Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №560/2728/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/2728/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

02 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним ненарахування та невиплату ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів та зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з місяця, наступного за місяцем, у якому індексація мала бути виплачена, по місяць її фактичної виплати.

Також, суд визнав протиправною невиплату ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнув з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні/компенсацію за несвоєчасний розрахунок в сумі 44529,58 грн. (з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до вимог закону).

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступні обставини.

Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.04.2019 №82 позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31.08.2021.

При звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок, через що він звернувся до суду.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі №560/6862/24 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.03.2018 по 13.04.2019, виходячи з щомісячної фіксованої величини 4098,51 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів відповідно до вимог абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44.

У подальшому, 23.01.2026 відповідач на виконання цього рішення суду виплатив позивачу заборгованість по індексації грошового забезпечення у розмірі 52303,82 грн.

Вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за затримку виплати грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначене Законом України від 19 жовтня 2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).

За приписами статей 1- 3 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159, який поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 (пункт 2 Порядку № 159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Отже, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

У разі несвоєчасної виплати сум грошового забезпечення проводиться компенсація втрати частини грошових доходів відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050-III визначення "компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць" означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2020 у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 у справі № 264/6796/16-а та інших.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11439/19 зроблений висновок про наявність підстав для одночасного задоволення позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити як грошове забезпечення військовослужбовця, так і компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасністю його виплати.

Позивач має право на спірну компенсаторну виплату втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати коштів безвідносно до попереднього нарахування та виплати спірних сум грошового забезпечення.

Зважаючи на це, суд першої інстанції обрав належний спосіб поновлення порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період з місяця, наступного за місяцем, у якому індексація мала бути виплачена, по місяць її фактичної виплати.

Щодо питання про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку, судова колегія зазначає наступне.

Згідно із статтею 116 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців. Зміни у ст.116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванні та вирішенні спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно можна поділити на 2 частини: до набрання чинності законом 19.07.2022 і після цього.

Як встановлено зі змісту письмових доказів, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 13.04.2019, отже у цей день з ним повинен був бути проведений остаточний розрахунок, тоді як 14.04.2019 є днем початку періоду невиплати.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обчислювати починаючи з 14.04.2019 (з наступного дня після виключення зі списків особового складу) по 22.01.2026 (день, що передує дню фактичного остаточного розрахунку).

Водночас, період з 14.04.2019 до 18.07.2022 ( набрання чинності Законом №2352-ІХ) підпадає під дію редакції статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити розмір виплати.

Період з 19.07.2022 до 22.01.2026 регулюється нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження періоду виплати працівнику шістьма місяцями.

Як встановлено з матеріалів справи, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 349,56 грн. (лютий 2019 - 10312,09 грн. + березень 2019 - 10312,09 грн. /59 днів).

Період затримки остаточного розрахунку з 14.04.2019 по 22.01.2026 (23 січня як день виплати не враховується) становить 2476 днів, тому розрахункова величина середнього заробітку складає 865510,56 грн. (349,56 грн. х 2476 днів).

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16 вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які враховуються щодо спірних правовідносин.

У постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати/грошового забезпечення у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Як достеменно встановлено судом першої інстанції, коефіцієнт істотності частки несвоєчасно виплачених коштів (фактичний розмір виплати за рішенням суду, який надійшов позивачу) у порівнянні із розрахунковою величиною середнього заробітку становить 6,04 % (52303,82/865510,56 *100).

Сума коштів, що підлягає відшкодуванню за період з 14.04.2019 по 18.07.2022 з урахуванням істотності частки 6,04% розраховується наступним чином: 349,56 (середньоденний заробіток позивача) х 6,04% = 21,11 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 21,11 грн. х 1192 (дні затримки розрахунку у період з 14.04.2019 по 18.07.2022) = 25163,12 грн.

Отже, з урахуванням принципу істотності частки середній заробіток/грошове забезпечення за час затримки розрахунку з позивачем за період з 14.04.2019 по 18.07.2022 становить 25163,12 грн.

За період з 19.07.2022 по 22.01.2026 (з урахуванням обмеження часу виплати 6 місяцями відповідно до вимог чинної редакції статті 117 КЗпП України) підлягають врахуванню 184 календарних дні.

Сума середнього заробітку за цей період, розрахована згідно з Порядком №100, становить 64319,04 грн. (349,56 грн. середньоденне грошове забезпечення позивача * 184 дні).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 зазначає про те, що з огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України і виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

У пунктах 105 -106 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями розміру простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, враховуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим підходом розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку враховуючи відсоткове співвідношення суми заборгованості від загального розміру належних при звільненні виплат, та зменшення відшкодування до суми, співмірної з виплаченою заборгованістю.

Відтак, загальна сума виплат, які належали позивачу на момент звільнення (що можливо встановити) складає 173717,56 грн. (121413,74 грн. - грошове забезпечення, виплачене в позивачу при звільненні; 52303,82 грн. – грошове забезпечення, виплачене на виконання рішення суду в справі №560/6862/24).

Недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні у процентному виразі становить 30,11 %. З огляду на принцип співмірності сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 19366,46 грн. (30,11 % від 64319,04 грн).

Відтак, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 44529,58 грн.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

ГоловуючийБіла Л.М.

СуддіМоніч Б.С. Гонтарук В. М.