Суд: Ладижинський міський суд Вінницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №135/73/26
Суддя: Кривешко І. В.
Справа № 135/73/26
Провадження № 2/135/209/26
РІШЕННЯ
іменем України
02.11.2026 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області в складі:
головуючої судді: Кривешко І.В.
за участі секретаря судового засідання: Сяба А.В.
представника позивача адвоката: Анісімової А.М.
представника відповідача адвоката Басараб О.Д.
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Ладижин Вінницької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1 звернулася до Ладижинського міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.09.1998 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 16.09.2024, розірваний. Під час шлюбу ними був побудований житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 78,6 кв. м., житловою площею 42,5 кв. м. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.10.2004, видано виконавчим комітетом Ладижинської міської ради Вінницької області на підставі рішення № 497 від 01.10.2024 «Про оформлення права приватної власності на об`єкт нерухомого майна» на ім`я ОСОБА_2 .
Виходячи із загального принципу рівності часток подружжя у спільному майні, позивач вважає, що їй та відповідачу належить по частці житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Також, позивач зазначила, що даний будинок побудований на земельній ділянці площею 0,10 га, цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)(02.01), кадастровий номер 0510600000:07:016:0338 за адресою АДРЕСА_1 , яка відповідно до рішення №1315 від 19.12.2024 Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» 45 сесії 8 скликання, отримана відповідачем у приватну власність шляхом приватизації.
Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати за нею право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 78,6 кв. м., житловою площею 42,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та частку земельної ділянки площею 0.10 га цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд( присадибна ділянка) (02.01), кадастровий номер 0510600000:07:016:0338 за адресою: АДРЕСА_1 .
Залишити у власності відповідача частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 78,6 кв. м. житловою площею 42,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 та частку земельної ділянки площею 0,10 га цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01), кадастровий номер 0510600000:07:016:0338 за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою суду від 05.03.2026 дана позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження в цивільній справі, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову та призначене підготовче засідання.
29.04.2026, через систему «Електронний суд» (вх.№2438/26), до суду надійшла зустрічна позовна заява відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Басараб О.Д..
06.05.2026, через канцелярію суду (вх.№2641/26), представником відповідача – адвокатом Басараб О.Д. подано уточнюючій зустрічний позов. У якому зазначено, що крім вказаного позивачем майна у шлюбі також придбаний транспортний засіб марки MAZDA626 1.8, 1997 року випуску, дата реєстрації 09.04.2010, а отже є об`єктом права спільної сумісної власності.
Оскільки ОСОБА_1 є власником спірного автомобіля відповідач просить суд стягнути з неї грошову компенсацію вартості частки транспортного засобу автомобіля марки MAZDA626 1.8, 1997 року випуску, дата реєстрації 09.04.2010, у розмірі 39504,50 грн., залишивши у її власності даний автомобіль.
Ухвалою від 06.05.2026 постановлено прийняти до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
09.09.2026 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
Заслухавши представника позивача–відповідача – адвоката Анісімової А.М. та представника відповідача-позивача – адвоката Басараб О.Д., дослідивши письмові докази у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Судом встановлено, що рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 16.09.2024 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 12.09.1998 Ладижинським відділом реєстрації актів громадянського стану Тростянецького району Вінницької області за актовим записом №114 (а.с.12-13).
Відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , видане 21.10.2004, на підставі рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області №497 від 01.10.2004 власником житлового будинку в АДРЕСА_2 (загальна площа – 78,6 м., кв.; житлова площа 42,5 м, кв.) є ОСОБА_2 (а.с.14).
19.12.2024 рішенням №1315, 45 сесії 8 скликання Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» передано ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянку загальною площею 0,10 га, з кадастровим номером 0510600000:07:016:0338 згідно цільового призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01), що розташована по АДРЕСА_1 (а.с.18).
За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №447628192 від 14.10.2025 на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_1 , 21.10.2004 ОСОБА_2 на праві власності належить нерухоме майно: житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 та земельна ділянка, загальною площею 0,1га, з кадастровим номером 0510600000:07:016:0338 (а.с.19).
29.12.2015 рішенням № 84, 2 сесії 7 скликання Ладижинської міської ради Вінницької області «Про перейменування вулиць на території Ладижинської міської ради» вул. Щорса перейменована на вул. Лесі України (а.с.20).
Відповідно до довідки ТСЦ МВС №0542 вих. №31/31/0542/446-аз-467-2026 від 02.04.2026, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів, їх власників та належних користувачів у період з 12.09.1998 по 16.10.2024 за гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано транспортні засоби, зокрема MAZDA 626 1.8, 1997 року випуску, дата реєстрації – 09.04.2010 (а.с. 54).
Отже у справі, яка розглядається судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, належить визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).
При цьому суд ураховує, що суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19, провадження № 61-13103св20, від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19, провадження № 61-22259св19).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже судом встановлено, що спірне майно набуто сторонами у зареєстрованому шлюбі й воно є спільною сумісною власністю подружжя. На спірний на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , набутій відповідачем за первісним позовом в порядку приватизації, розташовано домоволодіння, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Пунктом 5 частини першої статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 (провадження № 61-3478св18) зроблено висновок, що «земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України».
Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Ураховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги первісного та зустрічного позову ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно квитанції №2.490208857.1 від 15.01.2026 та квитанції №27 від 02.03.2026 позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 11467,20 грн.
Згідно квитанції №19/01-1-26 від 19.01.2026 за договором про надання професійної правничої допомоги №14/10-1 від 14.10.2025 ОСОБА_1 сплачено 11500,00 грн.
Відповідно до квитанції №FDKM-MD5L-E3EE від 28.04.2026 позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
Згідно квитанції №36 від 23.03.2026 за договором про надання професійної правничої допомоги №36 від 23.03.2026 ОСОБА_2 сплачено 10000,00 грн.
Оскільки судом покладаються судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про зобов`язання відповідача за первісним позовом – позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 сплатити різницю іншій стороні, звільнивши сторони від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на:
- частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 78,6 кв. м., житловою площею 42,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
- частку земельної ділянки площею 0,10 га, цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01), кадастровий номер 0510600000:07:016:0338 за адресою: АДРЕСА_1 ;
Залишити у власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 :
- частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 78,6 кв. м. житловою площею 42,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ;
- частку земельної ділянки площею 0,10 га, цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01), кадастровий номер 0510600000:07:016:0338 за адресою: АДРЕСА_1 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , грошову компенсацію вартості частки транспортного засобу автомобіля марки MAZDA 626 1.8, 1997 року випуску, дата реєстрації 09.04.2010, у розмірі 39504 (тридцять дев`ять тисяч п`ятсот чотири) гривні 50 копійок.
Залишити у власності ОСОБА_1 автомобіль марки MAZDA 626 1.8, 1997 року випуску, дата реєстрації 09.04.2010.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10402 (десять тисяч чотириста дві) гривні 24 копійки у відшкодування витрати пов`язаних із розглядом справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача: адвокат Анісімова Алла Миколаївна, РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Представник відповідача: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_4 .
Суддя Кривешко Ірина Володимирівна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua