Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №203/3802/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9208/26 Справа № 203/3802/26 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 01 червня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 13.06.2023 між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти, зобов`язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Відповідач неналежно виконує свої зобов`язання за кредитним договором.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання банківських послуг від 13.06.2023 року у розмірі 39 819,14 грн станом на 04.02.2026 року , в тому числі : загальний залишок заборгованості за наданим кредитом - 35070 ,62 грн; заборгованість за пенею 4748,52 грн. Вирішити питання стосовно судових витрат.

Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 01 червня 2026 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 13.06. 2023 року ОСОБА_1 звернувся до АТ "Універсал Банк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, яка містить, зокрема, анкетні та контактні дані сторін. У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що він погодився з тим, що Анкета-заява разом із Умовами і правилами обслуговування в АТ "Універсал Банк" при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank Universal Bank, Таблицею обчислення вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту і Тарифами, що розміщені за посиланням www.monobank.ua/terms, становить між сторонами договір про надання банківських послуг.

Підписуючи цю Анкету-заяву власноручним підписом або цифровим власноручним підписом на екрані власного смартфону у мобільному додатку monobank, ОСОБА_1 просив відкрити поточний рахунок в АТ "Універсал Банк" у гривні на її ім`я та просить встановити кредитний ліміт на суму, зазначену в мобільному додатку. У разі виходу з пільгового періоду, що складає до 62 календарних днів, на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,1% на місяць з першого дня користування кредитом. Невід`ємною частиною Анкети-заяви є Запевнення Клієнта до Договору про надання банківських послуг "Monobank", з підписанням якого в мобільному додатку Договір набуває чинності (а.с. 34).

Також позивачем долучено до позову Умови і правила обслуговування в АТ "Універсал Банк" при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank Universal Bank, Запевнення клієнта до Договору про надання банківських послуг monobank, виписка по рахунку та розрахунок заборгованості №б/н від 13.06.2023 року, в якому вказано заборгованість відповідача в розмірі 35070,62 гривні (тіло кредиту), пеня в розмірі 4748,52 гривні станом на 04.02.2026 року, тоді як відсотки відсутні (а.с.25 зворот).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший ч. 1 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спору).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054 ЦК України).

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Між тим, матеріали справи не містять доказів, що позичальник розумів, ознайомився та погодився з умовами та правилами банківських послуг, підписуючи анкету-заяву про надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у визначених банком розмірах і порядках нарахування.

Витяг із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, адже цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

З огляду на їхній мінливий характер ці умови не можна вважати складовою кредитного договору, а тому неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.

Відсутність позову про оспорення кредитного договору чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи.

У справах споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну, рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Отже, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інше не відповідало б принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливило покладання на слабшу сторону невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Тому при вирішенні спірних правовідносин обґрунтованим є застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі, зокрема, щодо належності та допустимості поміж анкети-заяви, витягів з тарифів, умов і правил надання банківських послуг тощо, а також особливостей, за відповідних обставин, укладення договору приєднання в порядку ст.634 ЦК України та необхідності врахування принципу захисту прав споживачів фінансових послуг.

У постанові ВС від 18 травня 2022 року (справа № 697/302/20) підтверджено, що саме наведений вище підхід до оцінки факта узгодження між сторонами істотних умов договору застосовується також і у межах правовідносин, що виникають у зв`язку із укладенням кредитного договору у системі Monobank, що запроваджена (практикується) АТ «Універсал Банк».

Як встановлено, Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» та Тарифи є документами, зміст яких може в односторонньому порядку змінюватися та доповнюватися банком, про що зазначено безпосередньо в цих документах. За таких обставин долучена позивачем до матеріалів справи редакція Умов і Тарифів підтверджує лише її наявність, проте не є доказом того, що саме ці умови - щодо порядку нарахувань та погашень, діяли станом на 04.02.2026 року, тобто на дату виникнення заборгованості, за розрахунком самого позивача. Долучена копія Умов і правил не містить підпису позичальника та не засвідчена як така, що є чинною саме на зазначену дату, а тому в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, з якими саме умовами нарахувань та порядку погашень була ознайомлена відповідачка станом на дату виникнення спірної заборгованості.

Доводи позивача про те, що в анкеті-заяві сторони кредитного договору узгодили нарахування процентів за ставкою 3,1% на місяць після завершення 62-денного пільгового періоду таких висновків не спростовують. Як вбачається з наданих позивачем виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, відповідач неодноразово вносив кошти в рахунок часткового погашення заборгованості. При цьому, з підстав, викладених вище, позивачем не доведено, що саме визначений Умовами порядок черговості (пріоритетності) погашення заборгованості - тіла кредиту, нарахованих процентів чи інших складових - діяв та був погоджений з відповідачем станом на дату внесення нею відповідних платежів, а отже такий порядок не може вважатися узгодженим сторонами договору.

За таких обставин позивач як розробник договору приєднання та особа, що самостійно формує розрахунок заборгованості, мав довести, яким чином фактично розподілялися кошти, внесені відповідачем, та обґрунтувати правомірність віднесення цих платежів на погашення тієї чи іншої складової боргу.

Натомість з розрахунку заборгованості вбачається, що нараховані проценти також погашалися і за рахунок додатково наданих банком кредитних коштів (п. 5.22 Умов), тобто шляхом самостійного збільшення позивачем кредитної заборгованості на суму власних нарахувань. Внаслідок цього сума нарахованих процентів приєднувалася до тіла кредиту та ставала базою для подальшого нарахування процентів на проценти, що за відсутності доведеної погодженості порядку розподілу платежів унеможливлює перевірку судом достовірності наданого позивачем розрахунку та встановлення дійсного розміру заборгованості.

Одними із основоположних принципів цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Поготів, колегія суддів зважає на те, що згідно з ч.ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись з позовом, позивач заявив до стягнення суму 35070.62 грн., як заборгованість за тілом кредиту в цілому, не виокремлюючи в позовних вимогах окремо суму нарахованих процентів. Разом з тим, з підстав, викладених вище, значна частина цієї суми фактично сформована за рахунок капіталізації нарахованих банком процентів, правомірність та узгодженість механізму нарахування яких позивачем не доведено. Крім того, оскільки кредитування здійснювалося у формі кредитної лінії (кредитного ліміту), розмір заборгованості за тілом кредиту не може перевищувати встановленого сторонами кредитного ліміту. Проте в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про розмір кредитного ліміту, погодженого банком з відповідачкою, що позбавляє суд можливості перевірити, чи не перевищує заявлена до стягнення сума меж кредитування, узгоджених сторонами договору.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано не поклав в основу рішення розрахунок заборгованості, наданий позивачем, а апеляційний суд не знаходить підстав для проведення власного розрахунку, оскільки позивач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не спростував наведених вище недоліків доведеності заявленої до стягнення суми.

Фактично банк наполягає на стягненні заборгованості, розрахованої на підставі умов кредитного договору, погодженість та чинність яких станом на дату виникнення заборгованості не доведено, а тому такі нарахування є неправомірними з підстав, викладених вище.

Так, правильність висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з достатньою повнотою підтверджується наведеними вище самостійними підставами, а саме: недоведеністю позивачем чинності та погодженості з відповідачем станом на дату виникнення заборгованості саме тих умов нарахування процентів, на які він посилається; недоведеністю порядку розподілу здійснених відповідачем платежів; встановленим фактом капіталізації нарахованих процентів у тіло кредиту; а також відсутністю в матеріалах справи відомостей про розмір кредитного ліміту, погодженого сторонами. Наведені обставини у своїй сукупності виключають можливість покладення в основу судового рішення розрахунку заборгованості, наданого позивачем .

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог є правильним по суті, проте мотиви, якими суд обґрунтував таку відмову, підлягають зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, з залишенням резолютивної частини без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 01 червня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 02 листопада 2026 року.

Судді: