Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №591/3196/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/3196/26

Номер провадження 22-ц/816/2943/26

Категорія - 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Щербаченко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Давидова Андрія Григоровича,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 серпня 2026 року, ухвалене у м. Суми, у складі судді Зері Ю.О.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Сумихімпром" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

23 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивував тим, що перебував із відповідачем у трудових відносинах з 06 березня 2017 року до 23 вересня 2025 року, та був звільнений за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору. На день звільнення відповідач не провів із ним повного розрахунку, внаслідок чого утворилася заборгованість із виплати заробітної плати. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 січня 2026 року заборгованість із заробітної плати та вихідну допомогу було стягнуто з відповідача, однак на момент звернення з цим позовом зазначене рішення залишалося невиконаним, а остаточний розрахунок із позивачем не проведено.

Посилаючись на положення статті 117 КЗпП України, позивач просив стягнути з АТ «Сумихімпром» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2025 року по 23 березня 2026 року в межах шестимісячного строку в сумі 60 722 грн 88 коп., із подальшим відрахуванням податків та обов`язкових платежів, а також стягнути судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 серпня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 10 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2025 року по дату ухвалення рішення 11 серпня 2026 року, без утримання податків та зборів; 1064,96 грн витрат по сплаті судового збору. В іншому відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП України не провів із позивачем повного розрахунку в день його звільнення, а тому наявні підстави для застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку. Водночас, посилаючись на компенсаційний характер такої відповідальності та необхідність дотримання принципів розумності, справедливості й пропорційності, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру відшкодування. При цьому суд урахував розмір заборгованості із заробітної плати, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також обставини, пов`язані з негативним впливом наслідків триваючої збройної агресії Російської Федерації на господарську діяльність відповідача. Врахувавши наведені обставини та необхідність забезпечення справедливого балансу між інтересами працівника і роботодавця, суд визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 10 000 грн, що вважав справедливим, пропорційним та таким, що відповідає обставинам справи, і в цій частині позов задовольнив, у задоволенні решти вимог відмовив.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, керуючись положеннями статей 133, 141 ЦПК України, з урахуванням результату розгляду справи стягнув з відповідача на користь позивача 1 064,96 грн витрат зі сплати судового збору.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині визначеного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 серпня 2026 року та стягнути з АТ «Сумихімпром» на його користь 60 722 грн 88 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з подальшим відрахуванням податків та обов`язкових платежів, а також здійснити розподіл судових витрат.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що, суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування не врахував усіх обставин справи та безпідставно зменшив його до 10 000 грн. Апелянт зазначає, що заборгованість із заробітної плати та вихідної допомоги, стягнута рішенням суду від 19 січня 2026 року, перевищує 135 000 грн та на час подання апеляційної скарги залишається непогашеною, а тому визначена судом сума відшкодування, на його думку, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував принцип пропорційності, оскільки не врахував тривалість невиконання рішення про стягнення заборгованості, відсутність будь-яких виплат на користь позивача та поведінку відповідача. Зазначає, що посилання відповідача на складне фінансове становище та наслідки воєнного стану не можуть бути визначальними, оскільки такі обставини негативно впливають і на самого позивача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

АТ «Сумихімпром» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 серпня 2026 року – без змін.

Відповідач вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та зазначає, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у повному розрахованому розмірі не є безумовним обов`язком суду. Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо компенсаційного характеру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та можливості зменшення його розміру з урахуванням принципів розумності, справедливості й пропорційності.

Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував обставини здійснення господарської діяльності АТ «Сумихімпром» в умовах воєнного стану, пошкодження майна та виробничих потужностей підприємства, вимушений простій і складний фінансово-господарський стан, вважаючи, що затримка розрахунку була зумовлена об`єктивними обставинами, а не умисним ухиленням роботодавця від виконання своїх обов`язків. На думку відповідача, стягнення 60 722,88 грн створило б надмірний майновий тягар для підприємства та негативно вплинуло б на можливість виконання ним зобов`язань перед іншими працівниками.

Вважає, що визначена судом першої інстанції сума 10 000 грн відповідає компенсаційній природі відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та є справедливою і пропорційною, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 з 06 березня 2017 року перебував у трудових відносинах з АТ «Сумихімпром», працював на посаді майстра з ремонту устаткування.

Наказом АТ «Сумихімпром» від 23 вересня 2025 року № 486 ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору.

При звільненні з позивачем не було проведено повного розрахунку. Зокрема, на день звільнення за ним обліковувалася нарахована, але не виплачена заробітна плата в розмірі 104 557,39 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 січня 2026 року з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 стягнуто нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 104 557,39 грн та вихідну допомогу у розмірі 31 067,52 грн. На час звернення позивача із позовом у цій справі зазначена заборгованість залишалася невиплаченою.

Згідно з довідкою про доходи заробітна плата ОСОБА_1 у липні 2025 року становила 10 681,97 грн, а у серпні – 12 029,90 грн. За даними про виплати за період із грудня 2023 року по вересень 2025 року відповідач здійснював виплату заробітної плати позивачу частинами; загалом за цей період йому було виплачено 74 214,11 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що діяльність АТ «Сумихімпром» у період воєнного стану зазнавала істотного впливу внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Основні активи Товариства розташовані у м. Суми за адресою: вул. Харківська, п/в 12. У період з 24 лютого по 6 квітня 2022 року м. Суми перебувало в окупації, а з 6 березня 2024 року територію віднесено до територій можливих бойових дій.

Упродовж 2022–2025 років виробничі потужності АТ «Сумихімпром» та його філій неодноразово зазнавали обстрілів та авіаційних ударів, унаслідок яких пошкоджувалися виробничі будівлі, споруди, обладнання та інше майно Товариства. Зокрема, такі пошкодження зафіксовано у березні 2022 року, у вересні 2024 року, а також протягом 2025 року.

Найбільш інтенсивні пошкодження об`єктів Товариства мали місце у серпні–грудні 2025 року. Зокрема, у серпні та вересні 2025 року внаслідок ударів безпілотних літальних апаратів та обстрілів пошкоджувалися окремі виробничі об`єкти, а в листопаді–грудні 2025 року зафіксовано пошкодження будівель та обладнання цехів і допоміжних об`єктів підприємства. 28 грудня 2025 року внаслідок авіаційного удару із застосуванням керованих авіаційних бомб пошкоджено низку виробничих та допоміжних об`єктів АТ «Сумихімпром».

Наслідки зазначених подій фіксувалися у матеріалах кримінальних проваджень та актах комісійних і візуальних обстежень об`єктів Товариства. Зокрема, у матеріалах справи наявні акти обстеження, складені у квітні, серпні, вересні, листопаді та грудні 2025 року, у тому числі за результатами пошкоджень, що сталися 28 грудня 2025 року.

За матеріалами, поданими відповідачем, загальна орієнтовна сума збитків АТ «Сумихімпром» від військових обстрілів, з урахуванням пошкодження об`єктів соціальної сфери, перевищує 400 млн грн. Зазначалося, що пошкодження виробничих будівель та обладнання потребують значних витрат на відновлення, а безпекова ситуація, пошкодження об`єктів інфраструктури, перебої з електропостачанням та порушення логістичних зв`язків перешкоджали відновленню повноцінної господарської діяльності підприємства.

Наказом-постановою ПАТ «Сумихімпром» від 13 вересня 2023 року № 155-36 у зв`язку з відсутністю основних видів сировини, ускладненнями в роботі підприємства та продовженням дії воєнного стану було оголошено вимушений простій структурних підрозділів підприємства.

Станом на 31 грудня 2025 року облікова чисельність працівників АТ «Сумихімпром» становила 1 862 особи, з яких 493 особи були мобілізовані, 850 перебували у відпустці без збереження заробітної плати на час воєнного стану, 28 – у відпустці по догляду за дитиною.

За даними звітності АТ «Сумихімпром», станом на 1 січня 2026 року заборгованість підприємства із заробітної плати становила 174 150 900 грн. Загальна кредиторська заборгованість підприємства на цю дату становила 4 135 202 тис. грн, збиток від господарської діяльності за 2024 рік – 600 210 тис. грн, за 2025 рік – 405 672 тис. грн.

Відповідно до матеріалів справи, АТ «Сумихімпром» у період воєнного стану зазнавало також значного скорочення чисельності працівників, зокрема внаслідок мобілізації та звільнення працівників через наявність заборгованості із заробітної плати.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19)».

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

Визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) і конкретизовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25): обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи і, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Сумихімпром» з 06 березня 2017 року та був звільнений 23 вересня 2025 року за власним бажанням, на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору.

При звільненні відповідач не провів із позивачем повного розрахунку. Зокрема, на день звільнення ОСОБА_1 не була виплачена нарахована заробітна плата в розмірі 104 557,39 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 січня 2026 року у справі № 591/11287/25 із АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати у розмірі 104 557,39 грн та вихідну допомогу в розмірі 31 067,52 грн.

Отже, факт порушення відповідачем вимог статті 116 КЗпП України щодо проведення з працівником повного розрахунку в день звільнення є встановленим та сторонами не заперечується.

При цьому на час звернення ОСОБА_1 до суду із позовом у цій справі зазначена заборгованість залишалася невиплаченою, а відповідачем не було надано доказів проведення з позивачем остаточного розрахунку.

Таким чином, наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При визначенні розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України підлягають врахуванню конкретні обставини, за яких виникла та тривала затримка розрахунку, поведінка сторін трудових правовідносин, розмір заборгованості роботодавця, його співвідношення із розміром середнього заробітку працівника, а також інші обставини, що дають змогу визначити, чи відповідає заявлена до стягнення сума принципам розумності, справедливості та пропорційності.

У цій справі відповідач, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги та збільшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилався, зокрема, на обставини, пов`язані зі здійсненням господарської діяльності підприємства в умовах воєнного стану.

З матеріалів справи вбачається, що діяльність АТ «Сумихімпром» у період воєнного стану здійснювалася в умовах істотного впливу обставин, пов`язаних із збройною агресією Російської Федерації проти України. Упродовж 2022–2025 років виробничі об`єкти Товариства та його структурних підрозділів неодноразово зазнавали обстрілів та авіаційних ударів, унаслідок яких пошкоджувалися будівлі, споруди, виробниче обладнання та інше майно підприємства. У матеріалах справи наявні документи щодо фіксації таких пошкоджень та їх наслідків, у тому числі за періоди, що безпосередньо передували звільненню позивача. Наслідки обстрілів фіксувалися актами обстежень та іншими документами, наявними в матеріалах справи.

За наданими відповідачем матеріалами, внаслідок військових дій підприємству завдано майнових збитків, а пошкодження виробничих будівель та обладнання, перебої в електропостачанні, порушення логістичних зв`язків, вимушені простої та інші наслідки воєнних дій істотно вплинули на можливість здійснення АТ «Сумихімпром» повноцінної господарської діяльності.

Також, наказом-постановою ПАТ «Сумихімпром» від 13 вересня 2023 року № 155-36 у зв`язку з відсутністю основних видів сировини, ускладненнями в роботі підприємства та продовженням дії воєнного стану було оголошено вимушений простій структурних підрозділів підприємства. Станом на 31 грудня 2025 року значна частина працівників підприємства була мобілізована або перебувала у відпустках без збереження заробітної плати.

Крім того, відповідно до наданої відповідачем звітності, станом на 01 січня 2026 року заборгованість АТ «Сумихімпром» із заробітної плати становила 174 150 900 грн, а загальна кредиторська заборгованість підприємства – 4 135 202 тис. грн. За результатами господарської діяльності підприємством отримано збитки, які за 2024 рік становили 600 210 грн, а за 2025 рік – 405 672 тис. грн.

Отже, доводи відповідача про складний фінансовий та виробничий стан підприємства не є такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки на їх підтвердження ним надано документи щодо фінансового стану підприємства, наявності значної заборгованості із заробітної плати, збитковості господарської діяльності, вимушеного простою та пошкодження майна внаслідок воєнних дій.

Суд першої інстанції, встановивши факт порушення відповідачем вимог статті 116 КЗпП України, погодився з наявністю підстав для застосування статті 117 цього Кодексу, однак зменшив визначений за відповідний період розмір середнього заробітку до 10 000 грн, пославшись на компенсаційний характер такої виплати, принципи розумності, справедливості та пропорційності, розмір заборгованості, дії працівника і роботодавця, а також вплив наслідків збройної агресії Російської Федерації на господарську діяльність відповідача.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції щодо розміру відшкодування.

Вирішуючи питання про наявність підстав для збільшення визначеного судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів ураховує не лише абсолютне співвідношення суми такого відшкодування із сумою невиплаченої заробітної плати, а й характер та тривалість порушення трудових прав позивача, поведінку сторін у спірних правовідносинах, тривалість невиконання роботодавцем свого обов`язку щодо виплати належних працівникові коштів та майнові втрати, яких позивач зазнав внаслідок несвоєчасного одержання заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що порушення відповідачем строків виплати заробітної плати позивачу мало тривалий характер щонайменше з грудня 2023 року. При цьому, хоча протягом цього періоду відповідач здійснював часткові виплати заробітної плати, на день звільнення позивача заборгованість перед ним становила 104 557,39 грн. Зазначена сума була стягнута судовим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 січня 2026 року, однак доказів її повного чи часткового погашення відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. Отже, станом на час апеляційного перегляду порушення майнових прав позивача фактично продовжується.

Наведені обставини свідчать про істотність та тривалість допущеного роботодавцем порушення. Позивач протягом значного проміжку часу був позбавлений можливості своєчасно отримувати та використовувати належні йому як оплату праці кошти, а після припинення трудових відносин не отримав належного йому остаточного розрахунку. При цьому для стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати він був вимушений звернутися за судовим захистом, однак і після постановлення відповідного судового рішення заборгованість погашена не була. За таких обставин рівень майнових втрат позивача, пов`язаних із несвоєчасним одержанням належних йому коштів, не дає підстав вважати визначений ним розмір відшкодування явно неспівмірним наслідкам порушення.

У цій справі позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2025 року по 23 березня 2026 року, тобто в межах встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України шестимісячного обмеження.

Відповідно до довідки про доходи заробітна плата ОСОБА_1 за липень 2025 року становила 10 681,97 грн, а за серпень 2025 року – 12 029,90 грн. Загальна сума заробітної плати за зазначені два місяці становить 22 711,87 грн.

З урахуванням фактично відпрацьованих 44 робочих днів середньоденна заробітна плата позивача становить 516,18 грн (22 711,87 грн : 44 робочі дні).

Кількість робочих днів за період із 23 вересня 2025 року по 23 березня 2026 року становить 129 днів. Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 66 587,22 грн (516,18 грн ? 129 робочих днів).

Водночас позивачем заявлено до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 722,88 грн.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, хоча розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислений виходячи із середньоденної заробітної плати позивача та кількості робочих днів у межах шестимісячного періоду, становить 66 587,22 грн, суд не вправі присудити більше, ніж заявлено позивачем. Тому, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, стягненню з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 підлягає 60 722,88 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Заявлена до стягнення сума 60 722,88 грн є меншою як за розрахований відповідно до встановленої середньоденної заробітної плати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 66 587,22 грн, так і за суму основної заборгованості із заробітної плати, яка виникла у зв`язку з невиконанням роботодавцем обов`язку провести з працівником повний розрахунок при звільненні.

За таких обставин, з урахуванням установленого судом розміру заборгованості, тривалості порушення трудових прав позивача, невиконання відповідачем обов`язку щодо проведення остаточного розрахунку та негативних майнових наслідків, пов`язаних із тривалим неодержанням належних позивачу коштів, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення заявленої до стягнення суми середнього заробітку.

Апеляційний суд бере до уваги й доводи АТ «Сумихімпром» щодо об`єктивно складних умов здійснення ним господарської діяльності в період воєнного стану. Надані відповідачем докази дійсно підтверджують неодноразове пошкодження його виробничих об`єктів унаслідок збройної агресії Російської Федерації. Зокрема, матеріалами справи підтверджуються пошкодження будівель компресорного та сушильно-абсорбційного відділень цеху з виробництва сірчаної кислоти, обладнання складу рідкого аміаку, будівлі рідкої сірки, цистерн для зберігання аміачної води, складу фосфогіпсу, головного корпусу цеху з виробництва двоокису титану, станції нейтралізації, а також інших виробничих приміщень та обладнання. Унаслідок ударів 28 грудня 2025 року, зокрема, було пошкоджено будівлі цеху механізації та тарнобондарного цеху, зруйновано мостовий кран і підкранові балки, пошкоджено насосну станцію, склад сировини та інші об`єкти. За поданими відповідачем матеріалами орієнтовний загальний розмір завданих підприємству збитків перевищує 400 млн грн.

Разом із тим сам по собі факт заподіяння підприємству значних збитків унаслідок бойових дій та погіршення його фінансового стану не є достатньою підставою для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Відповідач мав довести не лише існування таких обставин, а й їх безпосередній вплив на можливість виконання конкретного грошового зобов`язання перед ОСОБА_1 .

