Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №215/8733/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №215/8733/25

Суддя: Білак С.В.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 215/8733/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 в адміністративній справі №215/8733/25за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради (далі - виконком, відповідач), в якому просила встановити наявність компетенції (повноважень) при отриманні заяви від 27.08.25 вх. С-293-П створювати штучні перешкоди для розгляду заяви на сесії Тернівської районної у місті ради та визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю та зобов`язати провести службову перевірку дій посадових осіб і надати правову оцінку цим діям.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року позовну заяву передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, отримавши заяву позивача від 27.08.2025 вх. №С-293-П, створив штучні перешкоди для її розгляду на сесії Тернівської районної у місті ради, що, на думку позивача, є протиправною бездіяльністю.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спори щодо компетенції виникають між суб`єктами владних повноважень, а позивач таким суб`єктом не є; заяву позивача від 27.08.2025 відповідачем розглянуто, на неї надано письмову відповідь від 01.09.2025 №С-293-п/06-20, тому права позивача, гарантовані Законом України «Про звернення громадян», не порушено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд.

Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами.

Висновок суду першої інстанції про те, що встановлення наявності компетенції не відповідає завданням адміністративного судочинства, не відповідає обставинам справи, оскільки суд розглянув інший предмет позову, неповно з`ясував обставини справи та не застосував статті 2, 6, 7 КАС України і пункт 5 частини другої статті 245 КАС України, яким на суд покладено повноваження встановлювати наявність чи відсутність компетенції суб`єкта владних повноважень.

Суд не вказав закону, який забороняє зобов`язати відповідача провести службову перевірку дій посадових осіб і надати правову оцінку цим діям, та не застосував статтю 7 Закону України «Про звернення громадян», статтю 13 Закону України «Про соціальні послуги», пункт 22 частини першої статті 26, статтю 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Суд залишив поза увагою нерозгляд її заяви на засіданні виконкому та невідповідність відзиву на позовну заяву вимогам статті 162 КАС України, а також неправильно вирішив питання розгляду заяви особи з інвалідністю I групи про потребу в соціальній послузі з догляду на професійній основі, чим порушено гарантії статті 46 Конституції України.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що заяву позивача від 27.08.2025 зареєстровано за вх. №С-293-П та розглянуто виконкомом у межах наданих повноважень; позивач не висловлювала бажання бути присутньою під час її розгляду; за результатами розгляду позивачу надіслано письмову відповідь від 01.09.2025 №С-293-П/06-20 з роз`ясненням усіх порушених питань, а в частині питань, що не належать до повноважень виконкому, звернення переслано до виконавчого комітету Криворізької міської ради відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян».

Відповідач також зазначає, що позивач, яка не є суб`єктом владних повноважень, не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю щодо пред`явлення позову про встановлення наявності компетенції відповідача, з посиланням на постанови Верховного Суду від 20.12.2024 у справі №215/2914/24 та від 24.12.2024 у справі №215/5178/22.

Апеляційну скаргу подано 19.08.2026. Ухвалою судді Третього апеляційного адміністративного суду від 20.08.2026 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Ухвалою від 02.09.2026 відкрито апеляційне провадження, ухвалою від 02.09.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, встановила наступне.

27.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про потребу в наданні соціальних послуг, яку зареєстровано за вх. №С-293-П. У заяві позивач також просила надати направлення ОСОБА_2 до Дніпропетровського обласного центру соціальних служб, надати належно завірені три копії заяви, відшкодувати їй моральні страждання у сумі 3 028 000,00 грн, звільнити начальника управління праці та соціального захисту населення виконкому, накласти дисциплінарне стягнення на голову Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради, надати відомості про нараховані премії окремим посадовим особам за період з 01.01.2024 по 01.08.2025.

За результатами розгляду заяви позивачу надано письмову відповідь від 01.09.2025 №С-293-п/06-20, яка містила роз`яснення з порушених у заяві питань.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Стосовно доводів апелянта про обов`язок суду встановити наявність компетенції (повноважень) відповідача.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Пунктом 5 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Верховний Суд у постанові від 05.07.2019 у справі №802/833/17-а зазначив, що позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень, відповідач, своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або у випадку, коли прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

У постановах від 20.12.2024 у справі №215/2914/24 та від 24.12.2024 у справі №215/5178/22 Верховний Суд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №820/3713/17, дійшов висновку, що фізична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень, не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред`явлення позову щодо встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) відповідача, а звертаючись з такою вимогою, обирає неналежний спосіб захисту своїх прав.

Такого ж підходу дотримується Третій апеляційний адміністративний суд, зокрема у постанові від 04.03.2026 у справі №215/8577/25.

Отже, пункт 5 частини другої статті 245 КАС України, на який посилається апелянт, визначає можливе рішення суду у компетенційному спорі між суб`єктами владних повноважень і не надає фізичній особі права вимагати встановлення наявності компетенції суб`єкта владних повноважень. Позивач суб`єктом владних повноважень не є, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Доводи апелянта про відсутність закону, який забороняє зобов`язати відповідача провести службову перевірку дій посадових осіб, висновків суду не спростовують, оскільки способи захисту, які може застосувати адміністративний суд, визначено статтею 5 та частиною другою статті 245 КАС України, а вирішення питань про службові перевірки та дисциплінарну відповідальність посадових осіб органу місцевого самоврядування належить до компетенції відповідних органів і посадових осіб, а не суду.

Стосовно доводів апелянта про створення відповідачем перешкод для розгляду заяви та нерозгляд її на засіданні.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону №393/96-ВР якщо питання, порушені в одержаному органом зверненні, не входять до його повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 15 Закону №393/96-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 19 Закону №393/96-ВР визначено, що органи місцевого самоврядування, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Отже, обов`язок органу місцевого самоврядування полягає у розгляді звернення у встановленому законом порядку, прийнятті рішення в межах своїх повноважень та письмовому повідомленні заявника про результати розгляду. Закон №393/96-ВР не зобов`язує розглядати кожне звернення громадянина на сесії ради чи засіданні виконавчого комітету, а обов`язок запросити заявника на засідання органу виникає лише на його прохання.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, заяву позивача від 27.08.2025 зареєстровано та розглянуто, на неї надано письмову відповідь від 01.09.2025 №С-293-п/06-20 з роз`ясненням порушених питань, а в частині питань, що не належать до повноважень відповідача, звернення переслано за належністю до виконавчого комітету Криворізької міської ради. Доказів того, що позивач просила запросити її на засідання органу, який розглядав заяву, матеріали справи не містять.

Посилання апелянта на статтю 13 Закону України «Про соціальні послуги», пункт 22 частини першої статті 26 та статтю 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» колегія суддів відхиляє, оскільки ці норми визначають повноваження органів місцевого самоврядування та порядок надання соціальних послуг і не встановлюють обов`язку розглядати заяву громадянина на сесії ради. Незгода позивача зі змістом наданої відповіді не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо розгляду звернення.

Таким чином, доводи апелянта про створення відповідачем штучних перешкод для розгляду її заяви не знайшли підтвердження.

Стосовно доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, або скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, або скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Відповідно до статті 320 КАС України направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції можливе лише у разі скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, вимога апелянта про направлення справи на новий розгляд не ґрунтується на положеннях КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції у разі встановлення підстав для скасування рішення суду першої інстанції ухвалює нове рішення.

Доводи апелянта про невідповідність відзиву на позовну заяву вимогам статті 162 КАС України не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції розглянув справу за наявними матеріалами, дослідив подані сторонами докази та надав оцінку доводам позивача.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 в адміністративній справі №215/8733/25 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 в адміністративній справі №215/8733/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua