Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №400/6263/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6263/26

Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі за позовною ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:

-визнати протиправною відмову ВЧ НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн., відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану» (далі – Постанова №153);

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 грн. відповідно до пункту 4 Постанови №153.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу у Збройних Силах України, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, отримав травму та захворювання, що пов`язані із захистом Батьківщини, перебував та звільнений з полону, та наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.12.2025 №351 виключений зі списків особового складу частини. У відповідь на його звернення щодо виплати грошової винагороди, що передбачена Постановою №153, отримав відмову із посиланням на те, що контракт строком на 3 роки укладений з ним 13.08.2019, тобто до введення воєнного стану в Україні. Позивач вважає таку відмову протиправною та такою що порушує його права, оскільки постанова не містить таких умов та обмежень у виплаті спірної грошової винагороди щодо осіб, які до введення на території України воєнного стану вже проходили військову службу.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 суд відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не відповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що перебування станом на 24.02.2022 на військовій службі не впливає на набуття особою права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, оскільки як в редакції на момент її прийняття, так і в подальшому в редакції внесених до неї змін, Постанова №153 не містить таких умов та/або обмежень у виплаті спірної грошової винагороди щодо осіб, які до введення на території України воєнного стану вже проходили військову службу, а в подальшому під час воєнного стану, перебуваючи на військовій службі продовжили дію контракту про проходження військової служби.

Апелянт зазначає про те, що тлумачення пункту 4 Постанови №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, є дискримінаційним відносно осіб, які станом на 24.02.2022 вже перебували на військовій службі та у подальшому уклали контракт на проходження військової служби. З огляду на наведене апелянт вважає, що має право на виплату грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, а тому заявлений позов є цілком обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.08.2019 уклав контракт з Військовою частиною НОМЕР_1 про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки. Станом на час укладення контракту ОСОБА_1 мав вік – 22 роки.

У період з 05.07.2020 по 25.11.2020, з 02.03.2021 по 15.04.2021, з 08.12.2021 по 24.02.2022 ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, а також у період з 24.02.2022 по 11.04.2022 брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії РФ в Донецькій і Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо у районах і в період здійснення заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією РФ проти України.

11.04.2022 під час прориву з оточення в м. Маріуполь, ОСОБА_1 отримав вибухову травму та потрапив в полон.

У період з 12.04.2022 по 10.06.2025 ОСОБА_1 перебував в полоні на території РФ та тимчасово окупованих територіях України.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.12.2025 №351 ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу частини.

26.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про внесення змін до наказу №351 в частині здійснення виплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн., відповідно до Постанови №153.

У відповідь на звернення позивача, ВЧ НОМЕР_1 листом від 15.05.2026 №4852 повідомила про відсутність підстав для віднесення ОСОБА_1 до кола осіб, на яких поширюється дія Постанови №153, оскільки контракт укладений 13.08.2019, тобто до введення на території України воєнного стану.

Вважаючи протиправною відмову, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах момент прийняття або призову на військову службу є юридично значущою обставиною, яка визначає коло суб`єктів, на яких поширюється дія Постанови №153. Як указав суд, визначальним критерієм для застосування положень пункту 4 Постанови №153 є факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а не сам по собі факт проходження служби. За таких обставин, суд визнав рішення відповідача про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 1 000 000 грн. правомірним, та в задоволенні позову відмовив.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 17 Конституції України встановлює, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20.03.2002 №5-рп/2002).

Як указав Конституційний Суд України у рішенні від 20.03.2002 №5-рп/2002 необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначене Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

За змістом частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно частини 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписи частини 4 статті 9 Закону №2011-XII унормовують, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №153, пункт 4 якої визначає, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. грн;

Також цей пункт передбачає, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі; військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

За змістом частини 1 статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025 з дня її офіційного опублікування в газеті «Урядовий кур`єр».

Аналізуючи положення пункту 4 Постанови № 153 (в редакціях як на час її прийняття, так і з урахуванням подальших змін, на які посилається апелянт), колегія суддів зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормами, мають бути дотримані такі умови:

- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64;

- така особа проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;

- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом 5 пункту 4 Постанови № 153, яким винагорода не виплачується.

При цьому, розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вищевказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:

- якщо такий строк за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн. грн;

- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто у розмірі 1 млн. грн.;

- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. грн. за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

З матеріалів справи вбачається, що 13.08.2019 ОСОБА_1 у віці 22 роки уклав із ВЧ НОМЕР_1 контракт про проходження військової служби строком на 3 роки.

11.04.2022 ОСОБА_1 під час прориву з оточення в м. Маріуполь отримав вибухову травму та потрапив в полон, та у період з 12.04.2022 по 10.06.2025 перебував в полоні на території РФ та тимчасово окупованих територіях України.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.12.2025 №351 ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу частини.

Таким чином, позивач, який проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 на час введення військового стану перебував у віці до 25 років, та у період з 24.02.2022 по 12.04.2022 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, при яких отримав поранення, що пов`язане із захистом Батьківщини, а з 12.04.2022 по 10.06.2025 перебував в полоні на території РФ та тимчасово окупованих територіях України, набув право на виплату винагороди, що передбачена Постановою №153.

Варто зазначити, що приписи Постанови №153 чітко передбачають право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. військовослужбовцям, зазначеним в абзаці 2 пункту 4, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

Військова служба в умовах воєнного стану безумовно відрізняється від проходження служби у мирний час за своїм змістом, рівнем ризику, характером виконуваних завдань та правовими наслідками.

Водночас, визначальним для застосування пункту 4 Постанови №153 у спірних правовідносинах є не формальна дата укладення контракту, а фактичне проходження військової служби особою у віці до 25 років під час воєнного стану та участь у бойових діях в районі ведення воєнних (бойових) дій, що узгоджується із метою запровадження одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, - компенсація внеску молодих військовослужбовців, які у віці до 25 років проходили службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки позивач, перебуваючи на військовій службі до досягнення ним 25-річного віку, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, отримав тяжку вибухову травму, одержану під час захисту Батьківщини, та потрапив у полон, він відповідає умовам пункту 4 Постанови №153, який передбачає виплату винагороди в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що виплата грошової винагороди, передбаченої Постановою №153 лише особам, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, які прийняті на військову службу під час воєнного стану буде дискримінаційним відносно осіб, які також отримали захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво) під час захисту Вітчизни, проте прийнятих на військову службу до оголошення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією РФ проти України..

Колегія суддів враховує, що позивач, уклавши контракт 13.08.2019 до повномасштабного вторгнення, фактично проходив військову службу і після 24.02.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, а тому застосування судом першої інстанції формальних вимог Постанови №153 в даному випадку створює правову прогалину та ігнорує реалії воєнного часу.

Отже, слід констатувати, що відмова військової частини у виплаті одноразової грошової винагороди позивачу у розмірі 1 000 000 грн. з тих підстав, що позивач прийнятий на військову службу по контракту 13.08.2019 (до введення воєнного стану) є протиправною, а відповідач був зобов`язаний виплатити позивачу одноразову грошову винагороду, встановлену Постановою № 153.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність відмови у виплаті винагороди та відмовив у задоволенні позову, а тому рішення суду слід скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Так, приписи пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України визначають, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Частиною 1 статті 317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Зокрема, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки під час ухвалення рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення суду слід скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року – скасувати.

Ухвалити у справі постанову, якою позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн. відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 грн. відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький