Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №160/4433/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 160/4433/26

Суддя І інстанції – Ніколайчук С.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Кальника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Державної установи «Центр пробації»

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» (Код ЄДРПОУ: 41847154, юридична адреса: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81) щодо застосування з 29 січня 2020 по 30 січня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги по вагітності і пологам, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, тобто без врахування положень пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020);

- зобов`язати Державну установу «Центр пробації» (Код ЄДРПОУ: 41847154, юридична адреса: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 29 січня 2020 року по 30 січня 2023 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги по вагітності і пологам, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого законом України «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., встановленого законом України «Про державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» (Код ЄДРПОУ: 41847154, юридична адреса: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81) щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в належному розмірі за період з 01 липня 2018 по 30 січня 2023 року із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу;

- зобов`язати Державну установу «Центр пробації» (Код ЄДРПОУ: 41847154, юридична адреса: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в розмірі 4463,15 грн. на місяць, за період з 01 липня 2018 по 30 січня 2023 року, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 , та здійснити виплату, з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» (Код ЄДРПОУ: 41847154, юридична адреса: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81) щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року, відповідно до п. І постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. (у редакції Постанови на період виникнення спірних відносин.);

- зобов`язати Державну установу «Центр пробації» (Код ЄДРПОУ: 41847154, юридична адреса: 04050, м. Київ. вул. Юрія Іллєнка, буд. 81) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року, відповідно до п. І постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. (у редакції Постанови на період виникнення спірних відносин).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо застосування з 29 січня 2020 по 30 січня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги по вагітності і пологам, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, тобто без врахування положень пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020).

Зобов`язано Державну установу «Центр пробації» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 30 січня 2023 року (з урахуванням фактично відпрацьованого часу) грошового забезпечення та фактично виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги по вагітності і пологам, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого законом України «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., встановленого законом України «Про державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 липня 2018 по 31 грудня 2022 року із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Зобов`язано Державну установу «Центр пробації» здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в розмірі 871,96 грн. на місяць, за період з 01 липня 2018 по 31.12.2022 року (пропорційно до фактично відпрацьованого часу), з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 11 березня 2022 року по 30 травня 2022 року, відповідно до п. І постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. (у редакції Постанови на період виникнення спірних відносин.).

Зобов`язано Державну установу «Центр пробації» здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 11 березня 2022 року по 30 травня 2022 року (пропорційно до фактично відпрацьованого часу), відповідно до п. І постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. (у редакції Постанови на період виникнення спірних відносин).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна установа «Центр пробації», зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржила його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Скаржник вказує на безпідставність та необгрунтованість висновків суду в частині нарахування та виплатити індексації-різниці за період з 01.07.2018 по 31.12.2022, оскільки в період проходження служби позивача в Центрі пробації з 01.07.2018 по 31.12.2022 підвищення посадового окладу внаслідок підвищення тарифних ставок у нього не відбулось. Також посилається на правомірність використання розрахункової величини прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року при нарахуванні усіх складових грошового забезпечення позивача. Крім того, Державна установа «Центр пробації» посилається на відсутність підстав для нарахування позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 11 березня 2022 року по 30 травня 2022 року, оскільки остання не брала безпосередню участь у бойових діях, не забезпечувала здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії. Окрім того, скаржник вказує на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановлений ст. 233 КЗпП.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, то в силу положень частини 1 статті 308 КАС України, в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 з 01.07.2018 року по 30.01.2023 року проходила службу у Державній установі «Центр Пробації». До 01.07.2018 року проходила службу у Південно-Східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Згідно з наказами Державної установи «Центр пробації»:

- від 10.05.2019 № 133/в позивачка перебувала у відпустці зв`язку з вагітністю та пологами з 24.04.2019 по 27.08.2019;

- від 31.07.2019 № 251/В позивачці продовжено відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами з 28.08.2019 по 10.09.2019;

- від 27.09.2019 № 315/в надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 11.10.2019 по 27.06.2022;

- від 22.09.2021 № 219/к позивачкою перервано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.11.2021;

- від 14.03.2022 № 78/В надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14.03.2022 по 27.06.2022;

- від 06.06.2022 № 196/к уважати такою, що приступила до виконання своїх посадових обов`язків після виходу з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 28.06.2022.

Відповідно наказу Державної установи «Центр Пробації» від 16.01.2023 року № 50/к «Про особовий склад» майора внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено за п.5 ст.23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» та ч.4 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), 30 січня 2023 року (додаток).

Відповідач на заперечує, що при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 29.01.2020 року 30.01.2023 року, застосовувався розмір прожиткового мінімуму у розміру 1762 грн. Також відповідач не заперечує, що у період з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року додаткова винагороди, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 у розмірі 30000,00 гривень щомісячно, а також індексація грошового забезпечення з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 не нараховувалася та не виплачувалася.

Позивач вважаючи такі дії та бездіяльність відповідача протиправними звернулася до суду з адміністративним позовом.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року №2713-IV (далі – Закон №2713-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною другою статті 14 Закону №2713-IV передбачено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Згідно з частиною п`ятою статті 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію”, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок №925/5).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У додатку 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови №704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови №704.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року і якою внесені зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції - «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови №103).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто було відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови №704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 та відповідно до позовних вимог) положень пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно із Законами України Про Державний бюджет України на 2020-2023 роки у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Позивач у спірній ситуації не погоджується з діями відповідача щодо нарахування та виплаті її грошового забезпечення з використанням такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Суд апеляційної інстанції вважає, до під час вирішення спору між сторонами, підлягає врахуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21.

У подальшому викладені висновки щодо застосування пункту 4 Постанови №704 був підтриманий і у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі №240/1387/21.

Відповідно до висновків Верховного Суду, враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет України із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Правовий висновок Верховного Суду про те, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.

Спираючись на цей висновок, суд апеляційної інстанції вважає, що грошове забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 по 30 січня 2023 року слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»).

З тих самих мотивів колегія суддів зазначає і про неправильне нарахування у спірному періоді одноразової грошової допомоги по вагітності і пологам, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, надбавок і доплат, розмір яких безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

В свою чергу, щодо наявності правових підстав для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в розмірі 871,96 грн. на місяць, за період з 01 липня 2018 по 31.12.2022 року (пропорційно до фактично відпрацьованого часу), з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», колегія суддів зауважує на наступному.

з 01 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 мова йде про поняття «індексації різниці», право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить на користь висновку, що нарахування й виплата суми «індексації різниці» мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

З урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, а тому числі й військовослужбовців Державної кримінально-виконавчої служби, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби мають право на отримання суми «індексації різниці» за умови, якщо розмір підвищення їх доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Верховний Суд у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21 дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд повинен встановити: - розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); - суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); - чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

При цьому, розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу «індексації різниці» до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. При цьому, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Необхідно враховувати, що визначальним для обчислення індексації різниці є встановлення моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, а не індивідуального збільшення посадового окладу працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок.

За висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі №560/13302/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 03 травня 2023 року у справі №160/10790/22 та від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло у військовослужбовців саме у зв`язку зі змінами їхніх посадових окладів з 01 березня 2018 року на підставі Постанови №704 та виходячи із приписів абзаців четвертого, шостого Порядку №1078 з березня 2018 року останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку №1078.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що під час розгляду справи встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що на підставі наказу Державної установи "Центр пробації" від 26.06.2018 №61/к лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 було призначено на посаду старшого інспектора відділу з 01 липня 2018 року, як таку, що була направлена для подальшого проходження служби з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції..

Таким чином, позивач проходить службу в Державній установі "Центр пробації" з 01.07.2018.

Разом з тим, визначальним фактором в межах спірних правовідносин для визначення права на індексацію-різницю посада яку займає позивач.

З матеріалів справи вбачається, що до призначення на посаду старшого інспектора відділу (посадовий оклад 4370,00 грн.) в Державній установі "Центр пробації", позивач проходила службу на посаді інспектора Покровського районного сектора Центрального міськрайонного відділу м. Кривий Ріг Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (посадовий оклад 4090,00 грн.)

Відтак, оскільки на момент прийняття на службу в Державній установі «Центр пробації» з 01.07.2018 року у позивача відбулась зміна посади, то підстави для нарахування індексації-різниці, обчисленої за посадою інспектора (під час перебування на якій відбулось підвищення грошового забезпечення), до грошового забезпечення за іншою посадою відсутні.

Водночас, в період проходження позивача служби в Державній установі "Центр пробації», у спірний період, підвищення посадового окладу внаслідок підвищення тарифних ставок у неї не відбулось.

Суд зауважує, що застосування положень абз. 4-6 п. 5 Порядку № 1078 можливе тільки у разі, якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Натомість за обставин цієї справи посадовий оклад позивача, яка була призначена на посаду старшого інспетора відділу з 01.07.2018, у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою №704, яка вже діяла на момент її призначення.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що права на отримання індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 липня 2018 по 31 грудня 2022 року (задоволений судом першої інстанції період) із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 позивач не має, а тому підстав для задоволення позову відсутні.

За наведених вище обставин також не підлягають задоволенню похідні вимоги про компенсацію з нарахованої суми індексації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням виплачених сум.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо наявності правових підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно з 11 березня 2022 року по 30 травня 2022 року, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” (в первинній редакції), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.

В подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, доповнено абзац перший після слів “та поліцейським” словами “а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка”.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми “єПідтримка” згідно з додатком.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 № 213-р внесено зміну у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204 “Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми “єПідтримка”, доповнивши його після позиції “Волинська область” позицією “Дніпропетровська область”.

Отже, Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка”.

У цій справі встановлено, що позивач у спірний період з 11.03.2022 по 30.05.2022 перебувала на посаді інспектора Покровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області.

Визначаючи статус позивача слід звернути увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про пробацію» права, обов`язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та цим Законом.

Згідно із Положенням про Державну установу «Центр пробації», яке затверджується Міністерством юстиції України, Державна установа «Центр пробації» створюється для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації.

В свою чергу, питання щодо тотожності понять «несення служби» та «проходження служби» вже було предметом дослідження Верховним Судом, який у своїй постанові від 02.11.2023 (справа №160/11851/22) зазначив, поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто, Постанова № 168 в редакції від 22.03.2022 не ставить в залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168.

При цьому, посилання скаржника на зміни, які були внесені до постанови КМУ №168 (постанова КМУ №1146 від 08.10.2022) та якими було виключено осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби з переліку осіб, які мають право на додаткову винагороду згідно постанови КМУ №168, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вказані зміни набули чинності та застосовуються після періоду, за який суд першої інстанції визнав право позивача на додаткову винагороду.

Разом з тим, задовольняючи частково позовні вимоги та зобов`язуючи відповідача здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 11 березня 2022 року по 30 травня 2022 року (пропорційно до фактично відпрацьованого часу), відповідно до п. І постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. (у редакції Постанови на період виникнення спірних відносин) на надав належної уваги тому, що відповідно до наказу Державної установи «Центр пробації» від 14.03.2022 №78/В позивач у період з 14 березня 2022 року по 27 червня 2022 року перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В свою чергу, зазначені обставини виключають обов`язок відповідача за цей період здійснювати нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень, оскільки у вказаний період остання не несла службу.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню.

Поряд з цим, щодо посилання скаржника на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановлений ст. 233 КЗпП, колегія суддів зауважує на наступному.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, частина п`ята статті 122 КАС України є спеціальною нормою у розв`язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 122 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.

Водночас, частина п`ята статті 122 КАС України є загальною нормою у розв`язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас, в положеннях частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм суми грошового забезпечення у разі порушення законодавства про оплату праці.

В свою чергу, строк звернення до суду за вирішенням спору з приводу порушення законодавства про оплату праці визначається ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Так, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції до 19.07.2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до ст. 233 КЗпП та станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини.

Строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому, тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

Таким чином, строк звернення до суду з позовом має визначатись за правилами частини другої статті 233 КЗпП, в редакції, яка була чинною на момент початку перебігу відповідного строку та діяла у спірний період, тобто, положення ст. 233 КЗпП, в редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 року, щодо строків звернення до суду не можуть розповсюджуватись на правовідносини, що виникли до 19.07.2022 року.

Разом з цим, дія ст. 233 КЗпП в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX поширюється на відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, згідно цієї норми, у справах про виплату працівнику заробітної плати, всіх сум, що належать йому при звільненні, встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, проте, після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 року Кодекс законів про працю України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення» такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.»

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

За наведеного правового регулювання, строки звернення до суду, визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, продовжені на строк дії такого карантину, тобто, до 30 червня 2023 року.

Спір у даній справі виник з приводу порушення законодавства про оплату праці та стосується виплати під час проходження позивачем служби в Державній установі «Центр пробації» у належному розмірі грошового забезпечення за період з 01.07.2018 року по 30.01.2023 року.

Так, з 30 червня 2023 року розпочався строк звернення до суду із позовом щодо грошового забезпечення в період з 19.07.2022 року, визначений ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, яка визначає тримісячний строк звернення до суду із таким позовом.

Водночас, для з`ясування дати, з якою, стаття 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, основним орієнтиром, є дата ознайомлення з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

В свою чергу в матеріалах справи наявні листи Державної установи «Центр пробації» від 04.02.2026 №15/17-ЗПІ/8/8.05-26 та від 20.02.2026 №34/36-ЗПІ/8/8.05-26, яким позивача повідомлено про види нарахованого грошового забезпечення у спірний період та надано документи, які відображають фактичні суми нарахувань та виплат.

Доказів більш раннього ознайомлення позивача із документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, які були їй нараховані за спірний період, матеріали справи не містять та відповідачем не було надано.

Відповідно, зважаючи на те, що з адміністративним позовом позивач звернулась до суду з дотриманням визначеного ст. 233 КЗпП тримісячного строку з моменту ознайомлення із документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, які були їй нараховані за спірний період, посилання скаржника на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановлений ст. 233 КЗпП є безпідставними

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявлених вимог адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи «Центр пробації» - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року – скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо:

- визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання Державну установу «Центр пробації» здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 14 березня 2022 року по 30 травня 2022 року (пропорційно до фактично відпрацьованого часу), відповідно до п. І постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. (у редакції Постанови на період виникнення спірних відносин);

- визнання протиправними дій та зобов`язання Державну установу «Центр пробації» здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в розмірі 871,96 грн. на місяць, за період з 01 липня 2018 по 31.12.2022 року (пропорційно до фактично відпрацьованого часу), з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням виплачених сум.

Ухвалити у вказаній частині нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 03 листопада 2026 року.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова

суддя В.В. Кальник