Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №620/1849/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/1849/26 Суддя першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Файдюка В.В.

суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – відповідач, ГУ ПФ в Чернігівській області), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області що виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності за лютий 2026 року у розмірі, що складає 33 005,39 гривень, значно меншому ніж підсумок пенсії з надбавками 49 954,46 гривень;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у лютому 2026 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, згідно із статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року № 4695-IX і постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» №1778 від 30 грудня 2025 року (далі – Постанова №1778);

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо обмеження до виплаті ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у лютому 2026 році як такі, що порушують права на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції з прав людини та основоположних свобод;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 різницю між нарахованою та невиплаченою пенсією по інвалідності за лютий 2026 року, в розмірі 16 949 (шістнадцять тисяч дев`ятсот сорок дев`ять) гривень 07 копійок.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії за лютий 2026 року з обмеженням максимальним розміром та з застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1778 від 30 грудня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану»;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести ОСОБА_1 за лютий 2026 року виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1778 від 30 грудня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон) не містять приписів щодо обмеження розміру пенсій, у зв`язку з чим виплата пенсії позивачу має здійснюватися відповідачем без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1778, позаяк це обмежує гарантоване Конституцією України право військовослужбовців на належний соціальний захист.

Водночас суд зазначив, що вимога про визнання дій ГУ ПФ в Чернігівській області такими, що порушують права на мирне володіння майном, задоволенню не підлягає, позаяк права позивача вже захищені судом у спосіб зобов`язання провести виплату пенсій без обмеження максимальним розміром і без застосування приписів Постанови №1778. Крім того, суд вказав, що оскільки нарахування різниці у розмірі пенсії ще не було проведено, то вимога про стягнення такої різниці є передчасною.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Свою позицію обґрунтовує, зокрема, тим, обмеження пенсій максимальним розміром відповідає приписам статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» наділено Уряд повноваженнями з прийняття рішень щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів, на виконання яких й було прийнято Постанову №1778, яка є чинною, а відтак підлягає застосуванню на період дії воєнного стану. Крім того, підкреслює, що позивач не належить до категорії осіб, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканість України під час агресії російської федерації, розпочатої у лютому 2014 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Крім того, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів і звернення судового рішення до негайного виконання та задовольнити позовні вимоги у цій частині, залишивши рішення суду першої інстанції без змін в іншій.

Свою позицію обґрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно послався на нерелевантну практику Верховного Суду, залишивши поза увагою позицію Верховного Суду у тотожних правовідносинах, за якою належним способом захисту прав особи є стягнення коштів. Підкреслив, що неподання відповідачем відзиву на позов фактично означає визнання ним позову.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Відзивів на апеляційні скарги не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2026 року продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 03 листопада 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправності дій ГУ ПФ в Чернігівській області такими, що порушують право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційних скарг сторін.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФ в Чернігівській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Матеріали справи свідчать, що згідно з розрахунком пенсії по пенсійній справі № 2501013652 станом на 01 лютого 2026 року підсумок пенсії становить 49 627,60 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії – 46 954,46 грн. Водночас, із застосуванням коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, підсумок пенсії для виплати з 01 лютого 2026 року складає 33 005,39 грн. Указана сума надійшла на картковий рахунок позивача 05 лютого 2026 року.

Вважаючи протиправною виплату пенсії у меншому ніж нараховано розмірі з огляду на протиправне застосування Постанови №1778, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до частини сьомої статті 43 Закону у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, чинній з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення суду конституційної юрисдикції передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, починаючи з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі № 300/633/19 та від 21 вересня 2021 року у справі № 370/2610/17.

До того ж, в указаних постановах суд касаційної інстанції підкреслив, що рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, а тому внесені у подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (набрав чинності 01 січня 2017 року) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що наразі стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Колегія суддів звертає увагу, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон про реформування пенсійної системи), який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.

Цим Законом внесено зміни у статтю 43 Закону шляхом викладення її в редакції Закону про реформування пенсійної системи.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону та положення частини першої статті 2 Закону про реформування пенсійної системи (у частині поширення її дії на Закон), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону.

Водночас положення статті 2 Закону про реформування пенсійної системи (у частині поширення її дії на Закон), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, та Законом про реформування пенсійної системи – у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року, що прийнята Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону про реформування пенсійної системи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 27 січня 2022 року у справі №240/7087/20, від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20, від 09 лютого 2023 року у справі №620/4148/20.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Згідно з частинами першою та третьою статті 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, зокрема Державний бюджет України.

Отже, аналіз положень статей 8 та 92 Конституції України у системному зв`язку з преамбулою Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дозволяє зробити обґрунтований висновок про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону - Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Обчислення пенсії особам, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено розділом V (статті 43- 47) Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а виплата пенсій та порядок перерахунку пенсій - розділами VII (статті 52- 62) та VIII (статті 63- 66) Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідно.

