Вирок від 02 листопада 2026 р. у справі №564/4297/26 — Костопільський районний суд Рівненської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/4297/26

03 листопада 2026 року

Костопільський районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді — ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання — ОСОБА_2 ,

прокурора — ОСОБА_3 (дистанційно),

обвинуваченого — ОСОБА_4 ,

захисника — адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Костопіль в режимі відеоконференції обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості у кримінальному провадженні№ 620262400300005972 від 15 липня 2026 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Коломиї Коломийського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , одруженого , з вищою освітою, громадянина України, військовослужбовця за призовом під час мобілізації на особливий період, який на момент вчинення злочину перебував на посаді курсанта навчального зводу навчальної роти 4 нвчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 409, ч. 1 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, вчинив кримінальні правопорушення за таких обставин.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на території України введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 серпня 2024 року № 247 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону зазначеної військової частини.

Відповідно до вимог ст. 65 Конституції України, положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_4 був зобов`язаний сумлінно виконувати військовий обов`язок, дотримуватися військової дисципліни, виконувати накази командирів та належним чином проходити військову службу.

Однак ОСОБА_4 , усвідомлюючи покладені на нього обов`язки військовослужбовця, діючи умисно, з метою ухилення від їх виконання, вирішив шляхом обману командування військової частини НОМЕР_1 створити неправдиве уявлення про наявність у нього законних підстав для звільнення від виконання обов`язків військової служби.

Так, 04 грудня 2024 року ОСОБА_4 , перебуваючи на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , подав командиру військової частини рапорт, у якому зазначив завідомо неправдиві відомості про наявність у нього підстав для звільнення від виконання обов`язків військової служби, посилаючись на нібито встановлену йому інвалідність та необхідність здійснення постійного стороннього догляду.

До вказаного рапорту долучив документ, який містив відомості про нібито встановлення йому другої групи інвалідності та потребу в постійному сторонньому догляді.

При цьому ОСОБА_4 було достовірно відомо, що наведені відомості не відповідають дійсності, оскільки він не проходив відповідного медичного огляду та не мав законних підстав для звільнення від виконання обов`язків військової служби з указаних причин.

У подальшому, 06 грудня 2024 року, за результатами розгляду поданого рапорту та долучених до нього документів, наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 було звільнено від виконання обов`язків військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду.

Таким чином, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання їх наслідків, шляхом обману командування військової частини НОМЕР_1 ухилився від несення обов`язків військової служби в умовах воєнного стану.

Зазначені дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 4 ст. 409 КК України, як ухилення військовослужбовця від несення обов`язків військової служби шляхом іншого обману, вчинене в умовах воєнного стану.

Крім того, ОСОБА_4 , перебуваючи в селі Мала Любаша Рівненської області, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного заволодіння чужим майном шляхом обману, використовуючи завідомо неправдиві відомості щодо наявності в нього підстав для звільнення від виконання обов`язків військової служби, незаконно заволодів грошовими коштами військової частини НОМЕР_1 .

Зокрема, внаслідок подання ОСОБА_4 документів, які містили неправдиві відомості, та прийняття на їх підставі відповідного рішення командуванням військової частини НОМЕР_1 , на особистий банківський рахунок ОСОБА_4 було перераховано грошові кошти в сумі 10 795 гривень 46 копійок, якими останній незаконно заволодів та розпорядився на власний розсуд.

Унаслідок таких умисних протиправних дій військовій частині НОМЕР_1 заподіяно майнову шкоду в зазначеному розмірі.

Таким чином, ОСОБА_4 своїми умисними діями, які виразилися у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України.

20 вересня 2026 року між прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за участю його захисника — адвоката ОСОБА_5 — укладено угоду про визнання винуватості відповідно до статей 468, 469, 472 КПК України.

За змістом угоди ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 409, ч. 1 ст. 190 КК України, повністю погодився з формулюванням обвинувачення, його правовою кваліфікацією та істотними обставинами кримінального провадження.

Відповідно до умов угоди сторони, враховуючи характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, погодили призначення ОСОБА_4 такого покарання:

-за ч. 1 ст. 190 КК України — у виді 2 років обмеження волі;

-за ч. 4 ст. 409 КК України — у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим сторони узгодили призначення остаточного покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Крім того, сторонами угоди на підставі ст. 75 КК України погоджено звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, тривалість якого визначається судом, із покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав укладену угоду про визнання винуватості, просив суд її затвердити та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, підтримав укладену з прокурором угоду про визнання винуватості та просив суд її затвердити.

При цьому обвинувачений зазначив, що угоду уклав добровільно, без застосування до нього фізичного чи психологічного примусу, погроз або інших неправомірних дій, усвідомлює характер пред`явленого обвинувачення, узгоджений вид і розмір покарання та правові наслідки затвердження угоди.

Захисник обвинуваченого — адвокат ОСОБА_5 — у судовому засіданні підтримав позицію свого підзахисного, підтвердив добровільність укладення угоди про визнання винуватості, не заперечував проти її затвердження та просив суд призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.

Представник потерпілої юридичної особи — військової частини НОМЕР_1 — ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилася, однак 03 листопада 2026 року подала до суду письмову заяву, у якій просила здійснювати розгляд кримінального провадження без її участі.

У поданій заяві зазначила, що завдані військовій частині НОМЕР_1 збитки ОСОБА_4 відшкодовані в повному обсязі, претензій до останнього вона не має та не заперечує щодо затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та стороною захисту.

Крім того, у матеріалах кримінального провадження міститься письмова згода представника потерпілої військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 від 23 вересня 2026 року на укладення угоди про визнання винуватості.

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, перевіривши зміст угоди про визнання винуватості та матеріали кримінального провадження, доходить такого висновку.

Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Згідно зі ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за наявності передбачених законом умов.

Відповідно до ст. 472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються сторони, її зміст, формулювання підозри чи обвинувачення, правова кваліфікація кримінального правопорушення, істотні обставини кримінального провадження, беззастережне визнання винуватості, узгоджене покарання, наслідки укладення та затвердження угоди, а також наслідки її невиконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 474 КПК України перед прийняттям рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд зобов`язаний з`ясувати, чи цілком обвинувачений розуміє свої права, характер обвинувачення, вид покарання, а також наслідки укладення та затвердження угоди.

У судовому засіданні судом з`ясовано, що ОСОБА_4 розуміє характер пред`явленого йому обвинувачення, беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, розуміє права, передбачені законом, зокрема право на судовий розгляд у загальному порядку, право на захист, право не свідчити проти себе, а також наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості.

Обвинувачений підтвердив, що усвідомлює обмеження права на апеляційне оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди, та наслідки невиконання взятих на себе відповідно до угоди зобов`язань.

Суд переконався, що укладення угоди є добровільним, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або інших неправомірних дій.

При вирішенні питання про затвердження угоди суд враховує характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, конкретні обставини їх вчинення, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують.

Як убачається зі змісту угоди, обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , сторони визначили щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та добровільне відшкодування завданої шкоди в сумі 10 795 гривень 46 копійок.

Суд також бере до уваги, що ОСОБА_4 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, одружений, має на утриманні малолітню дитину, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Крім того, сторони угоди врахували намагання обвинуваченого виправити свою протиправну поведінку, готовність понести заслужене покарання, а також внесення ним у вересні 2026 року благодійних коштів у загальній сумі 50 000 гривень на потреби військової частини НОМЕР_3 .

Відповідно до ч. 2 ст. 75 КК України суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості за передбачених цією нормою умов.

У цьому кримінальному провадженні сторони узгодили остаточне покарання у виді п`яти років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 без реального відбування призначеного покарання, із встановленням іспитового строку та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Визначаючи тривалість іспитового строку, суд враховує тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, обставини їх вчинення, особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, повне відшкодування завданої шкоди та інші обставини кримінального провадження.

З огляду на наведене суд вважає за необхідне встановити ОСОБА_4 іспитовий строк тривалістю один рік, який буде необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Судом установлено, що обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, погодився з їх правовою кваліфікацією та узгодженим покаранням, розуміє характер і наслідки укладеної угоди.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що угода про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства, не порушує прав, свобод чи інтересів сторін та інших осіб, а її затвердження не суперечить інтересам суспільства.

Підстав для відмови в затвердженні угоди, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, судом не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Таким чином, суд вважає, що угода про визнання винуватості від 20 вересня 2026 року, укладена між прокурором ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за участю захисника — адвоката ОСОБА_5 , підлягає затвердженню, а обвинуваченому необхідно призначити узгоджене сторонами покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням.

Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 24 вересня 2026 року накладено арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку 10 вересня 2026 року за адресою: Івано-Франківська область, Коломийський район, місто Коломия, вулиця Косачівська, будинок 22.

Зокрема, арешт накладено на мобільний телефон марки «iPhone 13 Pro Max», IMEI 1 НОМЕР_4 , IMEI 2 НОМЕР_5 із сім -картою НОМЕР_6 , який належить ОСОБА_4 , та мобільний телефон марки «iPhone 15 Pro Max», IMEI НОМЕР_7 ,IMEI 2 НОМЕР_8 із сім-картою НОМЕР_9 , який належить ОСОБА_7 .

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Суд враховує, що кримінальне провадження завершується ухваленням обвинувального вироку на підставі угоди про визнання винуватості, покарання у виді конфіскації майна не призначається, підстав для застосування спеціальної конфіскації щодо зазначених мобільних телефонів не встановлено, а необхідність у подальшому застосуванні арешту як заходу забезпечення кримінального провадження відпала.

За таких обставин суд доходить висновку про необхідність скасування арешту зазначеного майна та повернення мобільних телефонів їх законним власникам.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`являвся, оскільки завдана потерпілій юридичній особі майнова шкода в сумі 10 795 гривень 46 копійок відшкодована добровільно в повному обсязі.

Судові витрати, пов`язані із залученням експертів, згідно з матеріалами угоди відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 100, 174, 368, 370, 373, 374, 468–475 КПК України, суд-

ЗАСУДИВ:

Угоду про визнання винуватості від 20 вересня 2026 року, укладену між прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 за участю його захисника — адвоката ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні № 620262400300005972 від 15 липня 2026 року — затвердити.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами покарання:

-за ч. 1 ст. 190 КК України — у виді 2 (двох) років обмеження волі;

-за ч. 4 ст. 409 КК України — у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 24 вересня 2026 року на майно, вилучене під час обшуку 10 вересня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

-мобільний телефон марки «iPhone 13 Pro Max», IMEI 1 НОМЕР_4 , IMEI 2 НОМЕР_5 із сім -картою НОМЕР_6 який належить ОСОБА_4 ;

-мобільний телефон марки «iPhone 15 Pro Max», IMEI НОМЕР_7 ,IMEI 2 НОМЕР_8 із сім-картою НОМЕР_9 який належить ОСОБА_7 .

Мобільний телефон марки «iPhone 13 Pro Max» повернути законному власнику ОСОБА_4 .

Мобільний телефон марки «iPhone 15 Pro Max» повернути законній власниці ОСОБА_7 .

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, відсутні

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

СуддяОСОБА_1