Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №681/603/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 681/603/25

Провадження № 22-ц/820/1518/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Костенка А.М.,

секретар Дубова М.В.,

за участю представника апелянта адвоката Хомляк О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 16 квітня 2026 року (суддя Іллюк С.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі ТОВ «Українські фінансові операції») звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.12.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» і відповідачем ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір споживчого кредиту № 4200126, на умовах строковості, зворотності, платності у розмірі 12000 грн. строком на 350 днів, періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 25 днів. Відповідач у свою чергу, зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти у порядку та розмірі, визначених договором.

Позивач виконав умови договору позики, зокрема, передав відповідачу грошові кошти у сумі 12000,00 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 .

Крім того, 18.12.2023 між позивачем та відповідачем укладено додатковий договір (далі додатковий договір) до Договору у тій самій формі, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» надала грошові кошти в сумі 6000,00 грн. шляхом їх перерахування на указаний вище рахунок.

23 вересня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «Українські фінансові операції» був укладений договір факторингу № 23/09/2024 за умовами якого ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 4200126 від 07.12.2023 року, на загальну суму 101157,69 грн., яка складається із тіла кредиту – 17999,98 грн., заборгованості за процентами 83157,69 грн.

Позивач зазначив, що ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 18000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Проте, відповідач свої зобов`язання перед первісним кредитором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 122037,67 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 17999,98 грн., відсотків нарахованих первісним кредитором – 83157,69 грн., відсотків нарахованих позивачем – 20880 грн.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 на його користь загальну суму заборгованості за договором №4200126 від 07.12.2023 року, в сумі 122037,67 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 17999,98 грн., відсотків нарахованих первісним кредитором – 83157,69 грн., відсотків нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції» – 20880 грн., а також судовий збір в розмірі - 2422,40 грн., та витрати на правову правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 16 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за договором № 4200126 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 07.12.2023 в загальній сумі 94 499,22 грн., яка складається із заборгованості за основним боргом в сумі 17999,98 грн. та заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 76499,24 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» 1875,77 грн. витрат по сплаті судового збору, 3840,82 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції встановивши наявність кредитних правовідносин, правомірність переходу права вимоги по кредитному договору до позивача та невиконання позичальником свого обов`язку по своєчасному поверненню кредитних коштів, застосувавши пункт 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту 17999,98 грн. та 76499,24 грн - за відсотками, а всього стягнув заборгованість у розмірі 94 499,22 грн.

Так, як позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача судом стягнуто судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків у розмірі 76 499,24 грн. та судових витрат, розподілених пропорційно до цієї частини задоволених вимог. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення відсотків відмовити (або стягнути відсотки в розмірі, розрахованому за обліковою ставкою НБУ відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, понесені в апеляційній інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції поклавши в основу рішення паперові копії електронних документів (роздруківки кредитного договору № 4200126, додаткової угоди та поденного розрахунку заборгованості), не дослідивши їх у формі оригінальних електронних даних, дійшов передчасного висновку про правомірність нарахування відсотків саме за ставкою 2% на день.

За кредитним договором при отриманому кредиті у розмірі 18000,00 грн. позивачем нараховано 76499,24 грн. процентів, що істотно перевищує суму неповернутого тіла кредиту що, на думку апелянта, не відповідає засадам справедливості, добросовісності й розумності та вимогам законодавства про захист прав споживачів. Посилається на положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вважаючи відповідні умови кредитування несправедливими та такими, що створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Судом першої інстанції не перевірено правомірність нарахування договірних відсотків у контексті моменту виникнення прострочення відповідача, відповідач припинив виконання зобов`язань значно раніше закінчення 350-денного строку кредитування. З моменту першого прострочення платежу нарахування договірних відсотків за ставкою 2% на день мало припинитись. Натомість позивач нараховував відсотки ще понад 11 місяців після настання прострочення і суд це прийняв, знизивши лише ставку, але не перевіривши правомірність нарахування відсотків поза межами правомірного користування кредитом.

Апелянтом зазначено, що висновок суду першої інстанції, про правомірне набуття ТОВ «Українські фінансові операції» права вимоги на підставі договору факторингу № 23/09/2024, є помилковим.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Українські фінансові операції» вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні представник апелянта адвокат Хомляк О.Р. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 07.12.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №4200126 про надання коштів на умовах споживчого кредиту у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «32381», відповідно до якого, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язалось надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Згідно п.п. 1.2., Договору, сума кредиту складає 12000 грн.

Крім того, сторони 18.12.2023 уклали додатковий договір до цього Договору, у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «41591», за умовами якого, сума кредиту, яка надається згідно з цим додатковим договором складає 6000 грн.

Відповідно до умов Договору, з урахуванням додаткового договору: сума кредиту 18000,00 грн. (12000,00 грн. надано за Договором та 6000,00 грн. за додатковим договором) строк кредиту 350 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 25 днів, детальні терміни повернення кредиту (дати) та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до цього договору; рекомендовані дати внесення клієнтом грошових коштів для уникнення простроченої заборгованості за кредитом, визначені у графіку платежів; тип процентної ставки фіксована; стандартна процентна ставка 2 % в день та застосовується в межах усього строку; знижена процентна ставка -1,4 % в день та застосовується, якщо клієнт до 31.12.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного графіком платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту; у випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором; нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожний день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році, тобто «факт/факт», та охоплює період розрахунку день надання кредиту та день фактичного повернення кредиту; орієнтована реальна річна ставка: за стандартною процентною ставкою становить 203426,26 % річних/за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженою процентної ставки 97788,75 % річних; орієнтована загальна вартість кредиту: за стандартною ставкою 173700,00 грн/за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженою процентної ставки 170865,00 грн.;

На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки ТОВ «Пейтек Україна» від 03.10.2024, перерахування коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 в сумі 12000,00 грн. проведено 07.12.2023 на підставі укладеного договору між ТОВ «Лінеура Україна» та цим товариством №210222-1 від 21.02.2022, номер транзакції – 42001261701965666.

18 грудня 2023 року ТОВ «Лінеура Україна» перерахувало кредитні кошти у сумі 6000 грн. на вказаний ОСОБА_1 картковий рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 03.10.2024 року.

Згідно з листом АТ «Універсал Банк» від 28.05.205 р., також встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку 07.12.2024 року було зараховано за ініціативою ТОВ`Лінеура Україна» кошти у сумі 12000 грн ( а.с. 136 т.1).

23 вересня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №23/09/2024, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «Українські фінансові операції» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Українські фінансові операції» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 23/09/2024 від 23.09.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит Фактору, повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних Фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про Фактора, шляхом повідомлення в особистому кабінеті Боржника, та/або відправлення текстового повідомлення (sms - повідомлення) на зазначену в анкеті Боржника електронну адресу та/або телефонний номер.

Із витягу з реєстру боржників до договору факторингу №23/09/2024 від 23.09.2024 року вбачається, що ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до відповідача, в сумі 101157,67 грн., з яких: 17999,98 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 83157,69 грн. - сума заборгованості за відсотками нарахована первісним кредитором.

Відповідно до п. 1.3 Договору №4200126 строк кредиту 350 днів: з 07.12.2023 року по 20.11.2024 року.

Станом на дату укладення договору факторингу №23/09/2024 від 23.09.2024 року строк дії кредитного договору № 4200126 від 07.12.2023 року не закінчився. В межах строку дії кредитного договору № 4200126 від 07.12.2023 року ТОВ «Українські фінансові операції» у період з 24.09.2024 року по 20.11.2024 року здійснено нарахування процентів за 58 календарних днів в сумі 20880 грн.

Згідно з розрахунками заборгованості за договором № 4200126 від 07.12.2023 року у період з 07.12.2023 року по 23.09.2024 року включно ТОВ «Лінеура Україна» нараховані проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 83157,69 грн., у період з 24.09.2024 року по 20.11.2024 року включно ТОВ «Українські фінансові операції» нараховані проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 20880,00 грн., загальна сума заборгованості за договором № 4200126 від 07.12.2023 року склала: 122037,67 грн.

Відповідачем здійснено оплату в розмірі 17891,67 грн., які спрямовані на оплату процентів за користування грошовими коштами в розмірі 17891,65 грн. та тіла кредиту в розмірі 0,02 грн.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до статті 12 цього закону перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Такий договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами.

Сторони вправі укласти кредитний договір у електронній формі шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Цей договір скріплюється електронним підписом сторін і прирівнюється до письмового договору.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання має виконуватися належним чином, у тому числі відповідно до умов договору та вимог закону.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Зібрані докази вказують на те, що 07.12.2023 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Лінеура Україна» в електронній формі кредитний договір, за умовами якого вказана фінансова компанія перерахувала на картковий рахунок останнього кредитні кошти у розмірі 12000 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами в порядку, визначеному кредитним договором. Крім того, сторони 18.12.2023 уклали додатковий договір до цього Договору, за умовами якого, сума кредиту, яка надається згідно з цим додатковим договором складає 6000 грн., що свідчить про повідомлення позичальника кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови відповідно до вимог чинного законодавства України

Факт перерахування коштів за Договором №4200126 у розмірі 12000 грн. підтверджується довідкою ТОВ «Пейтек Україна» від 03.10.2024, якою встановлено перерахування коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 в сумі 12000,00 грн. проведено 07.12.2023 та листом АТ «Універсал Банк» від 28.05.205 р., також встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку 07.12.2024 року було зараховано кошти у сумі 12000 грн.

18 грудня 2023 року ТОВ «Лінеура Україна» перерахувало кредитні кошти у сумі 6000 грн. на вказаний ОСОБА_1 картковий рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 03.10.2024 року.

Після закінчення строку кредитування (20.11.2024 року) ОСОБА_1 не повернув грошові кошти та не сплатив проценти за користування ними.

Факт укладення ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів сторонами не оспорюються.

Відповідач на час укладення кредитного договору був обізнаний з процентною ставкою за користування кредитними коштами, положення щодо процентної ставки є чіткими та зрозумілими, орієнтовним розміром кредиту, загальною вартістю кредиту. Проте свої зобов`язання у визначений договором строк щодо повернення кредиту, сплати процентів не виконував.

Оскільки строк кредитування по вищезазначеному договору було продовжено після 24 грудня 2023 року, то була імперативна заборона, яка передбачена п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки.

Застосувавши п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», врахувавши сплату відповідачем відсотків за користування кредитом з урахуванням непогашеного тіла кредиту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в розмірі 94499,22 грн., з яких 17999,98 грн. –тіло кредиту, 76499,24 грн - проценти за користування кредитом.

Відсотки нараховані в межах строку кредитування 350 днів, а припинення відповідачем сплати щомісячних платежів по кредиту, не свідчить про дострокове припинення строку кредитування.

Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим підлягають відхиленню.

Матеріали справи містять договір факторингу з відповідними додатками, які об`єктивно вказують на те, що ТОВ «Українські Фінансові Операції» набуло за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. Указаний договір факторингу є дійсним і виконаним. Посилання ОСОБА_1 на недоведеність переходу права вимоги за кредитним договором №4200126 до ТОВ «Українські Фінансові Операції» не відповідають фактичним обставинам справи.

Твердження апелянта, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки питанню несправедливості та нікчемності умови кредитного договору про відсоткову ставку є безпідставними.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Колегія суддів звертає увагу, що, з огляду на положення ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» включення у договори із споживачем умов, які є несправедливими, є підставою для визнання таких умов недійсними.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однак, відповідачем не надано доказів, які підтверджують оспорювання в судовому порядку, укладеного між ним та ТОВ «ЛінеураУкраїна» кредитного договору, визнання його в судовому порядку недійсним, в цілому або в частині. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» не заявлялося.

Отже, в силу вказаної вище презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) правомірність положень цього договору презюмується.

Суд без позовної вимоги споживача може застосувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит в разі наявності в договорі нечітких або двохзначних положень.

Такий правовий висновком міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року справа 552/672/23.

Однак договір №4200126 про надання коштів на умовах споживчого кредиту укладений 07.12.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 нечітких та двохзначних положень не містить.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Щодо стягнення судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2442,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.

До позовної заяви позивачем додано: договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, заявку №4200126 на виконання доручення від 24.02.2025 року до договору №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, рахунок на оплату № 4200126-24/03-2025 від 24.03.2025 на суму 10000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Суд також повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений розмір є завищеним та підлягає зменшенню. Враховуючи критерії обґрунтованості, пропорційності та розумності, стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3840,82 грн.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, апеляційний суд погоджується з таким розміром присуджених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки він відповідає складності справи та обсягу необхідних послуг, наданих адвокатом, часу, витраченому адвокатом на надання відповідних послуг, ціні позову, а також критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд –

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 16 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 листопада 2026 року.

Судді Т.О. Янчук

Л.М.Грох

А.М. Костенко