Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №420/32269/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32269/25

Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,

повний текст судового рішення

складено 03.04.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі № 420/32269/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 181 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 09.01.2025 по 08.07.2025 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року суд задовольнив частково позов ОСОБА_1 . Стягнув з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 150 459, 87 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині позовних вимог відмовив. Стягнув з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.

Так, апелянт наголосив, що суд має право та повинен зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, застосувавши принцип співмірності та розумності.

Скаржник підкреслює, що, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції повинен був урахувати істотність частки невчасно виплачених сум у порівнянні з загальним обсягом розрахунку при звільненні. За розрахунком апелянта, відсоток невчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) від усіх виплачених сум у день звільнення складає 51, 9 %, що обчислюється як співвідношення невиплаченої індексації (168 996, 94 грн) до загальної суми належних виплачених при звільненні коштів (325 293, 65 грн).

З огляду на це, відповідач вважає, що із застосуванням критеріїв розумності, справедливості та співмірності (із урахуванням граничного 180-денного періоду затримки), розмір середнього заробітку має бути зменшений судом та становити 77 657, 24 грн (середньоденний заробіток 831, 27 грн Ч 51, 9 % Ч 180 днів затримки).

Позивачем не надано відзив на апеляційну скаргу.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 22.01.2018 проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_3 військова частина НОМЕР_1 ) та наказом начальника від 08.01.2025 № 23-ОС звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 08.01.2025.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 420/4919/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 27/10-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.

На виконання вищезазначеного судового рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснив перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, а саме 14.09.2025 перерахував на банківський рахунок 168 996, 94 грн.

При цьому при виплаті грошового забезпечення відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, на його звернення про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач відповідь не надав та таку виплату не здійснив.

Зважаючи на неправомірну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у несвоєчасному розрахунку при звільненні та невиплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи частково позов адміністративний суд вказав, що позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З огляду на це, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період з 08.01.2025 по 08.07.2025 (з урахуванням законодавчого обмеження - 181 день), що становить 150 459, 87 грн. При цьому суд наголосив, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є саме стягнення з відповідача конкретно визначеної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а не зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку суму.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Законом № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд першої інстанції при вирішенні спору керувався приписами статті 117 Кодексу законів про працю України проте не застосував принцип співмірності та зменшення суми відшкодування

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, неможливо.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 Кодексу законів про працю України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 Кодексу законів про працю України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 Кодексу законів про працю України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, місцнвий суд мав присудити позивачу такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Повертаючись до розрахунку середнього заробітку, колегія суддів зазначає наступне.

Оскільки, позивача звільнено зі служби 08.01.2025, то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за листопад - грудень 2024 року, врахувавши складові, що не мають разового характеру.

Згідно з архівною відомостю за період з листопада 2024 року по грудень 2024 року, грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить:

листопад 2024 року – 25 484, 00 грн;

грудень 2024 року – 25 608, 15 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що додаткова винагорода не включається до розрахунку середнього заробітку, тоді як суми індексації грошового забезпечення враховуються.

Відтак, загальна сума грошового забезпечення позивача, яка береться до розрахунку за два календарні місяці (листопад – грудень 2024 року), становить 51 092,15 грн, а кількість календарних днів у цьому періоді - 61 день (30 днів у листопаді + 31 день у грудні). З огляду на це, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 837, 58 грн (51 092, 15 грн / 61 день).

Апеляційним судом встановлено, що на день звільнення відповідачем було проведено розрахунок та виплачено позивачу належні суми грошового забезпечення у розмірі 156 297, 01 грн.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 168 996, 94 грн.

Загальний розмір належних позивачу на день звільнення виплат складався із фактично виплачених при звільненні коштів у сумі 325 293, 95 грн.

Отже, частка несвоєчасно виплаченої суми у загальному розмірі належних позивачу при звільненні виплат становить:

168 996, 94 * 100 / 325 293,95 = 51,95 %.

Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст. 117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв`язку із чим в даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку з позивачем становить з 09.01.2025 по 08.07.2025 та складає 181 календарний день.

Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином.

Сума середнього заробітку за період з 09.01.2025 по 08.07.2025 становить 151 601, 98 грн. (181 дні х 837, 58 грн.).

Отже, в даному випадку апеляційний суд вважає, що розрахунок середнього заробітку повинен становити 151 601,98 грн. х 51,95 % = 78 757, 23 грн.

Отже доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 щодо необхідності застосування справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин при стягненні середнього заробітку є обґрунтованими.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку у розмірі 150 459, 87 грн.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що при ухваленні спірного рішення судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та зміни судового рішення.

При цьому колегія суддів не вбачає підстав для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, адже позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір за одну вимогу немайнового характеру, а також не було розраховано та заявлено до стягнення конкретну суму середнього заробітку.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі № 420/32269/25 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі № 420/32269/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - змінити.

Викласти другий абзац рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у наступній редакції:

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 78 757, 23 грн (сімдесят вісім тисяч сімсот п`ятдесят сім гривень двадцять три копійки) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

СуддіЮ.В. Осіпов В.О. Скрипченко