Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №400/6705/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6705/25

Головуючий І інстанції: Брагар В.С.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту ухвали - 27.07.2026р.) про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

27.06.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 199 днів, обчисливши її суму виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні з військової служби позивачу наказом командира військової частини від 02.05.2024р. №132 нараховано грошову компенсацію за 129 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2019-2024 роки та 70 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020-2024 роки, однак при її розрахунку відповідач не врахував додаткову винагороду, яку позивач отримував під час проходження служби, що він вважає протиправною бездіяльністю.

15.10.2025р. рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 199 днів, обчисливши її суму виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Вказане рішення суду набрало законної сили після повернення апеляційної скарги відповідача ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2025р.

02.07.2026р. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просив суд встановити судовий контроль за виконанням рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2025р. та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 надати звіт про його виконання.

В обґрунтування поданої заяви заявник зазначив про те, що станом на 29.06.2026р. рішення суду відповідачем не виконане, а на адвокатські запити від 17.12.2025р., 03.03.2026р. і 01.05.2026р. щодо стану його виконання та наявності фінансування військова частина НОМЕР_1 жодної відповіді не надала, що, на думку заявника, свідчить про ухилення відповідача від виконання судового рішення.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю - залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 03.08.2026р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні даного судового рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.07.2026р. та задовольнити його заяву про встановлення судового контролю.

Зокрема, апелянт зазначає, що норми КАС України не містять вимоги щодо обов`язковості попереднього відкриття виконавчого провадження як передумови для звернення до суду із заявою про встановлення судового контролю, а згідно з ч.4 ст.382 КАС України відсутність виконавчого провадження не перешкоджає розгляду такої заяви. Також, як стверджує ОСОБА_1 , судовий контроль може застосовуватись паралельно з іншими механізмами виконання рішення, а тривале невиконання рішення та ігнорування відповідачем адвокатських запитів свідчать про необхідність такого контролю.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

28.09.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

За правилами ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Так, з метою з`ясування стану виконання рішення суду представник позивача 17.12.2025р., 03.03.2026р. та 01.05.2026р. направляв до військової частини НОМЕР_1 адвокатські запити, зокрема стосовно наявності фінансування на виконання рішення.

Однак, відомостей про надання відповідачем відповідей на вказані запити або про виконання судового рішення матеріали справи не містять, і суд першої інстанції таких обставин не встановив.

У той же час, відмовляючи у задоволенні заяви щодо встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення судового контролю є диспозитивним правом суду, підставою для застосування якого є наявність об`єктивних, підтверджених доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу рішення залишиться невиконаним чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль, а таких підстав не встановлено. При цьому, суд зазначив, що у разі невиконання рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, однак матеріалами справи не підтверджено, що позивачем було вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження».

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, не погоджується з наведеними висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими та передчасними, з огляду на наступне.

За приписами ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У ч.2 ст.14 та ст.370 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, їх посадовими та службовими особами на всій території України, а невиконання рішення суду тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно зі ст.381-1 КАС України (запровадженою Законом України від 21.11.2024р. №4094-IX), судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, у порядку, встановленому ст.ст.287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

За абз.1 ч.1 ст.382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення суду, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви (ч.4 ст.382 КАС України).

У свою чергу, ст.382-1 КАС України регламентовано те, що за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч.2), при цьому встановлений судом строк має становити не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищувати трьох місяців (ч.3). Ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку, а постанова суду апеляційної інстанції за результатами її перегляду є остаточною і оскарженню не підлягає (ч.5).

Водночас, звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення, за приписами п.п.5, 6 ч.2 ст.382-2 КАС України, має містити відомості про виконання судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання, а в разі невиконання судового рішення - орієнтовні строки його виконання та їх обґрунтування, відомості про обставини, які ускладнюють виконання, і про заходи, вжиті та що вживаються для їх усунення.

Аналіз наведених нормативних приписів дає підстави для висновку, що судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт та примусове виконання рішення в порядку Закону №1404-VIII є самостійними процедурами, а закон не пов`язує можливість задоволення заяви про встановлення судового контролю з вичерпанням стягувачем загального порядку виконання судового рішення.

Питання ж підстав для задоволення заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення у редакції ст.ст.382-382-3 КАС України, чинній після набрання чинності Законом №4094-IX, предметно досліджене Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2026р. у справі №990/282/24.

За правовими висновками, сформованими у цій постанові (п.п.71-75), диспозитивне право суду, передбачене абз.1 ч.1 ст.382 КАС України, реалізується з урахуванням стадійності судового контролю, а предметом розгляду заяви про зобов`язання подати звіт є виключно наявність об`єктивних обставин, які ставлять під сумнів належне виконання рішення суб`єктом владних повноважень. На цій стадії суд перевіряє лише наявність ознак невиконання (неповного виконання) судового рішення, не вдаючись до аналізу причин невиконання чи правильності дій боржника, а факт невиконання судового рішення є достатньою і самостійною підставою для задоволення заяви.

Водночас, як зазначила Велика Палата Верховного Суду (п.п.108-112, 117 цієї ж постанови), норми КАС України не містять вимог про обов`язкове попереднє відкриття виконавчого провадження чи вичерпання всіх дій державним виконавцем як передумови для звернення із заявою в порядку ст.382 цього Кодексу. Звернення до суду на підставі ст.382 КАС України та примусове виконання судового рішення в порядку виконавчого провадження є окремими самостійними процедурами та можуть застосовуватися одночасно, а покладення на заявника обов`язку довести вжиття усіх можливих заходів виконання рішення у загальному порядку вже на стадії розгляду заяви фактично перекладає тягар доказування на сторону, на користь якої ухвалено рішення, та звільняє суб`єкта владних повноважень від його процесуального обов`язку виконати судове рішення.

За правилами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені норми та правові висновки до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Рішення суду від 15.10.2025р. у даній справі, яким відповідача було зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпусток, набрало законної сили ще у грудні 2025р. Проте, станом на час звернення заявника до суду (02.07.2026р.), тобто через понад сім місяців після набрання рішенням законної сили, доказів його виконання матеріали справи не містять, а відповідач, який не відповів на жоден із трьох адвокатських запитів, такої обставини не спростував ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду.

За таких обставин та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, на час розгляду заяви суд першої інстанції мав достатні підстави для її задоволення, оскільки ознаки невиконання судового рішення були очевидними.

Що ж стосується висновку суду першої інстанції про те, що позивач не вичерпав загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом №1404-VIII, то такий висновок прямо суперечить ч.4 ст.382 КАС України та наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, яка визнала помилковим саме такий підхід (п.п.105-113 вказаної постанови у справі №990/282/24). Так само необґрунтованим є і посилання суду на відсутність підтверджених доказами підстав вважати, що без судового контролю рішення залишиться невиконаним, оскільки на стадії розгляду заяви достатньо самого факту невиконання рішення, а обставини, які ускладнюють виконання (зокрема фінансування), відповідач має розкрити у звіті відповідно до п.6 ч.2 ст.382-2 КАС України.

Відносно посилання апелянта на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.08.2025р. у справі №280/1968/24, то колегія суддів зазначає, що за правилами ч.5 ст.242 КАС України обов`язковому врахуванню підлягають висновки Верховного Суду, тоді як судові рішення інших апеляційних судів такого значення не мають.

Водночас, викладений у ній підхід узгоджується з пізнішими висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №990/282/24.

При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвала про відмову у встановленні судового контролю не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а відтак, всупереч доводам апелянта про застосування ст.320 КАС України, суд апеляційної інстанції, скасовуючи її, відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України самостійно вирішує питання по суті (п.п.129-133 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2026р. у справі №990/282/24).

Визначаючи строк для подання звіту, колегія суддів враховує ч.3 ст.382-1 КАС України та характер покладеного на відповідача обов`язку (перерахунок та виплата компенсації), у зв`язку із чим вважає достатнім строк у 30 календарних днів з дня отримання військовою частиною НОМЕР_1 копії цієї постанови. Звіт підлягає поданню до Миколаївського окружного адміністративного суду як суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ст.381-1, ч.1 ст.382 КАС України).

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд 1-ї інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (п.58) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином викладені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна тлумачити як вимогу детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися в залежності від характеру рішення.

У п.41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від природи рішення.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи, оскільки вони не впливають на вирішення питання.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, враховуючи, що судом 1-ї інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, апеляційний суд, діючи виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення заяви позивача.

Керуючись ст.ст.308,311,312,315,317,321,322,325,382,382-1 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - задовольнити.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання копії цієї постанови подати до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 року у справі №400/6705/25.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 03.11.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко