Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №584/649/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №584/649/26

Номер провадження 22-ц/816/2917/26

Категорія - 23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Сізова Д.В.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

у присутності представника відповідача – адвоката Євтєєвої Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кучер Юлії Юріївни, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 03 серпня 2026 року в складі судді Токарєва С.М., ухвалене в м. Путивль, Сумської області (повний текст рішення виготовлено 03 серпня 2026 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського споживчого кооперативу «Ярославна» про стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди,

в с т а н о в и в :

15.04.2026 адвокат Кучер Ю.Ю. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулась до СГСК «Ярославна» з позовом, який мотивувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 12.12.2022 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,8866 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0617, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі договору оренди від 01.03.2019 земельна ділянка була передана ОСОБА_2 СГСК «Ярославна» в оренду строком до 01.03.2039, за що товариство зобов`язалося сплачувати орендну плату. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становила 3706 грн. Сторонами визначено річну орендну плату в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 370 грн 60 коп. 25.08.2021 між ОСОБА_3 , правонаступником за заповітом після смерті ОСОБА_2 , і відповідачем укладено додаткову угоду №1 до вказаного договору, відповідно до якого замінено орендодавця на ОСОБА_3 , нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору визначена в розмірі 57145 грн 90 коп., орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та фіксованому розмірі 5714 грн 59 коп. на рік до 20 числа останнього в звітному році місяця.

Вказувала, що незважаючи на погоджені сторонами умови договору оренди земельної ділянки, відповідач ухиляється від сплати орендної плати, що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати.

Посилаючись на вказані обставини, просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 17143 грн 77 коп. заборгованості з орендної плати, 625 грн 75 коп. пені, 4635 грн 50 коп. інфляційних збитків, 1544 грн 34 коп. - 3% річних, розірвати договір оренди земельної ділянки.

Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 03.08.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Кучер Ю.Ю. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для справи, не врахування актуальної позиції Верховного Суду щодо встановлених судом обставин справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не встановив сукупності умов, необхідних для звільнення від орендної плати за ч. 6 ст. 762 ЦК України, неправильно оцінив доказове значення листа ДСНС та акта обстеження №501, неправильно розподілив тягар доказування, поклавши на позивача обов`язок доводити факти, які мав доводити відповідач. Суд помилково ототожнив звільнення від відповідальності за форс-мажором (ст. 617 ЦК України) з припиненням основного грошового зобов`язання (ст. 762 ЦК України), правова позиція Верховного Суду в справі №650/3776/24 застосована без урахування істотної відмінності фактичних обставин, суд не розглянув питання про пропорційне зменшення орендної плати замість повного звільнення від неї, систематична (три роки поспіль) несплата орендної плати є самостійною підставою для розірвання договору, інфляційні втрати та 3% річних підлягають стягненню окремо від пені та незалежно від форс-мажорних обставин.

Зазначає, що суд першої інстанції обмежився посиланням на лист Міжрегіонального центру швидкого реагування ДСНС України від 30.10.2024 №7701-205/7710, яким підтверджено лише те, що розмінування територій Путивльської міської та Новослобідської сільської громад не здійснювалося, а також на акт обстеження від 16.09.2022 №501, який за змістом, наведеним у рішенні, вказує на «потенційну загрозу» забруднення. Жоден з цих доказів не встановлює й не підтверджує повної та безперервної неможливості використання конкретної ділянки позивача протягом усього заявленого періоду прострочення.

Зазначає, що сторони погодили в договорі (у редакції додаткової угоди №1) фіксований розмір орендної плати - 5714 грн 59 коп. на рік, який не поставлено в залежність від засіву, врожаю чи доходу кооперативу. Відсутність доказів фактичного обробітку ділянки орендарем не є доказом об`єктивної неможливості такого обробітку - це два різні за змістом факти, які суд ототожнив.

Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 13.09.2023 у справі №910/7679/22, від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 та 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 07.06.2023 у справі №906/540/22, де зазначено, що посилання на форс-мажор використовується стороною, яка порушила зобов`язання, для уникнення негативних наслідків саме такого порушення (відповідальності), а не для спростування самого факту існування зобов`язання. Обов`язок доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання.

Крім того, зазначає, що застосування висновків Верховного Суду від 21.01.2026 у справі №650/3776/24 без перевірки наявності аналогічних доказових передумов, є неправильним застосуванням норми права за аналогією. Підстави зазначеної справи суттєво відрізняються від обставин даної справи: у справі №650/3776/24 земельні ділянки були прямо визначені в розпорядженні (рішенні) військової адміністрації як непридатні до використання на конкретно встановлений період, а орендар був включений до офіційного переліку суб`єктів, що постраждали від форс-мажорних обставин, тоді як у даній справі відповідач надав лише власну заяву до Путивльської міської ради від 13.02.2024 про визнання ділянок непридатними.

Звертає увагу, що суд першої інстанції не навів жодного мотивування того, чому наявність ризику обстрілів, близькість ділянки до державного кордону та відсутність розмінування призвели саме до повної, а не часткової неможливості користування ділянкою, а також не з`ясував, чи звертався відповідач до позивача з пропозицією про перегляд чи зменшення розміру орендної плати відповідно до умов договору.

Крім того, несплата орендної плати за 2023, 2024 та 2025 роки становитиме три самостійні випадки повної несплати, що свідчить про системний характер порушення, що є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за рішенням суду.

19.10.2026 СГСК «Ярославна» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду першої інстанції просить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

29.10.2026 адвокат Кучер Ю.Ю. в інтересах ОСОБА_1 подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить задовольнити.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 , його адвокат Кучер Ю.Ю. не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 90 зв., 92). Про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача – адвоката Євтєєву Т.В., яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.03.2019 між ОСОБА_2 та СГСК «Ярославна» було укладено договір оренди землі, на підставі якого кооператив прийняв в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1,8866 га, кадастровий номер 5923883400:05:002:0026, строком до 01.03.2039 (а. с. 5-7).

25.08.2021 між ОСОБА_3 (правонаступником ОСОБА_2 ) і СГСК «Ярославна» у зв`язку зі смертю попереднього власника ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до договору оренди землі від 01.03.2019, відповідно до якої кооператив прийняв в оренду вказану вище земельну ділянку строком до 01.03.2039 (а. с. 8-10).

Відповідно до п. 4.1, 4.4, 4.5, 4.10 додаткової угоди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та фіксованому розмірі 5714 грн 59 коп. на рік.

Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється без урахування індексації нормативно-грошової оцінки землі та індексів інфляції (індексів споживчих цін).

Орендна плата вноситься до 20 числа останнього в звітному році місяці. Орендар за погодженням з орендарем може змінити строк внесення орендної плати.

У разі невнесення орендної плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 0,01% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктами 8.1, 11.5, 12.2 додаткової угоди передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Перехід права власності на орендовані земельні ділянки до другої особи (у тому числі в порядку спадкування), а також реорганізація юридичної особи – орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Згідно з п. 12.3 додаткової угоди сторони згодні, що в разі виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, що не залежать від волі сторін, які не можна передбачити або зупинити розумними засобами), зокрема, військових дій будь-якого характеру, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держав, а також видання органами державної влади та місцевого самоврядування України нормативних актів, що унеможливлює виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, виняткових погодних умов чи стихійного лиха (епідемії, повінь, град, заморозки, пожежа, посуха), інших стихійних чи сезонних явищ, сторони звільняються від виконання зобов`язань на час дії зазначених обставин.

Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ Торгово-промислової палати України або інші підтверджувальні документи (постанова органу виконавчої влади, довідка центру гідрометеорології, протоколи комісії Державної служби з надзвичайних ситуацій, акти обстеження та списання загиблих посівів тощо).

На підставі договору купівлі-продажу від 12.12.2022 ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,8866 га, кадастровий номер 5923883400:05:002:0026, розташовану на території Козаченської сільської ради Конотопського району Сумської області (а. с. 11-12, 13).

Листом від 08.03.2023 №2 ОСОБА_1 звернувся до СГСК «Ярославна» з повідомленням про те, що ним придбані земельні ділянки з кадастровими номери 5923883400:05:002:0026, 5923883400:05:002:0015, 5923883400:05:002:0011, які перебувають у користуванні кооперативу, у зв`язку з чим просив надіслати додаткову угоду на зміну власника та перерахувати на його рахунок орендну плату за користування земельними ділянками (а. с. 14, 21).

25.01.2024 СГСК «Ярославна» звернувся до Міжрегіонального центру швидкого реагування ДСНС України із заявою про надання інформації щодо наявності на земельних ділянках, розташованих на території Путивльської міської (села Козаче, Сімейкене, Малушине) та Новослобідської сільської територіальних громад (села Нова Слобода, Мачулище) Конотопського району Сумської області вибухонебезпечних предметів, а також надати інформацію щодо проведення робіт та заходів з очищення (розмінування) відповідної території від вибухонебезпечних предметів (а. с. 30-31).

Відповідно до листа Міжрегіонального центру швидкого реагування ДСНС України від 30.10.2024 №7701-205/7710 Міжрегіональний центр швидкого реагування ДСНС України не здійснював заходів з розмінування територій Путивльської міської та Новослобідської сільської територіальних громад Конотопського району Сумської області (а. с. 32).

Як вбачається з акту обстеження земельної ділянки від 16.09.2022 №501 земельна ділянка з кадастровим номером 5923883400:05:002:0026, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не може використовуватися для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки розташована в 5-кілометровій зоні від державного кордону України. Постійні обстріли та забруднення вибухонебезпечними предметами загрожують життю та здоров`ю працівників СГСК «Ярославна». Також на вказаній земельній ділянці розташовані фортифікаційні споруди (а. с. 37-38).

13.02.2024 СГСК «Ярославна» звернувся до Путивльської міської ради із заявою про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, в якій під №671 зазначена спірна земельна ділянка (а. с. 39-51).

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що порушення відповідачем умов договору сталося внаслідок унеможливлення ведення ним господарської діяльності на земельних ділянках.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У даній справі ОСОБА_1 посилався на те, що СГСК «Ярославна» (орендар) не виконав обов`язок зі сплати орендної плати за 2023-2025 роки, що є істотним порушенням умов укладеного між ними договору оренди землі.

Серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків законодавець у пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України вирізняє, зокрема, договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 2 ст. 792 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також статті 141 ЗК України, пункт «д» частини першої якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Функціональним призначенням ЦК України у врегулюванні спірних відносин є деталізація та диференціація факту систематичної несплати орендної плати як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

Ця деталізація та диференціація здійснюється відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Водночас істотним, відповідно до цієї норми права, є таке порушення стороною договору його умов, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

Потреба деталізації та диференціації систематичної несплати орендної плати під час застосування пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України обумовлена надзвичайно узагальненим формулюванням категорії «систематична несплата земельного податку або орендної плати» як однієї з підстав припинення права оренди землі.

Оскільки на практиці така систематична несплата може бути повною або частковою (недоплата), то цілком очевидно, що законодавець врегулював відносини оренди землі з огляду на те, що специфічні підстави припинення права оренди землі, зокрема за систематичну повну несплату орендної плати за землю, визначені відповідними нормами ЗК України, а нормами ЦК України надається можливість додаткової оцінки саме часткової несплати (недоплати) орендної плати за землю та її кваліфікації як істотного порушення договору в контексті з`ясування наявності підстав для його розірвання.

До того ж потрібно враховувати, що коли норма закону закінчується словами «якщо інше не встановлено законом або договором» (або інше подібне формулювання), як от в частині першій статті 651 ЦК України, то це означає, що правила спеціального закону або домовленість сторін договору можуть скасувати дію відповідної загальної правової норми шляхом запровадження іншого правила поведінки, розрахованого на ту ж саму фактичну ситуацію, на яку була розрахована така норма.

У частині другій статті 651 ЦК України використано дещо іншу формулу закінчення «та в інших випадках», що дозволяє зробити висновок, що правило, викладене в цій правовій нормі, не може бути скасоване (ані спеціальним законодавством, ані домовленістю сторін), а може бути винятково доповнене - спеціальним законодавством або домовленістю сторін.

З наведеного можна зробити висновок, що приписи про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та правила частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним, а навпаки - доповнюють одні одних.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №918/391/23, постанові Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №610/1599/24.

Відповідно до ст. 13, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Приписи статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 24, абз. 7 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.

Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з пунктом «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика в розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №183/262/17, від 01.04.2020 у справі №277/1186/18-ц, від 29.07.2020 у справі №277/526/18, від 20.08.2020 у справі №616/292/17, від 08.05.2024 у справі №629/2698/23, від 24.11.2021 у справі №922/367/21, від 04.07.2023 у справі №906/649/22, від 20.02.2024 у справі №917/586/23, від 02.04.2024 у справі №922/1165/23 та інші).

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися в сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат з тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі №910/2861/18, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, в яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

У даній справі встановлено, що 22.12.2022 ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,8866 га з кадастровим номером 5923883400:05:002:0026, яка на підставі додаткової угоди №1 до договору оренди землі від 01.03.2019 перебуває в оренді СГСК «Ярославна» строком до 01.03.2039.

У п. 12.3 додаткової угоди сторони погодили, що вони згодні, що в разі виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, що не залежать від волі сторін, які не можна передбачити або зупинити розумними засобами), зокрема, військових дій будь-якого характеру, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держав, а також видання органами державної влади та місцевого самоврядування України нормативних актів, що унеможливлює виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, виняткових погодних умов чи стихійного лиха (епідемії, повінь, град, заморозки, пожежа, посуха), інших стихійних чи сезонних явищ, сторони звільняються від виконання зобов`язань на час дії зазначених обставин.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, с. Козаче, Конотопського району, Сумської області, на території якого розташована земельна ділянка з кадастровим номером 5923883400:05:002:0026, з 30.05.2022 по 17.10.2022 та з 01.03.2023 по цей час віднесена до територій можливих бойових дій.

Оскільки сторони спірної угоди погодили, що вони звільняються від виконання зобов`язань на час дії військових дій будь-якого характеру, враховуючи, що порушення умов договору сталося внаслідок неможливості ведення відповідачем господарської діяльності на земельній ділянці позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 13.09.2023 у справі №910/7679/22, від 30.11.2021 у справі 915/531/17, від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не розглянув питання про пропорційне зменшення розміру орендної плати відповідно до ч. 4 ст. 762 ЦК України, є необґрунтованими.

Так, відповідно до ч. 4, 6 ст. 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що з наявністю обставин, за які не відповідає наймач, пов`язується для нього два правових наслідки. По-перше, це право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. За такої ситуації можливість користування майном існує, проте воно не може бути використано в повному обсязі. Внаслідок цього допускається право вимагати зменшення плати за користування. По-друге, це звільнення наймача від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним. Ця підстава поширюється тільки на ті випадки, за яких зовсім неможливо користуватися предметом найму. Саме тому закріплюється звільнення від виконання обов`язку за весь час (частина четверта статті 14 ЦК України).

У даному випадку судом першої інстанції вірно встановлено, що спірна земельна ділянка взагалі не використовується у зв`язку з її знаходженням в 5-ти кілометровій зоні від лінії державного кордону України з рф, забрудненням вибухонебезпечними предметами та знаходження на ній фортифікаційних споруд. Крім того, звільнення від виконання зобов`язання на час дії військових дій будь-якого характеру передбачено в п. 12.3 додаткової угоди від 25.08.2021 №1 до договору оренди землі від 01.03.2019.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилався на систематичне невиплату відповідачем орендної плати за договором оренди землі за 2022-2025 роки.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися в сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат з тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі №910/2861/18, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, в яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає в тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

Одним з факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована в збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19).

Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25.06.2025 у справі №610/941/24.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.02.2025 у справі №925/457/23 зазначила таке: «Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.02.2025 у справі №910/5663/22 (910/7708/17) зазначено, зокрема, що підставою для розірвання договору може бути його істотне порушення другою стороною (частина друга статті 651 ЦК України), що, крім того, вимагає встановлення в судовому порядку істотності такого порушення. У такому разі оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом на власний розсуд. Критеріями такої оцінки є:

- «значна міра» позбавлення сторони того, на що вона очікувала при укладенні договору;

- розмір завданої порушенням шкоди (при цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору);

- співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати сторона в разі належного виконання договору.

Отже, предметом доказування в цьому спорі є наявність чи/або відсутність передбачених законодавством підстав для розірвання договору оренди. Сторона має довести наявність таких порушень договору, з якими сам договір або чинне законодавство пов`язує можливість його розірвання в судовому порядку.

Судом встановлено, що за 2022–2025 роки СГСК «Ярославна» не сплатив орендну плату. При цьому відповідач не заперечував факт не виплати орендної плати, але пов`язував це з неможливістю ведення господарської діяльності на спірній земельній ділянці через збройну агресією російської федерації та введення воєнного стану.

Встановивши, що умовами спірного договору оренди передбачено звільнення його сторін від виконання зобов`язань на час дії військових дій, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ухвали Верховного Суду в справі №583/2206/23 від 05.06.2024 постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Кучер Юлії Юріївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 03 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 03 листопада 2026 року.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

Д.В. Сізов