доповнено статтею 32-2 «Поновлення договорів оренди землі» та викладено статтю 33 у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк», а ЗК України доповнено статтею 126-1 «Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови». У частині зазначених змін і доповнень Закон № 340-ІХ набрав чинності 16 липня 2020 року.

У зв`язку з набранням чинності Законом № 340-IX розділ IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» доповнено абзацами 3 і 4, якими передбачено, що договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом № 340-IX, у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» (у новій редакції) та статтею 126-1 ЗК України. Правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом № 340-IX, а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Отже, з урахуванням унормованих розділом IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» правил дії Закону № 340-IX в часі, до спірних правовідносин підлягає застосуванню порядок поновлення договорів оренди землі в редакції статті 33 цього Закону, чинній станом на 16 квітня 2015 року, тобто на момент укладення договору оренди.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у наведеній редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року в справі № 490/7071/16-ц зазначено, що «усталеним є розуміння переважного права як такого суб`єктивного цивільного права, яке надає його носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб`єктивне право».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) зазначено, що:

«конструкція статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк.

Частини п`ята та шоста статті 33 Закону № 161-XIV встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин: 1. За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду. 2. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону № 161-XIV, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин.

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (див. постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Матеріалами справи підтверджується, що 16 квітня 2015 року між фізичною особою — підприємцем ОСОБА_1 як орендарем та ОСОБА_3 як орендодавцем укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 7,1724 га, розташовану на території Буковецької сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, кадастровий номер 3520811200:02:000:0279. Згідно з умовами договору строк його дії становив 10 років, а орендна плата була визначена в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Умовами договору також передбачено порядок його поновлення, зокрема необхідність повідомлення орендодавця про намір продовжити договірні відносини та погодження відповідних умов сторонами.

Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується державна реєстрація права оренди зазначеної земельної ділянки за ФОП ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 16 квітня 2015 року. Витяг містить відомості про земельну ділянку, її кадастровий номер, площу, цільове призначення, власника та орендаря, а також про зареєстроване речове право оренди. Цей доказ має значення для встановлення об`єкта спірних правовідносин, належності земельної ділянки відповідачу та виникнення між сторонами договірних відносин.

Заявою від 6 листопада 2025 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із проханням після закінчення договору оренди не обробляти земельну ділянку та зазначив про намір самостійно її обробляти. Зміст цього документа свідчить про волевиявлення власника земельної ділянки щодо припинення її використання орендарем після закінчення строку договору. Водночас зазначена заява датована вже після закінчення строку дії договору, а тому її необхідно оцінювати з урахуванням установленого законом місячного строку для заявлення заперечень проти поновлення договору.

Листом-повідомленням від 3 грудня 2025 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , посилаючись на укладений 16 квітня 2015 року договір оренди землі та закінчення строку його дії 25 квітня 2025 року. У листі орендар зазначив, що, на його думку, договір підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, оскільки він продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору, а орендодавець протягом місяця не направив заперечень проти його поновлення. До листа було додано проєкт додаткової угоди до договору оренди землі від 16 квітня 2015 року.

Додаткова угода, датована 3 грудня 2025 року, передбачає поновлення договору оренди землі від 16 квітня 2015 року на 10 років. Документ містить реквізити сторін та місця для їхніх підписів, однак із наданої копії вбачається, що підпис орендодавця відсутній. Отже, цей документ підтверджує підготовку орендарем пропозиції щодо поновлення договору та направлення її орендодавцю, але сам по собі не підтверджує досягнення сторонами згоди щодо поновлення договору або укладення додаткової угоди.

Опис вкладення до поштового відправлення та розрахункові документи оператора поштового зв`язку підтверджують направлення ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 листа-повідомлення від 3 грудня 2025 року разом із проєктом додаткової угоди. Відомості про поштове відправлення дають змогу встановити час вчинення орендарем відповідних дій та зіставити його з датою закінчення договору оренди. Зазначені докази свідчать, що пропозицію про поновлення договору було направлено після закінчення строку його дії, а не в межах процедури завчасного повідомлення орендодавця, передбаченої статтею 33 Закону України «Про оренду землі».

Матеріалами справи підтверджується, що 16 квітня 2015 року між ОСОБА_3 як орендодавцем, правонаступником якого є ОСОБА_2 та фізичною особою — підприємцем ОСОБА_1 як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки (а. с. 6-7).

Відповідно до пункту 1 договору орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Буковецької сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.

Згідно з пунктом 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 7,1724 га. Пунктом 3 договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду без будівель і споруд, а пунктом 4 її кадастровий номер зазначено як 3520811200:02:000:0279.

Відповідно до пункту 8 договору його укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі відсутності повідомлення орендаря і письмових заперечень орендодавця щодо продовження строку дії договору строк дії дійсного договору підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що 25 квітня 2015 року о 11:28 державним реєстратором зареєстровано право оренди земельної ділянки загальною площею 7,1724 га, кадастровий номер 3520811200:02:000:0279, за ФОП ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 16 квітня 2015 року (а. с. 8).

Заявою від 06 листопада 2025 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із проханням після закінчення договору оренди не обробляти земельну ділянку та зазначив про намір самостійно її обробляти (а. с. 9).

Листом-повідомленням ФОП ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , посилаючись на укладений 16 квітня 2015 року договір оренди землі та закінчення строку його дії 25 квітня 2025 року. У листі орендар зазначив, що, на його думку, договір підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, оскільки він продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору, а орендодавець протягом місяця не направив заперечень проти його поновлення. До листа було додано проєкт додаткової угоди від 03 грудня 2026 року до договору оренди землі від 16 квітня 2015 року (а. с. 10-13).

Вимогою від 17 грудня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до ФОП ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням 16 квітня 2025 року строку дії договору оренди землі, вимагаючи протягом трьох днів із дня отримання листа повернути земельну ділянку кадастровий номер 3520881200:02:000:0279, площею 7,1724 га, та повідомити про дату підписання акта її приймання-передачі. Також зазначив про відсутність наміру укладати додаткові угоди щодо продовження договору та попередив про звернення до суду в разі невиконання вимоги (а. с. 44).

Аналогічну вимогу ОСОБА_2 направив орендарю 31 грудня 2025 року, повторно наголосивши на необхідності повернення земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку договору та відсутності згоди власника на подальше користування нею (а. с. 45).

З аналізу викладеного слідує, що договір оренди земельної ділянки площею 7,1724 га укладено 16 квітня 2015 року строком на 10 років, а тому його дія припинилася 16 квітня 2025 року.

Пунктом 8 договору сторони погодили порядок реалізації орендарем переважного права на поновлення договору, відповідно до якого орендар зобов`язаний письмово повідомити орендодавця про намір продовжити орендні правовідносини не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку договору. При цьому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договору, з урахуванням перехідних положень Закону України № 340-IX.

Однак матеріали справи не містять доказів того, що ФОП ОСОБА_1 у встановлений договором строк повідомив орендодавця про намір поновити договір оренди та надіслав йому проєкт відповідної додаткової угоди. Як убачається з матеріалів справи, відповідне повідомлення разом із проєктом додаткової угоди позивач направив лише 4 грудня 2025 року, тобто більш ніж через сім місяців після закінчення строку дії договору.

За змістом частин першої–п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» реалізація переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк передбачає дотримання орендарем установленої процедури, зокрема своєчасне повідомлення орендодавця про намір поновити договір та направлення проєкту додаткової угоди. Недотримання цієї процедури не дає підстав вважати, що позивач належним чином реалізував своє переважне право на поновлення договору.

При цьому саме по собі продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку договору не є достатньою підставою для висновку про його поновлення.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, для поновлення договору відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» необхідна сукупність визначених законом юридичних фактів, зокрема належне виконання орендарем договірних обов`язків, своєчасне повідомлення орендодавця про намір поновити договір із проєктом додаткової угоди, продовження користування земельною ділянкою та відсутність письмових заперечень орендодавця протягом місяця після закінчення строку договору.

Отже, продовження позивачем користування земельною ділянкою за відсутності своєчасного повідомлення орендодавця не може саме по собі свідчити про виникнення в нього права вимагати поновлення договору в судовому порядку.

Крім того, 06 листопада 2025 року ОСОБА_2 направив ФОП ОСОБА_1 повідомлення про відсутність наміру продовжувати орендні правовідносини та про необхідність припинити обробіток земельної ділянки. Надалі відповідач також звертався до позивача з вимогами про повернення земельної ділянки. Наведене свідчить про відсутність волевиявлення відповідача на продовження орендних правовідносин.

За таких обставин, зважаючи на закінчення строку дії договору 16 квітня 2025 року, недотримання позивачем установленого договором порядку реалізації переважного права та відсутність необхідної сукупності юридичних фактів для поновлення договору за частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції статті 33 Закону України «Про оренду землі» є безпідставними, оскільки поновлення договору за частиною шостою цієї статті передбачає дотримання встановленої законом процедури та наявність сукупності необхідних юридичних фактів. Саме продовження користування земельною ділянкою після закінчення договору не є достатньою підставою для його поновлення.

Посилання апелянта на те, що договір поновився внаслідок продовження користування земельною ділянкою та відсутності заперечень орендодавця протягом місяця після закінчення договору, не спростовує висновків суду. Позивач направив повідомлення про поновлення договору та проєкт додаткової угоди лише у грудні 2025 року, не дотримавшись погодженого сторонами порядку реалізації права на поновлення договору.

Доводи про несвоєчасність заперечень відповідача також не є самостійною підставою для задоволення позову, оскільки відсутність заперечень орендодавця протягом місяця має оцінюватися в сукупності з іншими передбаченими законом умовами поновлення договору, зокрема з дотриманням орендарем установленої процедури.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом першої інстанції моменту закінчення строку дії договору оренди суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі № 357/11055/23 наголошено на необхідності розмежування моменту укладення договору оренди землі та моменту виникнення речового права оренди, зазначивши, що за договорами, укладеними після 01 січня 2013 року, перебіг строку їх дії визначається з дати укладення договору, а не з моменту державної реєстрації права оренди, а умови договору про набрання ним чинності після державної реєстрації не змінюють установленого законом порядку обчислення строку його дії.

Отже, державна реєстрація права оренди 25 квітня 2015 року не є підставою для обчислення десятирічного строку оренди з цієї дати, оскільки перебіг строку дії договору розпочався з моменту його укладення — 16 квітня 2015 року, а тому закінчився 16 квітня 2025 року.

Доводи апеляційної скарги про суперечності в мотивувальній частині рішення щодо часу направлення заперечень відповідачем не свідчать самі по собі про неправильність вирішення спору, оскільки матеріали справи підтверджують направлення відповідних листів у листопаді та грудні 2025 року, а вирішальним у цій справі є також недотримання позивачем процедури поновлення договору.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Любченка Володимира Михайловича, який представляє інтереси фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 02.11.2026.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник