Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №592/3308/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/3308/26

Номер провадження 22-ц/816/2643/26

Категорія - 70

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Щербаченко М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

у присутності представника позивачки – адвоката Страшенко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Страшенко Анни Валеріївни, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2026 року в складі судді Корольової Г.Ю., ухвалене в м. Суми (повний текст рішення виготовлено 15 червня 2026 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

в с т а н о в и в :

28.02.2026 ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом, який мотивувала тим, що в період з 08.10.2014 до 04.01.2018 вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого має доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.07.2018 визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 з відповідачем та стягнуто з позивачки аліменти на користь відповідача на утримання дитини. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.12.2025 місце проживання ОСОБА_3 визначено разом з позивачкою.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила припинити стягнення аліментів з неї з вересня 2024 року та стягнути аліменти з відповідача на її користь на утримання дочки.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.06.2026 позов задоволено частково: припинено з 17.12.2025 стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі частини від усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи стягнення з 02.03.2026 до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти за минулий час у розмірі від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 17.12.2025 по 01.03.2026.

Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави 1331 грн 20 коп. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Страшенко А.В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити в частині періоду припинення стягнення аліментів з позивачки та періоду стягнення аліментів на користь позивачки за минулий час та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Звертає увагу суду, що справа №759/3589/25 про визначення місця проживання дитини з позивачкою розглядалася Ковпаківським районним судом м. Суми 9 місяців, оскільки майже всі судові засідання були відкладені на іншу дату у зв`язку з тим, що відповідач просив про відкладення розгляду справи через повітряні тривоги. 17.12.2025 справу розглянуто та визначено місце проживання ОСОБА_3 з позивачкою.

Зазначає, що позивачка намагалася в позасудовому порядку домовитися з відповідачем про сплату ним аліментів на утримання доньки, у тому числі й за період з вересня 2024 року, але оскільки її спроби не призвели до будь-якого результату, відповідач не виявляє бажання приймати участь в утриманні доньки, позивачка була вимушена звернутися до суду з даним позовом.

Звертає увагу, що суд першої інстанції встановив юридично значимі обставини, але зробив висновки, які прямо суперечать встановленим ним же фактам. Суд першої інстанції встановив усі юридично значимі обставини, необхідні для задоволення позовних вимог у повному обсязі, але неправильно визначив правові наслідки цих обставин. Тобто суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, але неправильно застосував до них норми матеріального права.

Вважає, що в даній справі суд допустив внутрішню суперечність у мотивувальній частині рішення, що свідчить про неповноту та непослідовність оцінки доказів.

Зазначає, що приймаючи рішення в справі, суд не визначив, які саме з досліджених доказів він визнав недостатніми для підтвердження факту проживання дитини з вересня 2024 року. Судом не наведено жодних мотивів, з яких акти обстеження умов проживання від 19.07.2024 та від 11.12.2024, висновки служби у справах дітей, показання позивачки, свідка ОСОБА_4 , інші письмові докази не підтверджують проживання дитини саме з вересня 2024 року. Більше того, суд використав ці ж самі докази, як підставу для висновку про проживання дитини з матір`ю та для задоволення позову в основній частині. Отже, суд одночасно визнав зазначені докази належними і достатніми для встановлення факту проживання дитини з матір`ю, одночасно без наведення будь-яких додаткових мотивів фактично відмовив їм у доказовій силі при визначенні моменту виникнення відповідних правових наслідків.

Вказує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що судове рішення не може ґрунтуватися на взаємовиключних висновках щодо одних і тих самих доказів, оскільки така непослідовність свідчить про неналежну оцінку доказів та є підставою для скасування або зміни рішення суду. Фактично суд встановив юридичний факт проживання дитини разом з матір`ю, але без будь-якого належного правового обґрунтування відмовив пов`язати з цим фактом момент зміни аліментних правовідносин. За таких обставин висновок суду про припинення стягнення аліментів лише з 17.12.2025 не відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи, є нелогічним, суперечливим та таким, що не узгоджується з мотивувальною частиною самого рішення.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував статті 179, 180, 181, 191, 273 СК України, безпідставно пов`язавши виникнення аліментних правовідносин з датою ухвалення судового рішення про визначення місця проживання дитини, а не з моментом фактичної зміни сімейних правовідносин.

Крім того, зазначає, що Верховний Суд у постанові від 16.04.2026 у справі №314/5990/24 прямо зазначив, що наявність спору про визначення місця проживання дитини не є перешкодою для стягнення аліментів, а право на звернення до суду має той з батьків, з ким дитина фактично проживає незалежно від того, чи вирішено спір про визначення місця проживання. Верховний Суд окремо наголосив, що право дитини на належне утримання не може ставитися в залежність від існування або відсутність судового рішення щодо місця її проживання. Верховний Суд фактично сформулював загальний підхід: визначальним є фактичне місце проживання дитини та її утримання, а не наявність рішення про визначення місця проживання.

Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 04.09.2019 у справі №711/8561/16-ц, від 29.06.2022 у справі №596/826/21-ц, від 03.02.2021 у справі №520/21069/18. Вказує, що наведені висновки Верховного Суду свідчать про те, що визначальним юридичним фактом є саме фактична зміна сімейних правовідносин, а не дата ухвалення відповідного судового рішення.

Вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою звернення позивачки до суду з позовом про стягнення аліментів ще в 2025 році. Сам факт звернення до суду з відповідною вимогою свідчить про реалізацію позивачкою права, вжиття нею заходів, спрямованих на одержання аліментів з відповідача. Суд першої інстанції, приймаючи рішення в частині позовних вимог щодо стягнення аліментів за минулий період, не врахував, що позивачка, будучі позбавленою права на добровільну сплату відповідачем на її користь аліментів на утримання дитини починаючи з вересня 2024 року, у лютому 2025 року була змушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів з відповідача. Суд першої інстанції звузив зміст поняття «вжиття заходів» та фактично визнав такими заходами лише звернення до служби в справах дітей та письмову вимогу до відповідача.

Вважає, що застосування наведених підходів до обставин даної справи свідчить про те, що після фактичної зміни місця проживання дитини у вересні 2024 року саме позивачка стала особою, яка забезпечувала її повсякденне життя, виховання та матеріальне утримання. Продовження стягнення аліментів на користь відповідача з вересня 2024 року до грудня 2025 року (майже за 15 місяців) суперечило інтересам дитини та не відповідало цільовому призначенню аліментів.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

У судове засідання позивачка, відповідач не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 124, 126). Про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивачки – адвоката Страшенко А.В., яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , батьками якої в свідоцтві про народження записані ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (а. с. 12).

15.01.2021 позивачка змінила прізвище на ОСОБА_6 (а. с. 11).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20.09.2018 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини (а. с. 23-25).

З листа Служби у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 12.08.2024 вбачається, що дитина ОСОБА_7 не заперечує проживати в сім`ї матері та на даний час дитина з матір`ю спілкується в телефонному режимі (а. с. 34).

Відповідно до висновку оцінки потреб сім`ї від 19.07.2024 між батьком і матір`ю існує спір щодо участі в спілкуванні матері з донькою та її вихованні (а. с. 13-16).

З висновку Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради від 10.09.2024 вбачається, що ОСОБА_1 подала до Ковпаківського районного суду м. Суми позовну заяву про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення участі в її вихованні. Відповідно до цього висновку Управління вважає за можливе задовольнити умови побачень матері з дитиною, що зазначені в позовній заяві, за обставин, що зустрічі будуть відбуватися за згодою та бажанням дитини з урахуванням її стану здоров`я, інших обставин, що мають істотне значення (а. с. 18-19). З цього ж висновку вбачається, що дитина проживає з батьком.

З акту обстеження умов проживання від 19.07.2024 вбачається, що неповнолітня ОСОБА_3 гостює в матері за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина має бажання спілкуватися з мамою, проживати та виховуватися в сім`ї матері. З 2017 року дитина проживає та утримується в сім`ї батька в м. Суми, мати спілкується з дитиною в телефонному режимі, тримає зв`язок з класним керівником (а. с. 17).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 11.12.2024 з вересня 2024 року ОСОБА_3 проживає в матері за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час навчається в Сумській школі №10 дистанційно, дитина виявляє бажання проживати в сім`ї матері (а. с. 21-22).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24.04.2025, яке 27.05.2025 набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, оскільки на час розгляду справи рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.07.2018 визначено місце проживання дитини разом з батьком та стягнуто з матері аліменти на користь батька на утримання дитини, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на користь позивача з відповідача на утримання дитини до вирішення питання про визначення місця проживання дитини з матір`ю (а. с. 29-30).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.12.2025 визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 (а. с. 26-28).

З цього рішення вбачається, що дитина проживала разом з батьком, а мати перебувала за кордоном. 22.06.2024 позивачка створила сім`ю з ОСОБА_8 та проживала з ним і сином ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 . Між сторонами почали виникати конфлікти з приводу побачення матері з донькою. Восени 2024 року відповідач дозволив доньці поїхати до мами на деякий час. З цього ж рішення вбачається, що психологом проводилася психологічна діагностика малолітньої ОСОБА_3 , за наслідками якої встановлено, що дитина проживала з батьком тривалий час, а на час проведення діагностики перебуває в гостях у мами. За словами дитини мама запросила її на декілька тижнів у гості, вона приїхала і залишилася на довше.

25.12.2025 ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 вимогу про надання матеріальної допомоги на утримання дитини, щоб уникнути судових спорів, пов`язаних зі стягненням аліментів, а також витрат, пов`язаних із судовим провадженням (а. с. 35, 36).

25.12.2025 ОСОБА_1 направлила Управлінню «Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради» заяву, в якій просила вжити заходи щодо роз`яснення ОСОБА_2 його обов`язків, як батька дитини, а також його обов`язку щодо сплати аліментів на утримання доньки за 2024-2025 роки (а. с. 33, 37).

Позивачка ОСОБА_1 , яка була допитана як свідок у суді першої інстанції, та свідок ОСОБА_4 показали, що ОСОБА_3 з вересня 2024 року проживає з матір`ю.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що припинення стягнення аліментів здійснюється за загальними принципами стягнення аліментів, враховуючи, що аліменти є поточними місячними платежами для поточного забезпечення потреб дитини, а також з метою запобігання необґрунтованого перерахування відповідачу аліментів за той період, коли дитина з ним не проживала і знаходилась у платника аліментів, а тому стягнення аліментів має бути припинено з дати ухвалення рішення Ковпаківським районним судом м. Суми про визначення місця поживання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 з позивачкою, тобто з 17.12.2025.

Щодо вимог позивачки про стягнення аліментів за минулий період, суд виходив з того, що усі звернення позивачки про вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача датовані 23.12.2025. і 24.12.2025, тобто після судового рішення від 17.12.2025 про визначення місця проживання дитини, а тому суд вважав необхідним стягнути з відповідача аліменти за минулий період саме з 17.12.2025 по 01.03.2026, тобто до моменту звернення до суду з позовом про стягнення аліментів.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалам справи та вимогам закону.

У даній справі рішення районного суду оскаржується виключно в частині відмови припинити стягнення аліментів з вересня 2024 року по 16.12.2025 та в частині відмови стягнути аліменти з вересня 2024 року по 16.12.2025, тому в іншій частині судове рішення в цьому апеляційному провадженні не переглядається.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).

Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них (ч. 4 ст. 273 ЦПК України).

Відповідно до СК України аліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той з батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Припинення стягнення аліментів можливе, якщо одержувач аліментів не витрачає отримані ним гроші на дитину.

Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.

Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим з батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №686/18140/21, від 28.11.2024 у справі №759/6806/23.

У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №402/190/20 зазначено: «Встановлена в процесі розгляду справи обставина проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком, не є підставою для припинення стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини, яка на час розгляду справи не проживає з нею, за умови наявності судового рішення, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю. При цьому важливою обставиною в цій справі є невиконання ОСОБА_1 судового рішення про визначення місця проживання дитини.

Наявність рішення суду про визначення місця проживання дитини з ОСОБА_2, яке набрало законної сили, є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 у частині припинення стягнення аліментів на користь відповідача.

Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 06.09.2017 у справі №402/810/17 про стягнення аліментів з позивача на користь відповідачки судом апеляційної інстанції оцінено не лише неправильно, а й не враховано принцип поваги до рішення суду, до принципу правової певності, складовою якого є принцип res judicatа. Існування такого рішення також є підставою для відмови в припиненні стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким на час вирішення нового спору не проживає дитина, оскільки судовим рішенням у справі №402/784/19 встановлено місце проживання дитини саме з відповідачем».

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

З своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №711/8561/16-ц, від 29.06.2022 у справі №596/826/21-ц, від 14.08.2024 у справі №760/4661/20).

У даній справі встановлено, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20.09.2018 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини.

У 2024 році між сторонами виник спір з приводу визначення місця проживання дитини, участі матері у вихованні дитини та рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.12.2025 визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Отже, враховуючи правову природу аліментів, їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про припинення стягнення аліментів з дати, коли рішенням суду було визначено місце проживання дитини з матір`ю.

При цьому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив у припиненні стягнення аліментів з батька з вересня 2024 року та стягнення аліментів із зазначеної дати на користь матері, оскільки дослідженим судом доказами було встановлено, що між батьками існував спір з приводу визначення місця проживання дитини та невиконання рішення суду про визначення місця проживання дитини з батьком.

Доказів витрачання відповідачем коштів, отриманих як аліменти, на особисті потреби, неучасть батька в утриманні дитини, одноосібного утримання доньки лише матір`ю, позивачкою не надано.

В апеляційній скарзі адвокат посилається на постанову Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №520/21069/18. У зазначеній справі було припинено стягнення аліментів з батька з 26.12.2019, тобто з дати рішення суду, яким визначено місце проживання дитини з батьком, а не з 16.08.2016 – дати, з якої дитина проживає з батьком. Тобто, висновки суду першої інстанції, зроблені в справі, що переглядається, відповідають висновкам Верховного Суду в справі №520/21069/18, наведеній адвокатом для порівняння.

Колегія суддів також відхиляє посилання заявника на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові від 16.04.2026 у справі №314/5990/24. У зазначеній справі вирішувалося питання щодо стягнення аліментів за умови існування спору між батьками з приводу визначення місця проживання дитини. Питання про припинення стягнення аліментів за минулий час у даній справі не вирішувалося.

А тому, враховуючи, що в наведеній адвокатом для порівняння справі №314/5990/24 встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантним.

У постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №711/8561/16-ц, на яку є посилання в апеляційній скарзі, Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції про припинення стягнення аліментів (з дати набрання рішенням суду від 05.12.2016 законної сили), хоча діти фактично проживають з позивачем з 01.05.2016).

У постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №596/826/21-ц, на яку є посилання в апеляційній скарзі, судом зазначено: «Враховуючи відсутність визначеного місця проживання дитини за законом або за рішенням суду (спір про визначення місця проживання дитини перебуває на розгляді в суді), суди передчасно відмовили в задоволенні вимог позивача про припинення стягнення аліментів, мотивуючи своє рішення тим, що батько змінив місце проживання дитини без згоди матері та не виконує рішення органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини».

У даній справі місце проживання дитини було визначено на підставі рішення суду.

А тому, враховуючи, що в наведеній для порівняння справі №596/826/21-ц встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантним.

Оскаржуване судове рішення не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.03.2021 у справі №463/2490/17, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, оскільки фактичні обставини в цих справах є різними.

З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Страшенко Анни Валеріївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 03 листопада 2026 року.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

М.В. Щербаченко