Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №420/13532/26
Суддя: Скрипченко В.О.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13532/26
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2026 року (суддя Завальнюк І.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 07.10.2026) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
09.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 №601 від 06.04.2026 року "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період старшого солдата ОСОБА_1 , 1989 року народження; скасувати наказ в/ч НОМЕР_1 від 06.04.2026 №96 про зарахування до списків особового складу військової частини старшого солдата ОСОБА_1 , 1989 року народження; зобов`язати в/ч НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , 1989 року народження, зі списків особового складу військової частини.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2026 адміністративний позов задоволено повністю.
28.09.2026 позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, яким просив стягнути з відповідачів солідарно судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 500 грн.
07.10.2026 Одеський окружний адміністративний суд ухвалив додаткове рішення, яким заяву позивача задовольнив частково.
Стягнуто з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 грн.
Стягнуто з бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 грн.
Частково не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, в/ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне встановлення обставин та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення у частині стягнення з бюджетних асигнувань військової частини витрат на правничу допомогу, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про стягнення з в/ч витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 грн.
На обґрунтування поданої скарги зазначається, що визначивши загальну суму витрат на професійну правничу допомогу, суд не навів достатніх мотивів щодо покладення на військову частину обов`язку компенсувати позивачу понесених витрат. Апелянт не погоджується з покладенням на нього відповідного фінансового обов`язку без належної оцінки його фактичної ролі у спірних правовідносинах та без достатнього обґрунтування обраного судом способу розподілу витрат.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Судом першої інстанції спірне питання було розглянуто в порядку письмового провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно із частинами першою, другою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Частиною третьою цієї статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України).
Водночас, відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Як установлено частиною одинадцятою статті 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Разом з тим, за приписами частини третьої статті 143 КАС України встановлено, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина п`ята цієї статті).
Зміст наведених норм процесуального закону свідчить про те, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.
Питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із ухваленням судового рішення. Однак суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов, а саме: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів.
Суд зауважує, що положення частини сьомої статті 139 КАС України дійсно передбачають можливість подання доказів на підтвердження розміру судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву. І в цьому випадку має вирішитися питання про ухвалення додаткового судового рішення.
Саме тому положення статті 139 КАС України не можуть тлумачитися відокремлено від інших норм процесуального закону, які визначають порядок вирішення питання про розподіл судових витрат, зокрема частини третьої статті 143 КАС України.
При цьому слід нагадати, що за загальним правилом питання про розподіл судових витрат вирішується судом одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується розгляд справи. Можливість вирішення цього питання після ухвалення рішення по суті спору є винятком із зазначеного правила, застосування якого законодавець пов`язує з наявністю обставин, що об`єктивно перешкоджали стороні своєчасно подати докази на підтвердження понесених нею витрат.
Отже, передбачений частиною сьомою статті 139 КАС України п`ятиденний строк не є безумовною підставою для відкладення вирішення питання про судові витрати, а визначає часові межі подання відповідних доказів за наявності передбачених процесуальним законом передумов.
У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2026 року у справі №200/8046/25 наголосив, що сторона, яка до закінчення судового розгляду не надала доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат та має намір подати їх після ухвалення рішення, повинна не лише повідомити суд про такий намір, а й обґрунтувати обставини, які перешкоджали своєчасному поданню відповідних доказів.
Іншими словами, саме по собі подання заяви про намір надати докази судових витрат після ухвалення рішення, а також дотримання у подальшому встановленого для цього п`ятиденного строку не звільняє учасника справи від обов`язку обґрунтувати поважність причин, з яких такі докази не могли бути подані до закінчення розгляду справи.
При цьому наявність поважних причин має оцінюватися судом з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема часу виникнення відповідних витрат, оформлення документів, що підтверджують їх розмір, та об`єктивної можливості сторони надати такі документи до ухвалення судового рішення.
Такий підхід не заперечує передбаченого процесуальним законом права сторони подати відповідні докази після ухвалення судового рішення, а спрямований на забезпечення належного застосування цього механізму відповідно до його процесуального призначення.
Верховний Суд звернув увагу, що процесуальний механізм подання доказів судових витрат після ухвалення рішення покликаний, зокрема, забезпечити можливість їх відшкодування у випадках, коли сторона з об`єктивних причин не може заздалегідь визначити остаточний розмір таких витрат або документально підтвердити їх понесення.
Наприклад, якщо умовами договору про надання правничої допомоги передбачено погодинну оплату послуг адвоката, їх остаточна вартість може залежати від кількості проведених судових засідань, необхідності підготовки додаткових процесуальних документів та інших обставин, які об`єктивно неможливо передбачити до завершення відповідної стадії судового розгляду. За таких умов остаточний розрахунок вартості наданих послуг та документи, що її підтверджують, можуть бути складені лише після завершення відповідних процесуальних дій.
Саме для подібних ситуацій законодавець передбачив можливість подання доказів після ухвалення судового рішення, водночас поклавши на сторону обов`язок завчасно повідомити суд про відповідний намір та обґрунтувати неможливість подання таких доказів раніше.
Натомість у випадку, коли правнича допомога вже надана, її вартість остаточно визначена, а документи, що підтверджують обсяг послуг та їх оплату, складені задовго до завершення судового розгляду, саме лише посилання на передбачений законом п`ятиденний строк не може вважатися достатнім обґрунтуванням необхідності вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення.
Інше тлумачення зазначених положень фактично надавало б стороні можливість на власний розсуд відкладати подання вже наявних доказів судових витрат до отримання результату розгляду справи, незалежно від існування будь-яких об`єктивних перешкод для їх своєчасного подання.
Такий підхід не узгоджувався б із процесуальним призначенням інституту відшкодування судових витрат, а також суперечив би засадам процесуальної економії та ефективності судового провадження, оскільки зумовлював би необхідність здійснення додаткових процесуальних дій для вирішення питання, яке могло бути вирішене одночасно з ухваленням судового рішення по суті спору, оскільки усі умови та докази для його вирішення були наявні.
Більш того, такий підхід створював би ризик залежності заявленого до компенсації розміру витрат від результату вирішення спору, що ускладнило би перевірку судом їх обґрунтованості, необхідності, розумності та співмірності відповідно до вимог частини п`ятої статті 134 та частини дев`ятої статті 139 КАС України.
Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що позивач у позовній заяві зазначив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу орієнтовно у розмірі 30 000,00 грн.
Поряд із цим, суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не заявив.
Також позивач не повідомив про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.
Але, після ухвалення Одеським окружним адміністративним судом рішення від 23.09.2026 позивач 28.09.2026 звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 500 грн, долучивши відповідні підтвердні документи, а саме: - Договір про надання правової допомоги №43 від 07.05.2026; - Додаток №1 від 08.05.2026 до Договору про надання правничої допомоги №43; - Акт від 24.09.2026 про надання правничої допомоги до Договору №43.
Згідно наданого Акту позивач отримав правничу допомогу:
- 08.05.2026 на загальну вартість 5 000 грн;
- 09.05.2026 на загальну вартість 10 000 грн;
- 19.05.2026 на загальну вартість 500 грн.
Тобто позивач отримав правничу допомогу задовго до ухвалення судового рішення у справі, і на момент ухвалення рішення по суті спору усі подані позивачем документи вже існували, тобто позивач мав можливість подати їх суду під час розгляду справи.
Разом із тим позивач ані в позовній заяві, ані під час звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення не навів обставин, які об`єктивно перешкоджали поданню відповідних документів до ухвалення судового рішення, та не обґрунтував поважності причин їх неподання.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених частиною сьомою статті 139 КАС України та частиною третьою статті 143 КАС України передумов для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення по суті спору.
Суд першої інстанції на дані обставини справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для ухвалення у справі додаткового рішення.
Таким чином колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося, що, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, обумовлює межі перегляду даного судового рішення апеляційним судом.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що при вирішенні даного питання суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання, та порушив норми процесуального права, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 252, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – задовольнити.
Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2026 року – скасувати в частині стягнення з бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 1 500 грн.
Заяву ОСОБА_1 в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 судових витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.
В інший частині додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя В.А.Голуб
Суддя Ю.В.Осіпов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua