Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №613/1982/25 — Богодухівський районний суд Харківської області

Справа №613/1982/25 Провадження № 2/613/1116/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі

головуючого – судді Шалімова Д.В.,

за участю секретаря Герасимюк Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №613/1982/25, пров. № 2/613/1116/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», представник позивача – адвокат Усенко М.І. до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» звернувся з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 102148657 від 29 квітня 2024 року в сумі 46 605 грн. 40 коп., судовий збір в сумі 2 422 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 8 000 грн.

Представник позов мотивує тим, що 29 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «МІЛОАН» був укладений кредитний договір № 102148657. ТОВ «МІЛОАН» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну їй суму, відповідач зі свого боку не виконала умов кредитного договору. 24 вересня 2024 року між первісним кредитором та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення прав вимоги №112-МЛ/Т. Сума заборгованості відповідача становить 46 605 грн. 40 коп., з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 13 044 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить – 25 544 грн. 40 коп., прострочена заборгованість за комісією становить – 1 495 грн., сума по неустойці – 6 522 грн.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 07 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 16 березня 2026 рокупо даній справі скасовано, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, прохав їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином. Відповідно до наданого до суду відзиву, відповідач вважала, що позивачем не доведено факту перерахунку коштів в сумі 13 044 грн., оскільки, належним доказом видачі кредиту на картку є виписка з особового банківського рахунку позичальника, яка підтверджує рух коштів. Також вказала на недоведеність належності їй банківської картки № НОМЕР_1 . Крім того, вважала, що в матеріалах справи відсутні докази (інформація від мобільного оператора, логи системи), що смс-повідомлення з ідентифікатором «499568» надсилалося на її особистий номер телефону та було нею отримано. Зазначення її персональних даних у роздрукованому тексті оферти не є підтвердженням її волевиявлення. Розрахунок заборгованості не є доказом: наданий позивачем витяг з реєстру боржників є внутрішнім, одностороннім документом факторингової компанії, який, за відсутності первинних банківських виписок, не може слугувати доказом існування боргу. Також вказала на неправомірні нарахування у період воєнного стану штрафів та пені та на штучно завищені та неспівмірні зі складністю справи витрати на правничу допомогу.

Представник позивача надав до суду додаткові пояснення в яких вказав, що ТОВ «Мілоан» надіслало відповідачеві одноразовий ідентифікатор із кодом для підписання договору у вигляді смс на номер телефону відповідача, який той використав для підписання відповіді про прийняття пропозиції товариства щодо укладення кредитного договору № 102148657 від 29.04.2024 року, що зафіксовано в ІТС товариства. Кредитний договір № 102148657 від 29.04.2024 року є укладеним в електронній формі. Відповідач здійснив волевиявлення щодо укладення договору шляхом направлення підписаної електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповіді про прийняття пропозиції укласти кредитний договір № 102148657 від 29 квітня 2024 року. В свою чергу відповідач, який заперечує факт укладення кредитного договору з метою уникнення виконання зобов`язання та сплати заборгованості, не наводить жодних фактичних доказів на підтвердження своїх аргументів, а лише вказує на недоведеність зі сторони позивача факт укладення договору. Також, звернув увагу, що відповідачем не надано виписки з особового рахунку за картковим рахунком № НОМЕР_1 на спростування обставин отримання 29 квітня 2024 року кредиту в сумі 13 044 грн. Доводи відповідача про те, що позивачем не подано доказів надання грошових коштів на увагу не заслуговують, оскільки, на підтвердження надання відповідачу кредиту позивач подав копію платіжного доручення № 102148657 від 29 квітня 2024 року, з якого вбачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім`я отримувача ОСОБА_1 на картку. № НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 13 044 грн. У дорученні вказано номер транзакції, сума транзакції, дата проведення транзакції та номер картки, на яку перераховані кошти, де зокрема сума транзакції збігається з сумою наданого кредиту, дата проведення транзакції з датою укладеного договору та зазначено частково номер картки, на яку перераховані кошти, який збігається з реквізитами платіжної банківської картки, вказаної в п. 2.1 Договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 29 квітня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 102148657, шляхом обміну електронними повідомленнями, у порядку, визначеному ст.12 Законом України «Про електронну комерцію». ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора «499568» підписала договір про споживчий кредит № 102148657 від 29 квітня 2024 року, заяву на отримання кредиту 102148657 від 29 квітня 2024 року та анкету-заяву на кредит 102148657 від 29 квітня 2024 року, що підтверджується довідкою про ідентифікацію від 14 жовтня 2024 року , наданою ТОВ «МІЛОАН».

Згідно з умовами пунктів 1.2-1.4 договору, сума кредиту складає 13 044 грн.; строк кредиту - 360 днів з 29 квітня 2024 року; дата остаточного погашення заборгованості: 24 квітня 2025 року.

Відповідно до п. 1.5.1 договору, комісія за надання кредиту: 1495 грн., яка нараховується за ставкою 11.50 % від суми кредиту одноразово в момент видачі.

Згідно з п. п. 1.5.2-1.5.3 договору, проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду нараховуються за ставкою 511.00 % річних; проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування за ставкою 511.00 % річних.

Відповідно до п. 2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням картки НОМЕР_1 .

З копії платіжного доручення № 87940120 від 29 квітня 2024 року вбачається, що ТОВ «МІЛОАН» 29 квітня 2024 року на ім`я ОСОБА_1 , на карту НОМЕР_2 , здійснено переказ грошових коштів в сумі 13 044 грн.

З відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 102148657 вбачається, що ТОВ «МІЛОАН» нараховувало відсотки, комісію та штраф по кредиту за період з 29 квітня 2024 року по 24 версеня 2024 року.

24 вересня 2024 року між первісним кредитором та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення прав вимоги № 112-МЛ/Т.

Згідно з наданим позивачем витягом з реєстру боржників до факторингу № 112-МЛ/Т від 24 вересня 2024 року, вбачається, що ОСОБА_1 має перед ТОВ ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 102148657 від 29 квітня 2024 року в сумі 46 605 грн. 40 коп., з яких залишок по тілу кредиту – 13 044 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків – 25 544 грн. 40 коп.; прострочена заборгованість за комісією становить – 1 495 грн.; неустойка – 6 522 грн.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір-є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що договір позики № 24296820 від 02 червня 2021 року було укладено в електронній формі.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно ч. 1,2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону, юридична сила електронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

За змістом ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документу з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документу.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію», який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - пункт 2 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1статті 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Виходячи з вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що договір про споживчий кредит № 102148657 від 29 квітня 2024 року підписаний відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора « 499568», що підтверджується довідкою ТОВ «Мілоан» від 14 жовтня 2024 року.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Твердження відповідача про те, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору, є безпідставними та повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Слід зазначити, що особа, яка укладає електронний договір, має бути ідентифікована за допомогою персональних даних (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер телефону, банківська картка тощо). Відповідно до чинного законодавства, факт входу користувача до особистого кабінету, подання заявки, акцептування умов та підтвердження правочину через одноразовий ідентифікатор свідчать про її вільне волевиявлення на укладення договору.

Під час укладення кредитного договору відповідач самостійно надавала відомості, які її ідентифікують, зокрема: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, РНОКПП, адресу проживання, номер телефону, а також дані платіжної картки. З боку відповідача договір було підписано за допомогою одноразового ідентифікатора «499568». Зі свого боку позикодавець провів належну ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідача.

Суд бере до уваги, що без отримання смс-повідомлення, а також без здійснення входу на вебсайт фінансової установи за допомогою логіна й пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачем не був би укладений. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19. Таким чином, укладення кредитного договору в запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем, таких не надано, що в силу положень статей 12,81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19.

Таким чином, суд зазначає, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах, шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовими ідентифікаторами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умі що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умі щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з умовами Кредитного договору позичальник зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному цим Договором.

Щодо заперечень сторони відповідача про те, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів за кредитними договорами, суд зазначає наступне.

Згідно з умовами договору про споживчий кредит № 102148657 від 29 квітня 2024 року, кредитні кошти перераховувались у безготівковій формі на банківський рахунок відповідача, вказаний в п. 2.1 договору, № НОМЕР_1 .

З копії платіжного доручення № 87940120 від 29 квітня 2024 року вбачається, що ТОВ «МІЛОАН» 29 квітня 2024 року на ім`я ОСОБА_1 , на карту НОМЕР_2 , здійснено переказ грошових коштів в сумі 13 044 грн.

При цьому, відповідач, яка заперечує отримання цих коштів, на підтвердження своїх доводів, доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у Договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить, не надала.

Суд зауважує, що ОСОБА_1 була не позбавлена можливості надати відповідні банківські дані та інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких, відповідно до законодавства.

Отже, ОСОБА_1 було отримано грошові кошти за договором про споживчий кредит №102148657 від 29 квітня 2024 року.

Згідно з нормою статті 562 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 1050,625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц).

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У ч. 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

З правової позиції висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 слідує, що за змістом вказаних вище положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

У відповідності до ст. ст.525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Згідно до змісту ст. 536 ЦК України за користування грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти та розмір процентів встановлюється договором.

Частиною 2 ст. 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1ст.1047 ЦК України).

Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з наданим позивачем витягом з реєстру боржників до факторингу № 112-МЛ/Т від 24 вересня 2024 року, вбачається, що ОСОБА_1 має перед ТОВ ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 102148657 від 29 квітня 2024 року в сумі 46 605 грн. 40 коп., з яких залишок по тілу кредиту – 13 044 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків – 25 544 грн. 40 коп.; прострочена заборгованість за комісією становить – 1 495 грн.; неустойка – 6 522 грн.

Відповідачем не надано контррозрахунку суми заборгованості за відсотками за користування кредитом та не надано доказів щодо належного виконання нею умов кредитного договору, відповідним правом остання не скористалась.

Судом перевірено розрахунок відсотків за несвоєчасне погашення кредиту та встановлено, що розрахунок зроблено з урахуванням умов кредитного договору.

Однак, при визначенні остаточної суми грошових коштів, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 суд враховує наступне.

Що стосується стягнення комісії у сумі 1 495 грн. суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Положеннями договору про споживчий кредит № 102148657 від 29 квітня 2024 року передбачено, що банк надавав позичальнику кредит на поточні потреби.

Таким чином, з урахуванням п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», зазначений кредитний договір відноситься до споживчого кредиту.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

На виконання вимог п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанова Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.

Оскільки договір кредиту не містить переліку додаткових та супутніх послуг ТОВ за які встановлюється плата у вигляді комісії, встановлена у п.1.5.1 кредитного договору умова про сплату комісії є нікчемною.

Що стосується стягнення неустойки в сумі 6 522 грн. суд зазначає наступне.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Загальновизнаним є факт, що Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово був продовжений та продовжує діяти на час розгляду справи.

Таким чином, оскільки, договір про споживчий кредит № 102148657 був укладений сторонами 29 квітня 2024 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану, то нарахована позивачем неустойка у розмірі 6 522 грн. не може бути стягнута з ОСОБА_1 , оскільки, відповідач нормою закону звільнена від обов`язку такої сплати.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 13 044 грн. та відсотків в сумі 25 544 грн. 40 коп.

Одночасно з цим, суд приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній справі не є співмірним зі складністю справи (невеликий обсяг досліджуваних доказів), та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, принципів справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає, що витрати на правничу допомогу мають складати 5 000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» задоволено на 82,79 %, відповідно судовий збір підлягає стягненню у розмірі 82,79 % від сплаченої суми, тобто 2 005 грн. 31 коп.

Рішення виноситься у межах заявлених вимог, на підставі пред`явлених доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 261, 526, 530, 635, 1048, 1049, 1050, 1054, 1082 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 76, 77, 81, 89, 141, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 35234236, НОМЕР_4 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) заборгованість за кредитним договором № 102148657 від 29 квітня 2024 року в сумі 38 588 ( тридцять вісім тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) гривень 40 копійок, судовий збір у розмірі 2 005 ( дві тисячі п`ять ) гривень 31 копійку та витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 ( п`ять тисяч) гривень, ВСЬОГО: 45 593 ( сорок п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто три) гривні 71 копійку.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх, 79029, ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлений 02 листопада 2026 року.

СУДДЯ