Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №420/20876/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/20876/26

Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

Дата і місце ухвалення: 28.08.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

В липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати пенсії позивачу з урахуванням постанови КМУ від 14.07.2025р. №821;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплачувати пенсію позивачу з 31.10.2025р. без урахування постанови КМУ від 14.07.2025р. №821 та п. 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України» на 2026 рік у фактичному нарахованому розмірі на виконання рішення суду №420/24432/25.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025р. №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці)».

Зобов`язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсію з 31 жовтня 2025 року без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025р. №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці)», з урахуванням здійснених виплат.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 28 серпня 2026 року, з ухваленням по справі нового судового рішення – про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що станом на день виникнення спірних правовідносин постанова Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025р. була чинною, неконституційною не визнавалась, а тому Головне управління діяло на законних підставах застосувавши зазначену постанову Кабінету Міністрів України при проведенні виплати заборгованості та поточної виплати пенсії позивача

Апелянт просить врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.09.2026р. по справі №580/490/26, відповідно до якої спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, що виник під час виконання судового рішення, не може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ, що підтверджено протоколом за пенсійною справою 1504022559 (МНС) від 29.09.2018р.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року по справі №420/24432/25, яке набрало законної сили 31 жовтня 2025 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 01.02.2023р. на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області №6001.1-861/6017/5 від 06.02.2025, виданої станом на 01.01.2023р., у відповідності до вимог ст.ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше проведених виплат та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.02.2023р. по день проведення перерахунку.

На виконання судового рішення по справі №420/24432/25 Головним управлінням ПФУ в Одеській області 23 січня 2026 року здійснено перерахунок пенсії позивача. Сума доплати пенсії за період з 01.02.2023р. по 01.01.2026р., з урахуванням фактично виплачених сум, склала 252 691,25 грн.

Позивач через свого представника звернувся до відповідача із заявою про визнання права на виплату пенсії на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року по справі №420/24432/25 з 31.10.2025р. без застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою КМУ від 14.07.2025р. №821.

Листом від 17.04.2026р. Головне управління ПФУ в Одеській області повідомило, що наразі ОСОБА_1 проводиться погашення суми боргу в порядку черговості після проведеного перерахунку на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року по справі №420/24432/25. Частина нарахованої пенсії зарахована на картковий рахунок ОСОБА_1 в загальній сумі 562,05 грн. в жовтні, листопаді та в грудні 2025 року та в сумі 204,00 грн. (відкладена заборгованість) у лютому та березні 2025 року за рахунок виділених асигнувань додатковими відомостями. Виплата нарахованої доплати до пенсії в подальшому буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суддів, з урахування Порядку №821.

Вважаючи протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати донарахованих сум пенсії з урахуванням постанови КМУ від 14.07.2025р. №821 ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що постанова КМУ №281 від 14.07.2025р. суперечить приписам Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ, яким не передбачена виплата перерахованої пенсії окремими частинами за окремою процедурою, а тому після перерахунку пенсії особа має отримувати перераховану пенсію в повному розмірі.

Надаючи правову оцінку висновку суду першої інстанції про задоволення позову колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч.1 ст.6 КАС України).

За змістом частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є незгода позивача із діями ГУ ПФУ щодо виплати перерахованих сум пенсії на виконання судового рішення по справі №420/24432/25 з урахуванням постанови КМУ №281 від 14.07.2025р.

Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку постає питання щодо того в якому порядку повинен розглядатися даний спір, тобто чи є це новим спором, або чи вирішення даного питання підлягає в порядку виконання рішення (судового контролю).

Так, колегія суддів зазначає, що визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2025 року по справі №420/29059/24 зауважив, що у разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю, вчиненими відповідачем на виконання судового рішення, позивач може скористатися процесуальним механізмом судового контролю та звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не подавати новий адміністративний позов.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що заявлені позовні вимоги, прямо стосуються порядку виконання вже ухваленого судового рішення у справі №420/24432/25.

Між сторонами не виникло нового предмета спору та не сформувалися нові правовідносини, оскільки позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі.

Так, згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України “Про виконавче провадження”.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України “Про виконавче провадження” дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження”.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі №990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Спірні правовідносини у даній справі виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі №420/24432/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Такий висновок підтримано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 580/490/26 від 15.09.2026 року.

Також, Верховним Судом у вищезазначеній справі вказано, що сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Підставою для звернення позивача до суду у справі, яка переглядалася Верховним судом, як і у даній справі є те, що відповідач, виконуючи судове рішення, застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення прав.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте, така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин, застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі №420/24432/25.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що якщо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі №420/24432/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Колегія суддів зазначає, що судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

А відтак, на думку колегії суддів, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції, помилково прийшов до висновку про наявність нового спору та розглянув даний спір по суті позовних вимог.

Підстави для скасування рішення повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині визначено статтею 319 КАС України.

Частиною 1 статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Перелік підстав за наявності яких суд повинен закрити провадження у справі наведено у статті 238 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги ГУ ПФУ в Одеській області, скасування рішення від 28.08.2026р. та закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 319, 321, 322, 325, 328, 329 України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2026 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - закрити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

СуддіІ.І. Тарновецький О.А. Шевчук