Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №947/32676/26 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №947/32676/26

Суддя: Шаньшина М. В.

Номер провадження: 33/813/1896/26

Номер справи місцевого суду: 947/32676/26

Головуючий у першій інстанції Борщов І. О.

Доповідач Шаньшина М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Шаньшиної М.В. за участю секретаря судового засідання – Губаря Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Байова О.О., який діє в інтересах захисту ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Одеси від 08.09.2026 року, відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

- про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,-

установив

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.

Зазначеною постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП України та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень, 60 коп.

Судом 1-ої інстанції встановлені наступні обставини:

Водій ОСОБА_1 27.07.2026 року, близько о 01:02, по вул.Львівська в м.Одесі, напроти буд.15Б, керував транспортним засобом Tesla Model 3, державний знак НОМЕР_1 , перебуваючи з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою приладу газоаналізатору Drager та у медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 «Правил дорожнього руху України».

Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції адвокат Байов О.О. який діє в інтересах захисту ОСОБА_1 зазначає, що не погоджується з постановою суду першої інстанції з таких підстав:

- матеріалами справи та судом першої інстанції не доведено факту керування; не встановлено законної підстави зупинки, не описано конкретних ознак сп`яніння, не перевірено послідовності процедури огляду, а висновки про винуватість ґрунтуються на пояснення, отриманих до роз`яснення особі прав.

Посилаючись на наведені доводи, просить скасувати постанову суду першої інстанції у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В судове засідання апеляційного суду, будучи належним чином повідомленими, ОСОБА_1 та його представник – адвокат Байов О.О. не з`явились, клопотань про відкладення судового засідання не направляли, а тому розгляд апеляційної скарги здійснюється без їх участі.

Положеннями ст. 268 КУпАП передбачено, що під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому, згідно ч.2 ст.268 КУпАП, положення ст.172-14 КУпАП не входить до переліку правопорушень при розгляді справ про яке передбачена обов`язкова участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників на доступ до правосуддя. Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд, вважає за необхідне розглядати дану справу про адміністративне правопорушення за відсутністю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 та його захисника, зважаючи на встановлені положеннями ст. 277 КУпАП строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП).

Диспозиція частини першої статті 130 КУпАП містить кілька окремих (самостійних) складів адміністративних проступків, які відрізняються за об`єктивною стороною (зовнішнім проявом): 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів; 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, повністю доведена та підтверджується такими доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння до КНП «ООМЦПЗ» ООР від 27.07.2026 року о 01.02 год.;

- оптичним диском із відеозаписом обставин адміністративного правопорушення, на яких зафіксовано, у тому числі підстава зупинки та відмова водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння;

- довідками інформаційного порталу Національної поліції, згідно яких ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП протягом року не притягувався та отримав посвідчення водія.

Статус водія як суб`єкта вказаного правопорушення, а також правомірність кваліфікації дій особи саме за ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджуються наявними в матеріалах справи довідкою про отримання особою посвідчення водія та довідкою про відсутність протягом року повторності вчинення адміністративних правопорушень за ст.130 КУпАП.

Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення, з огляду на таке.

Учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абз.2,4 ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух"). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (ст.52 цього Закону). За положеннями ч.2 ст.14 Закону України "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії.

За змістом абзаців 3 та 5 ч.2 ст.16 вказаного Закону водій зобов`язаний: виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п.2.5 ПДР).

Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.

Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений ст.266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» (далі- Порядок), та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі – Інструкція). Приписи Інструкції № 1452/735 та Порядку № 1103 застосовуються у системному зв`язку як між собою, так і з приписами інших нормативних актів.

Пунктом 4 розділу 1 Інструкції визначено ознаки наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Зокрема, такими ознаками є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота) - порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп`яніння є підставою для проведення огляду водія на стан сп`яніння.

За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані наркотичного чи іншого сп`яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, а перевірка наявності чи відсутності у водія такого стану в порядку медичного огляду у відповідному медичному закладі. Тому, у випадку наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу знаходиться у стані алкогольного (наркотичного чи іншого) сп`яніння, водій, на вимогу поліцейських за положеннями пункту 2.5 ПДР України, зобов`язаний пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, законодавством не передбачено право водія відмовитися від проходження огляду на стан сп`яніння, а встановлено обов`язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції.

При цьому, за положеннями п.12 розділу ІІ Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту наявності у ОСОБА_1 ознак сп`яніння та упереджених дій поліцейських є безпідставними. Виявлення у водія таких ознак належить до дискреційних поважень поліцейських, а відсутність видимих ознак сп`яніння на відеозаписі не спростовує факт відмови від проходження огляду. Суб`єктивне встановлення поліцейським ознак сп`яніння є лише законодавчо визначеною підставою для направлення особи на огляд, тоді як метою самого огляду є безпосереднє підтвердження або спростування стану сп`яніння. Зважаючи на те, що предметом доказування у цій справі є саме обставини відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, заперечення сторони захисту щодо відсутності ознак є юридично необґрунтованими.

За диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення.

Частиною 6 ст.266 КУпАП передбачено направлення особи для проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

За положеннями пункту 8 Порядку від 17.12.2008 №1103 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Відтак, у випадку відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення за порушення водієм п.2.5 ПДР України. Вказане було роз`яснено працівниками поліції ОСОБА_1 , що підтверджується відеозаписами, наявними в матеріалах справи, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

У виконання вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП до матеріалів справи долучено відеозаписи з нагрудних камер поліцейських щодо обставин складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Оглянуті відеозаписи дають можливість встановити їх узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому суд приймає їх як належний та допустимий доказ у справі.

Так, з відеозапису на оптичному диску вбачається, що:

- транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , був зупинений працівниками поліції, підстава для зупинки: рух у комендантську годину). ОСОБА_1 були повідомлені причини зупинки;

- поліцейський повідомив ОСОБА_1 , що вбачає у нього ознаки алкогольного сп`яніння, та ОСОБА_1 підтвердив, що вживав алкогольні напої (02:30);

- поліцейський роз`яснив ОСОБА_1 права та обов`язки, після чого запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на місці за допомогою приладу газоаналізатору Drager або проїхати до медичного закладу на медичний огляд. При цьому, роз`яснив наслідки відмови від проходження такого тесту (06:37). Поліцейський також роз`яснив наслідки відмови від проходження медичного огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння.

При цьому слід зазначити, що співробітником поліції неодноразово (більше п`яти разів) було запропоновано проходити тест на алкогольне сп`яніння на місці, а згодом і в медичному закладі охорони здоров`я.

Водночас, з відеозапису чітко вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проведення дослідження на місці зупинки автотранспортного засобу під його керуванням за допомогою газоаналізатору Drager та від проходження медичного огляду.

Разом з цим, із протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 в поясненнях протоколу написав, що «просто переставил машину с места на парковку», що також спростовує доводи апеляційної скарги про «не керування ОСОБА_1 автотранспортним засобом».

Слід зауважити, що під відмовою від проходження огляду на стан сп`яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів, відомих цій особі, і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі. Мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.

З дослідженого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повністю усвідомлював вимогу працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, розумів наслідки відмови від проходження огляду, здійснював свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився, визначившись остаточно, надав однозначну відповідь про відмову у проходженні огляду.

Відповідно до вимог ст.251 КУпАП технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису є доказами в справі про адміністративне правопорушення, який є предметом оцінки суду у сукупності з іншими доказами при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Отже, відеозапис є одним із об`єктивних доказів у справі про адміністративне правопорушення, так як на ньому зафіксована подія правопорушення, апеляційний суд оцінює його в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в оскаржуваній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів з урахуванням наведеного свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. При цьому, зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що судом досліджені в ході розгляду справи наявні в матеріалах справи відеозаписи, яким надана належна оцінка місцевим судом.

Апеляційний суд звертає окрему увагу, що обов`язок відеофіксації за ч.2 ст.266 КУпАП стосується саме процедури огляду водія на стан сп`яніння, а не моменту руху (безпосереднього керування) ним транспортним засобом.

Доводи апеляційної скарги про незаконність зупинки транспортного засобу не приймаються апеляційним судом до уваги з таких підстав.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що вказаним доводам місцевий суд надав належну оцінку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що подія мала місце о 01:02 годині, тобто безпосередньо під час комендантської години, в умовах дії правового режиму воєнного стану, під час якого працівники поліції наділені повноваженнями щодо перевірки документів та здійснення відповідних превентивних заходів. Крім того, навіть у разі незгоди особи з підставами перевірки документів, сама по собі така обставина не виключає можливості фіксації іншого правопорушення, виявленого поліцейськими під час виконання ними службових повноважень, та не тягне автоматичного визнання недопустимими всіх отриманих у справі доказів.

З наведеною оцінкою апеляційний суд погоджується та звертає увагу на таке.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.

За приписами п.5 ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як, зокрема, запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світлового та інших видів маскування.

Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2020 № 573 (далі - Порядок) на території, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів.

Відповідно до п.5 вказаного Порядку комендантська година та встановлення спеціального режиму світломаскування запроваджується шляхом видання наказу військовим командуванням або військовою адміністрацією (у разі її утворення).

Підпункт 4 пункту 16 Порядку визначає, що патрулям на території, де запроваджено комендантську годину та встановлено спеціальний режим світломаскування, в установленому законодавством порядку надано право тимчасово обмежувати або забороняти на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості та в інших громадських місцях перебування або пересування осіб, рух транспортних засобів, зокрема транспортних засобів іноземних, консульських установ чи представництв міжнародних організацій; виводити осіб з окремих ділянок місцевості та об`єктів, евакуйовувати транспортні засоби.

Розпорядженням начальника Одеської обласної військової адміністрації з 01.03.2023 року запроваджено на території Одеси та Одеської області комендантську годину з 00.00 години до 05.00 години.

З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції 27.07.2026 року о 01:02 годині, тобто під час дії комендантської години. Перепустки на право пересування у комендантську годину водій поліцейським не надавав.

Враховуючи вказані положення чинного законодавства України, рух особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на автомобілі в період обмежень, які запроваджені комендантською годиною, тобто в період дії комендантської години, є достатньою та законною підставою для зупинки транспортного засобу працівниками патрульної поліції, в зв`язку із чим зупинка водія ОСОБА_1 працівниками поліції є правомірною.

Крім того, доводи сторони захисту щодо законності зупинки мають формальний характер і не спростовують факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, що є самостійним складом адміністративного правопорушення та не залежить від законності зупинки працівниками поліції транспортного засобу.

Крім того, положення Інструкції №1452/735 пов`язують обов`язок водія пройти огляд на вимогу поліцейського саме з наявністю підстав у поліцейського вважати, що водій знаходиться у стані сп`яніння (виявлення відповідних ознак), а не із зупинкою транспортного засобу. З огляду на це, у цьому випадку відсутні підстави для застосування доктрини «плодів отруйного дерева» та вважати недоведеним факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку через відсутність в матеріалах справи підстав зупинки у розумінні ст.35 Закону «Про Національну поліцію» за встановленого факту керування таким транспортним засобом.

Отже, питання правомірності зупинки автомобіля та питання дотримання водієм вимог пункту 2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння є самостійними процесуальними діями та мають окремі правові наслідки. Чинне законодавство не пов`язує обов`язок водія пройти огляд на стан сп`яніння із виключною правомірністю попередньої зупинки транспортного засобу. Обставини законності зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 працівниками поліції жодним чином не впливають на доведеність факту наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмова від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» зупинка транспортного засобу є компетенцією поліцейського та його дії можуть бути оскаржені в порядку встановленим законом.

У разі незгоди з причинами зупинки ОСОБА_1 мав право з огляду на положення п.п. «д» п.2.14 ПДР України, оскаржити дії працівників поліції у встановленому законом порядку. Разом з тим, матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що дії правоохоронців були оскаржені стороною захисту у встановленому законом порядку.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що висновок суду першої інстанції про наявність в діях особи складу інкримінованого правопорушення зроблено на основі повного, всебічного, об`єктивного й неупередженого дослідження й аналізу матеріалів справи з дотриманням вимог ст. 245 КУпАП.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14.02.2008 у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 06.12.1998, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження захисника з приводу відсутності в діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді доказів у справі та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності.

Отже, переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення, стороною захисту не наведено і під час апеляційного розгляду не встановлено. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на сталу позицію Європейського суду з прав людини, за якою право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09.12.1994 № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27.09.2001 № 49684/99, § 2).

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

При цьому, апеляційний суд також звертає увагу на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху.

Відтак, враховуючи положення ст.251 КУпАП, матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 містять достатньо фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість висновку суду щодо доведеності вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

За таких обставин, постанова суду є законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим відсутні підстави для її скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 7, 251, 252, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив

Апеляційну скаргу адвоката Байова О.О., який діє в інтересах захисту ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 08.09.2026 року, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Шаньшина

Оригінал: reyestr.court.gov.ua