Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №705/5586/26 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/5586/26

2/705/4035/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року м. Умань

Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Гудзенко Валентина Леонідівна, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «Юніт Капітал» звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.04.2019 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено договір № 225169908 на суму 3600 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора MNV8ZG82. У Кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. Згідно з умовами Кредитного договору, Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав Відповідачу грошові кошти у сумі 3600 шляхом перерахування через банк-провайдер. В подальшому, відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума кредиту склала 6500 грн. 28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (далі ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС») укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі Договір факторингу 1). Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 36 від 23.07.2019, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. 05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 7 від 28.10.2021 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. 14.02.2022 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 14/02/2022 - 01 відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 14.02.2022 за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 21906,20 грн. ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивач не здійснювали жодних нарахувань за Кредитним договором. У період перебування права вимоги у ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зі сторони відповідача не здійснювалося погашення заборгованості за Кредитним договором. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за Кредитним договорам. Згідно з умовами Кредитного договору відповідач зобов`язується вчасно повернути Кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному Кредитним договором. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку та не повертав наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитним договором. Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить 21906,20 грн, яка складається з: 6499,76 грн - заборгованість по тілу кредиту; 12077 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 3329,44-заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Враховуючи наведене, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулося до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою судді від 14.08.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, а також роз`яснено відповідачу право подати відзив на позовну заяву або пред`явити зустрічний позов до позивача у строк 15 днів з дня отримання копії ухвали судді про відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Копію ухвали про відкриття провадження направлено відповідачу за місцем її реєстрації, рекомендоване повідомлення вручено не було та повернуто до суду з відміткою, зробленою поштовим відділенням «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження №12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.

Станом на день винесення рішення відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Суд, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 15.04.2019 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 225169908 на суму 3600 грн з денною процентною ставкою 1,70%.

Відповідно до п.п.1.1., 1.2. Договору, Товариство зобов`язується надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 3600 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п.1.4. цього Договору. Строк дії Договору починається з моменту його укладення та становить 21 день.

У п.п. 1.4, 1.5 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у розмірі 1,66 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми Кредиту до закінчення строку Кредиту, визначеного в п.1.3. цього Договору. З врахуванням положень п.1.4 Договору Позичальник сплачує Товариству проценти за користування Кредитом за фактичний час користування Кредитом з розрахунку 605,90 відсотків річних.

У п.3.3. Договору вказано, що у разі порушення Позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми Кредиту та/або процентів за користування ним, Товариство має право нараховувати Позичальнику пеню у розмірі 1,3% від залишку суми Кредиту за кожний день прострочення повернення Заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення Заборгованості за Кредитом.

Під час реєстрації, відповідно до встановленого порядку та інструкцій, розміщених на сайті Кредитодавця, відповідач пройшов процедури встановлення особи та підтвердження його достовірності, надавши необхідні персональні дані для укладення Кредитного договору. Первісний кредитор здійснив ідентифікацію та верифікацію позичальника на підставі отриманих від нього відомостей та документів, а також за допомогою системи BankID НБУ, що було передбачено та погоджено умовами Кредитного договору.

Суд доходить висновку, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» свої зобов`язання перед відповідачем за Кредитним договором виконало та надало кредит.

Із відповіді АТ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-260826/18428-БТ від 30.08.2026 року встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 . Банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 . Згідно виписки за рахунком № НОМЕР_1 останньому було зараховано кошти на суму 3600 грн та 2900 грн, за період 15.04.2019-21.04.2019.

28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі Договір факторингу 1).

Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 36 від 23.07.2019, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 225169908 від 15.04.2019.

05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01 (далі Договір факторингу 2).

ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 7 від 28.10.2021 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 225169908 від 15.04.2019.

14.02.2022 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 14/02/2022-01 (далі Договір факторингу 3) відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 14.02.2022 за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача за Кредитним договором № 225169908 від 15.04.2019.

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 225169908 від 15.04.2019 загальний розмір заборгованості відповідача становить 21906,20 грн, яка складається з: 6499,76 грн - заборгованість по тілу кредиту; 12077 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 3329,44-заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір та інші правочини.

В частині 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»(в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Згідно з ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Як регламентовано в ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Суд робить висновок, що між первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем виникли правовідносини у зв`язку з укладенням 15.04.2019 Кредитного договору № 225169908. Згідно вказаного договору відповідачу було надано кредит у загальному розмірі 6500 грн.

Згідно з умовами кредитного договору строк кредитування становить 21 день. За користування кредитом у межах установленого строку договором передбачено нарахування процентів у розмірі 1,66 % від суми кредиту за кожний день користування, що також визначено як 605,90 % річних.

Крім того, договором передбачено, що в разі користування кредитом понад установлений строк, за визначених пунктом 4.2 договору умов, застосовується процентна ставка в розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування, починаючи з дати укладення договору до дня повного повернення кредиту. Пунктом 4.3 договору такі проценти визначено як проценти за понадстрокове користування грошовими коштами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявленої до стягнення заборгованості, суд виходить із того, що саме по собі наведення кредитором загальної суми боргу та її складових не звільняє його від обов`язку довести правильність здійсненого розрахунку, період нарахування відповідних платежів, застосовані процентні ставки та врахування коштів, фактично сплачених позичальником.

Відповідно до статей 12, 13, 76–81 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи, та оцінює їх належність, допустимість, достовірність і достатність у сукупності. Обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на відповідну сторону.

На підтвердження заявленого розміру заборгованості позивачем подано два розрахунки заборгованості. Водночас суду належить перевірити, чи узгоджуються наведені в них дані між собою, чи містять вони відомості про періоди нарахування процентів і штрафних санкцій, залишок основного боргу на відповідні дати, а також про здійснені відповідачем платежі та порядок їх зарахування.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачу було надано кредитні кошти у загальному розмірі 6 500,00 грн, а саме 3 600,00 грн 15 квітня 2019 року та 2 900,00 грн 16 квітня 2019 року. У розрахунку також відображено платіж у розмірі 60,00 грн від 16 квітня 2019 року.

Перший розрахунок ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» містить відомості про нарахування процентів у розмірі 59,76 грн станом на 15 квітня 2019 року та їх сплату 16 квітня 2019 року. Надалі позивач відображає щоденні нарахування процентів, розмір яких спочатку становить 107,90 грн, а з 18 червня 2019 року — 110,50 грн.

Суд зазначає, що розмір 107,90 грн відповідає 1,66 % від 6 500,00 грн, а розмір 110,50 грн — 1,70 % від тієї самої суми. Отже, розрахунок фактично відображає нарахування процентів за обома передбаченими договором ставками.

Водночас із наданих документів не вбачається належного обґрунтування правомірності застосування ставки 1,70 % з 18 червня 2019 року, а також пояснення того, як визначено загальну суму процентів з урахуванням строку кредитування тривалістю 21 день. Саме по собі відображення щоденних нарахувань у розрахунку не підтверджує правильності їх нарахування за межами погодженого строку кредитування.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитом на підставі статті 1048 ЦК України припиняється після закінчення встановленого договором строку кредитування. Після цього права кредитора забезпечуються, зокрема, положеннями частини другої статті 625 ЦК України, яка регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, проценти за користування кредитом у межах строку кредитування та проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, мають різну правову природу і не можуть ототожнюватися лише через використання сторонами однакового способу їх обчислення.

Незважаючи на те, що пунктом 4.3 договору передбачено віднесення процентів за понадстрокове користування до процентів у розумінні частини другої статті 625 ЦК України, наданий розрахунок не містить достатнього обґрунтування відповідності нарахувань цій договірній умові. Зокрема, проценти продовжували нараховуватися у фіксованій сумі 110,50 грн щодня, у тому числі після відображення погашення тіла кредиту, без зрозумілого розмежування плати за користування кредитом та відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

За другим розрахунком ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», станом на 23 липня 2019 року відображено нарахування тіла кредиту в сумі 6 499,76 грн та процентів у сумі 11 083,94 грн. У подальшому розрахунку зазначено нарахування тіла кредиту в сумі 6 499,76 грн, нарахування процентів у сумі 15 074,94 грн та сплату 31 липня 2019 року коштів у загальному розмірі 18 467,70 грн, з яких 6 499,76 грн відображено як сплату тіла кредиту, а 11 967,94 грн - як сплату процентів.

Крім того, у розрахунку відображено подальше нарахування процентів по 110,50 грн щодня після 31 липня 2019 року, унаслідок чого сума заборгованості станом на 4 серпня 2019 року визначена в розмірі 21 906,20 грн. При цьому зазначена сума фактично сформована за рахунок продовження нарахувань після відображеного погашення тіла кредиту.

Суд також бере до уваги, що в розрахунку містяться записи про коригування процентів на суму мінус 2 996,50 грн станом на 1 травня 2021 року та про сплату процентів у сумі 15 073,50 грн 28 жовтня 2021 року. Зміст цих операцій не узгоджений у наданих документах із заявленою сумою боргу. Водночас позивач звернувся до суду 13 серпня 2026 року, а тому визначення розміру заборгованості на цю дату мало б ураховувати всі відображені в розрахунках платежі та коригування. Надані документи не містять послідовного й зрозумілого підсумкового розрахунку, який би підтверджував заявлену суму заборгованості саме на дату звернення до суду.

У даній справі позивач просить стягнути 21 906,20 грн, з яких 6 499,76 грн — заборгованість за тілом кредиту, 12 077,00 грн — заборгованість за процентами та 3 329,44 грн — заборгованість за штрафними санкціями.

Однак надані розрахунки не підтверджують заявлений розмір заборгованості за тілом кредиту, оскільки в них відображено сплату основної суми кредиту та процентів. Нарахування процентів після закінчення строку кредитування не обґрунтовані належним чином з огляду на їх правову природу, застосовану ставку та відображені платежі. Окремого розрахунку пені та штрафів із зазначенням періодів, бази нарахування й сум у наданих документах також немає.

Суд наголошує, що наявність договірних умов щодо процентів і штрафних санкцій не звільняє кредитора від обов`язку довести правильність їх нарахування, а також не надає права стягувати суми, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22) зазначено, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором є обчисленням з використанням математичних дій, який має ґрунтуватися на основі інформації про користування відповідачем банківськими послугами, що фіксуються на особовому рахунку клієнта (клієнтський рахунок), та на умовах, передбачених відповідним договором.

Отже, розрахунок заборгованості є письмовим доказом у розумінні ст. 95 ЦПК України, але не первинним доказом виконання конкретних операцій з коштами наданими у кредит.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Суд зазначає, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості відповідача, її розмір та період, за який слід розраховувати розмір заборгованості (з урахуванням відомостей вказаних у розрахунках заборгованості щодо сплати основної суми боргу та процентів за користування коштами), тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу та процентів відповідачу не є можливим, в зв`язку з чим суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо розміру заборгованості не підтверджені належними доказами, в зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, 512,514, 516, 525, 526, 626,629, 63, 633, 1054, 1077 ЦК України, ЗУ «Про електронну комерцію», суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості-відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Валентина Леонідівна Гудзенко