Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №620/12039/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/12039/25 Суддя першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Файдюка В.В.,

суддів Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – відповідач, ГУ ПФ в Рівненській області) про:

- визнання протиправним і скасування рішення ГУ ПФ в Рівненській області від 22.08.2025 №104650023051 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язання ГУ ПФ в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1986 по 31.12.1991, з 01.01.1993 по 30.10.1992, з 05.04.1994 по 01.01.1995 та призначити пенсію за віком з 15.08.2025.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 104650023051 від 22.08.2025 про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язано Головне управління Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1986 по 30.10.1992, з 05.04.1994 по 01.01.1995 та призначити пенсію за віком з 23.06.2025.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що спірні періоди роботи з огляду на підтвердження їх записами у трудовій книжці позивача підлягають зарахуванню, а денонсація Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі – Угода) не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання до виходу з неї держави-учасниці. Крім того, суд зауважив, що за усталеною практикою Верховного Суду працівників не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, а відтак не має нести негативних наслідків у випадку недотримання роботодавцем окремих вимог щодо її заповнення. Водночас суд зауважив, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право на призначення пенсії з наступного дня після досягнення пенсійного віку, а не з дня звернення із заявою, яка подана у межах тримісячного строку з дня досягнення пенсійного віку.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФ в Рівненській подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не було враховано, що підстави для зарахування до страхового стажу періоду роботи до 31.12.1991 немає через відсутність назви підприємства, куди позивача прийнято на роботу, а періоди після 01.01.1992 підлягають зарахуванню виключно за умови уточнення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV) та постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562, якою затверджено Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком (далі – Порядок №562). Відтак, всупереч висновків суду, позивач не має достатнього страхового стажу, необхідного для призначення пенсії.

Після усунення визначених в ухвалі від 05.01.2026 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Свою позицію обґрунтовує тим, що всупереч доводів апелянта за усталеною практикою Верховного Суду неможливо покладати на особу тягар доведення правдивості чи достовірності відомостей, що зазначені в її трудовій книжці. Підкреслює, що денонсація Україною ряду міжнародних договорів не скасовує попередньо набуті права громадян держав-учасниць таких договорів.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження з 03.11.2026.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФ в Рівненській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, виходячи з такого.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 15.08.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За правилами екстериторіальності розгляд заяви позивача здійснювало ГУ ПФ в Рівненській області, яке рішенням від 22.08.2025 №104650023051 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV у зв`язку з тим, що остання не набула необхідного страхового стажу. Також у листі зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 :

- з 01.09.1986 по 31.12.1991, оскільки відсутня назва підприємства, куди особу прийнято на роботу;

- робота на території російської федерації з 01.01.1992 по 30.10.1992, з 05.04.1994 по 01.01.1995, оскільки зазначені періоди підлягають уточненню відповідно до вимог ст. 24 Закону №1058-IV та Порядку №562.

Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. 46 Конституції України, ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 48 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 56, 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а також ряду інших нормативних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність у позивача права зарахування спірних періодів роботи безвідносно до втрати чинності Угодою та з огляду на підтвердження їх записами трудової книжки, окремі недоліки заповнення якої не можуть мати негативних наслідків для позивача, а також відповідно права на призначення пенсії з 23.06.2025.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно із ст. 7 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх, від 14.01.1993 питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди та членів їх сімей здійснюються відповідно до законодавства держави, на території якого вони проживають.

Всі видатки, пов`язані з здійсненням пенсійного забезпечення за вказаною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми договорами (ст. 3 Угоди).

Згідно із ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якого з держав-учасниць, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Нарахування пенсій відбувається з заробітку (доходу) за період роботи, який зараховується в трудовий стаж.

Таким чином, Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Відповідно до ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування врегульовано Угодою про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994.

Відповідно до ст. 9 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.

Згідно з положеннями статті 4 зазначеної Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

Відповідно до ст. 7 зазначеної Угоди оподаткування трудових доходів працівників Сторони працевлаштування здійснюється в порядку та розмірах, встановлених законодавством Сторони працевлаштування. Сторони не допускають подвійного оподаткування зароблених працівниками коштів.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Однак, на переконання колегії суддів, припинення участі в цій Угоді не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, так як такий стаж набутий до ухвалення такого рішення. При цьому, ч. 2 ст. 13 Угоди передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 було констатовано, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідачем неправомірно відмовлено у включені до страхового стажу періодів роботи позивача на підприємствах та установах, розташованих на території російської федерації з 01.01.1992 по 30.10.1992 та з 05.04.1994 по 01.01.1995 з підстав припинення Україною участі в Угоді з 19.06.2023.

З приводу посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції необхідності уточнення згаданих періодів з урахуванням положень ст. 24 Закону №1058-IV та Порядку №562, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Порядок №562 визначає механізм підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі (за наявності) для визначення права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави у разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 Закону.

Періоди роботи осіб в іншій державі (за наявності), з якою укладено міжнародний договір України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, зараховуються до страхового стажу осіб, які проживають в Україні, на умовах такого міжнародного договору.

За правилами п. 3 Порядку №562 особи, які працювали в інших державах і у яких відсутній необхідний страховий стаж, передбачений частинами першою - третьою статті 26 Закону, додають до заяв про призначення пенсії підтвердні документи.

Якщо за змістом документів неможливо підтвердити зарахування періодів роботи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави або якщо особа не подала підтвердних документів, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів після надходження заяви про призначення пенсії з усіма необхідними документами подає до МЗС запит для надсилання протягом п`яти робочих днів з дня його отримання дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо надання підтвердних документів з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальними органами Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в інших державах, запит надсилається після появи можливості здійснення обміну.

Підтвердні документи, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації відповідно до законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Разом з тим, колегією суддів враховується, що неможливість здійснення обміну інформацією між територіальними органами Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в інших державах, не може бути умовою для відкладення вирішення питання про призначення особі пенсії за віком на фактично невизначений строк. Тим більше така неможливість не може бути перешкодою у реалізації особою права на пенсійне забезпечення за умови документального підтвердження періодів роботи в інших державах, у тому числі у російській федерації. Більше того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на відміну від норм Порядку №562 приписи ст. 24-1 Закону №1058-IV визнають достатніми для призначення, поновлення чи продовження виплати пенсії повідомлення особи про непризначення та не отримання пенсій у державах, з якими відсутній обмін інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливість документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

При цьому, як свідчать матеріали справи, у заяві про призначення пенсії від 15.08.2025 ОСОБА_1 повідомила, що пенсія іншого виду, за іншими законами України або в іншій державі, у тому числі в іншій державі з урахуванням періодів трудової діяльності до 01.01.1992 в республіках колишнього СРСР не призначалася.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи у російській федерації з 01.01.1992 по 30.10.1992 та з 05.04.1994 по 01.01.1995.

Що стосується зарахування періоду роботи з 01.09.1986 по 31.12.1991 колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною першою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1 і 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Відповідно до п. 20 вказаного Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Отже основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 20.01.2021 у справі №588/647/17.

Пунктом 2.2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженої Наказом Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, що діяв до 29.07.1993(далі - Інструкція № 162), передбачено, що заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження) і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.11 Інструкції № 162 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених відомостей, а першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Згідно з абз. 1 п. 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Таким чином, обов`язок щодо своєчасного заповнення трудової книжки, правильного внесення до неї записів про роботу та їх засвідчення законодавством покладався на адміністрацію підприємства, а не на працівника, який не має права самостійно вносити до трудової книжки будь-які записи чи виправлення.

Власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.

У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 у справі №300/6565/23 наголосив, що відповідальною особою за правильність та повноту ведення трудових книжок є керівник підприємства, установи, організації або уповноважена ним особа, а не працівник. Тому позивач не може нести відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами (за неповноту вказаної інформації).

Як встановлено судом першої інстанції, ГУ ПФ України в Рівненській області до страхового стажу позивача не зараховано період її роботи відповідно до запису трудової книжки з 01.09.1986 по 31.12.1991 з огляду на відсутність інформації про найменування підприємства.

Водночас, колегія суддів наголошує, що, як вже було наголошено вище, аналіз вказаних вище положень Інструкції №162 вказує на те, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на відповідальну особу підприємства, установи, організації.

Колегія суддів звертає увагу, що записи про спірний період роботи скріплені підписом посадової особи роботодавця та його печаткою, із змісту якої можливо встановити повне найменування підприємства.

З огляду на зазначене позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем, а період з 01.09.1986 по 31.12.1991 має бути зарахований до його страхового стажу.

Враховуючи встановлені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 ухвалено з дотриманням норм матеріального права, з повним з`ясуванням обставин, а доводи апеляційної скарги ГУ ПФ в Рівненській області не знайшли свого підтвердження під час вирішення спору.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Файдюк

Судді Н.П. Бужак

Є.І. Мєзєнцев

Повне судове рішення складено 03 листопада 2026 року.