Натомість надані АТ «Сумихімпром» докази підтверджують факт пошкодження майна підприємства, простою, ускладнення виробничої діяльності та загалом його скрутне фінансово-господарське становище, проте не дають можливості встановити причинний зв`язок між конкретними наслідками зазначених обставин та невиплатою саме ОСОБА_1 належної йому заробітної плати і непроведенням із ним остаточного розрахунку при звільненні. Зокрема, відповідач не надав доказів, які б дозволяли встановити, яким чином пошкодження конкретних виробничих об`єктів вплинуло на неможливість виплати позивачу 104 557,39 грн, не навів даних про рух коштів та їх недостатність у відповідні періоди, а також не довів неможливості хоча б часткового погашення цієї заборгованості після звільнення позивача та після її стягнення судовим рішенням.

Разом із тим наведені обставини самі по собі не свідчать про відсутність вини відповідача у невиконанні передбаченого статтями 47, 116 КЗпП України обов`язку провести з працівником повний розрахунок у день звільнення.

Крім того, наведені відповідачем обставини характеризують загальний фінансово-господарський стан підприємства, однак не спростовують встановленого факту невиплати ОСОБА_1 належних при звільненні сум та не свідчать про те, що саме позивач повинен нести негативні майнові наслідки неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

При визначенні розміру відшкодування колегія суддів також враховує поведінку позивача, який звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості із заробітної плати, після чого, у межах передбаченого законом шестимісячного строку, звернувся з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Доказів недобросовісного здійснення позивачем своїх прав, зловживання процесуальними правами або вчинення ним дій, спрямованих на штучне збільшення розміру відшкодування, матеріали справи не містять.

При цьому позивач не заявляв вимоги про стягнення середнього заробітку понад шестимісячний період, а визначив розмір вимог саме виходячи з установленого законом обмеження.

За таких обставин колегія суддів вважає, що визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 60 722,88 грн відповідає встановленим обставинам справи та є співмірною із розміром невиплачених при звільненні сум, тривалістю порушення права позивача та наслідками такого порушення.

Отже, висновок суду першої інстанції про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 10 000 грн не відповідає встановленим у справі обставинам та критеріям розумності, справедливості і пропорційності.

У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру середнього заробітку підлягає зміні шляхом збільшення суми, що підлягає стягненню з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 , з 10 000 грн до 60 722,88 грн, у межах заявлених позивачем позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною четвертою статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак неправильно застосував положення зазначеної норми в частині визначення розміру відшкодування.

Зокрема, застосовуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд першої інстанції надав надмірного значення складному фінансово-господарському становищу відповідача, пов`язаному з наслідками збройної агресії Російської Федерації, водночас не надав належної оцінки тривалості порушення трудових прав позивача, розміру невиплаченої йому заборгованості, відсутності доказів проведення остаточного розрахунку та обставині, що матеріали справи не містять доказів недобросовісної поведінки позивача.

З урахуванням установлених у справі обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для збільшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 10 000 грн до 60 722,88 грн.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 серпня 2026 року - зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом збільшення його із 10 000 грн до 60 722,88 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, частково задовольнивши позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 000 грн, визначив суму судового збору, що підлягала стягненню з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 , у розмірі 1064,96 грн.

За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції задовольняє зазначену позовну вимогу у повному обсязі та стягує на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 722,88 грн.

Водночас розмір сплаченого позивачем при поданні позову судового збору становить 1064,96 грн, тобто відповідає сумі судового збору, сплаченій за заявлену позовну вимогу. У зв`язку з цим зміна розміру задоволених позовних вимог не зумовлює зміни суми судового збору, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а тому визначена судом першої інстанції сума судового збору в розмірі 1064,96 грн підлягає залишенню без змін.

Крім того, при поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1597,44 грн, що підтверджується відповідним платіжним документом.

Оскільки апеляційну скаргу позивача задоволено, а рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру стягнення та позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено у повному обсязі, витрати позивача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Таким чином, з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1597,44 грн.

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 серпня 2026 року змінити, виклавши другий – четвертий абзаци його резолютивної частини в такій редакції:

«Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сумихімпром», вул. Харківська, п/в 12 м. Суми, код ЄРДПОУ 05766356 на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 60 722,88 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2025 до 23 березня 2026 року, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів; 1064,96 грн витрат по сплаті судового збору».

Стягнути з Акціонерного товариства «Сумихімпром», вул. Харківська, п/в 12 м. Суми, код ЄРДПОУ 05766356, на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 1597,44 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: О.І. Собина

М.В. Щербаченко