Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №638/13193/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Суд: Шевченківський районний суд міста Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Заява про ухвалення додаткового рішення

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №638/13193/26

Суддя: Яковлева В. М.

Справа № 638/13193/26

Провадження № 2-др/638/130/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ДОДАТКОВЕ)

02 листопада 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у склад:

головуючої судді Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання Сікорського А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Хумана Харків» Надьона Руслана Анатолійовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХУМАНА ХАРКІВ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

22 вересня 2026 року до суду звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Хумана Харків» Надьон Руслан Анатолійович із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХУМАНА ХАРКІВ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Заява мотивована тим, що в провадженні суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ХУМАНА ХАРКІВ» про стягнення невиплаченої заробітної плати.

15 вересня 2026 року відбулось судове засідання по вказаній справі, та суд видалився для ухвалення судового рішення по справі, орієнтовний строк його проголошення оголошено 21 вересня 2026 року.

Представник заявника вказав, що враховуючи, що при постановленні зазначеного рішення, судом не буде вирішуватись питання про розподіл судових витрат, що складаються з відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, та законодавець обмежив строк для подання вказаної заяви, тому відповідачем було прийнято рішення про подачу даної заяви, не чекаючи отримання копії судового рішення по даній справі за для уникнення пропущення відповідного строку.

Зазначив, що у відзиві на позовну заяву, у запереченнях на позовну заяву та у додаткових поясненнях представником відповідача було вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, понесених відповідачем складає 20 000,00 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., та було зроблено заяву в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України та вказано, що докази реальності понесення та сплати витрат на професійну правничу допомогу відповідачем будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Також про це було зазначено представником відповідача в судовому засіданні, яке відбулось 15 вересня 2026 року.

В зв`язку з наведеним, представник заявника просить суд ухвалити додаткове рішення у справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ХУМАНА ХАРКІВ» витрати на правничу допомогу у розмірі 18 500,00 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 23 вересня 2026 року прийнято до розгляду заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Хумана Харків» Надьона Руслана Анатолійовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХУМАНА ХАРКІВ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Призначено судове засідання без повідомлення учасників справи.

22 вересня 2026 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення.

ОСОБА_1 вказала, що після подання відповідачем відзиву та вже під час розгляду цієї справи, а саме 06 липня 2026 року, на банківський рахунок ОСОБА_1 від ТОВ «ХУМАНА ХАРКІВ» надійшли грошові кошти у сумі 5838,02 грн.

Вказала, що разом із тим сам факт здійснення відповідачем виплати вже після відкриття провадження у справі та після подання відзиву свідчить про те, що його доводи про відсутність будь-якої заборгованості перед позивачем не відповідають фактичним обставинам справи. Якби відповідач дійсно вважав, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений у повному обсязі та жодної заборгованості не існувало, підстав для здійснення будь-яких додаткових виплат після звернення позивача до суду не було б. Таким чином, зазначена виплата фактично підтверджує, що станом на день звільнення відповідач не виконав свого обов`язку щодо проведення повного остаточного розрахунку, передбаченого статтею 116 КЗпП України.

Звернула увагу суду, що у своєму відзиві відповідач категорично стверджував, що заборгованість перед ОСОБА_1 відсутня, а остаточний розрахунок при звільненні нібито проведений належним чином. Проте вже після подання такого відзиву відповідач самостійно здійснив перерахування значної суми грошових коштів на мою користь.

На переконання ОСОБА_1 , така поведінка відповідача є взаємовиключною та свідчить про необґрунтованість його заперечень. Сам по собі факт перерахування коштів уже після звернення до суду свідчить, що відповідач фактично визнав існування невиконаного грошового зобов`язання перед ОСОБА_1 .

Зазначила, що особливо показовим є те, що відповідач здійснив зазначену виплату вже після того, як виклав свою правову позицію у відзиві та наполягав на відсутності будь-якої заборгованості. Тобто своїми подальшими діями відповідач фактично спростував власні ж твердження, викладені у відзиві та став визнавати факт неповного розрахунку у своїх подальших додаткових поясненнях. Така процесуальна поведінка свідчить про відсутність послідовної правової позиції та підтверджує, що доводи про належне проведення остаточного розрахунку не відповідають реальним обставинам справи. Фактично, відповідач проявив недобросовісну процесуальну поведінку.

Зазначила, що таким чином, здійснення відповідачем виплати 06 липня 2026 року не спростовує заявлених позовних вимог, а навпаки, є додатковим доказом того, що на момент звільнення повний остаточний розрахунок зі мною проведений не був, а відповідач лише після звернення до суду розпочав часткове виконання свого обов`язку. Зазначені обставини також підтверджують, що саме протиправна бездіяльність відповідача щодо своєчасної виплати належних мені сум стала причиною звернення до суду та виникнення цього спору. При цьому саме звернення до суду стало підставою для вчинення відповідачем дій, спрямованих на часткове погашення існуючої заборгованості, що додатково свідчить про безпідставність його заперечень щодо відсутності порушення моїх трудових прав.

Вказала, що при цьому поведінка відповідача вже після відкриття провадження у справі має особливе значення. З одного боку, у поданому до суду відзиві відповідач заперечував наявність заборгованості та наполягав на тому, що всі належні позивачу виплати були здійснені належним чином. З іншого боку, вже після подання відзиву, а саме 06 липня 2026 року, відповідач здійснив на користь позивача виплату у розмірі 5838,02 грн.

Тому, просила суд відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

Також, 22 вересня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано до суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Клопотання мотивовано тим, що позивач заперечує проти стягнення з позивача заявленої суми у повному обсязі, оскільки сама по собі наявність договору про надання правничої допомоги, факт її оплати та підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг не означають, що вся сплачена відповідачем адвокату сума підлягає автоматичному відшкодуванню за рахунок іншої сторони.

Вказала, що згідно з договором №071 від 26 червня 2026 року між ТОВ «ХУМАНА ХАРКІВ» та адвокатом Надьоном Русланом Анатолійовичем вартість первинного ознайомлення зі справою, вивчення документів, формування правової позиції та підготовки процесуальних документів визначена у розмірі 15 000,00 грн, а участь адвоката в одному судовому засіданні — 3 500,00 грн. В акті приймання-передачі наданих послуг від 17 вересня 2026 року зазначено, що до складу суми 15 000,00 грн входять одразу декілька різних видів робіт, а саме ознайомлення з матеріалами справи, узгодження правової позиції, складання відзиву, складання заперечень, складання додаткових письмових пояснень та їх направлення до суду.

Окремо зазначено участь адвоката в судовому засіданні 15.09.2026 року вартістю 3 500,00 грн. Загальна сума за актом становить 18 500,00 грн.

ОСОБА_1 вказала, що водночас відповідачем не наведено жодного обґрунтування того, яким саме чином сформована вартість 15 000,00 грн за зазначений комплекс робіт. Зокрема, не визначено кількість часу, фактично витраченого адвокатом на ознайомлення з матеріалами справи, підготовку відзиву, заперечень та додаткових пояснень, не зазначено окремої вартості кожного виду робіт, не наведено кількості опрацьованих документів, обсягу проведеної правової роботи та інших об`єктивних критеріїв, які б дозволяли суду перевірити співмірність заявленої суми. Фактично акт містить лише узагальнений перелік процесуальних дій та одну загальну суму у розмірі 15 000,00 грн без будь-якої деталізації її формування. При цьому дана цивільна справа не є складною за своїм характером. Спір стосувався трудових правовідносин між сторонами, правильності проведення остаточного розрахунку при звільненні, виплати заробітної плати та пов`язаних із цим вимог. Для розгляду справи не потребувалося проведення експертиз, складних розрахунків із залученням спеціалістів, великої кількості судових засідань, значного обсягу доказів чи вирішення складних правових питань. Більше того, відповідно до самого акту участь адвоката відповідача відбулася лише в одному судовому засіданні - 15.09.2026 року. Інших судових засідань, за які відповідно до договору могла б нараховуватися додаткова плата у розмірі 3 500,00 грн за кожне засідання, акт не містить.

Наголосила, що таким чином, заявлена до стягнення сума 18 500,00 грн фактично складається з 15 000,00 грн за підготовку процесуальних документів та 3 500,00 грн за участь в одному судовому засіданні. При цьому відповідач не довів, що саме такий розмір витрат є необхідним та співмірним із фактичним обсягом роботи адвоката у цій справі. Сам по собі договір між відповідачем та його адвокатом визначає їхні внутрішні договірні відносини та розмір винагороди адвоката, однак не покладає автоматичного обов`язку на позивача компенсувати всю погоджену між ними суму.

Наголосила, що відповідач посилається на те, що згідно з договором вартість його послуг була погоджена сторонами, однак договірна свобода відповідача та його адвоката не може бути підставою для покладення на позивача будь-якої суми, яку вони погодили між собою. У протилежному випадку розмір компенсації судових витрат фактично залежав би виключно від домовленості між особою, яка програла спір, та її адвокатом, що суперечило б самому змісту положень статті 137 ЦПК України щодо співмірності витрат.

Крім того, відповідачем у договорі передбачено окремий «гонорар успіху» у розмірі 10 000,00 грн у разі позитивного результату у справі, а також окрему оплату участі у судових засіданнях у розмірі 3 500,00 грн за кожне засідання. Це свідчить про те, що сторони договору самостійно визначили декілька складових винагороди адвоката, однак наявність таких договірних умов сама по собі не визначає розмір витрат, який має бути покладений на позивача за результатами розгляду справи.

Зазначила, що окремо слід врахувати ціну позову та співвідношення між заявленою сумою витрат на правничу допомогу та предметом спору. Судові витрати мають бути розумними та співмірними з конкретною справою, а їх відшкодування не повинно перетворюватися на додатковий фінансовий тягар для сторони, який не відповідає фактичному обсягу правничої допомоги.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що заявлена відповідачем до стягнення сума 18 500,00 грн не відповідає критеріям співмірності, визначеним частиною четвертою статті 137 ЦПК України, оскільки відповідачем не обґрунтовано, чому саме підготовка зазначених процесуальних документів та участь в одному судовому засіданні мають компенсуватися позивачем у такому розмірі.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2026 року по справі № 638/13193/26 позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХУМАНА ХАРКІВ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХУМАНА ХАРКІВ» на користь ОСОБА_1 час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 000 грн 00 коп. з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. У іншій частині відмовлено.

Рішення набрало законної сили.

За правилами п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 2 ст. 270 ЦПК України - заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Як вбачається з досліджених матеріалів справи при ухвалені рішення судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу.

В судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.4 ст. 270 ЦПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 246 ЦПК України, у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і пояснення, не ухвалено рішення.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Судом встановлено, що 26 червня 2026 року між ТОВ «Хумана Харків» та адвокатом Надьоном Р.А. укладено Договір про представництво інтересів та надання правової допомоги.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву, у запереченнях на позовну заяву та у додаткових поясненнях представником відповідача було вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, понесених відповідачем складає 20 000,00 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., та було зроблено заяву в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України та вказано, що докази реальності понесення та сплати витрат на професійну правничу допомогу відповідачем будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Також про це було зазначено представником відповідача в судовому засіданні, яке відбулось 15 вересня 2026 року.

Відповідно до долучених представником відповідача доказів, а саме: акту виконаних робіт, детального опису загальна вартість наданих послуг склала 18 500 грн.

При цьому, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц та від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.2 ч.2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у задоволенні позову - на позивача.

Відповідно до ч.1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.1 ч.2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: "На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат".

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення (див. постанову Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22).

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 № 916/1247/23).

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року №5076-VI, визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

За ст. 1 цього Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 27 вказаного Закону, договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, зокрема і положення ст. 524 ЦК України.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.2 ст.141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям, суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 в справі №201/14495/16-ц (провадження №61-22962св19).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».

Так, суд зазначає, що предметом справи № 638/13193/26 було стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої заробітної плати.

Рішення за результатами розгляду справи прийнято 21 вересня 2026 року.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Таким чином, розмір оплати за надані адвокатом послуги вирішується сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Такий висновок виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом.

Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Отже, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 звертає увагу на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з врахуванням того, чи виник у заявника обов`язок зі сплати таких витрат та чи та чи була їх сума обґрунтованою і не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У той же час, надаючи оцінку співмірності суми фіксованого гонорару зі складністю справи, суд враховує кількість підготовлених процесуальних документів стороною (складання та подання до суду позовної заяви, заяви про забезпечення позову), тривалість розгляду справи та участь представника відповідача у судових засіданнях.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2026 року по справі № 638/13193/26 позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХУМАНА ХАРКІВ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХУМАНА ХАРКІВ» на користь ОСОБА_1 час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 000 грн 00 коп. з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. У іншій частині відмовлено.

Стаття 274 ЦПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 2) що виникають з трудових відносин.

Також суд враховує те, що розгляд справи був проведений у порядку спрощеного позовного провадження, з огляду на характер спірних правовідносин, ціну позову, справа не є складною.

Враховуючи положення статті 141 ЦПК України, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та обсягом фактично витраченого часу, суд дійшов висновку, що заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Хумана Харків» Надьона Руслана Анатолійовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХУМАНА ХАРКІВ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню.

За вказаних вище обставин суд дійшов висновку про необхідність ухвалення додаткового судового рішення відповідно до вимог ст. 270 ЦПК України.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265, 270 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Хумана Харків» Надьона Руслана Анатолійовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХУМАНА ХАРКІВ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Ухвалити додаткове судове рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХУМАНА ХАРКІВ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хумана Харків» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 250 (дев`ять тисяч двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок.

У іншій частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи або особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

Повний текст додаткового рішення складено 02 листопада 2026 року.

Суддя В. М. Яковлева

Оригінал: reyestr.court.gov.ua