Суд: Сихівський районний суд м. Львова
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: за заповітом
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №464/5255/26
Суддя: Сабара Л. В.
Справа № 464/5255/26
пр.№ 2/464/3348/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.11.2026 м. Львів
Сихівський районний суд м. Львова
у складі: головуючої судді – Сабари Л.В.,
секретаря судового засідання – Гуцул В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи – ОСОБА_3 про визнання права на спадщину за заповітом,
встановив:
позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на ідеальну частку у квартирі АДРЕСА_1 виділивши її з спільної сумісної власності.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_4 , за життя батько залишив заповіт від 21.02.2012 згідно змісту якого, усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати ОСОБА_4 на момент смерті на все те, що він за законом матиме право на момент смерті заповів позивачці ОСОБА_1 . До складу спадщини входить частка квартири АДРЕСА_1 та належала на праві спільної сумісної власності матері позивачки – ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та членам її сім`ї, батьку – ОСОБА_3 . Після смерті матері ОСОБА_1 успадкувала її частку. Інша частина квартири перебувала у спільній сумісній власності. У зв`язку зі смертю батька його частка зі спільної сумісної власності підлягає виділенню. Покликається на те, що хоча ОСОБА_4 і був зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , власником будинку якого є відповідач, проте померлий проживав разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначила, що за результатами звернення до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, отримала відмову з підстав відсутності реєстрації місця проживання позивачки за адресою спадкодавця на момент його смерті та роз`яснено право звернення до суду. Враховуючи те, з нею прийнята спадщина в порядку передбаченому ч. 3 ст. 1268 ЦК України, однак остання не може оформити свідоцтво на спадщину в установленому актами цивільного законодавства порядку (через відмову нотаріуса), відтак звертається до суду з позовною вимогою про визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом.
21.08.2026 відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого, останній проти задоволення позову не заперечує. Вказує, що незважаючи на реєстрацію брата в його будинку за адресою: АДРЕСА_2 , спадкодавець проживав у АДРЕСА_1 . Саме там він і помер. Заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_4 не подавав, на спадщину брата не претендує.
16.09.2026 третя особа ОСОБА_3 подав пояснення у справі. Проти задоволення позову не заперечив. Вказав, що їх з позивачкою батько – ОСОБА_4 , фактично проживав разом зі своєю сім`єю окремо від сестри. На спадщину після батька не претендує, оскільки останній заповів усе майно позивачці.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 матеріали справи передано на розгляд судді Сабарі Л.В.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 03.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 18.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Задоволено клопотання позивачки про виклик свідків.
Позивачка ОСОБА_1 суду повідомила, що позов підтримує в повному обсязі. Вказала, що спірна квартира є батьківською, вони разом із братом постійно проживали з батьками. Після смерті матері, та того, як брат переїхав, вона продовжила проживати з батьком та своєю сім`єю у вказаній квартирі. Після смерті батька, вважала себе такою, що прийняла спадщину, оскільки не звернула увагу на те, що місце проживання батька було зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , власником будинку якого є відповідач, що являється братом спадкодавця. Звернула увагу, що квартира належала батькам та їй з братом на справі спільної сумісної власності. Після смерті матері вона успадкувала 14 квартири, інша частина квартири продовжувала належати їй, батькові та брату з розрахунку рівності часток по 14. Просила позов задовольнити. В судове засідання призначене 19.10.2026 не з`явилася, подала клопотання про розгляд справи без її участі, позов підтримала з підстав, що в ньому викладені та просила задовольнити такий в повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_6 позов підтримав з підстав викладених у ньому, надав пояснення аналогічні доводам викладеним у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, в прохальній частині відзиву просив здійснювати розгляд без його участі.
Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні повністю підтримав доводи позивача надані у судовому засіданні, вказав, що проти позову не заперечує, визнав, що квартира належала спільно батькам та йому із позивачем. Після смерті матері, сестра успадкувала 14. Наразі щодо успадкування нею 14 після спадкодавця не заперечує, оскільки батько висловив свою волю у заповіті. 19.10.2026 в судове засідання не з`явився, в прохальній частині пояснень третьої особи просив здійснювати розгляд без його участі.
Враховуючи неявку сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Статтею 41 Конституції України та ст. ст. 179, 181, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є кватира, частка у праві власності на нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом ст. ст. 355-357, 361 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Згідно ст. ст. 368, 372 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За змістом норм ст. ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
В силу статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За змістом ст. ст. 1296, 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ч. 1 ст. 1226 ЦК України).
Згідно ч. ч. 3 та 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Приписами ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Нормою ст. 16 ЦК України, передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Відповідно до норми ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 30.01.1977, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками доньки - ОСОБА_5 , котра народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Свідоцтвом про права власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_2 від 14.01.1997 Виконкому Львівської міської Ради народних депутатів, встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , належала на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності громадянці ОСОБА_5 та членам її сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 10.05.1997, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 10 травня 1997 року уклали шлюб, зареєстрували такий у Відділі державної актів цивільного стану Франківського району м. Львова, про що складено відповідний актовий запис за № 196. У зв`язку із державною реєстрацією шлюбу, дружині (позивачці) присвоєно прізвище « ОСОБА_8 ».
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла матір спадкоємиці (позивачки) – ОСОБА_5 , що стверджується свідоцтвом про смерть від серії НОМЕР_4 від 01.12.2011.
Згідно свідоцтва про право на спадщину виданого державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори – Ясинською Н.М. № 2795 від 20.11.2012, спадкоємцями майна ОСОБА_5 , 1937 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з урахуванням (однієї другої) частки спадщини від якої відмовився чоловік спадкодавиці ОСОБА_4 , спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з: (одна четверта) частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Зі змісту заповіту № 242 від 21.02.2012 вбачається, що ОСОБА_4 заповів усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати мені на момент моє смерті і на що він за законом матиме право донці ОСОБА_1 . Згідно витягу про реєстраціє в спадковому реєстрі від 21.02.2012, місцем проживання або перебування ОСОБА_4 вказано Львівська обл, Бузький р-н, с. Полоничі.
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.07.2015, власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 04.02.2013, ІНФОРМАЦІЯ_6 помер батько позивачки ОСОБА_4 . Місцем смерті вказано м. Львів.
Згідно довідки ОСББ «Скорини-38 Комфорт» від 03.06.2026, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживав з 15.11.1993 до дня смерті за адресою: АДРЕСА_3 .
В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 вказала, що являється сусідкою позивача з 2001 року, оскільки проживає у квартирі АДРЕСА_4 , а до цього проживала у квартирі АДРЕСА_5 , з котрою почала спілкуватися приблизно з 1997-1998 року. Батька позивача знала, часто приходила до них, так як є медсестрою, а тому при необхідності допомагала у випадку скарг на здоров`я, в тому числі останнього. Їй відомо, що ОСОБА_4 проживав у спірній квартирі спочатку разом з дружиною та дітьми, в подальшому з дочкою, аж до смерті.
Оцінка суду.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки підтверджують, що між сторонами виник спір з приводу визнання права на спадщину за заповітом.
Кватира за адресою: АДРЕСА_3 на праві приватної, спільної сумісної власності належала ОСОБА_5 та членам її сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_5 , позивач ОСОБА_1 успадкувала 14 частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
З огляду на вказані обставини, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до частини четвертої статті 355 та частини першої статті 356 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Зі змісту вказаних статей випливає, що право кожного із співвласників пов`язується із часткою у праві спільної власності і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.
Згідно ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Відповідно до статті 364ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
У постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20, ВП ВС зробила висновок, що аналіз статті 361 ЦК України вказує на те, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не є тотожним розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
З цього слідує, що після смерті ОСОБА_5 квартира за адресою: АДРЕСА_3 , належала позивачу у 14 частки у праві спільної часткової власності, та на праві спільної сумісної власності їй, ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 - інша частини квартири у розмірі 34.
Таким чином, суд встановив, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на його частку з 34 квартири, що перебула у спільній сумісній власності, що з огляду на ст. 370 ЦК України, така є рівною у кожного із співвласників, оскільки інших доказів щодо визначення часток між ними за домовленістю, законом або рішенням суду до справи не долучено, тобто 14.
Беручи до уваги, що, що ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом майна, що належало спадкодавцю ОСОБА_4 , в судовому засіданні доведено, що позивач проживала з останнім на час смерті, а відтак, в силу приписів ст. 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину на частку майна, що перебуває у спільній сумісній власності, і таке підлягає виділенню.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає до задоволення, оскільки матеріалами справи, дослідженими в судовому засіданні, доведено, що позивачка є спадкоємицею за заповітом прав на нерухоме майно, що перебувало у власності спадкодавця на момент смерті.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,
ухвалив:
позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , право власності на ідеальну частку у квартирі АДРЕСА_1 , виділивши її з спільної сумісної власності.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 02 листопада 2026 року.
Учасники справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_7 ;
Третя особа: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 .
Головуюча Людмила САБАРА
Оригінал: reyestr.court.gov.ua