Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №420/11562/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11562/24

Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просив:

-визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 по 29.03.2024;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 по 29.03.2024 включно;

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 15.09.2023 по 29.03.2024.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року, позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 по 29.03.2024.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 по 15.03.2024 включно у сумі 206376,42 грн.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати.

Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 15.09.2023 року по 29.03.2024.

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 – залишено без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року - залишено без змін,

12 лютого 2025 року за вказаним рішенням судом виданий виконавчий лист у справі №420/11562/24.

27 травня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву, в порядку статті 382 КАС України, про встановлення судового контролю, в якій просив зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі №420/11562/24.

В обґрунтування заяви зазначає, що станом на день подання до суду даної заяви рішення суду відповідачем належним чином не виконане, а тому наявні підстави щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року встановлено судовий контроль за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року по справі №420/11562/24.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року по справі №420/11562/24 у строк 30 днів з дня отримання копії даної ухвали суду.

Роз`яснено ВЧ НОМЕР_1 , що за наслідками розгляду звіту, суд може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 надати до суду відомості про керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення.

На виконання ухвали суду ВЧ НОМЕР_1 подала звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/11562/24, в якому зазначає про повне виконання рішення суду у цій справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року звіт ВЧ НОМЕР_1 прийнято частково.

Встановлено ВЧ НОМЕР_1 новий строк для подання звіту про виконання судового рішення у справі №420/11562/24 в частині виплати заборгованості.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року по справі №420/11562/24 протягом одного місяця з дати отримання цієї ухвали в частині виплати ОСОБА_1 заборгованості.

Суд роз`яснив ВЧ НОМЕР_1 , що у разі неподання або невиконання звіту, може бути застосований штраф в розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду у справі №420/11562/24 зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період в розмірі 206 376,42 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 15.09.2023 по 29.03.2024.

Натомість з поданого звіту, суд встановив, що на виконання рішення суду відповідач виплатив ОСОБА_1 середній заробіток у сумі 84 000 грн., у зв`язку з чим дійшов висновку про неповне виконання відповідачем рішення суду.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ВЧ НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, та прийняти нову ухвалу про прийняття звіту.

Мотивуючи свою позицію про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови у прийнятті звіту апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неповне виконання рішення суду. Апелянт наголошує на тому, що позивачу заборгованість виплачена по усім справам, в тому числі у даній справі в повному обсязі та взагалі заперечує право останнього на виплату середнього заробітку, оскільки позивач переведений на інше місце служби.

Посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, в якій сформульований висновок про те, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував положення ст. 117 КЗпП України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, які узгоджуються із висновками суду першої інстанції зазначає про безпідставність поданої скарги. Ухвалу суду вважає законною та необґрунтованою, у зв`язку з чим в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а ухвалу суду – залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Приписи статті 14 КАС України визначають, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, та статтями 14, 370 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу, як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Повертаючись до матеріалів справи, колегія суддів враховує таке.

Як мовилося вище, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року частково задоволено позов ОСОБА_1 . Суд визнав протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 по 29.03.2024 та зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за спірний у сумі 206376,42 грн.

Також суд визнав протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати та зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за спірний період.

Згідно матеріалів справи ВЧ НОМЕР_1 на виконання рішення по справі №420/11562/24 виплатила позивачу середній заробіток у сумі 84 000,00 грн.

Наведене свідчить про неповне виконання рішення суду, оскільки вказаним судовим рішенням зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 по 15.03.2024 у сумі 206 376,42 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 15.09.2023 по 29.03.2024.

Твердження апелянта про те, що позивачу здійснено виплату середнього заробітку по чотирьом судовим справам у загальному розмірі 209 816,82 грн., зокрема по справі №420/11558/24 від 12.06.2024 виплачений середній заробіток у сумі 82 367,53 грн.; по справі №420/14716/24 від 19.06.2024 - у сумі 36 000,00 грн.; по справі №420/11562/24 від 15.07.2024 - у сумі 84 000,00 грн.; по справі №420/19804/24 від 15.11.2024 - у сумі 7 449,29 грн., колегія суддів оцінює критично, оскільки виплата середнього заробітку на виконання рішень суддів в окремих справах жодним чином не підтверджує повне виконання рішення суду у справі №420/11562/24.

Посилання апелянта на висновки суду касаційної інстанції та твердження про неправильне застосування судом статті 117 КЗпП України колегія суддів також оцінює критично, оскільки вони спрямовані на перегляд рішення по суті. Свої заперечення по суті спірних правовідносин апелянт вже наводив як в апеляційній так і в касаційній скаргах та судоми цих інстанції вони були відхилені.

Також колегія суддів зауважує на тому, що не виконання ВЧ НОМЕР_1 судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 нівелює кінцеву мету правосуддя - ефективний захист інтересів громадян і реальне поновлення порушених прав, оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Також варто зазначити, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, суд враховує сталу позицію Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень, яка полягає у тому, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції («Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 43). Суд виходив з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надані сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень («Бурдов проти Росії», заява № 589498/00, пункт 34).

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Hornsby v. Greece» (заява № 18357/91, пункт 40), «Деркач та Палек проти України» (заяви № 34297/02 та № 39574/02, пункт 18) яка визначає таке: право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок («Immobiliare Saffi v. Italy», заява № 22774/93, пункт 74).

Відповідно до пункту 52 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, яке передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу.

Окрім того, як зазначено у пункті 5 Рекомендацій КМРЄ Rec(2004)20 щодо судового розгляду адміністративних актів (on judicial review of administrative acts) та пунктах 91-92 Пояснювальної записки до цих Рекомендацій: суд повинен бути наділений необхідними повноваженнями для забезпечення ефективного виконання рішення суду; виконання судових рішень є важливим аспектом ефективності контролю, і вкрай необхідно забезпечити виконання відповідними адміністративними органами рішень суду, повинна бути гарантована можливість забезпечення виконання адміністративним органом судового рішення. Ця Рекомендація схвалює Рекомендацію № R (2003) 16 щодо виконання адміністративних та судових рішень у сфері адміністративного права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про часткове прийняття звіту із встановленням нового строку виконання рішення суду, та зауважує на тому, що суд першої інстанції застосував до відповідача найбільш сприятливий з передбачених статтею 382-3 КАС України наслідків розгляду звіту, зокрема, прийняв звіт частково і встановив новий строк, не наклавши штраф на керівника, а тому відсутні підстави вважати, що ухвала суду порушує права скаржника.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, та підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права, достатніх для скасування ухвали суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 382, 383 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя А. Г. Федусик