Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №160/17039/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/17039/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі №160/17039/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (з урахуванням уточнень) до Військової частини НОМЕР_1 , з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 26.03.2022 включно в сумі 188700,56 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.03.2022 включно в сумі 188700,56 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 26.03.2022 включно (щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 та 2022 роки) в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01.01.2022 року по 26.03.2022 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2017 по день фактичної виплати цієї індексації, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати цього грошового забезпечення, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 та 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 та 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 всупереч нормам чинного законодавства не було проведено перерахунку його основного та додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням індексації, що порушує його соціальні права. Позивач вважає бездіяльність відповідачів щодо відмови у проведенні перерахунку протиправною та такою, що порушує його право на належне грошове забезпечення, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 26.03.2022, а також компенсації втрати частини доходів, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір грошового забезпечення за лютий 2018 року, який підлягав урахуванню при порівнянні суми підвищення доходу із сумою можливої індексації.

На думку апелянта, при визначенні суми підвищення грошового доходу необхідно було врахувати суму грошового забезпечення за лютий 2018 року в розмірі 11 998,61 грн, а не 7 499,13 грн, як це зробив суд першої інстанції.

Позивач вважає, що сума підвищення грошового доходу у березні 2018 року становила 599,40 грн, тоді як можлива сума індексації дорівнювала 4 463,15 грн. Відповідно, на його переконання, щомісячна сума індексації-різниці становить 3 863,75 грн.

Також позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність вимоги щодо компенсації втрати частини доходів, посилаючись на положення Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі №280/8933/24.

Військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється в межах фінансових ресурсів та бюджетних асигнувань, передбачених на відповідні цілі.

Вказує, що в період з 2016 року до лютого 2018 року фінансовий ресурс для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у Міністерстві оборони України був відсутній.

Також відповідач вважає помилковим застосування січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (окладів), оскільки, на його думку, після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №1013 обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації мало розпочинатися із січня 2016 року.

Щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 26.03.2022 відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправомірно застосував положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції, яка діяла до внесення змін постановою №103.

На переконання апелянта, скасування пункту 6 постанови №103 не є підставою для автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови №704.

Крім того, відповідач вважає, що суд неправомірно застосував лише частину первісної редакції пункту 4 постанови №704, не врахувавши положення щодо мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Також відповідач заперечує проти включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою №889, до складу грошового забезпечення для обчислення допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017– 2018 роки.

На його думку, така винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюються одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2017 до 28.02.2018

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

За змістом статті 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Механізм проведення індексації визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Пунктом 5 Порядку №1078 у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці такого підвищення приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів).

Отже, визначальним для встановлення місяця підвищення доходу є саме підвищення тарифної ставки (посадового окладу), а не зміна інших складових грошового забезпечення.

Як убачається з матеріалів справи, у грудні 2015 року посадові оклади військовослужбовців не підвищувалися. Постанова №1013 також не передбачала підвищення посадових окладів військовослужбовців.

При цьому зміна розміру окремих складових грошового забезпечення, зокрема надбавок, доплат чи премій, сама по собі не свідчить про підвищення тарифної ставки (посадового окладу) у розумінні пункту 5 Порядку №1078.

Посадові оклади військовослужбовців були змінені з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

Таким чином, у період з 01.01.2016 до 01.03.2018 підвищення посадових окладів військовослужбовців не відбулося, а тому підстав для зміни місяця підвищення доходу не було.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосування січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (окладів) при визначенні права позивача на індексацію грошового забезпечення за спірний період.

Доводи відповідача про те, що після прийняття постанови №1013 таким місяцем автоматично став січень 2016 року, є безпідставними, оскільки не підтверджуються фактом підвищення посадових окладів військовослужбовців у грудні 2015 року.

Необґрунтованими є також посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для виплати індексації.

Положення статті 5 Закону №1282-XII щодо фінансування індексації за рахунок відповідних джерел не звільняють роботодавця чи суб`єкта владних повноважень від виконання встановленого законом обов`язку щодо індексації грошового забезпечення.

Відсутність бюджетних коштів не може бути самостійною підставою для невиконання передбачених законом соціальних гарантій.

Посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України не змінюють наведеного правового регулювання, оскільки такі роз`яснення не є нормативно-правовими актами та не можуть змінювати чи обмежувати встановлені законом права військовослужбовців.

Так само положення Бюджетного кодексу України щодо здійснення видатків у межах бюджетних призначень не скасовують обов`язку держави забезпечити реалізацію гарантованих законом прав особи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2017 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (окладів).

Щодо індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 26.03.2022.

Відповідно до абзаців третього, четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці підвищення приймається за 1 або 100 відсотків.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу та розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У такому разі до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається поточна індексація, якщо виникають підстави для її проведення.

Отже, для вирішення питання про наявність у позивача права на індексацію-різницю необхідно встановити розмір грошового забезпечення позивача за лютий та березень 2018 року, складові грошового забезпечення, які мають постійний характер, розмір підвищення грошового доходу у березні 2018 року та суму індексації, яка склалася у цьому місяці.

При цьому до розрахунку не включаються виплати, які мають разовий характер.

Суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази, встановив, що грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року становило 7 499,13 грн, а за березень 2018 року — 12 598,01 грн. Різниця між цими сумами становить 5 098,88 грн.

Сума можливої індексації, обчислена з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у березні 2018 року в розмірі 1 762 грн та величини приросту індексу споживчих цін 253,3 відсотка, становить 4 463,15 грн.

Оскільки встановлене судом першої інстанції підвищення грошового доходу перевищує суму можливої індексації, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення позивачу індексації-різниці за правилами пункту 5 Порядку №1078.

Водночас позивач в апеляційній скарзі обґрунтовано звертає увагу на те, що суд першої інстанції визначив суму грошового забезпечення за лютий 2018 року без урахування всіх складових, які підлягають включенню до розрахунку.

За доводами апелянта, грошове забезпечення за лютий 2018 року становило 11 998,61 грн, а за березень 2018 року -12 598,01 грн.

Таким чином, сума підвищення грошового доходу у березні 2018 року становила:

12 598,01 грн - 11 998,61 грн = 599,40 грн.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні розміру підвищення грошового доходу необхідно враховувати всі складові грошового забезпечення, які мають постійний характер та підлягають урахуванню відповідно до Порядку №1078.

Виключення окремих складових грошового забезпечення без належного обґрунтування призводить до неправильного визначення розміру підвищення доходу, що безпосередньо впливає на встановлення права військовослужбовця на індексацію-різницю.

При цьому виплати разового характеру не включаються до розрахунку, оскільки вони не відображають постійного підвищення доходу.

Якщо сума грошового забезпечення за лютий 2018 року в розмірі 11 998,61 грн підтверджується матеріалами справи та складається з виплат, які підлягають урахуванню при порівнянні, розмір підвищення доходу становить 599,40 грн.

Сума можливої індексації у березні 2018 року, визначена з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1 762 грн та величини приросту індексу споживчих цін 253,3 відсотка, становить 4 463,15 грн.

Отже, розмір індексації-різниці у березні 2018 року становить:

4 463,15 грн ? 599,40 грн = 3 863,75 грн.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на індексацію-різницю ґрунтується на неправильному визначенні розміру підвищення грошового доходу.

Відповідно, рішення суду першої інстанції в цій частині не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги позивача є обґрунтованими.

При цьому визначення права на індексацію-різницю та її розміру має здійснюватися з урахуванням усіх належних складових грошового забезпечення, а також положень абзацу шостого пункту 5 Порядку №1078 щодо подальшого додавання поточної індексації.

Щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 26.03.2022.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, а також схеми тарифних коефіцієнтів за військовими званнями.

Первісною редакцією пункту 4 постанови №704 було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 до пункту 4 постанови №704 внесено зміни, відповідно до яких розрахунковою величиною став прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня 2018 року.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови №103 визнано протиправним та скасовано.

Зазначене судове рішення набрало законної сили 29.01.2020.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №400/6254/24 сформулювала правовий висновок щодо застосування пункту 4 постанови №704 після набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18.

Відповідно до цього висновку, після 29.01.2020 при визначенні посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Доводи відповідача про те, що скасування пункту 6 постанови №103 не призвело до відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови №704, ґрунтуються на неправильному розумінні наслідків визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним.

Визнання протиправним та скасування положення нормативно-правового акта, яким було внесено зміни до іншого нормативно-правового акта, означає усунення правових наслідків такого втручання та застосування відповідного положення у редакції, що діяла до внесення змін.

При цьому предметом спору в цій справі є не правомірність постанови №704 як нормативно-правового акта, а правомірність дій військової частини щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати нормативно-правові акти з урахуванням їх чинності та судових рішень, якими відповідні положення визнані протиправними та нечинними.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 10.09.2021 у справі №480/5496/20 не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки правові висновки у цій справі необхідно застосовувати з урахуванням подальшої практики Верховного Суду щодо правових наслідків скасування пункту 6 постанови №103.

Так само положення пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII не є підставою для застосування відповідачем фіксованої розрахункової величини прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.

Цим положенням передбачено незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини після набрання чинності Законом №1774-VIII. Проте воно не змінює змісту іншої складової пункту 4 постанови №704 — прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тому аргументи відповідача про необхідність застосування мінімальної заробітної плати або її частини як розрахункової величини не можуть бути прийняті судом.

Необґрунтованими є й посилання відповідача на те, що суд першої інстанції фактично втрутився у дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України.

У спірних правовідносинах суд не визначав розмір грошового забезпечення на власний розсуд і не підміняв Кабінет Міністрів України. Суд перевірив дотримання відповідачем чинного нормативного регулювання та встановив необхідність проведення перерахунку відповідно до положень пункту 4 постанови №704.

Військова частина НОМЕР_1 як орган, який здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, зобов`язана виконувати приписи чинного законодавства.

Отже, посилання на дискреційні повноваження Уряду не звільняє відповідача від обов`язку здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення відповідно до чинної редакції нормативно-правових актів.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Застосування відповідачем положень пункту 4 постанови №704 у редакції, яка втратила чинність, не може вважатися належним виконанням цього конституційного обов`язку.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 до 26.03.2022 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Щодо включення щомісячної додаткової грошової винагороди до допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за 2017– 2018 роки

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 окремим категоріям військовослужбовців передбачено виплату щомісячної додаткової грошової винагороди.

Правова природа цієї винагороди, її періодичність та порядок виплати мають оцінюватися з урахуванням нормативного регулювання, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин.

Як убачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та отримував щомісячну додаткову грошову винагороду відповідно до постанови №889.

Вирішуючи питання про включення такої винагороди до складу грошового забезпечення для обчислення допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, необхідно виходити не лише з назви виплати, а й з її правової природи, періодичності та характеру.

Щомісячна додаткова грошова винагорода за постановою №889 була передбачена як складова грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців та мала систематичний характер за умови наявності встановлених нормативними актами підстав для її виплати.

Для визначення розміру допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги необхідно враховувати нормативні положення, які регулювали порядок їх обчислення у 2017 та 2018 роках.

Доводи відповідача про те, що така винагорода за будь-яких обставин не може враховуватися при обчисленні допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги, не є достатніми для спростування висновків суду першої інстанції.

Саме по собі посилання на положення інструкцій щодо невключення винагород до складу окремих одноразових додаткових видів грошового забезпечення не звільняє суд від обов`язку оцінити правову природу конкретної виплати та нормативні умови обчислення відповідної допомоги.

З огляду на встановлені судом обставини щодо отримання позивачем щомісячної додаткової грошової винагороди та її належності до складових грошового забезпечення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для перерахунку відповідних виплат.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують установлених судом обставин та не містять належного обґрунтування того, що висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, компенсація виплачується особам, визначеним цим Порядком, у зв`язку з утриманням податку з доходів фізичних осіб із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Отже, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб здійснюється у випадках та порядку, визначених Порядком №44.

Оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування та виплати позивачу відповідних сум грошового забезпечення, він правомірно поклав на відповідача обов`язок здійснити виплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у передбаченому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги відповідача не містять самостійних підстав для скасування рішення суду в цій частині.

Щодо компенсації втрати частини доходів.

Позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати.

Згідно зі статтею 2 цього Закону компенсація здійснюється у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції за період невиплати доходу.

Аналогічні положення містить Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі №280/8933/24 зазначила, що право на компенсацію втрати частини доходів залежить від характеру доходу, порушення строків його виплати та фактичного отримання відповідного доходу.

У цій справі позивач просить нарахувати компенсацію втрати частини доходів на суми індексації та грошового забезпечення, які на момент звернення до суду не були виплачені.

Отже, на час розгляду справи відсутні підстави для визначення компенсації за період фактичної затримки виплати відповідних доходів, оскільки основні суми доходів ще не були виплачені.

Саме по собі встановлення судом права позивача на нарахування та виплату індексації або перерахованого грошового забезпечення не означає, що компенсація втрати частини доходів підлягає автоматичному нарахуванню за весь період до фактичного виконання судового рішення.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про передчасність відповідної вимоги є правильним.

Водночас відмова в задоволенні цієї позовної вимоги не позбавляє позивача права звернутися за компенсацією втрати частини доходів після фактичного отримання належних йому сум, якщо наявні передбачені законом умови для її виплати.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо застосування січня 2008 року як базового місяця для індексації грошового забезпечення, перерахунку грошового забезпечення за пунктом 4 постанови №704 та включення щомісячної додаткової грошової винагороди до розрахунку відповідних виплат.

Водночас доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильного визначення розміру підвищення грошового доходу у березні 2018 року є обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції не врахував усі складові грошового забезпечення, які підлягали включенню до розрахунку.

За умови підтвердження матеріалами справи розміру грошового забезпечення за лютий 2018 року в сумі 11 998,61 грн та за березень 2018 року в сумі 12 598,01 грн розмір підвищення доходу становить 599,40 грн, що є меншим за суму можливої індексації у березні 2018 року.

Отже, позивач має право на визначення індексації-різниці за правилами пункту 5 Порядку №1078.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про індексацію-різницю підлягає зміні.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційних скарг не дають підстав для його скасування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача та залишення апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі №160/17039/25- змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 26.03.2022.

У цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 26.03.2022.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 26.03.2022 відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі №160/17039/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов