Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №340/3939/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 340/3939/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року в адміністративній справі № 340/3939/26 (головуючий суддя першої інстанції Брегей Р.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення й зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 09 березня 2026 року, яким відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу період праці з 05 березня 1996 року по 16 жовтня 2001 року і повторно розглянути заяву про призначення пенсії по інвалідності.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 09 березня 2026 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності на підставі заяви від 15 грудня 2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період праці з 05 березня 1996 року по 16 жовтня 2001 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 15 грудня 2025 року, врахувавши правовий висновок суду.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1331,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що відомості про період роботи позивача з 05.03.1996 по 16.10.2001 у Реєстрі застрахованих осіб відсутні, а трудова книжка нового зразка заповнена з порушеннями (дата заповнення не відповідає даті видачі зразка; запис про прийняття на роботу відсутній у попередній трудовій книжці), тому за відсутності інших документів цей період не може бути зарахований до страхового стажу, який без нього становить 8 років 10 місяців 3 дні і є меншим за необхідні 13 років.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і проживає на території Кіровоградської області. 08 жовтня 2025 року йому встановлено третю групу інвалідності строком до 01 листопада 2027 року з 01 вересня 2025 року. 15 грудня 2025 року він звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності, яку за принципом екстериторіальності передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішенням від 09 березня 2026 року відповідач відмовив у призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з тим, що страховий стаж позивача (8 років 10 місяців 3 дні) є меншим за необхідні 13 років. До страхового стажу не зараховано, зокрема, період праці з 05 березня 1996 року по 16 жовтня 2001 року у ПСП «Заряне» з підстав відсутності даних у Реєстрі застрахованих осіб та того, що трудова книжка нового зразка 2000 року заповнена у 1996 році. Інший період, не зарахований відповідачем (з 03 червня по 01 листопада 1993 року), позивач не оспорює.

Судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка позивача містить записи про прийняття на роботу і звільнення з роботи у ПСП «Заряне», архівна установа повідомила, що підприємство не передало документи на зберігання, а при звільненні з роботи 16 жовтня 2001 року підприємство видало трудову книжку нового зразка 2000 року. Причиною зазначених розбіжностей суд визнав те, що роботодавець не зробив запису про прийняття на роботу у першій трудовій книжці позивача від 07 липня 1992 року, а заповнюючи трудову книжку нового зразка у 2001 році, зазначив дату, коли мав її завести, оскільки позивач не надав першої трудової книжки.

Вважаючи рішення відповідача від 09 березня 2026 року протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Положеннями статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV) особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп - від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637; тут і далі Порядок цитується в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії). Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що спірний період праці (з 05.03.1996 по 16.10.2001) мав місце до набрання чинності Законом №1058-IV (до 01.01.2004), а отже зараховується до страхового стажу за правилами законодавства, що діяло раніше, за яким основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; недоліки її заповнення, допущені з вини роботодавця, самі по собі не можуть бути підставою для виключення зі стажу періодів роботи, записи про які в ній наявні, якщо факт роботи не викликає обґрунтованих сумнівів.

Така правова позиція послідовно підтримується Верховним Судом. У постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18,) Верховний Суд, переглядаючи спір про зарахування до стажу періоду роботи з 03.05.1996 по 08.06.2001, за який підприємство сплатило страхові внески лише за окремі місяці, зазначив, що внаслідок невиконання підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України позивач не може бути позбавлений пенсійного стажу за час роботи, що суперечить основним конституційним засадам у сфері соціального захисту, та що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) Верховний Суд, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301, наголосив, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже не може впливати на особисті права працівника.

Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність відомостей про період роботи з 05.03.1996 по 16.10.2001 у Реєстрі застрахованих осіб.

Спірний період праці закінчився 16.10.2001, тобто до набрання чинності Законом №1058-IV (01.01.2004).

Відповідно до частини четвертої статті 24 цього Закону такий період зараховується до страхового стажу на підставі документів, передбачених законодавством, що діяло раніше (статті 56, 62 Закону №1788-XII, Порядок №637), і наявність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про нього обов`язковою умовою зарахування не є.

Пункт 3 Порядку №637 передбачає дані Реєстру лише як один із можливих документів, що приймаються для підтвердження стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а не як обов`язкову передумову зарахування періоду, записаного в трудовій книжці.

Крім того, згідно з практикою Верховного Суду відповідальність за несплату страхових внесків несе страхувальник – підприємство, яке нараховує внески із заробітної плати застрахованої особи, а тому неподання підприємством звітності чи несплата внесків не може бути підставою для незарахування до стажу періоду, підтвердженого трудовою книжкою (постанова Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а).

Суд першої інстанції не встановив обставин, які б ставили під сумнів існування ПСП «Заряне» у спірний період чи факт роботи позивача на цьому підприємстві.

Стосовно доводів апеляційної скарги про недоліки заповнення трудової книжки нового зразка.

Судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка містить записи про прийняття позивача на роботу в ПСП «Заряне» та про звільнення, що зроблені підприємством при звільненні позивача 16 жовтня 2001 року шляхом видачі трудової книжки нового зразка. Розбіжність між датою заповнення трудової книжки нового зразка (1996 рік) та фактичним часом її видачі при звільненні (2001 рік) пояснюється тим, що першу трудову книжку від 07.07.1992 роботодавець не заповнив записом про прийняття на роботу, а при оформленні нової книжки зазначив дату, коли мав її завести. Ця обставина вказує на недолік у діях роботодавця, а не позивача, і сама по собі не спростовує ні факту трудових відносин, ні тривалості роботи.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Отже, обов`язок щодо правильного оформлення трудової книжки, у тому числі дати її заповнення та внесення записів про прийняття на роботу, покладається на роботодавця, а не на працівника, який не може відповідати за порушення, допущені підприємством, та нести через це негативні наслідки у вигляді позбавлення права на соціальний захист.

Відповідач у рішенні від 09 березня 2026 року не навів жодних відомостей, які б спростовували записи трудової книжки щодо періоду з 05.03.1996 по 16.10.2001 (наприклад, про те, що позивач у цей період працював в іншому місці, що підприємство не існувало або що записи внесені на підставі недостовірних даних). Водночас орган Пенсійного фонду відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV має право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб та перевіряти обґрунтованість їх видачі і достовірність поданих відомостей. Судом першої інстанції не встановлено, що відповідач скористався цим правом. Те, що архівна установа повідомила про непередачу підприємством документів на зберігання, не є доказом відсутності трудових відносин, а за пунктом 1 Порядку №637 лише унеможливлює підтвердження стажу архівними документами, залишаючи основним документом трудову книжку.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність незарахування до страхового стажу позивача періоду праці з 05.03.1996 по 16.10.2001, записи про який містить трудова книжка. З урахуванням цього періоду (понад 5 років 7 місяців) страховий стаж позивача перевищує 13 років, необхідних відповідно до частини першої статті 32 Закону №1058-IV, а тому підстава відмови у призначенні пенсії по інвалідності, зазначена у рішенні від 09 березня 2026 року, не підтвердилася.

Стосовно належного способу захисту порушеного права.

Оскільки призначення пенсії належить до повноважень органу Пенсійного фонду України, який має перевірити наявність у позивача права на пенсію по інвалідності з урахуванням усіх необхідних умов, належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії, зобов`язання зарахувати до страхового стажу період праці з 05.03.1996 по 16.10.2001 та повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, що й зробив суд першої інстанції. Заява позивача від 15.12.2025 розглядалась за принципом екстериторіальності саме відповідачем, а тому він же і зобов`язаний повторно розглянути цю заяву; питання про наявність інших умов призначення пенсії (група та дата встановлення інвалідності, віковий критерій, достатність стажу після зарахування спірного періоду) належить до компетенції відповідача під час повторного розгляду.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до незгоди з оцінкою доказів і застосуванням норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року в адміністративній справі № 340/3939/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Чабаненко

суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко