Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №127/14308/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/14308/26

Провадження № 22-ц/801/2227/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гаврилюк Т. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 рокуСправа № 127/14308/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О. Ю. (судді – доповідача),

суддів Оніщука В. В., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач: ТОВ «Споживчий центр»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року, яке ухвалила суддя Гаврилюк Т.В.,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог.

В квітні 2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи позовні вимоги тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 16 вересня 2025 року укладено кредитний договір (оферти) №16.09.2025-100002340. Відповідно до умов договору від 16 вересня 2025 року та квитанції про перерахунок коштів кредитодавцем надано позичальнику кредит у розмірі 16900 грн.

Проте, ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконав у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 53625 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в сумі 16900 грн; процентам в сумі 24726 грн; комісії (пов`язаної з наданням кредиту) в сумі 1183 грн; додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) – 2366 грн; відсотки нараховані по ст.625 ЦК України в сумі 8450 грн.

Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість.

Рішення суду першої інстанції.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №16.09.2025-100002340 від 16 вересня 2025 року в сумі 41744 грн, а також судовий збір у сумі 2080 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог – відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що кредитний договір не укладав, не погоджував процентну ставку та інші умови кредитування. Позивачем не надано доказів перерахування коштів за кредитним договором. Розмір процентів є несправедливим, явно завищеним, не відповідає передбаченим у частини третьої статті 509, частини першої, другої статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності.

Вважає, що вимоги позивача в частині стягнення боргу за нарахованою комісією в розмірі по кредитному договору в сумі 1183 грн не підлягає задоволенню, оскільки умови кредитних договорів про комісією є нікчемними.

В апеляційній скарзі міститься клопотання про витребування на підставі частини п`ятої статті 100 ЦПК України у позивача оригіналу електронного доказу (кредитного договору №16.09.2025-100002340 від 16 вересня 2025 року (з усіма доповненнями та додатками до нього, а також сертифікат ЕЦП/КЕП, що підтверджує підписання договору обома сторонами).

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження та надано строк для подання відзиву.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 вересня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже рішення суду в частині відмови в стягненні додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) в розмірі 2366 грн та відсотків нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України в сумі 8450 грн, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 вересня 2025 року ОСОБА_1 підписав пропозицію, заявку та отримав відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №16.09.2025-100002340, на підставі яких відповідачу 16 вересня 2025 року видано кредит на строк 189 днів, документи підписано одноразовим ідентифікатором Е722.

Відповідно до договору про надання послуг з переказу коштів №ФК-П-2024/01-2 від 04 січня 2024 року, повідомлення №1-0804 від 26 травня 2026 року та повідомлення №1-0804 від 26 травня 2026 року вбачається, що на картку № НОМЕР_1 16 вересня 2025 року о 19:15:49 год, номер транзакції 865194398 та 19 вересня 2025 року о 13:34:45 год, номер транзакції 867932751 ТОВ «Споживчий центр» здійснено переказ коштів у сумі 13000 грн та 3900 грн, згідно договору №16.09.2025-100002340.

З копії інформації отриманої з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача судом встановлено, що ОСОБА_1 ідентифікований в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».

Згідно розрахунку заборгованості за договором у відповідача наявна заборгованість, а саме: заборгованість основного боргу – 16900 грн, залишок по відсоткам – 24726 грн, залишок по відсоткам за ст.625 ЦК України – 8450 грн, залишок по комісій – 3549 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 16 вересня 2025 року по 23 березня 2026 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено позовні вимоги в розмірі 41744 грн (заборгованість за користування кредитом). Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог (про стягнення заборгованості по додатковій комісії та процентів відповідно до статті 625 ЦК України), суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та недоведеними.

Висновок суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог зроблений за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальницею.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами (частина перша статті 13 Закону України «Про споживче кредитування»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як установлено судом першої інстанції, 16 вересня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №16.09.2025-100002340, що підтверджується пропозицією про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), заявкою кредитного договору №16.09.2025-100002340 (кредитної лінії), відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №16.09.2025-100002340 (кредитної лінії). Договір був підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е722.

В силу припису статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на відповідача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що матеріали справи підтверджують укладання кредитного договору №16.09.2025-100002340 від 16 вересня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів погодження між сторонами кредитних умов, що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного договору; наявна у справі паперова копія спірного кредитного договору не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та не є належним доказом укладення договору між сторонами; колегія суддів не вважає такими, що дають правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19 зазначено, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, ку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 100 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21 зазначено, що «паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 зроблено висновок, що «подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Сумніваючись у достовірності копії, суди мають керуватись тим, що сумніви мають бути обґрунтованими та об`єктивними, та не можуть бути усунені іншими допустимими доказами у справі.

Не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронних доказів за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів за відсутності обґрунтованих сумнів у їх відповідності оригіналу (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року по справі № 234/7160/20).

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про обґрунтований сумнів стосовно наданої позивачем паперової копії кредитного договору №16.09.2025-100002340 від 16 вересня 2025 року.

За цих обставин, апеляційний суд вважає, що також відсутні правові підстави для задоволення клопотання про витребування у позивача електронного доказу (кредитного договору №16.09.2025-100002340 від 16 вересня 2025 року (з усіма доповненнями та додатками до нього, а також сертифікат ЕЦП/КЕП, що підтверджує підписання договору обома сторонами).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №758/14925/23 дійшов висновку, що паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання відповідача про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Безпідставними колегія суддів вважає також посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано доказів перерахування коштів за кредитним договором, оскільки позивачем на підтвердження здійснення такого було надано копію договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04 січня 2024 року, укладеного між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

Відповідно до листів №1-0804 від 26 травня 2026 року та №1-0804 від 26 травня 2026 року вбачається, що на картку № НОМЕР_1 16 вересня 2025 року о 19:15:49 год, номер транзакції 865194398 та 19 вересня 2025 року о 13:34:45 год, номер транзакції 867932751 ТОВ «Споживчий центр» здійснено переказ коштів у сумі 13000 грн та 3900 грн, тому матеріали справи підтверджують перерахування кредитних коштів відповідачу в загальному розмірі 16900 грн (а.с.21, 22).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до кредитного договору №16.09.2025-100002340 від 16 вересня 2025 року, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , між сторонами погоджено умови кредитування, строк повернення кредиту, розмір процентів, комісії за надання кредиту.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що розмір процентів є несправедливим, явно завищеними, не відповідає передбаченим у частини третьої статті 509, частини першої, другої статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, в зв`язку з чим відповідач просить зменшити їх розмір, щонайменше до розміру тіла кредиту 16900 грн, апеляційний суд відхиляє.

У постанові ВС від 30 вересня 2020 року по справі № 559/1605/18 зазначено, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.

Отже, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтею 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили строк кредитування, а також передбачили право кредитора нарахувати проценти у визначеному договором розмірі.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року по справі № 552/672/23 зазначено, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір №16.09.2025-100002340 від 16 вересня 2025 року та його умови в судовому порядку не оскаржувався, а також не визнавався недійсним.

Також, апеляційний суд звертає увагу, що відповідач ОСОБА_1 фактично визнав отримання ним кредитних коштів у розмірі 16900 грн, оскільки в апеляційній скарзі просив зменшити розмір відсотків до розміру тіла кредиту – 16900 грн.

Згідно із пунктом 4 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

За таких обставин колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача комісії за надання кредиту, оскільки орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача була відповідачу повідомлена перед укладенням договору, останній був обізнаний про неї та її складові, в тому числі комісію перед укладенням договору і погодився на цю умову, тому доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення комісії не приймаються до уваги.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді В. В. Оніщук

О. С. Панасюк