Суд: Сумський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №592/7247/26
Суддя: Замченко А. О.
Справа №592/7247/26
Номер провадження 22-ц/816/2971/26
Категорія - 60
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Воронкова Д.В.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Мазурової Катерини Дмитрівни, подану в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 вересня 2026 року в складі судді Онайка Р.А., ухвалене в м. Суми (повний текст виготовлено 01 вересня 2026 року)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Цирулик Віта Вікторівна, про встановлення факту не проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, встановлення факту неприйняття спадщини,
в с т а н о в и в :
01.05.2025 адвокат Мазурова К.Д. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з позовом, який мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який був батьком позивачки та відповідача. Після смерті батька відкрилася спадщина, у тому числі й на грошові вклади в АТ КБ «Приватбанк». Позивачка звернулася до нотаріуса з метою реалізації своїх спадкових прав, але нотаріус їй відмовив, оскільки на момент відкриття спадщини зі спадкоємцем був зареєстрований відповідач. Зазначає, що останній на момент смерті з батьком фактично не проживав, тривалий час мешкає за кордоном, з батьком не спілкувався, а тому вважає що останній не міг прийняти спадщину в порядку, визначеному ст. 1268 ЦК України. Інших спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_3 немає.
Посилаючись на викладені обставини, просила встановити факт не проживання ОСОБА_2 з батьком ОСОБА_3 та не прийняття ним спадщини після батька.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01.09.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Мазурова К.Д. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Вважає, що суд помилково ототожнивши фактичні обставини цієї справи з обставинами справ, в яких Верховний Суд визнав встановлення факту непроживання/неприйняття спадщини неналежним способом захисту, хоча правовідносини в цих справах не є подібними.
Крім того, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків обставинам справи: встановивши в мотивувальній частині рішення достатній обсяг доказів на підтвердження факту непроживання відповідача зі спадкодавцем та факту неприйняття ним спадщини, суд відмовив у захисті права з формальних (термінологічних) підстав, що є непропорційним та призводить до відмови в судовому захисті за наявності доведеного порушеного права.
Зазначає, що Верховний Суд зауважує, що якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем не може свідчити про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті зі спадкодавцем за адресою реєстрації (такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі №937/10434/19-ц, від 10.04.2020 у справі №355/832/17-ц, від 27.02.2019 у справі №471/601/17-ц, від 21.10.2020 у справі №569/15147/17, від 02.04.2021 у справі №191/1808/19, від 28.04.2021 у справі №204/2707/19, від 19.05.2021 у справі №937/10434/19). Отже, суд першої інстанції не мав жодних сумнівів у доведеності обставин, якими позивачка обґрунтовувала позов, і фактично визнав по суті встановленими факт постійного непроживання відповідача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та факт неприйняття ним спадщини.
Вказує, що відповідно до абзацу 2 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Саме так і вчинила позивачка.
Вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту (встановлення факту непроживання відповідача зі спадкодавцем та факту неприйняття ним спадщини) спрямований саме на спростування презумпції прийняття спадщини за ч. 3 ст. 1268 ЦК України та усунення конкретної, точно вказаної нотаріусом перешкоди для оформлення спадкових прав, а не на вирішення спору про визнання права власності на індивідуально визначене майно.
Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.
Позивачка ОСОБА_1 , її адвокат Мазурова К.Д., відповідач ОСОБА_2 , приватний нотаріус Цирулик В.В. у судове засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 100 зв., 101 зв., 102, 104). Про причини неявки суд не повідомили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_4 , а 10.08.1975 – ОСОБА_2 , батьками яких у свідоцтвах про народження записані ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (а. с. 8, 11).
17.12.2013 ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого належну йому земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_6 (а. с. 34).
Цього ж дня ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким заповів доньці ОСОБА_4 належну йому часку в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 43).
31.01.2025 ОСОБА_4 зареєструвала шлюб, у зв`язку з чим їй було присвоєно прізвище ОСОБА_7 (а. с. 7).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (а. с. 9).
Відповідно до інформації про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 08.04.2025 за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: з 29.04.1996 ОСОБА_1 , з 06.10.1994 ОСОБА_2 , з 24.04.2003 ОСОБА_8 (а. с. 10).
Згідно з актом від 22.03.2026 ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , але не проживає з 2004 року (а. с. 14).
Після смерті ОСОБА_3 . 20.03.2025 приватним нотаріусом Цирулик В.В. заведено спадкову справу №50/2025, номер у Спадковому реєстрі 73825342 (а. с. 16, 29-52).
07.03.2025 і 20.03.2025 ОСОБА_1 і ОСОБА_6 відповідно подали заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 (а. с. 31, 40).
02.12.2025 ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 49).
10.03.2026 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Цирулик В.В. із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину на грошові вклади, що залишилися після смерті ОСОБА_3 (а. с. 51).
Постановою приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Цирулик В.В. від 10.03.2026 №190/02-21 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на грошові вклади, що знаходяться в АТ КБ «Приватбанк», після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Причиною відмови стало те, що син померлого ОСОБА_2 прийняв спадщину шляхом спільного сумісного проживання та реєстрації разом з померлим (а. с. 52).
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту її прав.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частина 1, 2 ст. 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ч. 1 ст. 1258 ЦК України).
Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч. 1 ст. 1221 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №355/832/17, від 21.10.2020 у справі №569/15147/17, від 02.04.2021 у справі №191/1808/19, від 28.04.2021 у справі №204/2707/19, від 19.05.2021 у справі №937/10434/19.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
У встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини або відмову від її прийняття відповідач ОСОБА_2 не звертався. Спадкову справу заведено 20.03.2025 на підставі заяв про прийняття спадщини позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування в зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Частиною 1 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено в статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема в готелі чи в санаторії тощо).
Відповідно до п. 3.19, 3.20 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстицію України від 22.02.2012 №296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується: витягом з реєстру територіальної громади; довідкою про реєстрацію місця проживання; іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (паспортом громадянина України, виготовленим у формі книжечки, з відміткою про реєстрацію постійного місця проживання громадянина, якщо спадщина відкрилась до 01.12.2021 року, рішенням суду тощо).
Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі №569/15147/17 вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, суд першої інстанції встановив, що на день смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як позивач, так і відповідач були зареєстровані за місцем фактичного проживання спадкодавця: АДРЕСА_2 . У той же час фактичне місце проживання відповідача ОСОБА_2 було відмінним, з 2004 року останній не проживав з батьком і сестрою за вказаною адресою, що підтверджено матеріалами справи.
Отже, оскільки ОСОБА_2 був зареєстрований разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_2 , але не проживав, а сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому відповідач як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилася після смерті батька, а отже не набув права на спадкове майно.
Такі висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 27.02.2019 у справі №471/601/17-ц, від 10.04.2020 у справі №355/832/17 та від 19.05.2021 у справі №937/10434/19-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Тобто право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10.03.2026 відмовлено ОСОБА_1 у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на грошові кошти, оскільки спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли дочка і син – сторони по справі.
Посилаючись на це, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
Частинами 1, 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.
Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.
Предметом позову ОСОБА_1 визначила вимогу про встановлення факту не проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та неприйняття відповідачем спадщини після померлого батька.
Однак, виходячи зі змісту позову, позивачка фактично намагалася довести те, що лише вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 .
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку із застосуванням позивачкою способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 26.07.2026 у справі №641/3893/20, від 09.04.2025 у справі №305/2221/21, від 25.11.2025 у справі №489/3282/23, від 02.04.2025 у справі №751/344/23.
У постановах від 25.11.2025 у справі №489/3282/23, від 09.04.2025 у справі №305/2221/21, Верховний Суд звернув увагу на те, що ефективним способом захисту прав позивачки є визнання права власності на спадкове майно, однак таких вимог остання не заявляла. За таких обставин відсутні підстави для застосування обраного позивачкою способу захисту, оскільки він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивачки і не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 19.05.2021 у справі №937/10434/19-ц, від 10.04.2020 у справі №355/832/17-ц, від 27.02.2019 у справі №471/601/17-ц, від 21.10.2020 у справі №569/15147/17, від 02.04.2021 у справі №191/1808/19, від 28.04.2021 у справі №204/2707/19, від 19.05.2021 у справі №937/10434/19, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Так, у справах №937/10434/19-ц, №191/1808/19, №937/10434/19 позивачі зверталися з позовами про визнання права власності на майна в порядку спадкування за законом.
У справі №355/832/17-ц заявлялися вимоги про визнання договору дарування житлового будинку частково недійсним та визнання права власності на частку в спільному сумісному майні подружжя.
У справі №471/601/17-ц позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину та скасувати реєстрацію права власності.
У справі №569/15147/17 ставилося питання про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
У справі №204/2707/19 позивач заявив вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування запису в спадковому реєстрі.
У зазначених справах суд виходив з конкретних заявлених позовних вимог та не вирішував питання щодо відсутні чи наявності підстав для застосування обраного позивачкою в даній справі способу захисту у вигляді встановлення факту не проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та неприйняття спадкоємцем спадщини після померлого спадкодавця.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачкою обрано ефективний спосіб захисту, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 26.07.2026 у справі №641/3893/20, від 09.04.2025 у справі №305/2221/21, від 25.11.2025 у справі №489/3282/23, від 02.04.2025 у справі №751/344/23.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційних скарг не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу адвоката Мазурової Катерини Дмитрівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 вересня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - А.О. Замченко
Судді: Я.Л. Петен
Д.В. Воронков
Оригінал: reyestr.court.gov.ua