Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №560/15498/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №560/15498/26

Суддя: Капустинський М.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/15498/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

03 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 222330008561 від 04.06.2026 року про відмову в призначенні пенсії по інвалідності. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 12.03.2002 року з 12.03.2002 по 14.10.2003 року та призначити пенсію по інвалідності у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з часу виникнення права на пенсію, тобто з 07.04.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно не зарахував йому страховий стаж, у зв`язку з чим порушив право позивача на пенсійне забезпечення.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 222330008561 від 04.06.2026 року про відмову в призначенні пенсії по інвалідності.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25.06.1985 по 25.02.2002 та з 01.12.2002 по 14.10.2003.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 07.04.2026, згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 29.05.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою щодо призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 222330008561 від 04.06.2026 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що загальний страховий стаж заявника становить 7 років 10 місяців 11 днів. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 12.03.2002 по 14.10.2003, оскільки на першій сторінці відсутні печатка, підпис відповідальної роботи та згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків (зазначений період застраховано частково), також не зараховано період роботи з 25.06.1985 по 25.02.2002, оскільки відсутні записи про мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів. Вік заявника на дату встановлення інвалідності та на дату звернення за призначенням пенсії становив 56 повних років.

Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно- правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст.1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно ст.9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону №1058-IV, визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до ст.30 Закону №1058-IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Згідно статті 32 Закону особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією. Право на призначення пенсії по інвалідності мають, зокрема, особи з інвалідністю II та III груп віком від 56 років до досягнення особою 59 років включно - при наявності страхового стажу 14 років.

Щодо не зарахування відповідачем до загального страхового стажу, необхідного для призначення пенсії періоду роботи з 12.03.2002 по 14.10.2003 року, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 (далі Закон №1058). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV , страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

До 01.01.2004 пенсійне забезпечення в Україні здійснювалось за нормами Закону України Про пенсійне забезпечення віл 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ , основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 у (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

У пункті 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

За положеннями пункту 1.1 Інструкції про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58 ), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Обов`язок щодо сплати страхового внеску так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за не нарахування страхового внеску покладено також на страхувальника.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником в особі державного органу свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, не нарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірний період, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані або не сплачені страхові внески.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі № 591/3839/16-а, від 02.08.2022 у справі № 560/4616/20, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21, від 05.12.2025 у справі №600/3079/24.

Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків не є підставою для позбавлення позивача на зарахування таких періодів до страхового стажу.

Колегія суддів зазначає, що згідно форми РС-право період з 12.03.2002 по 30.11.2002 зарахований до страхового стажу, тому слід зарахувати період з 01.12.2002 по 14.10.2003.

Щодо не зарахування відповідачем до загального страхового стажу період роботи з 25.06.1985 по 25.02.2002, то колегія суддів зазначає таке.

До загального страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 25.06.1985 по 25.02.2002 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 25.06.1985, оскільки відсутні записи про мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів та архівної довідки № 212 від 27.05.2026 та не вказано підстави для зарахування трудоднів у 1985 році та ім`я у первинних документах не відповідає паспорту. Вказаному твердженню відповідача суд дає критичну оцінку, адже формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).

Колегія суддів враховує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

Щодо недоліків заповнення архівних довідок, то суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Обов`язок щодо внесення достовірних, повних та правильних записів у документи первинного обліку підприємства про стаж та заробітну плату працівника в частині відомостей про прізвище, ім`я та по батькові працівника, покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання цих правил не може мати негативні наслідки для особи, якої такі відомості стосуються, та не може впливати на її особисті права.

При цьому, не зарахування стажу роботи позивача відповідачем з підстав не відповідності імені вказаного в архівній довідці не може бути підставою у не зарахуванні відповідного стажу, оскільки спірний період його роботи зазначений у трудовій книжці, яка є основним документом, який підтверджує стаж позивача, а також те, що позивач як працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема під час складення архівної довідки.

Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року по справі №820/1961/18.

В позовній заяві позивач просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди роботи з 12.03.2002 по 14.10.2003 та призначити пенсію по інвалідності з 07.04.2026.

Як встановлено з оскаржуваного рішення, відповідачем до загального страхового стажу не зараховані періоди роботи з 25.06.1985 по 25.02.2002.

З метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області також зарахувати до загального страхового стажу період роботи з 25.06.1985 по 25.02.2002.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 25.06.1985 по 25.02.2002 та з 01.12.2002 по 14.10.2003.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 222330008561 від 04.06.2026 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд встановив, що згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 222330008561 від 04.06.2026 року страховий стаж позивача становить 07 років 10 місяці 11 днів, при цьому необхідний стаж для призначення пенсії по інвалідності для позивача повинен становити 14 років.

А тому, враховуючи спірні періоди, які необхідно зарахувати позивачу до загального страхового стажу (з 25.06.1985 по 25.02.2002 та з 01.12.2002 по 14.10.2003) загальний стаж позивача становить понад 25 років, а тому позивач має право на призначення пенсії по інвалідності.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

Як встановив суд, інвалідність встановлена позивачу з 07.04.2026, а звернення за пенсією відбулося 29.05.2026, тобто, не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності. Тому, пенсія повинна бути призначена позивачу з 07.04.2026.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в відмовленій частині, з огляду на те, що рішення в цій частині не є предметом апеляційного оскарження.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийКапустинський М.М.

СуддіШидловський В.Б. Сапальова Т.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua