Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №560/12093/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/12093/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

02 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є особою з інвалідністю І групи та отримує пенсію по інвалідності. З метою перерахунку пенсії він звернувся до пенсійного органу із заявою про врахування заробітної плати за період до 01.07.2000, надавши довідку від 07.09.2016 №102/1 про заробітну плату за період із червня 1994 року до червня 2000 року. Рішенням від 26.06.2026 №932510167953 відповідач відмовив у перерахунку пенсії з огляду на те, що зазначена довідка видана підприємством, розташованим на тимчасово окупованій території, а перевірити її за первинними документами неможливо. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки період роботи відповідає записам у трудовій книжці, а довідка складена на підставі особових рахунків за 1994–2000 роки.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.08.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.06.2026 №932510167953 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2026 про перерахунок пенсії з урахуванням довідки від 07.09.2016 №102/1 та висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

19.06.2026 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії, до якої додав довідку від 07.09.2016 №102/1 про нараховану заробітну плату за період із червня 1994 року до червня 2000 року. У довідці зазначено, що її видано на підставі особових рахунків за 1994–2000 роки.

За принципом екстериторіальності заяву позивача передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням від 26.06.2026 №932510167953 відповідач відмовив позивачу в перерахунку пенсії з огляду на те, що довідка про заробітну плату видана підприємством, розташованим у місті Макіївці на тимчасово окупованій території, та відсутня можливість перевірити її відповідність первинним документам.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що єдиною і обов`язковою умовою для обчислення особі пенсії за віком з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року, є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжними відомостями та іншими документами про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за призначенням пенсії.

Довідка від 07.09.2016 №102/1 містить відомості про заробітну плату позивача за період із червня 1994 року до червня 2000 року та вказівку на те, що її видано на підставі особових рахунків за 1994–2000 роки.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржило його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №932510167953 від 26.06.2026 відмовлено в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки довідка ДНР від 07.09.2016 №102/1 видана органом з території, яка непідконтрольна українській владі, відтак, зазначена довідка не підлягає реєстрації та виконанню. Акт (рішення, документ), виданий органом на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків у разі, якщо він виданий органом створеним у порядку, не передбаченому законом. Будь-які звернення, довідки чи інші документи, підготовлені або видані з території, які непідконтрольні органам державної влади, тимчасово не підлягають виконанню.

Зобов`язання суду І інстанції є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому підлягає скасуванню.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 40 Закону № 1058-IVдля обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 40 Закону № 1058-IVдля обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом- на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини (абзац четвертий частини першої статті 40 Закону № 1058-IV).

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку (абзац п`ятий частини першої статті 40 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону(частини друга, п`ята статті 45 Закону № 1058-IV).

Тобто, відмовляючи особі в призначенні/перерахунку пенсії, орган, що призначає/перераховує пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів роботи та/або навчання.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що єдиною і обов`язковою умовою для обчислення особі пенсії за віком з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року, є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжними відомостями та іншими документами про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за призначенням пенсії.

Як встановлено судом, відповідач, відмовляючи рішенням від 26.06.2026 №932510167953 у проведенні перерахунку пенсії позивача, вказав, що довідка від 07.09.2016 №102/1 видана підприємством, розташованим на тимчасово окупованій території у місті Макіївці, а перевірити зазначені в ній відомості за первинними документами неможливо.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. №1207-VІІ (Закон №1207-VІІ) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Згідно ст. 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Положеннями частин 1-3 статті 9 Закону №1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що акт (рішення, документ), виданий органом на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків у разі, якщо він виданий органом створеним у порядку, не передбаченому законом.

Разом з тим, згідно з положеннями частини 4 статті 9 Закону №1207-VII встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Крім того, Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у 1971 році в документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці (справи "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016).

Так, Європейським судом з прав людини зазначалось, що "зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі № 440/6809/18 дійшов висновку про можливість застосування названих загальних принципів ("Намібійські винятки"), сформульованих в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивачів на соціальний захист та гарантованих їм прав на пенсійне забезпечення.

Отже, відсутність у позивача можливості надати інші довідки внаслідок знаходження установ на тимчасово окупованій території не позбавляє позивача права на отримання пенсії та проведення її перерахунку.

Також, неврахування пенсійним органом довідки про підтвердження трудового стажу та заробітної плати, яку позивач отримував під час роботи на підприємстві є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23.01.2018 у справі № 583/392/17, від 30.10.2018 у справі №234/3038/17, від 11.12.2018 у справі №360/1628/17, від 23.12.2019 у справі № 235/2773/17, від 04.03.2020 у справі № 235/2008/17, від 08.04.2020 у справі №242/1568/17, від 31.03.2021 у справі №0440/6809/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 560/3907/18.

Як убачається зі змісту довідки від 07.09.2016 №102/1, вона містить відомості про заробітну плату позивача за період із червня 1994 року до червня 2000 року та вказівку на те, що її видано на підставі особових рахунків за 1994–2000 роки.

В оскаржуваному рішенні відповідач не зазначив про наявність розбіжностей між відомостями довідки та іншими документами пенсійної справи, недостовірність зазначених у ній даних або невідповідність довідки встановленим вимогам. Єдиною підставою для відмови стало те, що документ виданий підприємством, розташованим на тимчасово окупованій території, а його перевірка за первинними документами є неможливою.

Проте відсутність у відповідача фактичної можливості здійснити перевірку зазначеної довідки не може покладатися на позивача та не є підставою для обмеження його конституційного права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України.

Позаяк, з урахуванням правового режиму тимчасово окупованих територій України та встановлених законом гарантій дотримання соціальних прав громадян після їх залишення, відмова у перерахунку пенсії з підстав залишення первинних документів на тимчасово окупованих територіях, тобто з підстав, пов`язаних із неможливістю доступу до архівних документів, порушує принцип пропорційності та не забезпечує справедливого балансу між публічними інтересами і правами особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а.

Ураховуючи вищевикладене, колнгія суддів вважає правильним висновок суду першої інстаннції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.06.2026 №932510167953 прийняте без урахування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про перерахунок пенсії позивача, є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

За ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).

“Ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

За Рекомендаціями Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

За пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов`язання відповідача перерахувати позивачу пенсію є формою втручання у дискреційні повноваження.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

За абз. 2 ч. 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо обраного способу захисту прав позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2026 про перерахунок пенсії з урахуванням довідки від 07.09.2016 №102/1 та висновків суду, викладених у цьому рішенні.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМоніч Б.С.

СуддіГонтарук В. М. Біла Л.М.