Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №160/4041/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 160/4041/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі №160/4041/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

06.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області , в якій позивач просить:

- визнати бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797) щодо відображення в обліку податкового повідомленнярішення від 21.12.2021 №1066217-2404-0466 на суму 46763,58 грн за 2020 рік протиправною та зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797) виключити з інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) податкове повідомлення-рішення від 21.12.2021 №1066217-2404-0466 на суму 46763,58 грн за 2020 рік;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.12.2021 №1066217-2404-0466 на суму 46763,58 грн за 2020 рік.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що контролюючим органом спірне податкове повідомлення-рішення не направлялось на її податкову адресу та взагалі нею не отримувалось, що на думку ОСОБА_1 свідчить про його протиправність, у зв`язку з чим має бути скасованим.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що контролюючим органом податкове повідомлення-рішення від 21.12.2021 №1066217-2404-0466 не було направлено на її податкову адресу та не вручено, у зв`язку з чим позивач вважає його протиправним, а відображення відповідного нарахування в інтегрованій картці платника податків неправомірним.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власницею об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, зокрема квартири загальною площею 307,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано 23.06.2015.

За результатами обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік контролюючим органом сформовано податкове повідомлення-рішення від 21.12.2021 №1066217-2404-0466, яким позивачу визначено податкове зобов`язання в сумі 46763,58 грн щодо зазначеного об`єкта нерухомості.

При цьому позивач не заперечує факту належності їй відповідного об`єкта нерухомості у 2020 році, його загальної площі та правильності визначеної контролюючим органом суми податку. Спір у цій справі фактично зводиться до правомірності формування та відображення податкового зобов`язання за умови ненаправлення платнику податків відповідного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Отже, законодавством прямо передбачено повноваження контролюючого органу самостійно обчислювати суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єктів нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, на підставі відомостей відповідних державних реєстрів.

При цьому обов`язок зі сплати відповідного податку виникає у платника податків у зв`язку з наявністю у нього права власності на об`єкт нерухомості, який є об`єктом оподаткування, а не внаслідок отримання ним податкового повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення у цьому випадку є формою доведення до відома платника податків визначеного контролюючим органом податкового зобов`язання та підставою для його сплати у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Водночас відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, наведені положення Податкового кодексу України визначають порядок направлення та вручення податкових повідомлень-рішень, а також юридичні наслідки їх невручення платнику податків.

Разом з тим необхідно розмежовувати питання правомірності визначення контролюючим органом податкового зобов`язання та питання дотримання процедури направлення платнику податків податкового повідомлення-рішення.

Саме по собі ненаправлення або невручення податкового повідомлення-рішення не свідчить про відсутність у платника податків обов`язку зі сплати податку, якщо наявність об`єкта оподаткування та правильність визначення податкового зобов`язання підтверджені належними доказами.

При цьому неналежне направлення податкового повідомлення-рішення має правове значення для визначення моменту його вручення, узгодження грошового зобов`язання та початку перебігу строку його сплати, а також для вирішення питання про наявність податкового боргу та можливість його стягнення.

Зокрема, відповідно до підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України податкове зобов`язання за звітний рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, законодавець пов`язує початок перебігу строку добровільної сплати визначеного контролюючим органом податкового зобов`язання саме з днем вручення податкового повідомлення-рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не надано доказів направлення та вручення позивачу податкового повідомлення-рішення від 21.12.2021 №1066217-2404-0466.

Водночас наведена обставина сама по собі не спростовує правомірності визначення позивачу податкового зобов`язання за наявності належних правових та фактичних підстав для такого нарахування.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач не заперечує належності їй у відповідному податковому періоді квартири загальною площею 307,2 кв. м, не наводить доводів щодо помилкового визначення об`єкта оподаткування, його площі чи застосованої ставки податку, а також не надає доказів неправильності обчислення суми податкового зобов`язання.

Отже, за відсутності спору щодо об`єкта оподаткування та правильності визначеної суми податку, а також з огляду на те, що ненаправлення податкового повідомлення-рішення не припиняє встановленого законом обов`язку власника об`єкта нерухомості бути платником відповідного податку, підстави для визнання спірного податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування відсутні.

Посилання позивача на невиконання контролюючим органом обов`язку щодо направлення податкового повідомлення-рішення не є достатньою підставою для висновку про протиправність самого рішення, оскільки таке порушення стосується процедури доведення прийнятого рішення до відома платника податків, а не обставин, з якими закон пов`язує виникнення об`єкта оподаткування та визначення суми податку.

При цьому відсутність доказів вручення податкового повідомлення-рішення виключає можливість вважати податкове зобов`язання узгодженим у встановленому законом порядку лише на підставі факту його формування та відображення в інформаційних системах контролюючого органу.

Водночас питання узгодженості грошового зобов`язання, виникнення податкового боргу та правомірності вчинення контролюючим органом заходів щодо його стягнення не є тотожними питанню законності визначення податкового зобов`язання та самі по собі не зумовлюють необхідності скасування податкового повідомлення-рішення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відображення спірного податкового повідомлення-рішення в інтегрованій картці платника податків та зобов`язання виключити його з такої картки колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку ведення контролюючими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, оперативний облік платежів здійснюється контролюючими органами в інформаційно-комунікаційній системі ДПС за кожним видом платежу та кожним платником податків.

Інтегрована картка платника податків є формою оперативного обліку, в якій відображаються, зокрема, нараховані та сплачені суми податкових зобов`язань, а також інші показники, необхідні для здійснення податкового адміністрування.

Отже, відображення в інтегрованій картці платника податків інформації про нараховане контролюючим органом грошове зобов`язання саме по собі не свідчить про виникнення податкового боргу та не замінює встановленої Податковим кодексом України процедури узгодження такого зобов`язання.

З огляду на те, що позивачем не доведено протиправності визначення податкового зобов`язання, а обставина ненаправлення податкового повідомлення-рішення не є самостійною підставою для виключення відомостей про його формування з інтегрованої картки платника податків, підстави для задоволення відповідних позовних вимог також відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам факт ненаправлення позивачу податкового повідомлення-рішення не свідчить про неправомірність визначеного контролюючим органом податкового зобов`язання, а має значення для встановлення моменту його вручення, узгодження та настання строку виконання.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідачем підтверджено факт належності позивачу об`єкта нерухомості, який є об`єктом оподаткування, та правові підстави для визначення відповідного податкового зобов`язання. Натомість позивачем не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про неправильність обчислення суми податку або відсутність правових підстав для його нарахування.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки фактично зводяться до повторення обставин, яким судом першої інстанції вже надано належну правову оцінку, та ґрунтуються на помилковому ототожненні процедури вручення податкового повідомлення-рішення з правовими підставами виникнення обов`язку зі сплати податку.

Інші доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі №160/4041/25- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках і строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя А.О. Коршун