Разом з тим, статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» Кабінетом Міністрів України 30 грудня 2025 року прийнято Постанову № 1778, яка застосовується з 01 січня 2026 року, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Для осіб, які отримують пенсії (пенсійні виплати) у розмірі, визначеному в абзаці першому цього пункту, та мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 2 цієї Постанови № 1778 установлено, що у період воєнного стану у 2026 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Таким чином, положеннями статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постанови № 1778 запроваджено тимчасове (на 2026 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що не узгоджується із приписами статті 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.

Вирішуючи питання щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах у системному зв`язку з положеннями Конституції України, Закону, ряду рішень Конституційного Суду України щодо соціального забезпечення військовослужбовців, Верховний Суд у постанові від 17 червня 2026 року у справі 580/1002/26 сформував висновок щодо питання застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778 - застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постанови № 1778, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії у лютому 2026 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та пунктом 1 Постанови № 1778, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із чим є протиправними.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом й у постанові від 20 липня 2026 року у справі № 560/1321/26.

Відтак, застосувавши нормативно-правові акти, які не врегульовають умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, протиправно обмеживши право позивача на належний соціальний захист, ГУ ПФ в Чернігівській області вийшло за межі наданих повноважень, що є беззаперечною підставою для визнання протиправними його дій щодо перерахунку пенсії позивача.

Щодо доводів відповідача про те, що прийняття Постанови №1778 спрямоване на забезпечення пропорційності та балансу інтересів при виконанні державою взятих на себе зобов`язань в умовах обмеженого фінансового ресурсу та суттєвого збільшення осіб, що отримують пенсію відповідно до Закону, колегія суддів зазначає, що така мета не повинна досягатись у спосіб, який обмежує соціальні стандарти та гарантії інших категорій пенсіонерів, та шляхом надання пріоритетності нормативно-правовим актам, які не є спеціальним у регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання протиправними дій ГУ ПФ в Чернігівській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії за лютий 2026 року з обмеженням максимальним розміром та із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії відповідно до Постанови №1778.

Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції не врахував такого.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною другою указаної статті КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Указані норми щодо способу захисту прав особи кореспондуються з приписами статті 245 КАС України, згідно з частою другою якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (пункт 6); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Отже, норми процесуального закону не обмежують адміністративний суд у способах захисту порушених прав позивача, водночас розмежовуючи такі способи захисту як зобов`язання вчинити дії так і стягнення коштів.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У спірному випадку, як свідчать матеріали справи, позивач обрав спосіб захисту у формі визнання протиправними дій відповідача і стягнення з нього коштів. При цьому, всупереч висновків суду першої інстанції, у цій справі відсутній спір щодо правильності нарахування та обчислення пенсії, що робить нерелевантним посилання суду на постанову Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №420/18361/23, адже спірним є лише питання правомірності виплати пенсії за лютий 2026 року у меншому ніж нарахований розмірі.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про стягнення коштів підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з ГУ ПФ в Чернігівській області різниці між нарахованою та невиплаченою пенсією по інвалідності за лютий 2026 року, однак у розмірі 16 622,21 грн (49 627,60 – 33 005,39 грн), а не 16 949,07 грн, як просив позивач, оскільки розмір нарахованої пенсії в сумі 49 954,46 грн не підтверджується матеріалами пенсійної справи.

Відтак рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ГУ ПФ в Чернігівській області вчинити дії підлягає скасуванню із ухваленням у ній нового про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення коштів.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої, пункту першого частини другої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З огляду на наведене правове регулювання рішення суду в частині стягнення підлягає негайному виконанню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, помилково змінив обраний позивачем спосіб захисту, не врахувавши відсутність спору щодо правильності обчислення пенсії відповідачем. Викладене є підставою для скасування судового рішення у відповідній частині із ухваленням у ній нового про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, а рішення суду – скасувати в частині.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 371 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року – скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести ОСОБА_1 за лютий 2026 року виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1778 від 30 грудня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалити в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 83-а; код ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) різницю між нарахованою та невиплаченою пенсією по інвалідності за лютий 2026 року у розмірі 16 622 (шістнадцять тисяч шістсот двадцять дві) гривні 21 копійка.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення різниці між нарахованою та невиплаченою пенсією по інвалідності за лютий 2026 року у розмірі 16 622 (шістнадцять тисяч шістсот двадцять дві) гривні 21 копійка.

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Файдюк

Судді Н.П. Бужак

Є.І. Мєзєнцев

Повне судове рішення виготовлено 03 листопада 2026 року.