Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №607/5807/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/5807/26Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.

Провадження № 22-ц/817/1235/26Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

секретар - Хоміцька С.О.

з участю представника ОСОБА_1 - адвоката Луцишин Г.М., ОСОБА_2 та його представника - адвоката Магдич О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 — адвоката Луцишин Ганни Михайлівни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2026 року, ухвалені суддею Позняком В.М. у цивільній справі №607/5807/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов, з урахуванням заяви про зміну його підстав, обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дочка позивачки - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

29 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Магдич О.О. із заявою про прийняття спадщини, яка була прийнята нотаріусом на підставі пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану».

Проте, у подальшому інший спадкоємець — ОСОБА_2 просив видати йому свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно, так як вважав, що ОСОБА_1 пропустила визначений законом 6-місячний строк для прийняття спадщини.

У зв”язку з цим нотаріус надала ОСОБА_1 роз”яснення щодо необхідності звернення в суд.

Позивачка зазначала, що пропустила встановлений законом шестимісячний строк у зв`язку з дією зазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», якою передбачалося зупинення перебігу строку для прийняття спадщини на час воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

Вказувала, що у зв`язку з прийняттям зазначеної постанови та поширенням інформації про зупинення перебігу строку для прийняття спадщини вона мала обґрунтовані очікування, що подала заяву нотаріусу у встановлений законодавством строк. Крім того, нотаріус прийняла її заяву як подану у визначений законодавством строк.

Окрім наведеного, зазначала, що після смерті дочки перебувала на лікуванні у Тернопільській комунальній міській лікарні №2 та проходила післяопераційну реабілітацію, що також перешкоджало своєчасному зверненню до нотаріуса.

Вважала, що наведені обставини у своїй сукупності є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини.

Посилаючись на зазначене, просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 тривалістю два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Луцишин Г.М. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, не врахувавши, що на момент звернення позивачки до нотаріуса діяв пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164, яким передбачалося зупинення перебігу строку для прийняття спадщини на час воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

Зазначає, що 29 грудня 2022 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини, яку нотаріус прийняла на підставі вказаної постанови, не повідомивши про необхідність звернення до суду для визначення додаткового строку. Тому позивачка мала обґрунтовані очікування, що спадщину прийняла своєчасно.

Вказує, що висновок Верховного Суду про невідповідність пункту 3 постанови КМУ № 164 положенням ЦК України сформульований лише 25 січня 2023 року, тобто після подання позивачкою заяви про прийняття спадщини та прийняття такої заяви нотаріусом як поданої у визначений законом строк.

При цьому, суд першої інстанції не врахував суперечливості нормативного регулювання, незначного строку пропуску, який становив 43 дні, а також похилого віку позивачки, стану її здоров`я та переживань, пов`язаних зі смертю дочки.

Крім цього, необхідність звернення до суду виникла лише після пред`явлення ОСОБА_2 у 2025 році позову про визнання за ним права на спадкування як єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину.

Також посилається на безпідставне незастосування судом аналогії права та відмову в залученні нотаріуса до участі у справі. Просить долучити до матеріалів справи довідку від 11 квітня 2022 року № 97 на підтвердження проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавицею незадовго до її смерті.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Луцишин Г.М. просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 20 липня 2026 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500 грн.

Вказує, що рішення суду по суті спору оскаржується в апеляційному порядку та не набрало законної сили, тому стягнення витрат на правничу допомогу вважає передчасним. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання про зменшення розміру витрат, не врахувавши їх неспівмірності зі складністю справи та обсягом наданих послуг, а також складного матеріального становища позивачки, яка є особою похилого віку, отримує пенсію та потребує витрат на лікування. Вважає помилковим висновок суду про те, що саме позивачка ініціювала судовий спір, оскільки раніше ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом щодо оформлення спадкових прав після смерті своєї матері.

Крім цього, поданий представником відповідача акт приймання-передачі послуг не містить дати складання, у ньому зазначено інший предмет спору - стягнення боргу за договором позики, а наведений розрахунок витраченого адвокатом часу є нечітким. Вважає, що надані докази не підтверджують належним чином обсяг і вартість правничої допомоги, а тому підстави для стягнення заявлених витрат відсутні.

У відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Магдич О.О. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року — без змін. Зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, оскільки пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України та не підлягає застосуванню, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21.

Вказує, що сам по собі факт прийняття нотаріусом заяви про прийняття спадщини після закінчення шестимісячного строку не свідчить про своєчасне прийняття спадщини чи поважність причин пропуску такого строку. При цьому, з роз`яснення нотаріуса від 1 червня 2023 року позивачці було відомо про пропуск встановленого законом строку, однак до суду вона звернулася лише у березні 2026 року.

Посилається на те, що юридична необізнаність, неправильне розуміння законодавства та похилий вік не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, а належних доказів існування об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для своєчасного подання заяви позивачка не надала.

Заперечує проти долучення до матеріалів справи нових доказів, зокрема довідки від 11 квітня 2022 року № 97 про проживання позивачки разом зі спадкодавицею, посилаючись на недоведеність неможливості її подання до суду першої інстанції та недостовірність зазначених у ній відомостей.

Вважає, що безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини порушуватиме принцип правової визначеності та права ОСОБА_2 як спадкоємця, який своєчасно прийняв спадщину.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Луцишин Г.М., яка доводи апеляційних скарг підтримала, пояснення ОСОБА_2 та його представника — адвоката Магдич О.О., які проти задоволення апеляційних скарг заперечили, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.

Обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, актовий запис № 1099.

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло від 5 грудня 1995 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 2 лютого 1999 року.

ОСОБА_1 є матір`ю померлої ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 .

Із матеріалів спадкової справи № 8/2022 встановлено, що 23 травня 2022 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О.О. заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3 на підставі заяви її сина ОСОБА_2 про прийняття спадщини.

29 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до цього ж нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї дочки. Така заява була прийнята нотаріусом.

Із роз`яснень приватного нотаріуса Магдич О.О. від 1 червня 2023 року №57/02-14 та від 16 жовтня 2024 року №78/02-14 вбачається, що заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини була прийнята на підставі пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», незважаючи на пропуск шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України.

6 липня 2023 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Магдич О.О. заяву, в якій заперечив проти видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на частку спадкового майна після смерті ОСОБА_3 .

Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 03824 від 11 липня 2022 року ОСОБА_1 у період з 6 червня до 11 липня 2022 року перебувала на лікуванні в Тернопільській комунальній міській лікарні № 2 з діагнозом: посттромбофлебітичний синдром правої нижньої кінцівки, виразково-набрякова форма з вираженим больовим синдромом, трофічні виразки правої гомілки.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо:

1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини;

2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини;

3) ці обставини визнані судом поважними.

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску позивачем шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши встановлені у справі обставини та наявні докази в їх сукупності, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Як встановлено судом, спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 , яка є матір`ю спадкодавиці та належить до спадкоємців першої черги за законом, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 29 грудня 2022 року, тобто із пропуском шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, на 43 дні.

Разом із тим, при вирішенні питання про поважність причин пропуску цього строку необхідно враховувати особливості правового регулювання спадкових відносин у період, коли позивачка мала вчинити відповідні дії, а також її фактичну поведінку щодо прийняття спадщини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 209 постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» було доповнено пунктом 3, яким передбачалося зупинення перебігу строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття на час дії воєнного стану. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року № 719 зазначений пункт викладено в редакції, згідно з якою перебіг цього строку зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Ця редакція пункту 3 діяла на час звернення ОСОБА_1 до нотаріуса 29 грудня 2022 року.

У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22) сформульовано висновок про те, що пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.

Отже, колегія суддів виходить із того, що для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 застосовується шестимісячний строк, встановлений статтею 1270 ЦК України.

Однак, невідповідність підзаконного акта вимогам ЦК України не виключає оцінки того, як наявність відповідного регулювання та його застосування нотаріусом вплинули на поведінку конкретної спадкоємиці при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

У цій справі ОСОБА_1 не обмежилася посиланням на сам факт запровадження воєнного стану чи загальну необізнаність із законом. Вона вчинила конкретну дію, спрямовану на прийняття спадщини, подавши нотаріусу заяву 29 грудня 2022 року, тобто в межах періоду, який випливав із положень пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №164 у вищезазначеній редакції.

Із роз`яснень приватного нотаріуса Магдич О.О. від 1 червня 2023 року №57/02-14 та від 16 жовтня 2024 року № 78/02-14 вбачається, що заяву ОСОБА_1 було прийнято саме на підставі пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 164, незважаючи на сплив шестимісячного строку, визначеного ЦК України.

Таким чином, посилання ОСОБА_1 на зазначене нормативне регулювання узгоджується не лише з датою фактичного звернення до нотаріуса, а й зі змістом письмових документів, складених самим нотаріусом.

Сам по собі факт прийняття та реєстрації нотаріусом заяви, поданої поза межами строку, встановленого ЦК України, не означає, що спадщина прийнята своєчасно, і не замінює передбаченого частиною третьою статті 1272 ЦК України судового порядку визначення додаткового строку.

Разом із тим, у цьому спорі значення має не лише реєстрація заяви як така, а підтверджене письмовими роз`ясненнями застосування нотаріусом саме того нормативного акта, на який орієнтувалася ОСОБА_1 .

За таких обставин, причини пропуску строку не можуть бути зведені виключно до юридичної необізнаності ОСОБА_1 або її неправильного суб`єктивного розуміння вимог закону.

Ідеться про об`єктивну суперечність між положеннями ЦК України та підзаконного нормативно-правового акта, чинного на час реалізації спадкоємицею свого волевиявлення, який застосовувався у нотаріальній практиці.

При цьому, висновок Верховного Суду про невідповідність відповідного положення постанови № 164 ЦК України сформульовано після звернення ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини.

Колегія суддів також враховує, що фактичний пропуск шестимісячного строку становив 43 дні, а не декілька років. Така тривалість пропуску в поєднанні з поданням заяви нотаріусу саме в період дії зазначеного нормативного регулювання узгоджується з доводами позивачки про намір прийняти спадщину та її переконання у своєчасності вчинених дій.

Крім цього, згідно з медичними документами ОСОБА_1 у період з 6 червня до 11 липня 2022 року перебувала на лікуванні із захворюванням правої нижньої кінцівки, яке супроводжувалося вираженим больовим синдромом та трофічними виразками.

Суд першої інстанції помилково зазначив, що лікування тривало менше одного місяця, хоча наведений період перевищує один місяць.

Колегія суддів не розглядає сам факт такого лікування як безумовне підтвердження неможливості подати заяву протягом усього шестимісячного строку.

Водночас цей доказ підтверджує наявність у позивачки додаткових труднощів у період, визначений законом для прийняття спадщини, та не може оцінюватися ізольовано від встановленої нормативної невизначеності й подальшого фактичного звернення до нотаріуса.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зазначено, що поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини підлягає оцінці з урахуванням конкретних обставин справи, тривалості пропуску та засад розумності, добросовісності й справедливості. Насамперед мають оцінюватися обставини, які існували від часу відкриття спадщини до спливу шестимісячного строку; безпідставне визначення додаткового строку порушує правову визначеність і права інших спадкоємців.

Водночас у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23 Верховний Суд, вирішуючи питання визначення додаткового строку для прийняття спадщини, врахував, зокрема, нечіткість нормативного регулювання цього строку в період воєнного стану, обмеження доступу до нотаріальних реєстрів та незначний проміжок часу між закінченням строку, зверненням спадкоємця до нотаріуса й поданням позову.

Колегія суддів враховує також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 липня 2026 року у справі № 569/1587/25, у якій самі посилання спадкоємця на воєнний стан та передбачений постановою Кабінету Міністрів України № 164 порядок обчислення строку не були визнані достатніми за відсутності доведених поважних причин його пропуску. Проте на відміну від зазначеної справи ОСОБА_1 у грудні 2022 року подала нотаріусу заяву, а застосування до неї пункту 3 постанови № 164 нотаріус підтвердила письмово; крім того, позивачкою надано медичні документи щодо лікування в межах шестимісячного строку.

Посилання відповідача та суду першої інстанції на тривалий проміжок часу між поданням заяви нотаріусу й зверненням із позовом у березні 2026 року колегія суддів також не залишає поза увагою.

Однак, необхідно розмежовувати причини пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини, що підлягають оцінці відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України, та подальшу поведінку особи після фактичного подання заяви нотаріусу.

Сам по собі пізніший час пред`явлення позову не доводить, що на момент закінчення шестимісячного строку в 2022 році були відсутні обставини, які можуть бути визнані поважними.

При цьому, колегія суддів зазначає, що роз`яснення приватного нотаріуса від 1 червня 2023 року № 57/02-14 та від 16 жовтня 2024 року № 78/02-14, на які посилається суд першої інстанції, не спростовують поважності причин пропуску позивачкою строку для прийняття спадщини.

Визначальним у цій справі є те, що ОСОБА_1 ще 29 грудня 2022 року звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка була прийнята на підставі пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164.

За таких обставин, ОСОБА_1 мала обґрунтовані підстави вважати, що, подавши 29 грудня 2022 року заяву про прийняття спадщини, належним чином реалізувала своє право на спадкування відповідно до нормативного регулювання, яке застосовувалося нотаріусом на момент її звернення.

Наведені роз`яснення нотаріуса складені вже після подання ОСОБА_1 та прийняття нотаріусом заяви про прийняття спадщини, а тому не змінюють обставин, за яких вона вчинила відповідні дії, та не спростовують її добросовісного переконання у своєчасності прийняття спадщини на момент звернення до нотаріуса.

Саме ці обставини, а не тривалість періоду між поданням заяви нотаріусу та зверненням до суду, мають визначальне значення для оцінки поважності причин пропуску шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України. Подальше звернення позивачки до суду у 2026 році не спростовує того, що на момент подання заяви нотаріусу вона мала обґрунтовані підстави вважати своє право на прийняття спадщини реалізованим.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, правильно встановивши факт пропуску шестимісячного строку та навівши висновок Верховного Суду про незастосування пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 164, не надав належної оцінки фактичним діям позивачки щодо прийняття спадщини, документально підтвердженому застосуванню нотаріусом зазначеного нормативного акта, незначній тривалості первісного пропуску строку (43 дні), віку та стану здоров`я позивачки у відповідний період.

Оцінивши ці обставини в сукупності, колегія суддів вважає доведеним, що пропуск ОСОБА_1 строку для подання заяви про прийняття спадщини у конкретних обставинах цієї справи був зумовлений поважними причинами. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України є помилковим, оскільки ґрунтується на недостатній оцінці взаємного зв`язку встановлених доказами обставин.

За таких обставин, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову та визначення ОСОБА_1 додаткового строку тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 537/3556/22, з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду від 5 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, зазначено, що додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі, а в разі скасування основного рішення додаткове рішення втрачає силу.

Отже, додаткове рішення від 20 липня 2026 року також підлягає скасуванню.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 — адвоката Луцишин Ганни Михайлівни — задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2026 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2026 року — скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.