Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №420/9025/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №420/9025/26

Суддя: Лук'янчук О.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9025/26

Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Час і місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А. І.

– Ступакової І. Г.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби з ОСОБА_2 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.06.2022 по 25.03.2026 шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днiв затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що відповідач несвоєчасно, а саме на виконання рішення суду у справі №420/23991/25, здійснив розрахунок при звільненні та відповідно безпідставно не здійснив нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2022 по 25.03.2026 включно, у відповідності до положень КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2022 до 18.01.2023 р.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) (нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_3 (середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.06.2022 до 18.01.2023 р. у розмірі 77447,21 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ), подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також: захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 по справі 480/3105/19, зазначав що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, щ встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми

Вказує, що приписи частини першої статті 47, частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

У випадку ОСОБА_1 частина перша статті 117 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок ОСОБА_1 , який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 31.05.2022 №140 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби в Національної гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_4 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 року у справі № 420/23991/25 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року в розмірі 83625,23 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.

25.03.2026 року на розрахунковий рахунок позивача надійшли кошти на виконання рішення суду у розмірі 79111,58грн.

Позивач вважає протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби з ОСОБА_2 протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходи з того, що позивач має право на компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 01.06.2022 до 18.01.2023 з урахуванням істотності частки складає 77447,21 грн, тобто 46,67 % від 165944,96 грн.

Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.

Також, за правилами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Колегія суддів зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Враховуючи, що позивач проходив військову службу у військовій частині, яка всупереч норм чинного законодавства не здійснила з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Щодо періоду затримки та стягнення середнього заробітку, то колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції вказав, що враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, період затримки розрахунку при звільненні становить з з 01.06.2022 до 18.01.2023 року.

Колегія суддів звертає увагу, що 19.07.2022 набрав чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Так, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 440/8467/23 стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Отже, період затримки з 01.06.2022 по 18.07.2022 складає 48 календарних дні, а з 19.07.2022 по 18.01.2023 184 календарних дні, що вірно зазначено судом першої інстанції.

Враховуючи поширення положень ст. 117 КЗпП на спірні правовідносини, а також те, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців є його складовою частиною, невиплата вказаної індексації під час розрахунку при звільнені є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку № 100.

Так, з урахуванням Порядку 100, суд першої інстанції вказав, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.06.2022 до 18.01.2023 складає 165944,96 грн. (232 календарних дні х 715,28 грн.).

При цьому, суд першої інстанції враховуючи підхід висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 щодо необхідності керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), правомірно вважає, що на корить позивача за спірний період необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 77447,21 грн, тобто 46,67 % від 165944,96 грн. (46,67 % (79111,58 / 165944,96 * 100%)).

Отже, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції обґрунтовано обрахував суму, яка підлягає виплаті, відповідно до норм ст. 117 КЗпП у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, застосувавши період у шість місяців, а також застосував істотність частки та принцип співмірності.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що для забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Верховний Суд у постановах від 02 лютого 2023 року у справі № 460/10582/21, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на обов`язку дотриманні правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

На вказаному також наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже, у спірній ситуації застосуванню підлягає остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, неодноразово підтримана Верховним Судом, яка полягає в тому, що навіть якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому доводи апелянта є безпідставними.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції у відповідній частині не спростовують, тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) залишено без задоволення

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Повний текст постанови складено та підписано 03 листопада 2026 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua