Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №443/762/26
Суддя: Савуляк Р. В.
Справа № 443/762/26 Головуючий у 1 інстанції: Равлінко Р.Г.
Провадження № 22-ц/811/2674/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Ванівського О.М., Цяцяк Р.П.
секретаря: Іванової О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 05 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів,-
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що 28 липня 2018 року між ОСОБА_2 до ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, про що Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області зроблено відповідний актовий запис № 1203.
Від спільного подружнього життя у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2021 року, яке набрало законної сили 20 травня 2021 року, шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано. Після розірвання шлюбу позивачці відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».
09 липня 2024 року у зв`язку із одруженням прізвище « ОСОБА_4 » Позивачка змінила на прізвище « ОСОБА_5 ».
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 04 червня 2021 року по справі № 443/297/21 вирішено стягувати із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: с. Буянів, Жидачівського району Львівської області, РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26 лютого 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Наголошувала, що з 2021 року і до моменту звернення до суду із позовом, відповідач не бажає виконувати належним чином свої батьківські обов`язки по відношенню до сина ОСОБА_6 , нехтує ними, не бере жодної участі у вирішенні важливих питань пов`язаних з його вихованням та утриманням, не забезпечує належні умови для зростання, духовного та фізичного розвитку, жодним чином не піклується про стан його здоров`я. З дитиною не зустрічається, не спілкується. Натомість усі обов`язки по вихованню і догляду за дитиною виконує позивачка. Відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх обов`язків.
В 2026 році відбулось суттєве зростання цін на продукти харчування і товари першої необхідності, такі як одяг і взуття, ліки, комунальні послуги, шкільне приладдя, тощо. При цьому дитина росте і витрати на її утримання збільшуються. Аліменти в розмірі 2 000,00 грн в місяць є явно недостатніми для покриття половини щомісячних витрат, які несе позивачка на утримання спільного з відповідачем сина ОСОБА_6 . Загалом такий стан речей є причиною погіршення матеріального становища сина ОСОБА_6 . За останні 5 років прожитковий мінімум для дітей зростав кілька разів. Також з 2022 роки по 2026 роки в Україні відбулося фактичне зростання заробітної плати. Однак, сума присуджених в 2021 році аліментів залишилась незмінною, що на думку позивачки, є явно несправедливим і не відповідає найкращим інтересам неповнолітнього сина.
Малолітній син ОСОБА_6 час від часу хворіє на дитячі хвороби. Як лікування, так і профілактика таких захворювань потребують значних та систематичних фінансових витрат. А тому, збільшення розміру аліментів можливе шляхом зміни способу їх стягнення.
З врахуванням зазначених обставин просила змінити спосіб стягнення аліментів та стягувати щомісячно із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 05 червня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів – задоволено.
Змінено спосіб стягнення аліментів та стягувати щомісячно із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з твердої грошової суми в розмірі по 2 000 грн щомісячно на 1/4 частину усіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання законної сили цим рішенням суду, і до досягнення дитиною повноліття.
Виконавчий лист, який виданий Жидачівським районним судом Львівської області в цивільній справі № 443/297/21 – відкликано.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у сумі 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок
Вищенаведене рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі наголошує, що набув статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, його стан здоров`я погіршився, а працездатність втрачена. При цьому, збільшення виплат у 3 рази (з 2 000 грн. до 6 000 грн.) за таких умов суперечить принципам справедливості та розумності, а також позбавляє можливості проходити регулярну реабілітацію та купувати специфічні медикаменти, які не покриваються державою.
Вважає, що суд першої інстанції не врахував Перелік видів доходів, які враховуються при утриманні аліментів (постанова Кабінету міністрів України № 146).
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поклав на нього тягар доведення точних сум, які він витрачає на лікування та реабілітацію.
При цьому, наголошує, що позивачкою не надано жодного документального підтвердження додаткових чи або підвищених витрат на дитину, які б обгрунтовували необхідність збільшення розміру аліментів.
Просить рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 05 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким стягувати аліменти на утримання сина у розмірі 1/8 частки від доходу (пенсії) щомісячно.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення 03 листопада 2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом та матеріалами справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 09 липня 2024 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 09 липня 2024 року, про що було зроблено відповідний актовий запис №251 та після державної реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 » /а.с.7/.
Згідно з рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 04 червня 2021 року у справі №443/297/21, позов задоволено. Вирішено стягувати з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса проживання: с.Буянів, Жидачівського району Львівської області, РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26 лютого 2021 року і до досягнення дитиною повноліття /а.с.8-10/.
Згідно з рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2021 у справі №443/1419/20, позов ОСОБА_3 (місце проживання: Львівська область, Стрийський район (колишній Жидачівський район), с.Буянів, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу задоволено повністю. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 28 липня 2018 року у Чернігівському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, актовий запис №1203. Після розірвання шлюбу відновлено позивачці ОСОБА_3 дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 » /а.с.11-13/.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 28 листопада 2018 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що було зроблено відповідний актовий запис №2528, а його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 /а.с.14/.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_5 від 02 грудня 2024 року, ОСОБА_1 є учасником бойових дій /а.с.43/.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 від 13 березня 2026 року, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни і осіб з інвалідністю внаслідок війни до 01листопада 2027 року /а.с.44/.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_7 (по стройовій частині) ОСОБА_9 №332 від 17листопада 2025 року, солдата ОСОБА_1 звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) від 03 листопада 2025 року №38-рс за наявності інвалідності /а.с.45/.
Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_1 з 21 жовтня 2025 року має другу групу інвалідності /а.с.46-49/.
Згідно з випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №9426, ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування з 23 серпня 2024 року по 28 серпня 2024 року у КНП «Павлоградська лікарня інтенсивного лікування Павлоградської міської ради» /а.с.50-51/.
Згідно з випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого (хірургічне відділення) №2612/699, ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування з 30 серпня 2024 року по 13 вересня 2024 року у зв`язку з мінно - вибуховою травмою від 22 серпня 2024 року /а.с.52-53/.
Згідно з випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого торакального відділення на наступний день евакуації з 28 квітня 2024 року по 30 серпня 2024 року ОСОБА_1 мав наступний діагноз: вогнепально-уламкове сліпе непроникаюче поранення задньої стінки грудної клітки з наявністю стороннього тіла. ЗЧМТ. Струс головного мозку з вираженим цефалгічним та астеновегатативним синдромами. Акубаротравма. Гострий лівобічний післятравматичний отит, хронічний риніт, загострення. Гострий кон`юктивіт OD. Ангіонейропатія OU, СПО від 23 серпня 2024 року, Ііхо рана грудної клітки /А.С.54/.
Згідно з випискою із медичної картки стаціонарного хворого №24п26740, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 13 вересня 2024 року по 24 вересня 2024 року /а.с.55-56/.
Згідно з випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №2688 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 17 грудня 2025 року по 31 грудня 2025 року /а.с.57-58/.
Згідно з випискою із медичної картки стаціонарного хворого хірургічного відділення ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 18 березня 2026 року по 24 березня 2026 року із діагнозом гострий набряковий панкреатит /а.с.59-60/.
Відповідно до виписки з медичної картки стаціонарного хворого №27, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 03 січня 2026 року по 08 січня 2026 року із діагнозом гострий аліментарний панкреатит /а.с.61-62/.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що визначений позивачем розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) батька дитини, а саме: 1/4, який вона просить стягувати надалі з відповідача щомісячно як аліменти на одну дитину, є мінімально визначеним Законом розміром аліментів на одну дитину.
Також суд першої інстанції зазначив, що відповідачем хоч і долучено до матеріалів справи виписки зі стаціонарного лікування, водночас не долучено жодних доказів понесення витрат на дане лікування, що в свою чергу позбавляє суд встановити який саме розмір витрат витрачає відповідач на лікування та що зміна способу аліментів пігіршить його становище.
З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 78912 від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Мінімальні гарантії дитини щодо належного утримання стосуються її інтересів, оскільки такі гарантії забезпечують їй належне харчування, догляд, розвиток та забезпечення інших мінімальних життєво необхідних потреб. Недотримання таких гарантій, неналежне дотримання або тривалі перерви у такому забезпеченні порушують права дитини та можуть призвести до невідворотних наслідків для здоров`я дитини, її розвитку, повноцінної життєдіяльності, тощо.
Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини
У відповідності до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Згідно ст.182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів судвраховує:1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3 1)наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3 2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13, постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 372/2393/17.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За змістом наведеної норми суд визначає аліменти у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором за заявою одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів.
При цьому, закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.
Вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.11.2018 у справі № 372/2393/17.
Отже, особи, на користь яких сплачуються аліменти, не обмежені правом на подання заяви про збільшення розміру таких, зокрема шляхом зміни способу їх присудження.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 просила змінити спосіб стягнення аліментів і встановити їх у частці від доходу відповідача, посилаючись на те, що аліменти в розмірі 2 000,00 грн в місяць є явно недостатніми для покриття половини щомісячних витрат, які несе позивачка на утримання спільного з відповідачем сина ОСОБА_6 , що є причиною погіршення матеріального становища сина ОСОБА_6 .
Тобто, позивачка в даній цивільній справі визначила предметом позову зміну способу стягнення аліментів - їх присудження в розмірі 1/4 частки від доходу батька дитини.
В постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 152/100/18 Верховний Суд зазначив, що право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
Ураховуючи наведене, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.
У постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 753/5643/23, зазначено, що у статті 192 СК України визначені ті обставини, які враховуються для збільшення розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника; конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків; застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення які обставини враховані судом при збільшенні розміру аліментів і як розмір узгоджується з інтересами дитини. Суд може враховувати поведінку платника, зокрема ухилення від сплати, приховування доходів, відчуження майна на шкоду дитині, як обставини, що свідчать про недобросовісність.
Так, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є особою з особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни і осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Водночас, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 192 СК України така обставина не зумовлює автоматичного їх зменшення до розміру.
Вирішуючи питання про зміну розміру аліментів, суд має оцінити сукупність обставин, які характеризують матеріальний і сімейний стан сторін, стан здоров`я платника аліментів та інші істотні обставини.
При цьому, суд першої інстанції вірно наголосив, що відповідач надав суду докази погіршення його стану здоров`я, однак не надав підтверджень розміру та систематичності його витрат у зв`язку із постійним лікуванням.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності або відсутності у відповідача рухомого чи нерухомого майна, інших активів, а також інших джерел доходу, які могли б бути враховані судом при розгляді даної справи.
Колегія суддів також бере до уваги позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15 жовтня 2025 року у справі № 686/28590/23, що завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника.
Разом із тим колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що аліменти у розмірі 2 000 грн є достатніми для утримання дитини. Таке твердження ґрунтується переважно на припущенні відповідача про те, що мати дитини повинна сплачувати аналогічну суму, внаслідок чого загальний розмір коштів на утримання дитини становитиме 4 000 грн щомісячно.
Однак положення статті 141 СК України про рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини не означають необхідності несення ними витрат на дитину в арифметично рівних частках. Обсяг матеріальної участі кожного з батьків визначається з урахуванням конкретних обставин, передбачених статтею 182 СК України.
Колегія суддів також враховує, що загальновідомими є факти зростання цін в України під час воєнного стану, як на продукти харчування, так і на одяг, ліки, комунальні послуги та інші речі.
Варто зауважити, що в силу віку дитина зростає та потребує нового одягу та взуття; хворіє, що потребує витрат на лікування та відвідування лікарів; навчається, що потребує придбання нового приладдя на навчання, а також потребує інших витрат, які пов`язані з буденним життям дитини.
Відтак визначений розмір аліментів має забезпечувати не лише мінімальні потреби дитини, а й належні умови для її розвитку з урахуванням конкретних обставин справи.
При цьому, той з батьків, який проживає окремо та сплачує аліменти, зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів з метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку власної дитини.
За таких обставин зменшення розміру аліментів із 1/4 до 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) платника, як того просить відповідач в апеляційній скарзі, не забезпечуватиме належного балансу між інтересами дитини та матеріальними можливостями батька, а також створюватиме ризик недостатнього матеріального забезпечення сина.
Що в свою чергу, може порушити принцип рівності прав дітей на належне матеріальне забезпечення та утримання з боку батька, який є одним із наріжних каменів сімейного законодавства України та міжнародних стандартів захисту прав дитини.
Отже, колегія суддів враховує, покладений на обох батьків обов`язок утримувати дитину, матеріальне становище відповідача та його можливість сплачувати аліменти у визначеному позивачкою розмірі, стан здоров`я відповідача, отриману ним травму та наявність інвалідності, відсутність доказів перебування на його утриманні інших осіб, а також потреби дитини та встановлені законом гарантії її матеріального забезпечення.
При визначенні розміру аліментів колегія суддів також враховує встановлену законом мінімальну гарантію їх сплати, а саме те, що аліменти на одну дитину не можуть бути меншими, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Водночас дотримання цієї мінімальної гарантії саме по собі не означає, що визначений судом розмір аліментів є достатнім у кожному конкретному випадку, оскільки під час їх визначення мають враховуватися індивідуальні потреби дитини та обставини, передбачені законом.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів відповідає вимогам розумності та справедливості, забезпечує належне врахування інтересів дитини й водночас не залишає поза увагою стан здоров`я та матеріальні можливості платника аліментів. Саме такий розмір дає змогу зберегти належний рівень матеріального забезпечення дитини з урахуванням обов`язку обох батьків брати участь у її утриманні.
Окрім того, відповідач та позивачка в майбутньому не позбавлені можливості звернутись із позовом про збільшення та/або зменшення розміру аліментів, зміни способу їх стягнення.
Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ррішення Жидачівського районного суду Львівської області від 05 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2026 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Ванівський О.М.
Цяцяк Р.П.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua