Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №211/9713/25 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №211/9713/25

Суддя: Пищида М. М.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8496/26 Справа № 211/9713/25 Суддя у 1-й інстанції - Рагозіна С. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ «Алекс кредит» посилається на те, що 28.12.2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 за допомогою веб сайту https://alexcredit.ua , який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Алекскредит», було укладено Договір про надання кредиту № 4343065 шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Відповідача № PS4343065. ОСОБА_1 порушив умови Договору позики та не виконував покладені на нього зобов`язання належним чином у зв`язку з чим станом на 30.06.2025 року сума заборгованості відповідача за Догвоором про надання кредиту № 4343065 від 28.12.2020 року становить 32200,00 грн., з яких: 5000 грн. – сума кредиту; 27200 грн. – нараховані проценти за користування кредитом. Всього за період дії договору Позичальником сплачено за договором 835 грн., що відповідно відображено у розрахунку заборгованості, котрий надається суду та стороні відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» суму заборгованості за договором про надання кредиту № 4343065 від 28.12.2020 року в розмірі 32200 гривень 00 коп. та суму сплаченого судового збору в розмірі 2422 гривні 40 коп.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» суму заборгованості за договором про надання кредиту № 4343065 від 28.12.2020 року в розмірі 32200 гривень 00 коп. та суму сплаченого судового збору в розмірі 2422 гривні 40 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду змінити, зменшивши суму стягнення до 5205,40 грн. Вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору про надання кредиту № 4343065 від 28.12.2020 року, пропозиції укласти договір від 28.12.2020 року, паспорту споживчого кредиту, додатку до договору у вигляді графіку платежів, між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до якого товариство надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 5000 грн., із сплатою фіксованої суми процентів 3,45%, в базовий період з 28.12.2020 року до 27.01.2021 року – 0,69 % за один день, в спеціальний період з 28.01.2021 року по 26.07.2021 року-3 %.

Договір підписаний електронним підписом відповідача, що відтворений шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується для кожного разу використання та направляється на номер мобільного телефону вказаний останнім.

Кредит наданий в безготівковій формі шляхом перерахування 28.12.2020 року коштів в розмірі 5000 грн. на платіжну картку відповідача зазначену ним в особистому кабінеті, що підтверджено довідкою ТОВ «ФК Елаєнс».

На виконання ухвали суду АТ КБ «Приватбанк» надав інформацію, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) та перераховано кошти на суму 5000,00 грн за період з 28.12.2020 року. Згідно виписки до договору відповідач користувався вказаними коштами.

За умовами договору сторони погодили сплату відсотків за кредитом з розрахунку суми кредиту та суми залишку заборгованості за кредитом, кредитний договір № 4343065 від 28.12.2020 року в розмірі кредиту 5000 грн. укладений до 27.01.2021 року, відтак, у межах строку кредитування до 27.01.2021 року включно відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними платежами.

Згідно розрахунку заборгованості, відповідачем ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором виконувалися не належним чином, в зв`язку з чим утворилась заборгованість станом 30.06.2025 в розмірі 32200,00 грн., з яких: 5000 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 27200,00 грн. заборгованість за відсотками.

Установивши, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за кредитним договором, а нарахування процентів здійснено відповідно до його умов, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення 32200,00 грн заборгованості, з яких 5000 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 27200,00 грн. заборгованість за відсотками.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

З матеріалів справи встановлено, що договір про надання кредиту, а також додаткові угоди були укладені сторонами в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) в мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі у якій розміщено таку пропозицію і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21).

Згідно зі статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних – це фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних – це будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних», не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

ТОВ «Алекскредит», звертаючись до суду з даним позовом, довів належними та достатніми доказами факт отримання відповідачем грошових коштів в розмірі 5000 грн. на умовах договору про надання кредиту №4343065 від 28.12.2020 року та відповідачем не заперечується. Відповідно, зазначені обставини не є предметом апеляційного перегляду.

З наданого ТОВ «Алекскредит» детального (щоденного) розрахунку заборгованості за договором про надання кредиту встановлено, що ОСОБА_1 нараховувалися проценти за різними процентними ставками, а саме: з 28.12.2020 року по 27.01.2021 року – 0,69% в день; з 28.01.2021 року по 26.07.2021 року – 3% в день.

В період строку дії кредитного договору відповідач на погашення заборгованості сплатив кошти в загальному розмірі 835 грн.

Колегія суддів, проаналізувавши умови договору про надання кредиту №4343065 від 28.12.2020 року, вважає наданий позивачем розрахунок заборгованості таким, що відповідає умовам укладеного договору.

В частині доводів апеляційної скарги про несправедливість умов кредитного договору щодо нарахованих процентів, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч.ч.5, 7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.3 ст.215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем не заявлялось зустрічних вимог про визнання договору про надання кредиту недійсним в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про необхідність тлумачення умов Договору №4343065 щодо нарахування процентів на користь позичальника лише з огляду на співвідношення суми фактично нарахованих процентів із сумою отриманого кредиту та орієнтовною вартістю кредиту не можуть бути прийняті.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23, відповідно до яких правило про тлумачення нечітких або двозначних положень договору про споживчий кредит на користь споживача підлягає застосуванню за наявності саме такої неоднозначності умов договору. Саме по собі виникнення спору щодо розміру заборгованості або незгода позичальника з економічними наслідками погодженого сторонами механізму нарахування процентів не свідчить про нечіткість чи двозначність відповідних положень договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що в паспорті споживчого кредиту та графіку платежів зазначено загальні витрати за кредитом у розмірі 6040,40 грн, тоді як позивач просить стягнути 27200 грн процентів, ґрунтуються на помилковому тлумаченні механізму кредитування, оскільки перша сума є складовою орієнтовної загальної вартості кредиту за загальними умовами кредитування. Ураховуючи, що відповідач передбачений графіком платіж не здійснив, у спеціальному періоді залишалася заборгованість у розмірі не 1,00 грн, а 5 000,00 грн, на яку й здійснювалося нарахування процентів.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав правильну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повне судове рішення складено 02 листопада 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua