Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №522/26475/25-Е — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/26475/25-Е

Головуючий в 1 інстанції: Хурса О. О.

Місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А.І.

– Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відправлення постанови № ЮР1854/1 від 23.05.2025 тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для примусового виконання.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дії відповідача, щодо направлення постанови про накладення адміністративного стягнення № ЮР1854/1 від 23.05.2025 до Пересипського відділу державної виконавчої служби є протиправними, оскільки оскаржувану постанову позивач у встановленому законом порядку не отримував, а про її існування дізнався лише після відкриття виконавчого провадження, постанову надіслано не за місцем проживання.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що постанова відповідача не набрала законної сили, оскільки він її не отримував і вона мені позивачу не відправлялась.

Вказує, що постанова відправлена до неналежного відділу ДВС, оскільки він ніколи не проживав, не працював і не маю ніякого майна у Пересипському районі міста Одеси. В оскаржуваному рішенні суд жодним чином не навів мотивів щодо безпідставності наведених аргументів.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.05.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 у присутності ОСОБА_1 складено адміністративний протокол за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за вчинення порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

23.05.2026 тимчасово виконуючий обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 виніс постанову № ЮР1854/1, якою притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та наклав штраф у розмірі 17000 грн (а.с. 5).

16.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 направив заяву № АВ/13836/10 до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для примусового виконання вищевказаної постанови.

15.09.2025 старшим державним виконавцем Пеересипського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кравченко Т.В. відкрито виконавче провадження № 79094019, яким передбачено стягнення штрафу у подвійному розмірі - 34000 грн, а також витрат виконавчого провадження.

27.11.2025 позивач дізнався про відкриття виконавчого провадження отримавши лист від Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 9).

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення у справі виходив з того, що норми КУпАП прямо передбачають тримісячний строк для пред`явлення постанови до виконання, а тому прийшов до висновку, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо пред`явлення постанови № ЮР1854/1 від 23.05.2025 до примусового виконання є правомірними

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними

Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі Закон №1404).

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 2 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Статтею 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення інших державних органів та рішення Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Відповідно до ст. 235 КУпАП України, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

З наведеного вбачається, що постанова № ЮР1854/1 від 23.05.2025 є виконавчим документом.

В межах розгляду даної справи, суд перевіряє чи діяв відповідач у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що визначені Законом України Про виконавче провадження.

За правилами ст.291 КУпАП, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 299 цього ж Кодексу постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з п. 1 ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що органом (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, може бути звернуто до примусового виконання протягом трьох місяців з дня винесення цієї постанови, а отже ТЦК зобов`язаний передати постанову до ДВС, якщо штраф не сплачено добровільно. З точки зору ТЦК, постанова є чинною, поки її не скасував суд. Сама по собі дія з направлення документа не створює нових правових наслідків, їх створює саме постанова.

Як вже зазначалося, статтею 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) встановлено чіткий строк, протягом якого постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню, а саме — протягом трьох місяців з дня її винесення.

Приписи ст. 303 КУпАП пов`язують початок перебігу строку пред`явлення постанови до виконання виключно з датою її винесення (прийняття) уповноваженим органом, а не з датою вручення чи отримання її правопорушником.

Позивач помилково пов`язує правомірність дій Відповідача щодо направлення постанови до ДВС із фактом отримання чи неотримання ним копії вказаного документа. Чинне законодавство України, зокрема КУпАП та Закон України "Про виконавче провадження", не ставить право на пред`явлення постанови до виконання в залежність від факту її отримання боржником. Неотримання позивачем копії постанови може бути підставою для поновлення строків на її оскарження, проте жодним чином не впливає на обчислення 3-місячного строку пред`явлення її до виконання, встановленого ст. 303 КУпАП.

Якщо штраф не сплачено добровільно, ТЦК зобов`язаний передати її виконавцю в межах цих 3 місяців, інакше постанова взагалі втратить чинність для виконання.

Оскільки оскаржувану постанову було направлено до органу державної виконавчої служби в межах передбаченого законом тримісячного строку з дня її винесення, дії ТЦК та СП є повністю правомірними, вчиненими на виконання вимог закону, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

В свою чергу, питання неотримання постанови (направлення не за адресою) стосується виключно процедури розгляду справи та права на захист (що може бути підставою для скасування самої постанови), але це не робить протиправною технічну дію ТЦК щодо передачі документа до ДВС у визначений законом строк.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України, зокрема КУпАП та Закон України "Про виконавче провадження", чітко розмежовує процедуру розгляду справи (вручення постанови) та процедуру її примусового виконання.

Жодна норма КУпАП не містить застереження про те, що право чи обов`язок органу (посадової особи) щодо звернення постанови до виконання виникає лише після фактичного отримання її копії правопорушником.

Суд першої інстанції правомірно вказав, що у постанові № ЮР1854/1 від 23.05.2025 зазначено, що вона набирає законної сили після закінчення строку на оскарження, тобто 03.06.2025 та що вона може бути пред`явлена до примусового виконання протягом трьох місяців.

Тобто, навіть з урахуванням оскарження позивачем вказаної постанови, строк її пред`явлення до примусового виконання не змінюється.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо пред`явлення постанови № ЮР1854/1 від 23.05.2025 до примусового виконання є правомірними.

При цьому, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено та підписано 03 листопада 2026 року .

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова