Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №695/1463/26 — Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Суд: Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №695/1463/26

Суддя: Ушакова К. М.

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1463/26

номер провадження 2-а/695/70/26

28 жовтня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді Ушакової К.М.,

за участю: секретаря судового засідання – Демченко Л.О.,

позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Золотоноша адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ про скасування постанови серії ЕНА №6921280 від 28.03.2026, стягнення моральної шкоди, витрат на пальне та експлуатацію транспортного засобу, витрат на поштові відправлення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ про скасування постанови серії ЕНА №6921280 від 28.03.2026, стягнення моральної шкоди, витрат на пальне та експлуатацію транспортного засобу, витрат на поштові відправлення. В обґрунтування позову позивач вказує, що постановою інспектора серії ЕНА№ 6921280 від 28.03.2026 (смт. Козелець) ВП№1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області ст. л-том поліції Денисенком Я.І. позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП за те, що 28.03.2026 о 09.24 год. в смт. Козелець по вул. Соборності 17 здійснив зупинку блище 10 метрів від пішохідного переходу, чим порушив п.15.9.г. ПДР. Зазначена постанова винесена безпідставно та з істотним порушенням прав позивача, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню. При винесенні постанови і прийняття рішення щодо винуватості позивача, інспектор не провів жодного заміру від зупинки автомобіля до пішохідного переходу. Також законодавство встановлює, що кожна особа має право на захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі через ознайомлення з доказами (ст. 268 КУпАП), а також право на правову допомогу (ст. 59 Конституції України). Порушення цих прав є підставою для скасування постанови, адже вона винесена без належного процесуального забезпечення.

Позивач повідомив, що строк на оскарження постанови закінчився 07.04.2026. З даного приводу клопотав перед судом про поновлення строків на оскарження постанови серія ЕНА№ 6921280 від 28.03.2026, оскільки вказану постанову оскаржував до Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області, а рішення про відмову в задоволенні скарги отримав 08.04.2026. Цього ж дня подав позовну заяву, але з пропуском в один день. Просив суд поновити пропущений строк на подання позовної заяви, а підставу пропуску цього строку вважати поважною причиною.

Враховуючи викладене, постанову інспектора позивач вважає винесеною з істотними порушеннями процесуального законодавства, при цьому відсутні об`єктивні, достовірні і належним чином оформлені докази вчинення адміністративного порушення. Тобто фактично, законне і справедливе розглядання справи не відбулося. Позивач не погоджується із зазначеним рішенням інспектора, бо вважає себе невинним, постанову серії ЕНА№ 6921280 від 28.03.2026 необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи.

У заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначив, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження №80922276, накладено арешт на його рахунки та грошові кошти, а також внесено його до Єдиного реєстру боржників. Таким чином, ще до вирішення спору судом по суті, позивача фактично було поставлено у статус боржника, хоча законність самої постанови станом на сьогодні перевіряється судом. Вказані дії відповідача є грубим порушенням принципу верховенства права, права на ефективний судовий захист та права мирного володіння майном. Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Статтею 56 Конституції України передбачено право особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, передбачених законом. Відповідач, знаючи про наявність судового спору, фактично вжив каральних заходів ще до остаточного вирішення справи судом. Такі дії створили для позивача значні негативні наслідки як для громадянина, так і для адвоката, який здійснює професійну діяльність. Позивач є діючим адвокатом, здійснює індивідуальну адвокатську діяльність на території Волинської області, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №1400 від 07.10.2022 та ордером адвоката. Професійна діяльність позивача напряму пов`язана із участю у судових засіданнях, постійним пересуванням між судами та державними органами, використанням власного транспортного засобу, безперешкодним доступом до власних коштів, оплатою професійних витрат та належним виконанням обов`язків перед клієнтами. Унаслідок накладення арешту на всі грошові кошти позивача, він був поставлений у ситуацію постійного психологічного тиску, правової невизначеності та емоційного виснаження. Фактично незаконними діями відповідача було створено ситуацію, коли позивач, будучи адвокатом, сам змушений витрачати час, кошти та ресурси на захист від незаконних дій державного органу. Після отримання інформації про арешт рахунків позивач був вимушений перевіряти банківські рахунки, з`ясовувати причини блокування коштів, перевіряти інформацію у Єдиному реєстрі боржників, готувати численні процесуальні документи, звертатися до органів державної виконавчої служби, змінювати свій робочий графік, переносити професійні справи, витрачати додатковий час на захист своїх прав. Особливих моральних страждань позивачу завдало внесення його до Єдиного реєстру боржників. Для адвоката ділова репутація є основою професійної діяльності. Репутація адвоката полягає у довірі клієнтів, авторитеті серед суддів, правоохоронних органів та інших учасників судових процесів, відсутності негативної інформації щодо фінансової ненадійності, дотриманні принципів доброчесності, належному виконанні професійних обов`язків, здатності своєчасно та безперешкодно представляти інтереси клієнтів у судах, а також підтриманні належного професійного статусу. Будь-яка інформація про перебування адвоката у статусі боржника негативно впливає на сприйняття його як фахівця, формує сумніви щодо його фінансової стабільності та доброчесності, що є особливо чутливим для особи, яка здійснює правничу діяльність. Відомості про відкриття виконавчого провадження та наявність статусу боржника фактично відображаються у кредитній історії, що підтверджується відомостями Українського бюро кредитних історій. При цьому позивач не має непогашених боргових зобов`язань та не ухиляється від виконання законних рішень, а сама постанова, на підставі якої відкрито виконавче провадження, оскаржується позивачем у судовому порядку. Таким чином, відповідач фактично створив ситуацію, за якої адвокат, який здійснює представництво інтересів громадян у судах, сам опинився у статусі боржника через постанову, законність якої ще не перевірена судом. Унаслідок незаконного накладення арешту на кошти позивач був змушений залишити своє офіційне робоче місце адвоката у Волинській області та терміново вирушити до м. Золотоноша Черкаської області для врегулювання питань щодо арешту всіх його рахунків та грошових коштів у виконавчій службі. Для цього позивач змушений використовувати власний транспортний засіб VOLKSWAGEN GOLF державний номер НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. У зв`язку із необхідністю особистого прибуття до органу державної виконавчої служби у м. Золотоноша позивач змушений нести додаткові витрати на пальне та експлуатацію транспортного засобу. Більше того, внаслідок незаконних дій відповідача позивач не має можливості належним чином виконувати свої професійні обов`язки як адвокат та брати участь у судових засіданнях. Так, через необхідність перебування у м. Золотоноша для врегулювання питань щодо арешту коштів позивач не може брати участь у судовому засіданні Нововолинського міського суду Волинської області 18.05.2026 у кримінальному провадженні №165/4301/25 як адвокат, у судовому засіданні Володимирського міського суду Волинської області 19.05.2026 року у справі №154/4721/24 як представник сторони та у належному представництві інтересів ОСОБА_2 у Господарському суді Волинської області у справі №903/1094/25, де позивач офіційно є представником сторони, що підтверджується ордером адвоката та ухвалою суду. Фактично незаконними діями відповідача було створено перешкоди у здійсненні позивачем професійної адвокатської діяльності, що призвело до моральних страждань, нервового напруження, втрати часу, порушення звичного способу життя та негативного впливу на його професійну репутацію. Крім того, моральна шкода позивачу була завдана не лише незаконним відкриттям виконавчого провадження та арештом коштів, а й самим фактом незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності та винесенням оскаржуваної постанови працівником поліції. З моменту винесення постанови серії ЕНА №6921280 від 28.03.2026 позивач був змушений витрачати значний час, власні кошти та професійні ресурси на захист своїх прав від незаконних дій працівників поліції. Як адвокат, позивач чітко усвідомлював незаконність винесеної постанови, необґрунтованість висновків поліцейського та порушення прав під час притягнення до адміністративної відповідальності. Унаслідок цього позивач був змушений готувати адміністративний позов, збирати докази, направляти DVD-диск із відеодоказами, нести поштові витрати, брати участь у судовому процесі, а також витрачати значний особистий та професійний час на захист від незаконного адміністративного переслідування. Сам факт незаконного притягнення адвоката до адміністративної відповідальності вже завдає шкоди діловій репутації, оскільки створює негативне уявлення про особу та формує сумніви у дотриманні нею законодавства. У подальшому незаконні дії відповідача лише поглибились передачею постанови на примусове виконання, відкриттям виконавчого провадження, арештом коштів та внесенням позивача до Єдиного реєстру боржників. Таким чином, моральна шкода у даному випадку є наслідком сукупності незаконних дій відповідача та працівників поліції, які полягали: у незаконному винесенні постанови; у незаконному притягненні до адміністративної відповідальності; у створенні необхідності судового захисту; у передачі постанови до виконавчої служби; у накладенні арешту на кошти; у внесенні позивача до Єдиного реєстру боржників; у втручанні у професійну діяльність та ділову репутацію адвоката. Додатково слід зазначити, що після незаконного винесення постанови позивач неодноразово намагався врегулювати спір у досудовому порядку та уникнути подальшого порушення прав. Так, одразу після винесення постанови позивачем була подана детальна скарга до ВП №1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області, у якій позивач навів аргументи щодо незаконності постанови, невідповідності висновків поліцейського фактичним обставинам справи, а також послався на відеозапис події. Рішенням від 08.04.2026 відповідач залишив постанову без змін, а скаргу без задоволення. Фактично аргументи та надані пояснення позивачем були проігноровані, що ще більше посилило відчуття несправедливості, безсилля перед державним органом та необхідності тривалого самостійного захисту своїх прав. Після відкриття провадження у справі судом позивач додатково звернувся до ГУНП в Чернігівській області із заявою про відкликання постанови з примусового виконання та скасування заходів примусового стягнення. У своїй заяві позивач прямо повідомив відповідача про наявність судового спору, відкриття провадження судом, незаконність примусового виконання постанови, порушення права на судовий захист, незаконність арешту коштів та порушення мого права мирного володіння майном. Відповідач не вжив жодних заходів для припинення примусового виконання постанови та усунення негативних наслідків для позивача. Таким чином, позивач був змушений протягом тривалого часу систематично витрачати свій особистий час, професійні ресурси, кошти та зусилля виключно на захист від незаконних дій відповідача. Фактично через дії відповідача позивач був змушений неодноразово готувати процесуальні документи, витрачати час на листування з органами поліції, готувати та направляти скарги, формувати відеодокази, здійснювати поштові відправлення, звертатися до суду, готувати заяви про забезпечення позову, контролювати стан виконавчого провадження, перевіряти інформацію в Єдиному реєстрі боржників, звертатися до органів державної виконавчої служби, змінювати графік професійної діяльності адвоката та переносити судові справи та участь у судових засіданнях. Саме сукупність цих обставин призвели до істотних моральних страждань, постійного нервового напруження, емоційного виснаження та значного погіршення психологічного стану. Для адвоката професійна стабільність, ділова репутація та можливість безперешкодно виконувати свої професійні обов`язки мають визначальне значення, а тому незаконні дії відповідача суттєво вплинули не лише на емоційний стан, а й на професійну діяльність, авторитет та нормальний спосіб життя. Незаконний арешт коштів також викликав почуття приниження, беззахисності перед державним апаратом, емоційне виснаження, постійне нервове напруження, необхідність пояснювати клієнтам та іншим особам факт перебування у реєстрі боржників, психологічний дискомфорт через втручання у ділову репутацію адвоката. У випадку позивача моральна шкода полягає у: постійному нервовому напруженні; переживаннях через блокування коштів; приниженні професійної репутації адвоката; необхідності пояснювати обставини виконавчого провадження; неможливості нормально здійснювати адвокатську діяльність; вимушеному перенесенні судових справ; психологічному тиску через перебування у статусі боржника; втраті часу, необхідного для здійснення професійної діяльності; переживаннях через ризик негативного сприйняття з боку клієнтів та суду. Крім того, відповідно до постанови серії ЕНА №6921280 від 28.03.2026 та рішення за результатами розгляду скарги від 08.04.2026, розмір адміністративного штрафу становить 340 грн. Навіть у випадку примусового виконання постанови подвійний розмір штрафу відповідно до вимог КУпАП міг би становити лише 680 грн. Разом з тим, у постанові державного виконавця у виконавчому провадженні №80922276 зазначено вже суму стягнення у розмірі 948 грн. При цьому жодного зрозумілого, детального та належного розрахунку такої суми мені не надано. Таким чином, фактично з позивача примусово стягується сума, яка значно перевищує навіть подвійний розмір штрафу, визначений законом. Вказані обставини ще більше посилили нервове напруження, психологічний тиск та відчуття правової невизначеності, оскільки позивач, будучи адвокатом, не може зрозуміти правову природу та законність додатково нарахованих сум. Такі дії створюють враження непропорційного та надмірного втручання держави у майнові права та ще більше посилюють моральну шкоду, завдану незаконними діями відповідача. Також позивач поніс витрати на пальне та експлуатацію транспортного засобу у розмірі 5 000 грн, витрати на поштові відправлення та направлення DVD-диску з відеодоказами відповідачу у розмірі 148 грн., що підтверджується фіскальними чеками та накладною АТ «Укрпошта».

Враховуючи викладене вище позивач просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., витрати на пальне та експлуатацію транспортного засобу у розмірі 5 000 грн., витрати на поштові відправлення у розмірі 148 грн..

Ухвалою судді від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін та відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 22.05.2026 у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Заяву про збільшення розміру позовних вимог до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ залишено без руху для усунення позивачем наведених у мотивувальній частині ухвали недоліків протягом п`яти днів з дня отримання повного тексту копії ухвали.

Від представника відповідача ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Зеляка А.В. 01.06.2026 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне. Під час розгляду матеріалів позивача було повідомлено про причини зупинки транспортного засобу надано докази скоєного правопорушення роз`яснено його права, в тому числі – порядок оскарження винесеної відносно нього постанови про притягнення до адміністративної відповідальності під відеозапис який долучений до п. 7 оскаржуваної постанови. Доводи позивача у позові є помилковими, надуманими, такими, що не відповідають дійсності, та спрямовані виключно на спробу позивача уникнути відповідальності за вчинене правопорушення в сфері забезпечення дорожнього руху. Згідно з п. 15.9 (г) ПДР України, зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м. від них з обох боків. Фактичне просторове розташування транспортного засобу позивача (на оригінальному відеозаписі патрульних (відео 000001 тайм код 00:01 - 00:08 від 28.03.2026 о 09:17:13)) чітко зафіксовано положення автомобіля позивача VOLKSWAGEN GOLF реєстраційний номер НОМЕР_2 : передня частина автомобіля спрямована вперед по ходу руху. Дорожній знак 5.38.1 «Пішохідний перехід» та лінія розмітки («зебра») залишилися позаду транспортного засобу позивача (праворуч на фото). Задня частина автомобіля (заднє ліве колесо та задній бампер) розташована в безпосередній близькості до межі пішохідного переходу. Візуальний аналіз динаміки відеозапису та фіксації всього периметра авто доводить, що позивач, проїхавши пішохідний перехід, здійснив зупинку одразу за ним, не протягнувши автомобіль вперед на безпечну відстань. Простір між дорожнім знаком, де рухається пішохід, та бампером авто позивача є абсолютно порожнім. Дистанція від заднього бампера до лінії пішохідного переходу становить значно менше дозволених 10 м., що є прямим порушенням вимоги пункту 15.9 (г) ПДР України (заборона зупинки ближче 10 метрів з обох боків). Твердження позивача про те, що за відсутності вимірювання лінійкою факт правопорушення не доведено, суперечить ст. 251 КУпАП, яка визначає доказами будь-які фактичні дані, у тому числі показання технічних засобів відеозапису. У постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 428/4155/17 та від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 сформовано сталий висновок: якщо за допомогою технічного засобу відеофіксації чітко та безперечно задокументовано розташування автомобіля в межах зони заборони, яка очевидно (візуально) є значно меншою за законодавчо встановлену межу, такі матеріали є належними, допустимими та достатніми доказами. Спеціального акта матеріальних замірів закон не вимагає.

Дії позивача повністю виключають юридичне поняття «вимушеної зупинки» в розумінні п. 1.10 ПДР України (припинення руху через технічну несправність) та свідчать про умисел ввести відповідача в оману. З відеозапису вбачається (таймкод 00:55 (відео №000000)), що патрульний автомобіль зупиняється безпосередньо спереду автомобіля позивача. Позивач візуально чітко спостерігав наближення та зупинку екіпажу поліції прямо перед собою. У цей момент аварійна сигналізація на його транспортному засобі була вимкнена, а двигун працював у штатному режимі. Протягом наступних 3 хвилин водій пасивно спостерігав за патрульними, не вчиняючи жодних дій для виконання вимог п. 9.9, 9.10 ПДР. На відеозаписі (таймкод 00:10 (відео №000001)) зафіксовано момент підходу інспектора до вікна водія. Автомобіль позивача нерухомо стоїть у забороненій зоні з вимкненою аварійною сигналізацією. Двигун автомобіля працює рівно, стабільно та безперебійно. Лише після того, як інспектор висунув законну вимогу пред`явити документи (п. 2.1 ПДР), позивач умисно вмикає аварійну сигналізацію в салоні, усно надаючи недостовірні відомості про те, що він «на аварійці став», що повністю спростовується попередніми хвилинами фіксації. Двигун транспортного засобу безперешкодно та справно працював понад дві хвилини розмови. Позивач самостійно вимикає його лише на 02:26 хвилині спілкування, виходить із салону та виставляє знак аварійної зупинки — виключно як реакцію на фіксацію проступку поліцією з метою штучного уникнення відповідальності. На матеріалах відеофіксації чітко зафіксовано, як позивач, намагаючись вигадати причину зупинки під кутом за 1,5 метра від пішохідного переходу, постійно змінював версії подій на ходу. На 45-й секунді (відео № 000001) позивач заявив інспектору: «Поїхав, бо поспішає», що логічно та беззаперечно підтверджує повну технічну справність автомобіля та можливість його подальшого руху. На 01:11 хвилині (відео № 000001) позивач раптово змінює версію та заявляє, що «авто зламалося». На відео № 000002 (таймкод 01:34) позивач висуває третю, взаємовиключну версію подій, стверджуючи, що він «здавав задом, пропускав інше авто, і в цей момент машина заглохла». Дане твердження повністю спростовується і нівелюється першим відеозаписом, який безперервно фіксує, що автомобіль стояв нерухомо, а двигун працював рівно і не глохнув до моменту його примусового вимкнення водієм на таймкоді 02:26. Позивачем ні під час розгляду справи на місці, ні до матеріалів судового позову та додаткових пояснень не надано жодного доказу реальної несправності автомобіля (чека чи акту СТО, квитанцій на придбання запчастин, мастил, фактів виклику евакуатора чи автодопомоги). Навіть зафіксоване на подальших матеріалах тривале знаходження автомобіля на місці події (до 10:39:37) за умов первинно справного та працюючого двигуна свідчить не підтвердження поломки, а про умисне небажання водія звільнити проїзну частину, триваюче ігнорування законних вимог поліції та створення небезпеки для інших учасників дорожнього руху.

Інспектор офіційно роз`яснив позивачу його права (ст. 268 КУпАП, ст. 63 Конституції України). Поліція не чинила жодних перешкод для здійснення дзвінків чи виклику захисника на місце події. Крім того, позивач ОСОБА_1 сам є чинним та офіційно зареєстрованим адвокатом. Особа з вищою юридичною кваліфікацією володіє абсолютним обсягом знань для самостійного захисту власних інтересів на місці розгляду адмінпроступку. Заява про неможливість знайти захисника у суботу та вимога перенести розгляд на понеділок є умисним затягуванням процесу з метою зриву строків притягнення до відповідальності (ст. 277 КУпАП). В рішеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (зокрема, у справах № 640/16220/16-а та № 127/26057/23) сформовано імперативний правовий висновок, що поліцейський зобов`язаний роз`яснити право на захист, але не повинен переносити розгляд. Намагання водія вимагати перенесення розгляду на інший день на етапі фіксації порушення на дорозі є способом уникнення відповідальності, а затягування процедури не допускається.

Позивач звернувся зі скаргою до ВП № 1 Чернігівського РУП (вхідний № К-1205 від 30.03.2026). Керівництвом територіального органу поліції на підставі ст. 293 КУпАП було проведено ретельну перевірку матеріалів. За результатами перевірки керівником Відділення поліції №1 Романом Півторацьким було винесено рішення (відповідь від 04.04.2026 вих. № 10263-2026), яким скаргу адвоката Кібальника В.П. залишено без задоволення, а оскаржувану постанову серії ЕНА № 6921280 — без змін. Це свідчить про те, що процедура розгляду делікту та кваліфікація дій водія вже були предметом відомчого контролю та визнані повністю законними.

14 квітня 2026 року Золотоніський міськрайонний суд виніс ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі. 15 квітня 2026 року Територіальний підрозділ ВП №1 (смт Козелець) Чернігівського РУП, не володіючи інформацією про наявність позову через повну відсутність будь-яких відомостей у базі даних органів поліції Чернігівської області, скеровує постанову до ДВС на примусове виконання. Направлення відбулося у суворій відповідності до ст. 299, 307, 308 КУпАП у зв`язку із закінченням встановленого законом 15-денного строку на добровільну сплату штрафу водієм. 17 квітня 2026 року о 06:11 год. Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (обласний апарат) вперше отримує ухвалу суду в свій електронний кабінет. Наступні два календарні дні (18-19 квітня) були офіційними вихідними днями. 05 травня 2026 року після проходження обов`язкового внутрішнього документообігу та реєстрації в системі ГУНП, ухвала суду офіційно надійшла безпосередньому виконавцю — адмінпрактику ВП № 1. 18 травня 2026 року у повній відповідності до вимог Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, посадовою особою адмінпрактики було невідкладно направлено до ДВС (доказ лист про відкликання постанови з примусового виконання додається). 21 травня 2026 року державним виконавцем Золотоніського ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №80922276 із чітким формулюванням: «Надійшла заява від стягувача про повернення ВД без подальшого виконання». На момент звернення постанови до виконання (15.04.2026) відповідач об`єктивно не знав і не міг знати про наявність судового спору. Дії поліції були автоматичними, законними та спрямованими на виконання імперативних приписів КУпАП. Повернення виконавчого документа поліцією 18.05.2026 є обов`язком державного органу на час судового спору за Інструкцією № 1026, а не «визнанням провини», як це маніпулятивно стверджує позивач. Станом на 21.05.2026 виконавче провадження закінчено, арешт знято, а права водія повністю поновлені відповідачем у досудовому порядку. Позивач зазначає у додаткових поясненнях, що стягнення з нього суми у розмірі 948 грн. свідчить про «непропорційність втручання» з боку поліції. Відповідач наголошує, що стягнення цієї суми є результатом виключно законної діяльності державного виконавця органу ДВС, яка складається з: подвійного штрафу в розмірі 680 грн відповідно до вимог статті 308 КУпАП (у разі примусового стягнення штраф автоматично подвоюється); витрат виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 268 грн. згідно із Законом України «Про виконавче провадження». ГУНП в Чернігівській області не здійснювало вказаних нарахувань, не є органом примусового виконання та не несе жодної відповідальності за нарахування та калькуляції органів ДВС.

Особистий виїзд позивача на автомобілі Volkswagen Golf номерні знаки НОМЕР_2 у неділю 07.05.2026 з Волинської області до м. Золотоноша є його особистою добровільною ініціативою. Увесь документообіг здійснювався через «Електронний суд», тому реальної потреби у витратах на пальне не було (відсутній причинний зв`язок за ст. 1166 ЦК України). Поштові витрати у розмірі 148 грн. (144 грн. чек + 4 грн комісія) є похідними і не підлягають компенсації на підставі ст. 139 КАС України. Позивач додав повістки до Нововолинського та Володимирського судів на 18 та 19 травня, проте відрізні корінці розписок про вручення на обох бланках є абсолютно порожніми і не підписаними позивачем. Юридично позивач офіційно ці повістки не отримував, викликаний не був і жодної відповідальності за неявку не ніс. У обох випадках закон дозволяє адвокату брати участь дистанційно через систему відеоконференцій. Додана позивачем ухвала Господарського суду Волинської області у справі № 903/1094/25 чітко вказує: суд призначив експертизу та зупинив провадження у справі. Відповідно до ГПК України, у зупиненому провадженні жодні засідання не проводяться. Позивач фізично не міг пропустити засідання 18 чи 19 травня, бо процесу не існувало. Подання цієї ухвали як доказу «пропущеного засідання» є прямим процесуальним підлогом та введенням суду в оману. Позивач не надав жодного медичного висновку або лікарського рецепта. Сума моральної шкоди є надуманою та неспівмірною відповідно до постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995. Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема у справах № 760/26383/24, № 464/3789/17 та № 750/6330/17), що психологічне напруження, емоційний зрив або незгода з діями влади є звичайною життєвою реакцією, яка не тягне за собою автоматичного стягнення грошей без належних доказів. У спорах, що стосуються відповідальності держави (наприклад, справа № 335/6977/22 від 22.01.2025 або постанова від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18), ВП ВС дійшов висновку, що сам факт протиправності рішення чи бездіяльності посадової особи не є безумовною та автоматичною підставою для висновку про заподіяння моральної шкоди.

На підставі викладеного, у зв`язку з необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог представник відповідача просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

03 червня 2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій просив позовні вимоги задовольнити з наступних підстав. Ні КУпАП, ні ПДР України не наділяють працівника поліції правом встановлювати відстані шляхом припущень або суб`єктивних візуальних оцінок. У даному випадку відповідач не надавсуду жодного доказу, який би дозволяв достовірно встановити відстань між транспортним засобом позивача та пішохідним переходом. Посилання відповідача на відеозаписи не спростовують доводів позивача. З наданих відеозаписів можливо встановити лише факт знаходження автомобіля поблизу пішохідного переходу, однак неможливо встановити точну відстань між транспортним засобом та переходом. Будь-які сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на користь такої особи. Саме тому відсутність об`єктивного вимірювання відстані сама по собі ставить під обґрунтований сумнів наявність події адміністративного правопорушення. У відзиві відповідач стверджує, що аварійна сигналізація нібито була увімкнена лише після прибуття працівників поліції. Разом із тим жодного належного доказу такого твердження відповідач суду не надав. Більше того, із наданих відеозаписів неможливо достовірно встановити момент увімкнення або вимкнення аварійної сигналізації. Позивач із самого початку повідомляв працівників поліції про технічну несправність автомобіля та вимушений характер зупинки транспортного засобу. При цьому працівниками поліції не було проведено жодної перевірки повідомлених позивачем обставин. Не було здійснено огляд автомобіля. Не було встановлено технічний стан транспортного засобу. Не було витребувано будь-яких пояснень чи доказів щодо причин вимушеної зупинки. Тобто відповідач фактично проігнорував доводи ще на стадії розгляду справи про адміністративне правопорушення. Відповідач у відзиві намагається переконати суд, що право на захист було забезпечене лише тому, що працівник поліції повідомив позивача про наявність такого права. З таким твердженням погодитися неможливо. Право на захист не може зводитися до формального повідомлення особі про існування такого права. Право на захист повинно бути реальним та ефективним. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що права, гарантовані Конвенцією, повинні бути практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними. У даному випадку позивачу фактично повідомили про існування права на захист, однак одразу ж позбавили можливості ним скористатися. Особливо показовими є доводи відповідача про те, що позивач сам є адвокатом, а тому нібито не потребував допомоги іншого адвоката. Такі доводи не лише юридично безпідставні, але й такі, що суперечать Конституції України та принципу рівності всіх перед законом. Ні Конституція України, ні КУпАП, ні Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містять жодної норми, яка б позбавляла адвоката права користуватися допомогою іншого адвоката. Навпаки, право на професійну правничу допомогу належить кожній особі незалежно від її професії, освіти чи роду діяльності. Із самого відзиву вбачається, що після виникнення судового спору та відкриття провадження постанова була направлена на примусове виконання, що призвело до відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на рахунки та інших негативних наслідків. При цьому відповідач фактично визнає, що у подальшому сам звернувся із заявою про повернення виконавчого документа без виконання. Фактично відповідач визнає сам факт існування виконавчого провадження, накладення арешту та подальшого відкликання виконавчого документа. Разом із тим відповідач намагається перекласти всю відповідальність за негативні наслідки на орган державної виконавчої служби. Позивач із такою позицією не погоджується. Саме направлення постанови на примусове виконання стало юридичною причиною відкриття виконавчого провадження. Без дій відповідача не було б ані виконавчого провадження, ані арешту рахунків, ані інших негативних наслідків. Таким чином причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та наслідками для позивача є очевидним. У сукупності наведені обставини свідчать про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, не спростував доводів позовної заяви, допустив істотне порушення права на захист та не забезпечив повного, всебічного й об`єктивного розгляду справи, що відповідно до статей 7, 245, 251, 268 та 280 КУпАП є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Ухвалою суду від 30.06.2026 заяву про збільшення розміру позовних вимог до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ залишено без руху для усунення позивачем наведених у мотивувальній частині ухвали недоліків протягом п`яти днів з дня отримання повного тексту копії ухвали.

Ухвалою суду від 21.07.2026 прийнято заяву позивача ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог від 18.05.2026 за виключенням вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 18.09.2026 клопотання ОСОБА_1 про приєднання доказів від 27.04.2026, 20.05.2026, 21.05.2026, 06.07.2026 задоволено. Приєднано до матеріалів справи: DVD диск з відеозаписом; фіскальний чек АЗС «Укрнафта» від 18.05.2026; копію запиту на отримання публічної інформації з відміткою Золотоніського ВДВС про його прийняття 19.05.2026; копію супровідного листа Чернігівського РУП ВП №1 ГУНП в Чернігівській області; постанови державного виконавця Золотоніського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області від 21.05.2026 року про закінчення виконавчого провадження №80922276; відповідь Відділення поліції №1 Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області від 18.06.2026.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. У прохальній частині відзиву на позов просив проводити розгляд справи без участі представника.

Заслухавши позивача, з`ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що постановою серії ЕНА № 6921280 від 28.09.2025, складену інспектором ВП №1 ЧЕРНІГІВСЬКОГО РУП ГУНП В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ старшим лейтенантом поліції Денисенком Я.І., позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.. Зі змісту постанови вбачається, що 28.03.2026 об 09:24:08 год. ОСОБА_1 по вул. Соборності 17 в с. Козелець здійснив зупинку транспортного засобу VOLKSWAGEN GOLF реєстраційний номер НОМЕР_2 ближче 10 метрів від пішохідного переходу, чим порушив п.15.9.г ПДР України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією України та Законами України.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження, зокрема, рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п. 8 ч.1 ст. 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

В пункті 1.3 ПДР зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Розділом 8 ПДР встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Частиною 1 статті 122 КУпАП встановлено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Розділом 15 ПДР передбачені правила зупинки та стоянки транспортних засобів.

Згідно із п.15.1 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

У випадку відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху), що передбачено п.15.2 ПДР.

Згідно з п. 15.9 «г» ПДР зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м. від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.

Пунктом 1.10 ПДР визначено, що пішохідний перехід - ділянка проїзної частини, острівця безпеки чи розділювальної смуги або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.38.1-5.41.2, дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч.

Знак 5.38.1 «Пішохідний перехід» встановлюється праворуч від дороги на ближній межі переходу.

Відповідно до п.34 ПДР, розмітка 1.14.1, 1.14.2, 1.14.3 («зебра», у тому числі червоно-білого кольору) - позначають нерегульований і регульований пішохідний перехід на проїзній частині дороги чи на велосипедній доріжці.

Окрім цього, відповідно до п.15.10 «а» ПДР, стоянка забороняється у місцях, де заборонена зупинка.

З наведених норм, розміщення транспортного засобу на пішохідних переходах і ближче 10 м. від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі, є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху (в тому числі руху пішоходів) або створює загрозу безпеці руху.

Оскаржуючи постанову про накладення адміністративного стягнення, позивач вказує на те, що під час фіксації порушення, уповноваженою особою не було проведено необхідних замірів дистанції, а відтак постанова прийнята за відсутності допустимих та належних доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, а саме відеозапис вчиненого правопорушення, встановлено, що транспортний засіб марки VOLKSWAGEN GOLF реєстраційний номер НОМЕР_2 , зупинений позивачем в безпосередній близькості до пішохідного переходу за адресою по вул. Соборності 17 в с. Козелець, на відстані, що безумовно є меншою відстанню ніж 10 м., в зоні дії знаку «Пішохідний перехід», відтак, необхідності в замірюванні відстані для того, щоб встановити, що транспортний засіб знаходиться на відстані ближче 10 м. від пішохідного переходу не було.

Отже, доводи сторони позивача щодо протиправності постанови у зв`язку з відсутністю замірів дистанції не заслуговують на увагу, оскільки надані відеозаписи дозволяють в повній мірі ідентифікувати транспортний засіб та визначити факт зупинки транспортного засобу позивача на відстані ближче 10 м від пішохідного переходу.

Твердження позивача про те, що зупинка транспортного засобу була вимушена, та під час зупинки була увімкнена аварійна сигналізація відповідно до п.9.9 (а) ПДР, суд до уваги не бере з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 9.9 (а) ПДР, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі вимушеної зупинки на дорозі.

Згідно п.п. 1.10 ПДР, вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожного руху, появою перешкоди для руху.

Позивач належними та допустимими доказами не довів, що зупинка транспортного засобу VOLKSWAGEN GOLF реєстраційний номер НОМЕР_2 була вимушена, оскільки не довів наявність підстав для такої зупинки, наведених у п.п. 1.10 ПДР.

Доводи позивача про вимушену зупинку не знайшли свого підтвердження належними доказами, а навпаки спростовуються відеофіксацією.

Твердження позивача про порушення інспектором процедури притягнення до адміністративної відповідальності, що виразилось у відмові інспектора на перенесення розгляду справи у зв`язку з необхідністю залучення адвоката, суд вважає безпідставними, оскільки, чинним законодавством передбачено спрощену процедуру розгляду посадовою особою Національної поліції справ про адміністративне правопорушення, передбачене, зокрема, частиною першою статті 122 КУпАП. Вказане виключає необхідність дотримання інспектором поліції таких процедур, передбачених для розгляду справи про адміністративне правопорушення в загальному порядку, як надання особі можливості скористатися правом на правову допомогу, подати клопотання про перенесення розгляду справи за місцем проживання особи тощо.

Водночас, позивачем не спростовується, що йому було роз`яснено його права та обов`язки, суть вчиненого ним порушення, оголошено та вручено примірник оспорюваної постанови.

Реалізація права позивача щодо можливості скористатися правовою допомогою забезпечується під час оскарження безпосередньо рішення суб`єкта владних повноважень у суді.

Зазначені висновки були зроблені Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 у справі № 487/2179/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню у цій справі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача внаслідок його неправомірних дій моральної шкоди у сумі 50000 грн., суд вважає за необхідне вказати наступне.

Частиною першою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Поняття моральної шкоди наведене у ст. 23 ЦК України, в якій зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 1174 ЦК України, є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

З урахуванням наведених норм, суд зазначає, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, з`ясуванню підлягають фактичні обставини можливого заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 КАС України).

У постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Із зазначеного вбачається, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у ст. 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений ст. 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Із врахуванням вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування її заподіяння покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказів завдання внаслідок дій відповідача моральної шкоди позивачу у справі немає.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення та направленні на виконання постанови про накладення адміністративного стягнення відносно позивача представник відповідача діяв, керуючись Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1376.

Матеріалами справи не підтверджені моральні страждання позивача, наприклад, висновком експертизи моральної шкоди, консультативними висновками лікарів тощо, а наведені ним обґрунтування моральної шкоди грунтуються виключно на його припущеннях.

Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між стверджуваними душевними та психологічними стражданнями і протиправними діями відповідача. Позивачем не доведено наявності усіх складових елементів для застосування правового механізму відшкодування моральної шкоди, а саме - відсутнє матеріальне підтвердження моральної шкоди, не розкрито її суть в цілому та не доведено її фактичне існування.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено обставини, що підтверджують заподіяння йому душевних страждань, шкоди здоров`ю чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, не зазначено, якими доказами це підтверджується, не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд приходить до переконання про відмову в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Суд приходить до висновку, що позивачем порушено вимоги пп.«г» п.15.9 ПДР, а тому інспектором патрульної поліції правомірно прийнято оскаржувану постанову, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн..

Таким чином, не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про стягнення на користь позивача витрат на пальне та експлуатацію транспортного засобу у розмірі 5 000 грн., витрат на поштові відправлення та направлення DVD-диску з відеодоказами відповідачу у розмірі 148 грн..

Щодо вимоги поновлення пропущеного строку для подання позовної заяви для оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Як вбачається з матеріалів справи позивач оскаржував постанову серії ЕНА № 6921280 до ВП № 1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області, а рішення про відмову в задоволенні скарги отримав 08.04.2026.

Статтею 121 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

З даним позовом позивач звернувся до суду 09.04.2026 (позовна заява сформована в системі «Електронний суд» 08.04.2026), тобто з пропуском визначеного ст.286 КАС України 10-денного строку в один день.

Враховуючи зазначене вище, з метою забезпечення права позивача на судовий захист, строк на звернення до суду позивачу слід поновити.

За вказаних обставин, суд приходить до переконання, що в ході розгляду справи не встановлено допущення посадовою особою відповідача порушення процесуального порядку розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, що було б достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Положення ст.2 КАС України та ч. 4 ст. 242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, докази, які були надані представником відповідача, підтверджують факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КУпАП.

Відповідно до ч. 3ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальниий суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи викладені вище обставини, суд вважає за необхідне залишити оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 246, 286, 293, 295, 297 КАС України, суд

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (місцезнаходження за адресою: м. Чернігів, проспект Перемоги 74; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108651) про скасування постанови серії ЕНА №6921280 від 28.03.2026, стягнення моральної шкоди, витрат на пальне та експлуатацію транспортного засобу, витрат на поштові відправлення залишити без задоволення.

Постанову інспектора ВП №1 ЧЕРНІГІВСЬКОГО РУП ГУНП В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ старшого лейтенанта поліції Денисенка Ярослава Ігоровича серії ЕНА № 6921280 від 28.03.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення залишити без змін.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення буде складено 02.11.2026.

Суддя: К.М. Ушакова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua