Вирок від 02 листопада 2026 р. у справі №127/9522/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/9522/26

Провадження №11-кп/801/898/2026

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

та учасників судового провадження:

прокурорів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

потерпілої ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020020000093 від 06.02.2026,

за апеляційною скаргою прокурора, який приймав участь у кримінальному провадженні – прокурора Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_10 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 28.07.2026:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , раніше судимого:

-08.05.2018 Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин;

-26.03.2021 Ленінським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 34 000 грн;

-29.09.2023 Вінницьким апеляційним судом за ч. 2 ст. 389, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді 5 місяців арешту та штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 34000 грн;

- 28.05.2025 Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 року пробаційного нагляду з покладеними обов`язками, передбаченими п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,-

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини

Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.

Призначено ОСОБА_8 покарання за ст. 126-1 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 (один) рік.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_8 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На підставі п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України застосовано до ОСОБА_8 обмежувальний захід у виді направлення для проходження програми для кривдників строком на 3 (три) місяці, до органу місцевого самоврядування за місцем проживання ОСОБА_8 .

Роз`яснено ОСОБА_8 , що умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 КК України, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 390-1 КК України.

Початок іспитового строку ОСОБА_8 визначено рахувати з дня проголошення вироку, тобто з 28.07.2026.

Згідно з вироком, судом встановлено, що ОСОБА_8 , який спільно проживає з матір`ю ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є особою на яку поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству.

Під час спільного проживання, ОСОБА_8 , умисно систематично вчиняв психологічне насильство відносно матері ОСОБА_9 , що призвело до її психологічних страждань та погіршення якості життя. Вказані дії ОСОБА_8 виражались у ображаннях нецензурною лайкою, погрозах, що несли систематичний характер.

Так, ОСОБА_8 19.12.2025, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив психологічне домашнє насильство відносно своєї матері ОСОБА_9 , а саме: ображав нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, у зв`язку з чим було викликано працівників поліції, якими було припинено дії ОСОБА_8 та 19.12.2025 складено відносно нього протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та винесено терміновий заборонний припис відносно кривдника.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області № 127/40492/25 від 30.01.2026 ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 гривень 00 копійок.

Крім того, ОСОБА_8 12.01.2026, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив психологічне домашнє насильство відносно своєї матері ОСОБА_9 , а саме: ображав нецензурною лайкою, у зв`язку з чим було викликано працівників поліції, якими було припинено дії ОСОБА_8 та 13.01.2026 складено відносно нього протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області № 127/1058/26 від 06.02.2026 ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, та накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1360 гривень 00 копійок.

Незважаючи на неодноразові притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 173-2 КУпАП, що підтверджує систематичність вчинення ним домашнього насильства, ОСОБА_8 продовжив чинити протиправні дії відносно матері ОСОБА_9 .

Так, 06.02.2026 ОСОБА_9 , перебувала за місцем спільного проживання з ОСОБА_8 , що за адресою: АДРЕСА_1 , останній розпочав черговий конфлікт, у ході якого у нього виник умисел на вчинення психологічного насильства щодо ОСОБА_9 , а саме: нецензурно виражатися, ображати, принижувати, підвищувати голос та грубо себе вести із останньою.

Ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_9 .

Тривала напружена обстановка в родині ОСОБА_9 перешкоджає її нормальному відпочинку, обумовлює знижений та нестійкий настрій, появу психосоматичних змін (погіршення сну, підвищення рівня цукру в крові) та обумовлює накопичення переживань страху за своє життя та здоров`я, тривожного очікування, лякливості, напруги, почуттів приниженої гідності та образи, що істотно погіршує соціальне функціонування та якість життя потерпілої, обумовило формування негативних психоемоційних переживань та змін.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 вину в інкримінованому діянні визнав в повному обсязі, в чому щиро розкаявся.

По суті пред`явленого обвинувачення ОСОБА_8 надав суду покази аналогічні обставинам викладеним в обвинувальному акті. Пояснивши суду, що дійсно він вчинив всі ті діяння, які ставляться йому в провину. Про вчинене жалкує, в чому щиро розкаюється. Просив суд суворо його не карати та не позбавляти волі.

Дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковані судом за ст. 126-1 КК України, як домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої особи.

Кримінальне провадження розглянуто судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала

В апеляційній скарзі прокурор, який приймав участь у кримінальному провадженні – прокурор Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_10 , не оспорюючи правильності кваліфікації дій обвинуваченого та доведеності його винуватості, вважає, що вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 28.07.2026 щодо ОСОБА_8 є незаконним та підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, у зв`язку з неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність на підставі п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409, ст. 413 КПК України та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого на підставі ч. 2 ст. 409, ст. 414 КПК України.

Просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим за ст. 126-1 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України, з урахуванням п. а-1) ч. 1 ст. 72 КК України визначити ОСОБА_8 остаточне покарання шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Ленінського районного суду міста Харкова від 26.03.2021 та Вінницького районного суду Вінницької області від 28.05.2025, остаточно визначивши ОСОБА_8 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 1 рік 2 місяці та штрафу у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн.

Покарання, призначене вироком Ленінського районного суду міста Харкова від 26.03.2021 у виді штрафу у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн, допустити до самостійного виконання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначає, що ОСОБА_8 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення не відбувши покарання за попередніми вироками. А саме, ОСОБА_8 раніше судимий 26.03.2021 Ленінським районним судом міста Харкова за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 34000 грн, 28.05.2025 – Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 року пробаційного нагляду з покладенням відповідних обов`язків.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 перебуває на обліку у Вінницькому міському відділі Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області у зв`язку з виконанням означених вироків судів. Таким чином, жодне покарання призначене ОСОБА_8 за попередніми вироками, на момент ухвалення оскаржуваного вироку судом першої інстанції, останній не відбув.

У випадках, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин застосовується призначення покарання за сукупністю вироків. У цьому разі суд відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань у порядку ч. 1 ст. 71 КК України остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов`язковому виконанню.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Таким чином, положення ч. 3 ст. 72 КК України не тільки не виключають можливості застосування положень статей 70, 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, але й прямо вказують на необхідність такого застосування. У той же час ч. 3 ст. 72 КК України передбачає не самостійне виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.

Таким чином, суд першої інстанції мав би дійти висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 остаточного покарання у відповідності до положень ст. 71 КК України, з врахуванням покарань, призначених попередніми вироками Ленінського районного суду міста Харкова та Вінницького районного суду Вінницької області та шляхом часткового чи повного приєднання покарання за даним вироком і невідбутої частини покарання за попередніми вироками визначити остаточне покарання.

При цьому положеннями ст. 75 КК України не допускається звільнення від відбування призначеного судом покарання у виді штрафу з випробуванням.

Більше того, з огляду на положення статей 70, 71, 75 КК України Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом за наявності сукупності злочинів або сукупності вироків, інститут звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням може бути застосований (за наявності відповідних підстав) лише після призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів та/або сукупністю вироків.

Оскільки ОСОБА_8 вироком Ленінського районного суду міста Харкова від 26.03.2021 засуджений до покарання у виді штрафу в розмірі 34000 грн, а вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 28.05.2025 – до покарання у виді 1 року пробаційного нагляду з покладенням відповідних обов`язків, які слід відбувати реально, застосування положень ст. 75 КК України за таких обставин виключається.

Однак, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 судом першої інстанції при постановленні рішення вищезазначені приписи враховано не було, що потягло за собою неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, а саме статей 71, 75 КК України.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурори підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_8 щодо задоволення апеляційної скарги прокурора покладався на розсуд апеляційного суду.

Потерпіла ОСОБА_9 до суду апеляційної інстанції 03.11.2026 не з`явилася, однак попередньо надала суду письмову заяву про продовження судового розгляду без її участі.

Мотиви і висновки апеляційного суду

Заслухавши доповідача, виступи учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з вироку, суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України. Даний висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку доказах, які в апеляційній скарзі не заперечуються і перевірці в апеляційній інстанції не підлягають.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд вважає їх частково обґрунтованими й частково слушними з огляду на наступне.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 раніше судимий Ленінським районним судом міста Харкова вироком від 26.03.2021 за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн 00 коп.; Вінницьким міським судом Вінницької області вироком від 09.05.2023 та Вінницьким апеляційним судом вироком від 29.09.2023 за ч. 2 ст. 389, ч. 2 ст. 185 КК України, з урахуванням ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України, до остаточного покарання у виді 5 місяців арешту та штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн 00 коп.; Вінницьким районним судом Вінницької області вироком від 28.05.2025 за ч. 1 ст. 309 КК України, з врахуванням ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України, до остаточного покарання у виді 1 року пробаційного нагляду, з покладенням обов`язків, визначених пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України, та штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн 00 коп., який слід виконувати самостійно.

Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

У випадках, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин застосовується призначення покарання за сукупністю вироків. У цьому разі суд відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань у порядку ч. 1 ст. 71 КК України остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов`язковому виконанню.

За змістом ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Отже, положення ч. 3 ст. 72 КК України не тільки не виключають можливості застосування положень статей 70, 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, але й прямо вказують на необхідність такого застосування. У той же час ч. 3 ст. 72 КК України передбачає не самостійне виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.

Також, відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачені абзацом першим цієї частини, не застосовуються, якщо суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією.

При цьому, звільнення від відбування призначеного судом покарання у виді штрафу з випробуванням за цією нормою закону не допускається.

Більше того, з огляду на положення статей 70, 71, 75 КК України Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом за наявності сукупності злочинів або сукупності вироків, інститут звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням може бути застосований (за наявності відповідних підстав) лише після призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів та/або сукупністю вироків.

Однак, при ухваленні оскаржуваного вироку Вінницьким міським судом Вінницької області щодо ОСОБА_8 зазначені приписи враховано не було, що потягло за собою неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, а саме статей 71, 75 КК України. Зокрема, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що призначені раніше ОСОБА_8 покарання у виді пробаційного нагляду з покладенням відповідних обов`язків строком на 1 рік та штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн 00 коп. станом на дату ухвалення вироку Вінницького міського суду Вінницької області, а саме станом на 28.07.2026, ОСОБА_8 не відбув. Таким чином, суд першої інстанції мав би дійти висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 остаточного покарання у відповідності до положень ст. 71 КК України, з врахуванням цих покарань, шляхом часткового чи повного приєднання покарання за даним вироком і невідбутої частини покарання за попереднім вироком визначити остаточне покарання.

Крім того, в апеляційній скарзі прокурор зазначає, що оскільки ОСОБА_8 раніше судимий 26.03.2021 Ленінським районним судом міста Харкова за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 34000 грн та 28.05.2025 Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 року пробаційного нагляду з покладенням відповідних обов`язків, то останньому слід визначити остаточне покарання за оскаржуваним вироком шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за обома цими вироками. З таким висновком колегія судів апеляційного суду погодитись не може з огляду на таке.

Вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 28.05.2025 на підставі положень ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України ОСОБА_8 вже приєднано покарання у виді штрафу за вироком Вінницького апеляційного суду від 29.09.2023, яким, в свою чергу, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, остаточне покарання було визначено за сукупністю кримінальних правопорушень за цим вироком та вироком Ленінського районного суду міста Харкова від 26.03.2021 у виді 5 місяців арешту та штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн 00 коп., який віднесено до самостійного виконання.

Таким чином, при визначенні ОСОБА_8 остаточного покарання за оскаржуваним вироком на підставі положень ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України, у даному випадку має враховуватись лише останній за часом вирок, яким до призначеного за ним покарання вже приєднано покарання у виді штрафу за попереднім вироком.

Окрім того, оскільки покарання призначені за попереднім вироком, яким є вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 28.05.2025, у виді пробаційного нагляду з покладенням відповідних обов`язків та штрафу, слід відбувати реально, то застосування положень ст. 75 КК України за таких обставин виключається.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

Згідно зі статтею 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, суд першої інстанції при ухваленні вироку від 28.07.2026 щодо ОСОБА_8 не застосував положення ст. 71 КК України, яке підлягає застосуванню, та неправильно застосував положення ст. 75 КК України, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

За таких підстав колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржуваний вирок суду – скасуванню в частині призначення покарання та ухваленню в цій частині нового вироку.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 404, ст. 407, 409, 413, 414, 419, 426, 532, 615 КПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь у кримінальному провадженні – прокурора Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_10 – задовольнити частково.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 28.07.2026 відносно ОСОБА_8 за ст. 126-1 КК України – скасувати в частині призначення покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_8 покарання за ст. 126-1 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, з урахуванням п. а-1) ч. 1 ст. 72 КК України та ч. 3 ст. 72 КК України визначити ОСОБА_8 остаточне покарання шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 28.05.2025, остаточно визначивши ОСОБА_8 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 2 (два) місяці та штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн 00 коп.

Покарання, призначене вироком Ленінського районного суду міста Харкова від 26.03.2021 у виді штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн 00 коп. допустити до самостійного виконання.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_8 обраховувати з моменту його затримання на виконання вироку суду.

В решті оскаржуваний вирок залишити без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Вирок може бути оскаржений до суду касаційної інстанції (Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4