Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №545/1623/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 545/1623/25

Головуючий у першій інстанції – Павлов В. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1917/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Зеляк Ю.Г.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2 ,

законним представником якого є ОСОБА_3

треті особи: Міністерство оборони України, Служба у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Павлова В.Г. від 26 червня 2026 року, місце ухвалення рішення - м. Прилуки, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права на одноразову грошову виплату, треті особи: Міністерство оборони України, Служба у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського районного суду Полтавської області з даним позовом до ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права на одноразову грошову виплату, в якому просила: встановити факт проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з серпня 2021 року по день смерті (загибелі) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнати право ОСОБА_1 на одноразову грошову виплату у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 . В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що вона та ОСОБА_4 з серпня 2021 року проживали разом за адресою її реєстрації: АДРЕСА_1 , без реєстрації шлюбу, як чоловік та дружина. Позивач зазначала, що під час спільного проживання вони із ОСОБА_4 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні сімейні права та обов`язки, вели спільний бюджет, спільно харчувалися, надавали взаємну допомогу один одному, що засвідчує реальність сімейних відносин. За доводами позивача, її картка ПриватБанку була додатковим електронним платіжним засобом до картки клієнта ОСОБА_4 , що підтверджувало згоду ОСОБА_4 на розпорядження грошовими коштами сім`ї. Позивач стверджувала, що з її карткового рахунку здійснювалися виплати аліментів на дитину ОСОБА_4 - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , при цьому, інколи вона перераховувала аліменти через касу ”Ощадбанк” та ”ПриватБанк”. За доводами позовної заяви, факт спільного проживання підтверджується: актом 024/2-09 №700 про фактичне проживання у житловому приміщенні, довідками з банку, фотокартками, показаннями свідків, письмовими документами. Відповідно до Указу Президента України ”Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 року №65/2022 та Закону України ”Про військовий обов`язок і військову службу”, 15.03.2023 року ОСОБА_4 був призваний на військову службу по мобілізації під час дії воєнного стану та перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач ОСОБА_1 стверджує, що вона забезпечувала всі нагальні потреби ОСОБА_4 під час проходження ним військової служби та направляла всі необхідні речі, які йому були потрібні, а він, в свою чергу, надсилав їй свої документи та зимові речі додому. Позивач вказує, що їх спілкування відбувалося різними засобами зв`язку, і хоча через призов на військову службу з 15.03.2023 року, вони проживали окремо, проте їх відносини по взаємопідтримці та спільному бюджету тривали. ІНФОРМАЦІЯ_3 під час бойових дій ОСОБА_4 загинув, про що було видано лікарське свідоцтво про смерть №1521 від 14.06.2023 року. За доводами позивача ОСОБА_1 , нею було проведено поховання її чоловіка, та нею були понесені витрати на поховання, і їй було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 20.06.2023 року. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона звернулася до Прилуцької міської ради Чернігівської області із заявою щодо надання грошової допомоги, у зв`язку з тим, що її фактичний чоловік ОСОБА_4 загинув під час виконання бойового завдання, проте, для позитивного вирішення її заяви необхідно надати документ, що підтверджує фактичний шлюб без реєстрації, як вказано у листі від 28.06.2023 року №012-14/4-590. Позивач вказує, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу має юридичне значення та потрібне ОСОБА_1 для отримання грошової допомоги, і вона не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. При цьому, чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 30.04.2025 року матеріали цивільної справи №545/1623/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та про визнання права на одноразову грошову виплату - передано на розгляд за підсудністю до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області (а.с.85, том 1).

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.06.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до неповнолітнього ОСОБА_2 , законний представник - ОСОБА_6 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та про визнання права на одноразову грошову виплату. Залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: службу у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області, Міністерство оборони України (а.с.94, том 1).

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26.06.2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до неповнолітнього ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області, Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та про визнання права на одноразову грошову виплату - відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26.06.2026 року - скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , а саме: встановити факт проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з серпня 2021 року по день смерті (загибелі) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнати право ОСОБА_1 на одноразову грошову виплату у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 . В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що вона не погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність існування між сторонами фактичних шлюбних відносин, який суд першої інстанції обґрунтував тим, що подані докази не підтверджують наявності спільного побуту, спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Доводи апеляційної скарги зазначають, що дані висновки суду першої інстанції зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, істотного порушення норм процесуального права, неповного дослідження доказів та їх вибіркової оцінки. Апелянт стверджує, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей: 263-264 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Апелянт ОСОБА_1 вказує, що із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що суд фактично визнав необхідними доказами: спільну реєстрацію місця проживання; придбання дорогого майна; документи щодо спільної оплати комунальних послуг; письмові заяви про намір зареєструвати шлюб; офіційне зазначення позивачки членом сім`ї у військових документах; письмове підтвердження наміру створити сім`ю. При цьому, жодної із зазначених вимог закон не містить. Таким чином, суд першої інстанції підмінив закон власними критеріями оцінки доказів. Позивачкою було надано комплекс взаємопов`язаних доказів, які підтверджують існування сімейних відносин, а саме: акт про фактичне проживання; банківські документи щодо користування додатковою карткою загиблого; докази матеріальної підтримки; фотографії; електронне листування; експрес-накладні ”Нової пошти”; документи щодо організації поховання; показання трьох свідків; особисті пояснення позивачки, попередженої про кримінальну відповідальність. Апелянт стверджує, що кожен із цих доказів підтверджує окремий елемент сімейних відносин, і лише їх сукупна оцінка могла дати відповідь на питання про існування фактичної сім`ї. Натомість, суд першої інстанції досліджував кожний доказ окремо, після чого зробив висновок, що окремо він нічого не доводить. Апелянт вказує, що у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції від 26.06.2026 року неодноразово зазначено, що позивачка не надала документів про спільне придбання майна, проте, такий висновок суду суперечить фактичним обставинам справи. Оскільки сторони проживали разом майже два роки, на час проживання позивачка була вдовою, а ОСОБА_4 був розлученим. При цьому, загиблий періодично неофіційно працював у місті Києві, після чого був мобілізований до Збройних Сил України, а через декілька місяців загинув. За таких обставин, відсутність дорогих покупок жодним чином не свідчить про відсутність сім`ї, тим паче, що місце проживання було у позивачки, яка була забезпечена всіма необхідними речами та предметами домашнього вжитку. Висновки суду першої інстанції про відсутність між сторонами спільного бюджету ґрунтуються виключно на припущеннях і не відповідають фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції встановив, що позивачка користувалася додатковою банківською карткою, відкритою ОСОБА_4 , однак дійшов висновку, що це свідчить лише про надання матеріальної допомоги, а не про існування спільного бюджету. Апелянт вважає даний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, оскільки додаткова банківська картка оформлюється власником рахунку добровільно та надає іншій особі право розпоряджатися його коштами. При цьому, надання доступу до власного банківського рахунку є проявом високого рівня довіри та характерне саме для осіб, які перебувають у сімейних відносинах. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не навів жодного доказу, який би підтверджував, що картка була передана позивачці виключно для окремих технічних операцій, даний висновок суд першої інстанції зробив самостійно. Отже, твердження суду першої інстанції про те, що картка використовувалася лише для ”матеріальної допомоги”, є припущенням. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивачка мала доступ до рахунку ОСОБА_4 ; користувалася його коштами за його волею; забезпечувала придбання необхідних речей; після мобілізації здійснювала придбання військового спорядження; надсилала посилки; здійснювала оплату окремих витрат, і у сукупності ці обставини свідчать про взаємне ведення фінансових справ сім`ї. Допитані у судовому засіданні свідки: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (хрещена мати загиблого ОСОБА_4 ), незалежно один від одного підтвердили одні й ті самі обставини: спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2021 року; ведення ними спільного побуту; перебування у відносинах, характерних для подружжя; проведення спільного дозвілля; перебування особистих речей ОСОБА_4 у будинку позивачки; виконання ним ремонтних робіт у будинку; намір ОСОБА_4 офіційно зареєструвати шлюб; сприйняття їх оточуючими, як сім`ї, і жодних істотних суперечностей у показаннях зазначених свідків судом першої інстанції не встановлено. Попри це, суд першої інстанції дійшов висновку, що показання свідків не можуть підтверджувати існування фактичної сім`ї, оскільки вони не можуть знати про внутрішні майнові відносини сторін. Апелянт вважає даний висновок суду першої інстанції юридично помилковим, та зауважує, що суд визнав, що спільні фотографії лише підтверджують романтичні відносини. При цьому, суд першої інстанції не навів жодного аргументу, чому саме такі фотографії не підтверджують спільного проживання. Оскільки фотографії відображають тривалий спільний побут сторін, перебування у домашній обстановці, спільне святкування сімейних подій, проведення дозвілля та інші життєві обставини, і вони повинні були оцінюватися разом з іншими доказами. Електронне листування підтверджує постійний характер спілкування сторін, взаємну турботу, вирішення побутових питань та підтримання сімейних стосунків після мобілізації ОСОБА_4 . За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції фактично визнав, що позивачка регулярно забезпечувала військовослужбовця необхідними речами, однак, дійшов висновку, що це є лише проявом дружньої підтримки. Апелянт вважає такий висновок суду першої інстанції виключно суб`єктивною оцінкою суду, при цьому, жодного доказу того, що позивачка діяла лише як знайома або подруга, матеріали справи не містять. Навпаки, систематичне забезпечення військовослужбовця речами першої необхідності, придбання спорядження, організація пересилання майна свідчать про виконання обов`язків, які зазвичай здійснюються саме найближчими членами сім`ї. Суд першої інстанції фактично погодився, що позивачка: організовувала поховання; здійснювала оплату частини витрат; доглядає за могилою; брала участь у проведенні поминальних заходів. Однак, суд дійшов висновку, що це лише прояв людської поваги, і даний висновок суду першої інстанції побудовано не на доказах, а на особистому сприйнятті суду. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що особливе занепокоєння викликає те, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції від 26.06.2026 року містить численні суб`єктивні оцінки, які не є юридичними висновками та не ґрунтуються на досліджених доказах. Так, за доводами апелянта, суд першої інстанції характеризує допомогу позивачки військовослужбовцю, як ”логістичний хаб”, робить висновок про ”штучне створення доказів”, оцінює причини звернення до суду виключно, як прояв матеріальної зацікавленості. Апелянт стверджує, що подібні формулювання не відповідають стандартам судового рішення, встановленим статтею 263 ЦПК України, свідчать про вихід суду за межі предмета доказування та порушують принцип безсторонності судового розгляду. Завданням суду є встановлення юридичних фактів на підставі доказів, а не моральна оцінка поведінки учасників процесу чи висловлення припущень щодо їхніх мотивів. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції істотно порушив принцип змагальності, самостійно збираючи докази після закриття підготовчого провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу (а.с.40-45, том 2) третя особа - Міністерство оборони України просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26.06.2026 року - залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу (а.с.72-75, том 2) відповідач ОСОБА_2 , в особі свого представника - адвоката Струць Т.І. просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26.06.2026 року у справі №545/1623/25 - залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Дуденок О.О. підтримали вимоги та доводи поданої апеляційної скарги та просили її задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Струць Т.І. просила подану апеляційну скаргу залишити без задоволення та залишити без змін обґрунтоване рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26.06.2026 року.

В судове засідання апеляційного суду законний представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , представники третіх осіб: Міністерства оборони України, Служби у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явились.

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15.06.2021 року у справі №742/1905/21, шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , було розірвано (а.с.28-29, том 1).

Згідно комісійного акту №02-1/2-09 №700 про фактичне проживання (не проживання) та реєстрацію осіб у житловому приміщенні, складеного головою комітету самоорганізації населення, згідно наявних у будинковій книзі відомостей про реєстрацію осіб за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована лише ОСОБА_1 . Але фактично у даному приміщенні з серпня 2021 року проживає і ОСОБА_4 (а.с.25, том 1).

Згідно інформаційної довідки АТ КБ ”ПриватБанк”, картка № НОМЕР_3 є додатковим електронним платіжним засобом до картки клієнта ОСОБА_4 номер картки НОМЕР_4 (а.с.34, том 1).

Факт працевлаштування ОСОБА_1 у ДНЗ №19 та наявності у неї стабільного доходу у період з 01.09.2021 року по 30.06.2023 року підтверджується довідкою про доходи №77 від 12.06.2024 року, виданою начальником Управління освіти Прилуцької міської ради (а.с.45, том 1).

Згідно військового квитка серії НОМЕР_5 , ОСОБА_4 15.03.2023 року був призваний на військову службу по мобілізації під час дії воєнного стану та перебував на службі у в/ч НОМЕР_1 (а.с.46-48, том 1).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 (а.с.52, том 1).

Зі змісту донесення про смерть ОСОБА_4 від 26.09.2023 року №3445 за підписом командира військової частини НОМЕР_7 , вбачається наявність відомостей про склад сім`ї: розлучений; колишня дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.55, том 1).

Згідно Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.02.2024 року №7/д, заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги було повернуто на доопрацювання. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що заявниця не перебувала у зареєстрованому шлюбі із загиблим військовослужбовцем та, відповідно до поданих документів, не віднесена до кола осіб, що складають подружжя (а.с.59, том 1).

Згідно рахунку-замовлення №108 від 14.06.2023 року, виданого ТОВ ”Ритуальні послуги” у м. Прилуки, підтверджується замовлення ОСОБА_1 та оплату на загальну суму 780 грн. ритуальних послуг, пов`язаних із похованням померлого ОСОБА_4 (а.с.63, том 1).

Відповідно до довідки ТОВ ”Ритуальні послуги” №18 від 10.07.2023 року, ОСОБА_4 похований 15.06.2023 року на Північному кладовищі м. Прилуки Чернігівської області (а.с.64, том 1).

На наданих позивачем до матеріалів справи фотографіях, які зроблені в різні хронологічні періоди із жовтня 2021 року по червень 2023 року, під час святкувань, спільного відпочинку та в домашній обстановці, містяться зображення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.65-68, том 1).

Згідно із копіями експрес-накладних ТОВ ”Нова Пошта”, у хронологічний період перебування ОСОБА_4 в лавах Збройних Сил України, здійснювався обмін посилками між ним та ОСОБА_1 (а.с.71-73, том 1).

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 26.06.2026 року, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права на одноразову грошову виплату, суд першої інстанції дійшов висновку, що досліджені в ході судового розгляду даної справи матеріали справи та показання свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 суперечать твердженням позивачки про її безперервне та стале проживання однією сім`єю з серпня 2021 року до моменту мобілізації загиблого ОСОБА_11 у березні 2023 року. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що вирішальними для формування внутрішнього переконання суду стали обставини, які свідчать про те, як сам загиблий військовослужбовець ОСОБА_4 позиціонував свій сімейний стан. ОСОБА_4 при заповненні офіційних документів у військовій частині (графа ”Рідні та близькі”, донесення про смерть) не вказав ОСОБА_1 , як дружину чи члена сім`ї. Замість цього, він зазначив колишню дружину, сина та хрещену матір ОСОБА_9 , якій в подальшому і було надіслано офіційне сповіщення про смерть ОСОБА_4 . Судом першої інстанції вказано у оскаржуваному рішенні від 26.06.2026 року, що офіційне декларування військовослужбовцем кола своїх близьких осіб перед державою має пріоритетне значення у спорах щодо соціальних виплат. Зазначене, на думку суду першої інстанції, доводить, що за життя ОСОБА_4 не пов`язував свій офіційний статус із позивачкою ОСОБА_1 , і свідомо виключив її з кола осіб, які мають право виступати від імені його фактичної родини. Твердження позивачки про те, що померлий вчинив так, щоб ”не розстроювати” її, є суб`єктивним припущенням, яке повністю спростовується логікою військового обліку та офіційного документообігу в Збройних Силах України. Судом першої інстанції зазначено, що протягом майже двох років, з серпня 2021 року по березень 2023 року, ОСОБА_4 не вчинив жодних дій для реєстрації шлюбу або офіційної реєстрації свого місця проживання разом із позивачкою. Як вказано у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції від 26.06.2026 року, матеріали справи не містять жодного належного, допустимого та достовірного доказу, який би прямо чи навіть опосередковано вказував на особисте волевиявлення самого військовослужбовця ОСОБА_4 на створення сім`ї із ОСОБА_1 , визнання її своєю дружиною або ведення з нею спільного бюджету, як єдиного цілого. На думку суду першої інстанції, всі надані позивачкою докази (чеки, акти, посилки) відображають виключно її односторонню ініціативу, її власні дії та її суб`єктивне бачення ситуації. Суд першої інстанції вказав, що в судовому засіданні встановлено та визнано позивачкою, що основний комплекс заходів та фінансовий тягар з організації поховання загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 взяли на себе органи місцевого самоврядування, тоді як кошти позивачки мали характер лише незначної додаткової оплати окремих послуг. За відсутності будь-яких фіксованих дій, документів або заяв з боку самого ОСОБА_4 , які б підтверджували його прагнення пов`язати свій правовий статус із позивачкою, суд позбавлений правових підстав констатувати наявність юридичного факту проживання однією сім`єю. Суд першої інстанції зазначив, що встановлення факту проживання однією сім`єю, за відсутності беззаперечних доказів шлюбних відносин, призведе до необґрунтованого звуження майнових прав неповнолітньої дитини загиблого - відповідача ОСОБА_2 , інтереси якого захищаються державою в першочерговому порядку (ст. 27 Конвенції ООН про права дитини). Оскільки вимога про визнання права на одноразову грошову виплату є похідною від вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю, суд першої інстанції дійшов висновку, що вона також не підлягає задоволенню.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що вона не погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність існування між сторонами фактичних шлюбних відносин, який суд першої інстанції обґрунтував тим, що подані докази не підтверджують наявності спільного побуту, спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Доводи апеляційної скарги зазначають, що дані висновки суду першої інстанції зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, істотного порушення норм процесуального права, неповного дослідження доказів та їх вибіркової оцінки. Апелянт стверджує, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей: 263-264 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Апелянт ОСОБА_1 вказує, що із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що суд фактично визнав необхідними доказами: спільну реєстрацію місця проживання; придбання дорогого майна; документи щодо спільної оплати комунальних послуг; письмові заяви про намір зареєструвати шлюб; офіційне зазначення позивачки членом сім`ї у військових документах; письмове підтвердження наміру створити сім`ю. При цьому, жодної із зазначених вимог закон не містить. Таким чином, суд першої інстанції підмінив закон власними критеріями оцінки доказів. Позивачкою було надано комплекс взаємопов`язаних доказів, які підтверджують існування сімейних відносин, а саме: акт про фактичне проживання; банківські документи щодо користування додатковою карткою загиблого; докази матеріальної підтримки; фотографії; електронне листування; експрес-накладні ”Нової пошти”; документи щодо організації поховання; показання трьох свідків; особисті пояснення позивачки, попередженої про кримінальну відповідальність. Апелянт стверджує, що кожен із цих доказів підтверджує окремий елемент сімейних відносин, і лише їх сукупна оцінка могла дати відповідь на питання про існування фактичної сім`ї. Натомість, суд першої інстанції досліджував кожний доказ окремо, після чого зробив висновок, що окремо він нічого не доводить. Апелянт вказує, що у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції від 26.06.2026 року неодноразово зазначено, що позивачка не надала документів про спільне придбання майна, проте, такий висновок суду суперечить фактичним обставинам справи. Оскільки сторони проживали разом майже два роки, на час проживання позивачка була вдовою, а ОСОБА_4 був розлученим. При цьому, загиблий періодично неофіційно працював у місті Києві, після чого був мобілізований до Збройних Сил України, а через декілька місяців загинув. За таких обставин, відсутність дорогих покупок жодним чином не свідчить про відсутність сім`ї, тим паче, що місце проживання було у позивачки, яка була забезпечена всіма необхідними речами та предметами домашнього вжитку. Висновки суду першої інстанції про відсутність між сторонами спільного бюджету ґрунтуються виключно на припущеннях і не відповідають фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції встановив, що позивачка користувалася додатковою банківською карткою, відкритою ОСОБА_4 , однак дійшов висновку, що це свідчить лише про надання матеріальної допомоги, а не про існування спільного бюджету. Апелянт вважає даний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, оскільки додаткова банківська картка оформлюється власником рахунку добровільно та надає іншій особі право розпоряджатися його коштами. При цьому, надання доступу до власного банківського рахунку є проявом високого рівня довіри та характерне саме для осіб, які перебувають у сімейних відносинах. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не навів жодного доказу, який би підтверджував, що картка була передана позивачці виключно для окремих технічних операцій, даний висновок суд першої інстанції зробив самостійно. Отже, твердження суду першої інстанції про те, що картка використовувалася лише для ”матеріальної допомоги”, є припущенням. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивачка мала доступ до рахунку ОСОБА_4 ; користувалася його коштами за його волею; забезпечувала придбання необхідних речей; після мобілізації здійснювала придбання військового спорядження; надсилала посилки; здійснювала оплату окремих витрат, і у сукупності ці обставини свідчать про взаємне ведення фінансових справ сім`ї. Допитані у судовому засіданні свідки: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (хрещена мати загиблого ОСОБА_4 ), незалежно один від одного підтвердили одні й ті самі обставини: спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2021 року; ведення ними спільного побуту; перебування у відносинах, характерних для подружжя; проведення спільного дозвілля; перебування особистих речей ОСОБА_4 у будинку позивачки; виконання ним ремонтних робіт у будинку; намір ОСОБА_4 офіційно зареєструвати шлюб; сприйняття їх оточуючими, як сім`ї, і жодних істотних суперечностей у показаннях зазначених свідків судом першої інстанції не встановлено. Попри це, суд першої інстанції дійшов висновку, що показання свідків не можуть підтверджувати існування фактичної сім`ї, оскільки вони не можуть знати про внутрішні майнові відносини сторін. Апелянт вважає даний висновок суду першої інстанції юридично помилковим, та зауважує, що суд визнав, що спільні фотографії лише підтверджують романтичні відносини. При цьому, суд першої інстанції не навів жодного аргументу, чому саме такі фотографії не підтверджують спільного проживання. Оскільки фотографії відображають тривалий спільний побут сторін, перебування у домашній обстановці, спільне святкування сімейних подій, проведення дозвілля та інші життєві обставини, і вони повинні були оцінюватися разом з іншими доказами. Електронне листування підтверджує постійний характер спілкування сторін, взаємну турботу, вирішення побутових питань та підтримання сімейних стосунків після мобілізації ОСОБА_4 . За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції фактично визнав, що позивачка регулярно забезпечувала військовослужбовця необхідними речами, однак, дійшов висновку, що це є лише проявом дружньої підтримки. Апелянт вважає такий висновок суду першої інстанції виключно суб`єктивною оцінкою суду, при цьому, жодного доказу того, що позивачка діяла лише як знайома або подруга, матеріали справи не містять. Навпаки, систематичне забезпечення військовослужбовця речами першої необхідності, придбання спорядження, організація пересилання майна свідчать про виконання обов`язків, які зазвичай здійснюються саме найближчими членами сім`ї. Суд першої інстанції фактично погодився, що позивачка: організовувала поховання; здійснювала оплату частини витрат; доглядає за могилою; брала участь у проведенні поминальних заходів. Однак, суд дійшов висновку, що це лише прояв людської поваги, і даний висновок суду першої інстанції побудовано не на доказах, а на особистому сприйнятті суду. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що особливе занепокоєння викликає те, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції від 26.06.2026 року містить численні суб`єктивні оцінки, які не є юридичними висновками та не ґрунтуються на досліджених доказах. Так, за доводами апелянта, суд першої інстанції характеризує допомогу позивачки військовослужбовцю, як ”логістичний хаб”, робить висновок про ”штучне створення доказів”, оцінює причини звернення до суду виключно, як прояв матеріальної зацікавленості. Апелянт стверджує, що подібні формулювання не відповідають стандартам судового рішення, встановленим статтею 263 ЦПК України, свідчать про вихід суду за межі предмета доказування та порушують принцип безсторонності судового розгляду. Завданням суду є встановлення юридичних фактів на підставі доказів, а не моральна оцінка поведінки учасників процесу чи висловлення припущень щодо їхніх мотивів. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції істотно порушив принцип змагальності, самостійно збираючи докази після закриття підготовчого провадження.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 статті 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Приписами ч.1, ч.2 статті 21 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю (статті: 3, 74 Сімейного кодексу України).

Обов`язковою умовою для визнання факту проживання однією сім`єю, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання, як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи, тощо).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі, за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, та, відповідно, реалізація ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 Сімейного кодексу України, тощо.

Згідно із абз.5 п.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99 у справі №1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень п.6 статті 12 Закону України ”Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ч.4, ч.5 статті 22 Закону України ”Про міліцію” та ч.6 статті 22 Закону України ”Про пожежну безпеку” (справа про офіційне тлумачення терміну ”член сім`ї”) вказано, що обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто, наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права та обов`язки.

При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведене узгоджуються із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №554/8023/15-ц, провадження №14-130цс19, неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 12.12.2019 року у справі №466/3769/16, провадження №61-5296св19, від 27.02.2019 року у справі №522/25049/16-ц, провадження №61-11607св18, від 11.12.2019 року у справі №712/14547/16-ц, провадження №61-44641св18, від 24.01.2020 року у справі №490/10757/16-ц, провадження №61-42601св18, від 08.12.2021 року у справі №531/295/19, провадження №61-3071св21, від 23.09.2026 року у справі №742/6958/24, провадження №61-3694св26 та інших.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням ”балансу вірогідностей”. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15.07.2019 року у справі №588/350/15, від 19.03.2020 року у справі №303/2865/17, від 23.09.2021 року у справі №204/6931/20, від 30.06.2022 року у справі №694/1540/20).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність, допустимість, достовірність і достатність таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази), тощо.

Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі №307/2789/21.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що надані позивачем ОСОБА_1 на підтвердження вимог заявленого нею позову докази, у своїй сукупності, не підтверджують факту спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у вказаний позивачем хронологічний період. При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що показання свідків в судовому засіданні суду першої інстанції носять загальний характер та стосуються здебільшого констатації факту того, що загиблий ОСОБА_4 та позивачка перебували у стосунках, проживали разом за адресою місця проживання ОСОБА_1 , та мали намір зареєструвати шлюб. Виходячи із приписів статті 90 ЦПК України, показання свідків є одним із видів доказів, які підлягають оцінці судом у сукупності із іншими доказами у справі, і не можуть бути безумовною підставою для задоволення вимог заявленого позову.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено у оскаржуваному рішенні від 26.06.2026 року, що надані позивачкою на підтвердження своїх позовних вимог докази, а саме, акт 024/2-09 №700 про фактичне проживання у житловому приміщенні, довідки з банку, фотокартки свідчать про наявність між позивачкою та ОСОБА_4 близьких особистих взаємин, однак самі по собі та в сукупності з іншими доказами у справі, вони не підтверджують факту ведення ними спільного господарства протягом заявленого хронологічного періоду, тобто наявності спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах з утримання житла, його ремонту, досягнення усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які б засвідчували реальність сімейних відносин.

Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції, в якості свідка, позивачка надала пояснення, що ОСОБА_4 був зареєстрований у м. Прилуки у належному йому житловому приміщенні, офіційно за місцем її проживання він не був зареєстрований, у жодних офіційних документах чи облікових даних за її адресою він не вказувався, і вона не несла жодних витрат по утриманню майна та оплаті комунальних послуг з розрахунку його проживання. Фактично ОСОБА_4 працював у м. Києві без офіційного працевлаштування. Його графік роботи був змінним (3 дні роботи через 3 дні відпочинку, або 5 днів роботи через 2 вихідних), у зв`язку з чим, ОСОБА_4 винаймав квартиру в м. Києві, куди вона інколи приїжджала до нього. До знайомства, яке відбулося у хрещеної матері військовослужбовця, він рідко приїжджав до м.Прилуки, але згодом став приїжджати частіше.

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують вірного по суті висновку суду першої інстанції відносно того, що сам факт проведення платежів ОСОБА_1 з рахунку ОСОБА_4 , до якого вона мала доступ за допомогою додаткової картки, оформленої ним на її ім`я, не є ознакою виникнення сімейних прав та обов`язків між нею та ОСОБА_4 , оскільки не свідчить про формування спільного бюджету та поєднання грошових коштів для загальних сімейних цілей, а вказує лише на розпорядження коштами самого ОСОБА_4 за його згодою.

При цьому, необхідно зазначити, що у постановах: від 15.08.2019 року у справі №588/350/15, від 19.03.2020 року у справі №303/2865/17, від 23.09.2021 року у справі №204/6931/20, від 30.06.2022 року у справі №694/1540/20 Верховний Суд дійшов висновків про те, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Аналіз наданого позивачкою ОСОБА_1 електронного листування свідчить про те, що між нею та ОСОБА_4 у заявлений у позові період часу існували романтичні, дружні стосунки. При цьому, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 26.06.2026 року, в ході судового розгляду даної справи не встановлено, що між позивачкою та ОСОБА_4 були наявні усталені відносини, які притаманні подружжю. А саме, спільне проживання, спільний побут, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявність між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Відносини, які виникли між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , не можна ототожнювати із подружніми/шлюбними, оскільки сам по собі факт перебування ОСОБА_1 із ОСОБА_4 у певних відносинах, не може свідчити про те, що вони проживали у заявлений хронологічний період однією сім`єю, а факт періодичного проживання жінки та чоловіка за однією адресою не свідчить про наявність фактичного шлюбу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що факт періодичного спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відмовляючи у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні від 26.06.2026 року, що вирішальними для формування внутрішнього переконання суду є обставини, які свідчать про те, як сам загиблий військовослужбовець ОСОБА_4 позиціонував свій сімейний стан. ОСОБА_4 при заповненні офіційних документів у військовій частині (графа ”Рідні та близькі”, донесення про смерть), не вказав ОСОБА_1 , як дружину чи члена сім`ї. При цьому, ОСОБА_4 зазначив колишню дружину, сина ОСОБА_2 та хрещену матір ОСОБА_9 , якій і було у подальшому надіслано офіційне сповіщення про смерть ОСОБА_4 . Судом вказано, що офіційне декларування військовослужбовцем кола своїх близьких осіб перед державою має пріоритетне значення у спорах щодо соціальних виплат. На підставі наведеного вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що за життя ОСОБА_4 не пов`язував свій офіційний статус із позивачкою ОСОБА_1 . При цьому, як вказано судом першої інстанції, протягом майже двох років, з серпня 2021 року по березень 2023 року, ОСОБА_4 не вчинив жодних дій для реєстрації шлюбу або офіційної реєстрації свого місця проживання разом із позивачкою. Також суд зазначив, що матеріали справи не містять жодного належного, допустимого та достовірного доказу, який би прямо чи опосередковано вказував на особисте волевиявлення самого військовослужбовця ОСОБА_4 на створення сім`ї з ОСОБА_1 , визнання її своєю дружиною або ведення з нею спільного бюджету, як єдиного цілого. За відсутності будь-яких фіксованих дій, документів або заяв з боку самого ОСОБА_4 , які б підтверджували його прагнення пов`язати свій правовий статус із позивачкою, суд констатував, що відсутні правові підстави для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову.

Як вбачається із матеріалів справи (а.с.55, том 1), у донесенні про смерть ОСОБА_4 від 26.09.2023 року №3445 за підписом командира військової частини НОМЕР_7 , вбачається наявність відомостей про склад сім`ї: ’’… Розлучений. Колишня дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , … Син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , …’’.

Згідно сповіщення №279 від 09.06.2023 року (а.с.24, том 1), адресованого начальнику ІНФОРМАЦІЯ_6 , військова частина просила сповістити ОСОБА_9 про загибель її хрещеника ОСОБА_4 .

Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 26.06.2026 року відносно того, що позивачем ОСОБА_1 в ході судового розгляду даної справи не доведено належними, достатніми та допустимим доказами, у розумінні приписів: 77, 78, 80 ЦПК України, факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, а також наявності між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, у заявлений позивачем хронологічний період з серпня 2021 року по день смерті (загибелі) ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 . За даних обставин, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з серпня 2021 року по день смерті (загибелі) ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Оскільки вимога заявленого позову про визнання права на одноразову грошову виплату є похідною від вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, вказана вимога також не підлягає задоволенню.

При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів статті 16-1 Закону України ”Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-XII (в редакції Закону, яка була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин), у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України ’’Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб’’ за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Таким чином, на момент спірних правовідносин була відсутня правова норма, якою наразі передбачено право на отримання вказаної допомоги жінкою, із якою загиблий проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Тобто, на момент спірних правовідносин діяла норма Закону, відповідно до якої, особа, яка вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, як подружжя загиблого військовослужбовця, повинна довести, що вона перебувала у зареєстрованому в органі державної реєстрації актів цивільного стану шлюбі із загиблим військовослужбовцем, та не одружилася вдруге. Єдиним, належним і допустимим доказом перебування у зареєстрованому в органі державної реєстрації актів цивільного стану шлюбі, є свідоцтво про шлюб.

Встановлення факту спільного проживання позивачки із загиблим військовослужбовцем, як чоловіка та жінки, не дає правових підстав для віднесення позивачки до кола осіб, які згідно статті 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції Закону, яка була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин), мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця (тобто, в даному випадку, не породжує юридичного наслідку для позивачки).

Наказом Міністерства оборони України № 45 від 25.01.2023 затверджено ’’Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану’’.

У відповідності до п.п. ’’а’’ п. 5-2 Додатку 2 до ’’Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану’’ (в редакції, яка була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин), обов`язковим документом, який дружина надає до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для призначення та виплати одноразової грошової, є свідоцтво про шлюб. Альтернативних документів, що підтверджують статус дружини, не передбачено.

Приймаючи до уваги вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права на одноразову грошову виплату, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що особливе занепокоєння викликає те, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції від 26.06.2026 року містить численні суб`єктивні оцінки, які не є юридичними висновками та не ґрунтуються на досліджених доказах. Так, за доводами апелянта, суд першої інстанції характеризує допомогу позивачки військовослужбовцю, як ”логістичний хаб”, робить висновок про ”штучне створення доказів”, оцінює причини звернення до суду виключно, як прояв матеріальної зацікавленості. Апелянт стверджує, що подібні формулювання не відповідають стандартам судового рішення, встановленим статтею 263 ЦПК України, свідчать про вихід суду за межі предмета доказування та порушують принцип безсторонності судового розгляду. Завданням суду є встановлення юридичних фактів на підставі доказів, а не моральна оцінка поведінки учасників процесу чи висловлення припущень щодо їхніх мотивів.

Частково погоджуючись із вказаними вище доводами апеляційної скарги та приймаючи до уваги, що вони не спростовують обгрунтованості висновку суду про відсутність підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права на одноразову грошову виплату, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26.06.2026 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови апеляційного суду.

Керуючись статтями: 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 червня 2026 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови апеляційного суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 02.11.2026 року.

Головуючий: Судді: