Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №400/13289/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №400/13289/25

Суддя: Терлецький Д.С.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13289/25

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух і обставини справи

11.12.2025р. ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати -визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення з 29.01.2020р. до 25.02.2022р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову грошову допомогу на оздоровлення) за період з 29.01.2020р. до 25.05.2022р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44.

На обґрунтування позову вказано, що ОСОБА_1 у період з 27.02.2019р. по 25.05.2022р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . За його твердженням військова частина НОМЕР_1 у 2020-2022рр. протиправно не здійснювала обчислення і виплату грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

У позові також зазначено, що з урахуванням чинного правового регулювання та фактичних обставин справи позивач вважає, що нарахування та виплата перерахованого грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, у якому заперечувала проти задоволення позову і зазначила, що грошове забезпечення позивача обраховувалось на підставі чинного на час виплати законодавства та підстави для перерахунку грошового забезпечення відсутні.

Окремим доводом вказано на пропуск строку звернення до суду.

Миколаївський окружний адміністративний суд позов задовольнив рішенням від 05.08.2026 р.

Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020р. до 25.02.2022р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення у тому числі додаткову грошову допомогу на оздоровлення) за період з 29.01.2020р. до 25.05.2022р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44.

Не погодившись з прийнятим рішенням, військова частина НОМЕР_1 (далі – скаржник) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження ухвалами від 31.08.2026р.

Обставини справи

ОСОБА_1 проходив службу, зокрема у військовій частині НОМЕР_1 у період з 27.02.2019р. по 25.05.2022р. та наказом від 25.05.2022 №129 (з стройової частини) виключений зі списків особового складу військовій частині НОМЕР_1 (26-28).

У листопаді 2025р. представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання інформації про виплачені позивачу суми грошового забезпечення та, у разі невірного розрахунку таких сум, із проханням повідомити підстави неврахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 під час під час визначення розміру основних та додаткових видів грошового забезпечення (а.с. 19-20).

Військова частина НОМЕР_1 листом №715/36/3447 від 16.11.2025р. повідомила про відсутність підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення надала довідку про розмір нарахованого грошового забезпечення №715/36/3430 від 11.11.2025р. та витяги з наказів про зарахування до списків особового складу та про виключення позивача (а.с.21-30).

Вважаючи порушеними свої права щодо отримання грошового забезпечення у належному розмірі, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов таких висновків.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким внесені зміни до пункту 4 постанови № 704. Постановою Верховного Суду від 20.10.2022р. зазначену постанову адміністративного суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Тобто з 29.01.2020р. у зв`язку з втратою чинності пункту 6 постанови №103 відновлено дію пункту 4 постанови № 704 у первинній редакції.

Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, розрахунковими величинами для визначення розміру посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, та відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Суд першої інстанції урахував правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 02.08.2022р. у справі № 440/6017/21.

Постановою від 15.01.2004р. №44 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Ці положення кореспондують з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, який передбачає, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Доводи апеляційної скарги

На обґрунтування апеляційної скарги вказано, що військова частина НОМЕР_1 правомірно здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 05.05.2020р. по 25.05.2022р., а також за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, які були розраховані з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2018 р.

Також скаржник твердить, що не може бути відповідачем у даній справі, оскільки не є органом військового управління.

Позивач порушив строк звернення до адміністративного суду. Позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 25.05.2025р., а до суду за захистом своїх прав звернувся у 11.12.2025р., тобто поза межами строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Позиція позивача у справі на заявлену апеляційну скаргу

Позивач, належно повідомлений про розгляд цієї справи, своїм правом на подання відзиву не скористався.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.

Стосовно тверджень, що військова частина НОМЕР_1 не може бути відповідачем у даній справі, оскільки вона не зазначена в переліку органів військового управління, в яких передбачені посади державної служби.

Суд у складі колегії суддів вказує на очевидну безпідставність та логічну неузгодженість відповідних тверджень, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу проходження позивачем військової служби, а не державної служби.

Отже, військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем, оскільки у спірний період позивач зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .

Щодо доводів скаржника з приводу порушення позивачем строку звернення до суду

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, у Кодексі адміністративного судочинства України та інших законах можуть бути встановлені інші строки для звернення до адміністративного суду, які мають перевагу у застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, який встановлений у частині другій статті 122 КАС України.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Проте у статті 122 КАС України відсутні норми, що врегульовували б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати в разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024р. у справі № 990/156/23 дійшла правового висновку, за яким «[н]орми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу» (пункт 41).

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022р.) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022р. №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022р., частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Проте Конституційний Суд України згідно з Рішенням №1-р/2025 від 11.12.2025р. визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Суд у складі колегії суддів у цьому зв`язку ураховує правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 10.12.2024р. у справі №240/19209/21, за якими, зокрема:

«… 1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин…».

Також суд у складі колегії суддів вважає за підставне урахувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.04.2026р. у справі № 420/20979/25, за яким «… для вирішення питання яку частину статті 233 КЗпП України слід застосовувати, судам слід з`ясувати чи продовжував позивач перебувати на військовій службі (станом на день звернення до суду з позовом)».

Згідно з обставинами цієї справи позивач 25.05.2025р. виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , проте не звільнений зі Збройних Сил України. Позивач на час апеляційного розгляду справи продовжує військову службу, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 31.10.2025р. (а.с.15-16), яку суд у складі колегії суддів, керуючись частиною четвертою статті 9 КАС України, вважає за необхідне урахувати.

Отже, до позивача не можуть бути застосовані строки, які встановлені частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній після 19.07.2022р.), оскільки позивач продовжує проходити військову службу.

Щодо суті спірних правовідносин

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає та встановлює Закон України від 20.12.1991р. №2011 XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (абзац перший пункту 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац перший пункту 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий пункту 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

01.03.2018 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704 (далі – Постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначали шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з-поміж осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу затверджено згідно з додатком 1 до Постанови № 704.

Схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу затверджено згідно з додатком 14 до Постанови № 704.

У примітці 1 додатка 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначають шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Якщо посадовий оклад визначено в гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидають, а від 5 і вище – заокруглюють до десяти гривень.

У примітці додатка 14 до Постанови № 704 зазначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначають шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Якщо розмір окладу визначено в гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидають, а від 5 і вище – заокруглюють до десяти гривень.

21.02.2018 р. до пункту 4 Постанови № 704 були внесені зміни, він викладений в редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103, яка набрала чинності 24.02.2018р. (далі – Постанова № 103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Водночас зміни до додатків 1, 12, 13 і 14, затверджених постановою № 704, не внесли. Так, не змінився текст примітки додатків 1, 14 до Постанови №704 і виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови № 103.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» примітку додатка 1 до постанови № 704 викладено в новій редакції, а саме: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище – заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладено також примітку додатка 14 до Постанови № 704.

Проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови №103, яким внесені зміни до пункту 4 Постанови №704, було визнано протиправним та скасовано.

Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, із 29.01.2020р. – дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 – пункт 4 постанови №704 підлягає застосуванню у редакції, чинній до внесення змін згідно з Постановою №103.

Суд у складі колегії суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд дійшов правового висновку в подібних правовідносинах щодо застосування пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі № 826/6453/18, який викладено, серед іншого, у постановах від 02.08.2022р. у справі № 440/6017/21, від 19.10.2022р. у справі №400/6214/21, від 27.02.2023р. у справі № 640/11131/21, від 05.06.2024р. у справі №420/18318/23, у постанові від 14.11.2024р. у справі № 580/3452/22 тощо.

Водночас згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.11.2024 р. у справі № 580/3452/22, текст примітки додатка 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже зосереджується головним чином на тексті пункту 4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини – прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Суд у складі колегії суддів зазначає, що прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня – 2102 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня – 2270 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня – 2481 грн.

Отже, внаслідок зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшився розмір грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум.

Як встановив суд першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами, протягом періоду часу з 29.01.2020 р. по 25.05.2022 р. військова частина НОМЕР_1 нараховувала та виплачувала позивачу грошове забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., а також суми в розмірі 1 762 грн, що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 р.

З огляду на це суд у складі колегії суддів доходить висновку, за яким у зв`язку з зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зумовлене цим зростання грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум, наявні підстави на перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 25.05.2022 р.

Стосовно позовних вимог в частині виплати перерахованого грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд у складі колегії суддів зазначає таке.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначає Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 (надалі - Порядок № 44).

Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби (абзац перший пункту 2 Порядку № 44).

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку № 44).

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення (пункт 4 Порядку № 44).

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).

Суд у складі колегії суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово вказував на те, що аналіз норм Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

З огляду на це позовні вимоги у частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, є правомірними.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржено виключно у частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інтенції не оцінює рішення суду першої інстанції в частині, яка є неоскарженою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні фактичних обставин, норм матеріального й процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду та відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії незначної складності й розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.08.2026р. у справі № 400/13289/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, які передбачені в пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С. Терлецький

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.О. Димерлій

Оригінал: reyestr.court.gov.ua