Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №362/6674/25
Суддя: Безименна Наталія Вікторівна
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 362/6674/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лебідь-Гавенко Г.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
В С Т А Н О В И Л А
ОСОБА_1 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 протиправними;
- постанову №419/25 від 21 квітня 2025 року про накладення адміністративного стягнення в розмірі 25500 грн, за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, скасувати.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України.
Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що недоліки позовної заяви позивачем були усунуті, що підтверджується квитанцією від 15.09.2025 № 4437-5787-6127-9973 про сплату судового збору у розмірі 605,60 грн. Наголошено, що помилка, яка була допущена в реквізитах була здійснена не з вини Позивача, а через не інформативність та помилковість даних сайту «Судова влада» (https://court.gov.ua/) через сторінку Васильківського міськрайонного суду Київської області (https://vs.ko.court.gov.ua/sud1008/).
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Будь-які його письмові пояснення в матеріалах справи відсутні.
Згідно з ч.2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5 - 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Беручи до уваги, що позивачем в апеляційному порядку оскаржується ухвала про повернення позовної заяви, яка зазначена в п.3 ч.1 ст.294 КАС України, в силу ч.2 ст.312 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, дійшов висновку, що, позивачем не усунуто недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів доходить наступних висновків.
Частиною 1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист встановленим законом шляхом.
Згідно з ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.
В мотивувальній частині вказаної ухвали зазначено, що до позовної заяви представник позивача долучив квитанцію про сплату судового збору на розрахунковий рахунок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, а не на розрахунковий рахунок Васильківського міськрайонного суду Київської області.
Враховуючи викладене, позивачу в порядку усунення недоліків позовної заяви визначено надати до суду документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону або докази сплати судового збору на рахунок саме Васильківського міськрайонного суду Київської області.
Від представника позивача до суду першої інстанції було подано клопотання про усунення недоліків, до якого додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 605, 60 грн на виконання вимог ухвали суду від 04.09.2025.
Проте, як вбачається із доданої квитанції від 15.09.2025 № 4437-5787-6127-9973, його сплачено на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 , а не на розрахунковий рахунок Васильківського міськрайонного суду Київської області НОМЕР_2 .
Позивачем в апеляційній скарзі зазначено, що помилка яка була допущена в реквізитах була здійснена не з вини позивача, а через не інформативність та помилковість даних сайту «Судова влада» (https://court.gov.ua/) через сторінку Васильківського міськрайонного суду Київської області (https://vs.ko.court.gov.ua/sud1008/).
Проте, колегія суддів звертає увагу, що відкривши сайт Васильківського міськрайонного суду Київської області (https://vs.ko.court.gov.ua/sud1008/), розрахунковим рахунком Васильківського міськрайонного суду Київської області є саме UA808999980313191206000010786, а не UA908999980313111256000026001, який вказано в квитанції від 15.09.2025 № 4437-5787-6127-9973.
Згідно з ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд зобов`язаний перед відкриттям провадження у справі або прийняттям до розгляду заяви (скарги) перевірити факт зарахування судового збору до зазначеного фонду.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону № 3674-VI сплата судового збору здійснюється у безготівковій або готівковій формі, зокрема з використанням електронних платіжних засобів або спеціальних платіжних пристроїв, у тому числі через платіжні системи мережі Інтернет у режимі реального часу. При цьому належною умовою такої сплати є чітке ідентифікування платежу, що забезпечує можливість встановити платника, отримувача та цільове призначення коштів у межах конкретного судового провадження.
Таким чином, невідповідність розрахункового рахунку Васильківського міськрайонного суду Київської області (отримувача коштів) унеможливлюють прийняття такої квитанції як належного доказу сплати судового збору.
В той же час, колегія суддів враховує, що Другим Сенатом Конституційного Суду України 09.09.2026 у справі № 3-148/2025(288/25) прийнято рішення №10-р(II)/2026, яким визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзац сьомий підпункту 1, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами.
У вказаному рішення Конституційний Суд України вказав, що аналіз абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що ці приписи Закону не встановлюють спеціального регулювання щодо справ про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення, а саме не передбачають ані окремих ставок судового збору, ані пільг щодо його сплати. У сфері адміністративної відповідальності Закон прямо встановлює лише один спеціальний випадок справляння судового збору - у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення. Пункт 5 частини другої статті 4 Закону не містить припису, який визначав би ставку судового збору за подання заяви про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення. Конституційний Суд України звертає увагу на те, що законодавець передбачив expressis verbis лише один випадок справляння судового збору у справах про адміністративні стягнення - згідно з пунктом 5 частини другої статті 4 Закону такий збір справляється „у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення". Із конституційно узгодженого (конформного) тлумачення абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону в системному зв`язку із приписами частини другої статті 55 Конституції України, а також із юридичними позиціями Конституційного Суду України, викладеними вище, випливає, що сплата судового збору у справах про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення цими приписами Закону не передбачена.
Аналіз вказаних висновків, викладених в Рішенні Конституційного Суду України в розрізі положень законодавства, що підлягають застосуванню при вирішенні спірного питання, дає підстави вважати, що положення законодавства не передбачають обов`язку сплати судового збору за подання позовної заяви про скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності.
Предметом судового розгляду в межах даної справи є постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №419/25 від 21 квітня 2025 року про накладення адміністративного стягнення в розмірі 25500 грн, за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Отже, позивачем оскаржується постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності, при оскарженні якої положеннями законодавства не передбачено справляння судового збору, внаслідок чого у суду першої інстанції не було підстав для повернення позовної заяви у зв`язку з не усуненням її недоліків в частині сплати судового збору, оскільки у даному випадку позивач не повинен сплачувати судовий збір.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
На підставі вищевикладеного, враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 09.09.2026 №10-р(II)/2026, колегія суддів доходить висновку, що у даній категорії справ позивач не повинен сплачувати судовий збір, внаслідок чого ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 320, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2025 року про повернення позовної заяви скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Текст постанови виготовлено 03 листопада 2026 року.
Суддя-доповідач Н.В.Безименна
Судді В.О.Аліменко
А.Ю.Кучма
Оригінал: reyestr.court.gov.ua