Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №127/10256/26 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №127/10256/26

Суддя: Береговий О. Ю.

Справа № 127/10256/26

Провадження № 22-ц/801/2294/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 рокуСправа № 127/10256/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О. Ю. (судді - доповідача),

суддів Оніщука В. В., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач: ТОВ «Юніт Капітал»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 липня 2026 року, яке ухвалила суддя Ан О.В.,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог.

В березні 2026 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що 12 червня 2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» укладено кредитний договір №187505 згідно якого відповідач отримала кошти у сумі 14118 грн. Позичальник, отримавши кредитні кошти порушила договірні зобов`язання щодо строків повернення кредиту, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яка в добровільному порядку не погашається.

Відповідно до укладеного договору факторингу від 10 жовтня 2025 року ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» передало право вимоги за кредитним договором позивачу ТОВ «Юніт Капітал».

Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 14522,49 грн, яка складається з наступного: 14118 грн - заборгованість за тілом кредиту; 3,49 грн - заборгованість за відсотками; 401 грн - заборгованість за комісією.

Рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №187505 від 12 червня 2025 року у розмірі 9,28 грн, а також 6,17 грн судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що на виконання вимог договору ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» перерахував ОСОБА_1 кошти у сумі 9,28 грн, що підтверджується наданою банком відповіддю. Проте доказів того, що кошти у розмірі 11991,02 грн надійшли для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №172620 від 26 лютого 2025 року укладеним з кредитодавцем суду не надано, як і самого договору. Не надано жодного доказу, який підтверджував би розмір заборгованості за кредитним договором №172620 від 26 лютого 2025 року та зарахування вказаних коштів в рахунок погашення заборгованості.

Крім того, суд вважав, що нарахування комісії в розмірі 401 грн є додатковим тягарем для відповідача, тому прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись із таким заочним рішенням суду ТОВ «Юніт Капітал» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що його ухвалено без повного та всебічного з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Просить заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції визнав факт укладення сторонами кредитного договору та підтвердив наявність зобов`язань, що виникли на його підставі. Крім того, суд встановив факт укладення договору факторингу, а також факт переходу права вимоги відповідно до реєстру.

При цьому, місцевий суд не звернув увагу на те, що відповідно до умов кредитного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 14118 грн надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 11991,02 грн для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №172620 від 26 лютого 2025 року укладеним з кредитодавцем; у розмірі 9,28 грн на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 2117,70 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Відразу після підписання договору, 12 червня 2025 року відповідачу перераховано грошові кошти в сумі 9,28 грн на вказану ним банківську карту, що в свою чергу слугує доказом того, що відповідач прийняв пропозицію ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС».

Відповідно до копії довідки про перерахування грошових коштів, яка підписана ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» в особі директора Македонського О. Є. за допомогою сервісу «Вчасно», первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі.

Тому вважає, що позивачем доведено факт виконання зобов`язання первісного кредитора ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та перерахування на рахунок відповідача суми в розмірі 9,28 грн, що є підставою для задоволення позову.

Враховуючи наведені умови кредитного договору, дані кошти фактично не перераховувались відповідачу, а тому твердження суду про необхідність надання доказів їх перерахування відповідачу є безпідставними.

Отже місцевий суд безпідставно звів аналіз договору до формального зарахування лише частини суми грошових коштів, не беручи до уваги, що інша частина суми використана за цільовим призначенням, прямо передбаченим умовами договору.

При цьому розрахунок заборгованості відповідачем жодним чином не спростований. Тобто позичальник усвідомлював взяті на себе зобов`язання.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 вересня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Як вбачається із матеріалів справи, що 12 червня 2025 року між ОСОБА_1 та «ФК» КРЕДІПЛЮС» укладено кредитний договір №187505. Згідно умов договору сума кредиту становить 14118 грн надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 11991,02 грн для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №172620 від 26 лютого 2025 року укладеним з кредитодавцем; у розмірі 9,28 грн на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті (далі - рахунок Позичальника); у розмірі 2117,70 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,10 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Комісія за надання кредиту складає 2117,70 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 15,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено. Загальний строк кредитування за договором складає 183 днів з 12 червня 2025 року (дата надання кредиту) по 12 грудня 2025 року.

Вказаний договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно розрахунку заборгованості загальна сума заборгованості склала 14522,49 грн та складається з наступного: 14118 грн - заборгованість по тілу кредиту; 3,49 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 401 грн - заборгованість по комісії.

Згідно витребуваних судом першої інстанції доказів випливає, що у АТ КБ «Приватбанк» емітовано картку на ім`я ОСОБА_1 , на рахунок № НОМЕР_2 відбулося зарахування коштів на суму 9,28 грн за період з 12 червня 2025 року по 17 червня 2025 року.

10 жовтня 2025 року первісний кредитор та позивач уклали договір факторингу № 10102025 згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до реєстру прав вимог № 1 від 10 жовтня 2025 року до договору факторингу та акту приймання-передачі реєстру прав вимог № 1 від 10 жовтня 2025 року до договору факторингу, до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Закон України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що 12 червня 2025 року між ОСОБА_1 та «ФК» КРЕДІПЛЮС» укладено кредитний договір №187505 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 14118 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами кредитного договору.

Згідно з умовами цього договору, а саме п. 2.2.1, сума (загальний розмір) кредиту становить 14118 грн надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 11991,02 грн для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №172620 від 26 лютого 2025 року укладеним з кредитодавцем; у розмірі 9,28 грн на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті (далі - рахунок Позичальника); у розмірі 2117,70 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Комісія за надання кредиту складає 2117,70 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 15,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено (згідно з п. 2.5.).

Крім того, в матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту, який є додатком до договору №187505 від 12 червня 2025 року, який підписано ОСОБА_2 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «8fe6e93a».

У підписаному відповідачем паспорті споживчого кредиту визначено суму кредиту 14118 грн, строк кредитування 183 дні, спосіб та строк надання кредиту, а саме: безготівковим шляхом на рахунки позичальника, здійснення платежів на користь кредитодавця. Кредит надається не пізніше наступного дня з моменту укладення договору за умови надання забезпечення та/або укладення договорів про надання супровідних послуг, якщо такі передбачаються, в наступному порядку: у розмірі 11991,02 грн для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №172620 від 26 лютого 2025 року укладеним з кредитодавцем; у розмірі 9,28 грн на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті (далі - рахунок позичальника); у розмірі 2117,70 грн, шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Отже, умовами договору передбачено не лише розмір кредиту, а й спосіб використання частини кредитних коштів, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статтях 6 та 627 ЦК України.

Згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом.

Відповідно до копії довідки про перерахування грошових коштів, яка підписана ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» в особі директора Македонського О. Є. за допомогою сервісу «Вчасно», первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі. Ця довідка повідомляє про успішність наступної операції згідно з договором №1412/22-1 від 14 грудня 2022 року укладеним з ТОВ «ФК «Контрактовий дім».

Вищезазначений платіжний документ містить всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суми цифрами; призначення платежу, що відповідає вимогам чинного законодавства. Таким чином, порядок видачі коштів в безготівковій формі первісним кредитором не порушено.

З наданої апелянтом довідки про перерахування грошових коштів з відміткою ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» вбачається, що вона повністю відповідає статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», адже має всі необхідні реквізити.

Згідно з абзацом 10 частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (абзац 12 частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»).

Також в матеріалах справи міститься Довідка про проведення взаємозаліку, яким ТОВ «ФК«КРЕДІПЛЮС» на підтвердження факту проведення взаємозаліку зобов`язань між сторонами в межах виконання умов кредитних договорів засвідчує, що відповідні операції були здійснені у встановленому порядку: за кредитним договором №187505 від 12 червня 2025 року, сума кредиту - 14118 грн, сума перерахована на погашення заборгованості з договором взаємозаліку - 11991,02 грн, сума перерахування на картковий рахунок позичальника - 9,28 грн, комісія - 2117,70 грн. Договір взаємозаліку №172620, дата договору взаємозаліку 26 лютого 2025 року.

Умовами вказаного Кредитного договору передбачено проведення взаємозаліку, відповідно до якого надані кредитні кошти були спрямовані не лише на їх безпосереднє перерахування Позичальнику на картковий рахунок, а й на зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом погашення заборгованості Позичальника за раніше укладеними кредитними договорами з Кредитодавцем, зокрема на підтвердження даного факту первісний кредитор надав відповідну довідку.

З урахуванням наведеного, позивач належним чином підтвердив факт перерахування коштів відповідачу первісним кредитором.

За своєю сутністю кредитний договір є позикою, а відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже зобов`язання позичальника з повернення кредиту виникає з моменту отримання кредитних коштів.

Позивач, відповідно до вимог статті 84 ЦПК України, разом з поданням позовної заяви, заявив клопотання про витребування первинних бухгалтерських документів оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Так, згідно з повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 21 квітня 2026 року за №20.1.0.0.0/7-260415/84221-БТ, наданого на виконання ухвали суду першої інстанції від 31 березня 2026 року, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . Номер телефону, на який відправляється інформація про підтвердження операцій за вище вказаною платіжною карткою за період з 12 червня 2025 року по 17 червня 2025 року номер телефону НОМЕР_3 був/є фінансовим та знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 . По рахунку № НОМЕР_2 було зарахування коштів на суму 9,28 грн 12 червня 2025 року, що підтверджується випискою по зазначеному рахунку (а.с.142, 143).

Таким чином, позивачем доведено факт виконання зобов`язання первісного кредитора ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та перерахування на рахунок відповідача суми в розмірі 9,28 грн.

Згідно з частиною першою статті 601 ЦК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Взаємозалік заборгованостей - це спосіб розрахунків між сторонами, за якого взаємні грошові вимоги (заборгованості) погашаються частково або повністю шляхом зарахування.

Отже, судом першої інстанції не враховано той факт, що із наданої відповідачу суми кредиту, 14108,72 грн (14118 грн - 9,28 грн) зараховано для погашення заборгованості за раніше укладеним кредитним договором.

Враховуючи наведені умови кредитного договору, такі кошти фактично не перераховувались відповідачу, а тому твердження місцевого суду про необхідність надання доказів їх перерахування відповідачу є безпідставними.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Разом з тим, суд першої інстанції помилково вважав доведеним зарахування у сумі лише 9,28 грн на рахунок позичальника, розцінюючи це як доказ того, що заборгованість відповідача становить саме 9,28 грн.

При цьому суд зазначає, що виписка по рахунку ОСОБА_1 , надана банком - емітентом АТ КБ «ПриватБанк» не підтверджує отримання відповідачем грошових коштів.

Місцевим судом також не враховано, що позичальник до укладення договору підтвердив свою обізнаність про всі умови кредитування (згідно з п. 1.2 договору), у тому числі про порядок та спосіб надання кредиту.

Вказане свідчить про усвідомленість дій позичальника та відсутність спору щодо змісту договору, що неодноразово підтверджено судом першої інстанції.

Таким чином, суд безпідставно звів аналіз договору до формального зарахування лише частини суми грошових коштів, не беручи до уваги, що інша частина суми використана за цільовим призначенням, прямо передбаченим умовами договору.

Такий висновок свідчить про однобічне та фрагментарне тлумачення договору, що суперечить принципу всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, передбаченого статтею 13 ЦПК України.

Колегія суддів також враховує, що будь-яких доказів, що підтверджують невідповідність розміру заборгованості умовам кредитного договору, суду не надано.

Розрахунок заборгованості відповідачем жодним чином не спростований, тобто позичальник усвідомлював взяті на себе зобов`язання.

Твердження суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що 12 червня 2025 року відповідачем ОСОБА_1 , отримано від ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» кредитні кошти в розмірі 14118 грн, є помилковими. За змістом статті 1054 ЦК України кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, при цьому закон не пов`язує факт надання кредиту виключно з перерахуванням усієї суми на банківський рахунок позичальника. Надання кредиту може здійснюватися і шляхом спрямування частини кредитних коштів на виконання грошових зобов`язань позичальника, що прямо передбачено договором та призводить до припинення відповідного боргу.

Не заслуговують на увагу посилання місцевого суду на відсутність належних та допустимих доказів фактичного надання кредиту у розмірі 11991,02 грн. Сам кредитний договір, укладений в електронній формі та підписаний електронним підписом, є належним письмовим доказом у розумінні статей 76-78 ЦПК України і містить усі істотні умови щодо суми кредиту, порядку його надання та повернення. При цьому відсутність банківських платіжних доручень або виписок не спростовує факту надання кредиту, оскільки частина кредитних коштів була надана шляхом внутрішнього зарахування в рахунок погашення існуючої кредитної заборгованості за попереднім кредитним договором №172620 від 26 лютого 2025 року, що не потребує оформлення окремих банківських платіжних документів. Нарахування іншої частини кредиту підтверджується випискою із банківського рахунку.

Крім того, відповідач не довела факту повернення цих коштів або відмови від кредиту та користувалася кредитом у межах строку дії договору. Така поведінка свідчить про прийняття нею умов договору та фактичне визнання отримання кредиту у погодженому сторонами розмірі.

Згідно із пунктом 4 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Згідно із пунктом 4 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Також колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача комісії за надання кредиту, оскільки орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача була відповідачу повідомлена перед укладенням договору, остання була обізнана про неї та її складові, в тому числі з комісією перед укладенням договору і погодилася на цю умову, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є також обґрунтованими.

Отже, нарахування комісії пов`язаної із наданням кредиту в розмірі 401 грн, не суперечить закону та підлягає стягненню із боржника.

Таким чином, оскільки доказів належного виконання відповідачем кредитних зобов`язань матеріали справи не містять, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову.

Отже доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал», без оцінки вказаних обставин у сукупності, не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення по суті заявлених вимог ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, які підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати, які складаються з: 2662,40 грн судового збору за подання позовної заяви, 3993,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 6656 грн. Крім цього, апелянт вважає, що стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн понесені ним під час розгляду справи судом першої інстанції, а також витрати за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції - 6000 грн.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» в повному обсязі, стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає сплачений останнім судовий збір в судах першої та апеляційної інстанцій в розмірі 2662,40 грн та 3993,60 грн, а всього відповідно 6656 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року в справі №757/29103/20 (провадження №61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Зазначений попередній розрахунок суми судових витрат в розмірі 7000 грн включає в себе витрати понесені ТОВ «Юніт Капітал» на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що підтверджується актом виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20 січня 2026 року.

Відповідно до акту прийому-передачі від 20 лютого 2026 року, адвокатом Тимошенком О.О. надавались послуги, зокрема, зі складання позовної заяви ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 187505 від 12 червня 2025 року (2 год) - 5000 грн; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором (2 год) - 1000 грн; підготовка адвокатського запиту (1 год) - 500 грн, підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 187505 від 12 червня 2025 року (1 год) - 500 грн, а всього 7 000 грн.

Крім того, згідно з актом прийому-передачі від 31 липня 2026 року, адвокатом Тимошенком О.О. також надавались послуги зі складання апеляційної скарги ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 187505 від 12 червня 2025 року (2 год) - 6000 грн.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, значимості таких дій у справі, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн в суді першої інстанції та 3000 грн в суді апеляційної інстанції, а всього 7 000 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором № 187505 від 12 червня 2025 року в розмірі 14522,49 грн (чотирнадцять тисяч п`ятсот двадцять дві грн 49 коп.), яка складається з наступного: 14118 грн (чотирнадцять тисяч сто вісімнадцять грн) - заборгованість за тілом кредиту; 3,49 грн (три грн 49 коп.) - заборгованість за відсотками; 401 грн (чотириста одна грн) - заборгованість за комісією.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163) судові витрати у справі, що складаються із судового збору, сплаченого за подання позовної заяви і апеляційної скарги в розмірі 6656 грн (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість грн) та витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій в розмірі 7000 грн (сім тисяч грн).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді В. В. Оніщук

О. С. Панасюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua