Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №346/4976/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/4976/26

Провадження № 22-ц/4808/2154/26

Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Волошин Олени Вікторівни на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент надання соціальних та адміністративних послуг Коломийської міської ради, як орган опіки і піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способів (порядку) участі у вихованні та спілкуванні з дитиною,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент надання соціальних та адміністративних послуг Коломийської міської ради, як орган опіки і піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способів (порядку) участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Позовна заява обґрунтована тим, що сторони з 10 лютого 2018 року перебували у шлюбі, зареєстрованого у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у м.Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №65, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . У період шлюбних відносинах у сторін народилася дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що в серпні 2022 року відповідачка залишила сім`ю та виїхала до м. Харкова, залишивши малолітню доньку на вихованні батька. Упродовж майже двох років вона не брала участі у вихованні дитини, не цікавилася її здоров`ям і розвитком, не підтримувала спілкування, тоді як позивач самостійно забезпечував утримання та виховання доньки. 11 червня 2024 року під час зустрічі в м. Жешув (Польща) відповідачка забрала дитину та надалі почала перешкоджати спілкуванню батька з нею, приховуючи місце перебування доньки, змінюючи країни проживання та блокуючи засоби зв`язку. Позивач звертався до компетентних органів України та інших держав з метою розшуку дитини й відновлення контакту з нею. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 21 листопада 2025 року відповідачку зобов`язано забезпечувати щоденне спілкування батька з дитиною протягом години за допомогою відеозв`язку, однак вона систематично не виконує це судове рішення, що підтверджується постановами державного виконавця про накладення штрафів. На думку позивача, тривале усунення батька від життя дитини, приховування інформації про її місце перебування та невиконання судового рішення порушують його батьківські права й суперечать найкращим інтересам малолітньої дитини, оскільки перешкоджають збереженню емоційного зв`язку з батьком і належному забезпеченню її психологічного благополуччя.

Просив зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 . Встановити ОСОБА_1 порядок участі у спілкуванні та вихованні доньки - ОСОБА_5 за графіком та встановити перехідний адаптаційний порядок побачень батька з дитиною.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент надання соціальних та адміністративних послуг Коломийської міської ради, як орган опіки і піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способів (порядку) участі у вихованні та спілкуванні з дитиною повернуто позивачу.

Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Волошин О. В. через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції помилково визнав обов`язковим досудовий порядок врегулювання спору про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Зі змісту статей 19, 158, 159 СК України вбачається, що звернення до органу опіки та піклування є правом особи, а не обов`язковою передумовою судового захисту. Стаття 159 СК України прямо передбачає право одного з батьків звернутися до суду з відповідним позовом, якщо інший із батьків чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною. Водночас пункт 7 частини четвертої статті 185 ЦПК України допускає повернення позовної заяви через недотримання досудового порядку лише тоді, коли його обов`язковість прямо встановлена законом. Оскільки такої вимоги для цієї категорії спорів законодавство не містить, суд не мав правових підстав для повернення позову.

Крім того вказує, що фактично вживав заходів для врегулювання спору та 01 та 02 квітня 2025 року звертався до відповідних служб у справах дітей щодо визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з донькою, однак отримав відповіді про неможливість вирішення цього питання, зокрема через перебування матері й дитини за кордоном. Апелянт вважає, що суд неправомірно ототожнив участь органу опіки та піклування в судовому розгляді й надання ним письмового висновку з обов`язком попереднього отримання відповідного рішення до подання позову. На його думку, повернення позовної заяви за відсутності встановленої законом вимоги про обов`язкове досудове врегулювання створює необґрунтовану перешкоду в доступі до суду та затримує вирішення спору, який стосується права батька на спілкування з малолітньою донькою та участь у її вихованні.

Просив скасувати ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано Франківської області від 25 вересня 2026 року та направити справу № 346/4976/26 до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області для продовження розгляду

15 жовтня 2026 року відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечила. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Вказує, що позивач не підтвердив належними доказами звернення до органу опіки та піклування саме із заявою про визначення способів його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Сам факт листування з державними органами, зокрема Службою у справах дітей та Міністерством юстиції України, не свідчить про дотримання відповідної процедури, передбаченої статтею 158 Сімейного кодексу України. Крім того, згідно з офіційною відповіддю Служби у справах дітей Коломийської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 у період з 01 липня 2024 року до 02 грудня 2025 року не звертався до неї із заявою про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Вважає, що посилання апелянта на право доступу до суду та подальшу участь органу опіки та піклування у справі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо дотримання процесуальних вимог, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу без змін

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Частиною 2 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14 (щодо зупинення провадження у справі), 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у вересні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент надання соціальних та адміністративних послуг Коломийської міської ради, як орган опіки і піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способів (порядку) участі у вихованні та спілкуванні з дитиною

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що в порушення п.6 ч.3 ст.175 ЦПК України, позивач не зазначив в позовній заяві чи звертався він до відповідного органу опіки та піклування в порядку досудового врегулювання даного спору та чи було вирішено це питання відповідно до положень ст. 158 СК України. Окрім того на підтвердження представник позивача надає копію відповіді Управління соціальної політики Коломийської міської ради на адвокатський запит, однак такий був поданий 30.07.2025 року.

Перевіривши справу, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки цеє порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людиниі основоположних свобод(далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право на апеляційне оскарження.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, згідно з якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Delcourt v. Belgium» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Hoffmannv. Germany» від 11 жовтня 2001 року).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить зазначену статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, що надаються сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору (частина четверта статті 124 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом).

Відповідно до пункт 6 частини другої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Заява повертається особі, яка її подала, у разі якщо до неї не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку,коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом (пункті 7 частини четвертої статті 185 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Аналіз викладеного свідчить про те, що Конституція України передбачає можливість встановити в законі обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Законодавець визначив в процесуальному законі таку вимогу до позовної заяви, як необхідність зазначення в ній про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, незалежно від того чи мають вони обов`язковий характер.

Разом з тим підставою для повернення позовної заяви є ненадання доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі є обов`язковими згідно із законом.

На рівні закону законодавець не визначив обов`язкового досудового порядку усунення перешкод та визначення порядку участі одного з батьків у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в порушення п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України не зазначив в позовній заяві чи звертався він до відповідного органу опіки та піклування в порядку досудового врегулювання даного спору та чи було вирішено це питання відповідно до положень ст. 158 СК України, що є підставою для повернення заяви.

Проте, суд першої інстанції не звернув увагу, що підставою для повернення позовної заяви є ненадання доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі є обов`язковими згідно із законом.

Оскільки чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язкового досудового врегулювання спору з приводу усунення перешкод та визначення порядку участі одного з батьків у вихованні та спілкуванні з дітьми, суд першої інстанції зробив передчасний висновок про повернення позову на підставі пункту 7 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

До схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 367/2005/23 (провадження № 61-12061св23).

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (провадження № 14-97цс22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 зазначила, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» (Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії) від 28 жовтня 1998 року).

З огляду на викладене є підстави вважати, що відповідно достатті 55 Конституції Українита пункту 1 статті 6 Конвенції право позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд є порушеним.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали

Оскільки, суд першої інстанції повернув позовну заяву ОСОБА_1 з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконної ухвали, помилково повернув позовну заяву позивачеві, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, суд приходить до висновку, що відповідно пункту четвертого частини першої статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 379, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Волошин Олени Вікторівни задовольнити.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2026 року скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 листопада 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М. Луганська