Суд: Лановецький районний суд Тернопільської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №602/652/26
Суддя: Наумчук В. А.
Справа № 602/652/26
Провадження № 2/602/480/2026
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"03" листопада 2026 р. м. Ланівці
Лановецький районний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Наумчука В.А., за участю секретаря судового засідання Майхрук Н.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
в с т а н о в и в:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ- КАПІТАЛ» (далі - ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» або Товариство, або позивач) через свого представника, адвоката Усенка М.І., за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН» або кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі у тексті також відповідач або позичальник) уклали Кредитний договір №1586387, на підставі якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 5000,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах, визначених договором. В подальшому право вимоги за кредитним договором було відступлено позивачу на підставі відповідного договору, у зв`язку з чим позивач став новим кредитором стосовно відповідача як позичальника за кредитним договором. Відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору, заборгованість не погасив, внаслідок чого у нього перед позивачем існує заборгованість в сумі 14750 грн, яка складається: із простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 5000,00 грн; простроченої заборгованості за сумою відсотками у розмірі 6750,00 грн; заборгованості за комісією за видачу кредиту у розмірі 500,00 грн, заборгованості по штрафах/пені у розмірі 2500,00 грн, і яку позивач просить стягнути з відповідача.
Також разом із заборгованістю по договору позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме: 2 662,40 грн сплаченого судового збору та 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
28 липня 2026 року від відповідача надійшла до суду заява про застосування позовної давності, у якій ОСОБА_1 просить суд у зв`язку з тим, що позивач звернувся до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, а вона жодних дій, які б переривали цей строк не вчиняла, застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог позивача, у задоволені позову просить відмовити повністю.
25 серпня 2026 року від позивача на адресу за допомогою підсистеми «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача, покликаючись на норми законодавства, стверджує, що строк звернення до суду ним не пропущено, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 30.06.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28 липня 2026 року.
Ухвалою суду від 28.07.2026 витребувано в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» письмові докази, розгляд цивільної справи відкладено на 01 жовтня 2026 року.
Судове засідання, призначене на 01.10.2026, не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, призначено судове засідання для розгляду справи на 03 листопада 2026 року.
Представник позивача в судове засідання не прибув, однак у поданому відзиві просить розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не прибула, про день, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Напередодні судового засідання, 02.11.2026, відповідач подала до суду письмове клопотання про відкладення розгляду справи для отримання правничої допомоги. Клопотання мотивоване тим, що позивач має намір скористатися професійною правовою допомогою та звернутися до Центру з надання БПВПД. А тому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, надавши їй час для залучення безоплатного адвоката та для підготовки відзиву на позов.
Також перед судовим засіданням, 03.11.2026, відповідач подала до суду письмову заяву у якій просить розглянути справу за її відсутності та додатково зазначила, що позовні вимоги визнає частково, зокрема, в частині тіла кредиту.
Суд, розглянувши клопотання позивача від 02.11.2026 про відкладення розгляду справи, дійшов висновку, що у його задоволенні слід відмовити. Відмова у задоволенні клопотання мотивована тим, що від дати відкриття провадження у цій справі минуло більше чотирьох місяців, розгляд справи неодноразово відкладався. У зв`язку з чим у відповідача було більше, ніж достатньо часу для залучення представника у цій справі, яким може бути не лише професійний адвокат, оскільки справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження. Однак відповідач упродовж чотирьох місяців представника не залучила, при цьому, не навела суду обставин, які перешкоджали їй це зробити у розумний строк.
Суд зауважує, що завданням судового провадження є, зокрема, забезпечення балансу між сприянням учасникам судового процесу в реалізації ними їхніх процесуальних прав, запобіганню зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та забезпеченням справедливого розгляду справи упродовж розумного строку, що покладає на суд організувати судовий процес таким чином, щоб не допускати невиправданих затримок і зволікань у розгляді та вирішенні справи.
До того ж суд бере до уваги останню письмову заяву від 03.11.2026, у якій відповідач просить розглянути справу за її відсутності, та розцінює її таким чином, що позивач не наполягає на задоволенні її клопотання про відкладення розгляду справи, поданого 02.11.2026.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Отже, ураховуючи наведене вище, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності сторін.
Згідно зі частиною другою статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд дослідивши та оцінивши письмові пояснення сторін, викладені ними у заявах по суті справи, інші матеріали справи, докази, які у них містяться, встановив фактичні обставини і відповідні спірні правовідносини та дійшов наступних висновків.
Щодо укладення договору
03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 дистанційно, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом надсилання електронного повідомлення про накладання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, заповнила та подала ТОВ «МІЛОАН» Анкету-заяву на кредит № 1586387, підписала Кредитний договір № 1586387 (індивідуальну частину), Графік розрахунків – Додаток № 1до Кредитного договору №1586387 від 03.10.2019, що підтверджується доданими до позовної заяви належним чином засвідченими копіями зазначених документів (а.с. 9-11, 12 на звороті - 13).
Згідно з довідкою про ідентифікацію ТОВ «МІЛОАН» позичальник ОСОБА_1 акцептувала кредитний договір, підписавши його аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора, який був направлений їй 03.10.2019 на номер телефону, вказаний в Анкеті-заяві (а.с.12).
У п. 1.1. Кредитного договору № 1586387 від 03.10.2019 зазначено, що позикодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 Договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2 Договору, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Станом на 03.10.2019 ТОВ «МІЛОАН» (код ЄДРПОУ 40484607) було включене в Державний реєстр фінансових установ та мало чинну ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що убачається з інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Національного банку України «Комплексна інформаційна система Національного банку України» за посиланням: https://kis.bank.gov.ua/.
Частиною першою статті 1054 ЦК України (тут і нижче норми права застосовуються у редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).
Згідно зі ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що у визначеному законодавством порядку ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 уклали у письмовій формі в електронному вигляді кредитний договір № 1586387 від 03.10.2019 (нижче у тексті – Кредитний договір).
Щодо змісту спірних правовідносин та умов кредитного договору
На підставі укладеного Кредитного договору між його сторонами виникли кредитні правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування», інших актів цивільного законодавства.
Умовами укладеного Кредитного договору передбачено: сума кредиту становить 5000,00 гривень (пункт 1.2); кредит надається строком на 30 днів з 03.10.2019 (пункт 1.3); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом – 02.11.2019 (пункт 1.4); комісія за надання кредиту: 500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово (пункт 1.5.1); стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6); розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.7); кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового перерахунку на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua (пункт 2.1).
Щодо отримання позичальником кредитних коштів
На підтвердження факту переказу кредитних коштів кредитодавцем позичальнику позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення 1748091 від 03.10.2019 (а.с. 13 зворот).
Факт зарахування 03.10.2019 коштів у сумі 5000,00 грн на банківський рахунок відповідача за реквізитами картки, що емітована на ім`я ОСОБА_1 , підтверджується інформацією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-260805/30339-БТ від 11.08.2026, наданою на вимогу суду (а.с. 52).
Обставини укладення Кредитного договору та отримання на його підставі кредитних коштів відповідачем не оспорюються.
Щодо заміни кредитора у спірному правовідношенні
В подальшому ТОВ «МІЛОАН» (Кредитор), з однієї сторони, та ТОВ «ФК «КРЕДИТ- КАПІТАЛ» (Новий кредитор), з другої сторони, уклали Договір відступлення прав вимоги №45-МЛ від 17.01.2020 з додатками (далі у тексті – Договір відступлення ПВ), згідно з п.1.1 кого на умовах, встановлених цим договором, Кредитор передає (відступає) Новому кредитору за плату, а Новий кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, укладеними між Кредитором і боржниками (Портфель заборгованості) (а.с. 15 зворот-19).
За пунктом 1.2 Договору відступлення ПВ внаслідок передачі (відступлення) Портфеля заборгованості за цим договором, Новий кредитор заміняє Кредитора у кредитних договорах, що входять до Портфеля заборгованості, та відповідно вказаних у Реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог Кредитора за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.
У пункті 6.2.3 Договору відступлення ПВ обумовлено, що права вимоги переходять до Нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого Новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей. При цьому виконання Новим кредитором та Кредитором умов, що визначені цим пунктом, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення права вимоги.
Протягом 10 робочих днів з моменту отримання Новим кредитором електронної форми Реєстру боржників Новий кредитор формує та надає Кредитору для підписання Акт приймання-передачі Реєстру боржників. Протягом 3 робочих днів, з моменту отримання Кредитором Акту приймання-передачі Реєстру боржників, уповноважений представник Кредитора підписує вказаний Акт, скріплює печаткою та передає підписаний примірник Акту Новому кредитору (пункт 8.3.2 Договору відступлення ПВ).
До позовної заяви додано Акт приймання-передачі Реєстру боржників від 17 січня 2020 року до Договору відступлення ПВ, підписаний його сторонами та скріплений їхніми печатками (а.с. 23 зворот).
У наданому позивачем Витязі з Реєстру боржників до Договору відступлення ПВ, який підписано представниками Кредитора та Нового кредитора, зазначено: персональні дані відповідача; номер та дата підписання Кредитного договору – 1586387 та 03.10.2019 відповідно; сума виданого кредиту – 5000,00 грн; дата закінчення договору – 02.11.2019; залишки по тілу кредиту – 5000,00 грн, по відсоткам – 6750,00 грн, по комісії – 500,00 грн, заборгованість по штрафам – 2500,00 грн та загальна сума заборгованості – 14750,00 грн (а.с. 25).
Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на наведені вище правові норми та умови Договору відступлення ПВ, цей договір є правочином, внаслідок якого відбувається заміна кредитора у зобов`язанні.
Таким чином суд встановив, що право вимоги до відповідача за Кредитним договором перейшло 17.01.2020 від ТОВ «МІЛОАН» до позивача і останній з цієї дати є новим кредитором у спірному правовідношенні.
Щодо обґрунтованості позовних вимог
На обґрунтування суми заборгованості за Кредитним договором позивачем надано розрахунки, які міститься у відомостях ТОВ «МІЛОАН» про щоденні нарахування та погашення за Кредитним договором, а також у виписці з особового рахунка за Кредитним договором, згідно з якими у відповідача перед позивачем існує заборгованість в сумі 14750,00 грн, що складається із: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 5000,00 грн; простроченої заборгованості за відсотками - 6750,00 грн; заборгованості за комісією за видачу кредиту - 500,00 грн, заборгованості по штрафах/пені - 2500,00 грн (а.с. 14-15).
Згідно з положеннями статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний не лише повернути кредит, а й сплатити проценти.
Частинами другою та третьою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно зі ч. 2 ст. 8 вищезгаданого Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, положення зазначеного Закону передбачають право кредитодавця – небанківської фінансової установи встановлювати у договорі про споживчий кредит комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, у т.ч. пов`язані з наданням кредиту.
За відсутності в матеріалах справи доказів належного виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати нарахованої комісії, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 5000,00 гривень та заборгованості за комісією за видачу кредиту у розмірі 500,00 грн є повністю обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Вирішуючи спір у частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 1048 ЦК України, положення якої застосовуються до спірних правовідносин в силу припису ч. 2 ст. 1054 ЦК України, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 містяться наступні правові висновки: установлений кредитним договором строк кредитування визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати (п. 93); у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (п.103); твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (п.116); Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.
Як слідує зі змісту наданих позивачем розрахунків проценти за Кредитним договором нараховані за період з 03.10.2019 по 01.01.2020 на загальну суму 6750,00 грн.
Разом з тим, як зазначено вище, у Кредитному договорі його сторони обумовили загальний строк кредиту у 30 днів, який починається з 03.10.2019 (п.1.3 Кредитного говору) та закінчується 02.11.2019 (п.1.4 Кредитного говору).
У Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною договору, датою платежу зазначено 02.11.2019.
Також в Анкеті-заяві на кредит №1586387 зазначені погоджені умови кредитування, у т.ч. погоджений строк у 30 днів.
Суд зауважує, що умовами Кредитного договору передбачено продовження та збільшення строку кредитування у порядку та на умовах, визначених в п. 2.3 Кредитного договору.
Так, відповідно до п. 2.3.1 Кредитного договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та сплатити нараховану пеню у повному розмірі, якщо така існує на дату пролонгації.
За п.2.3.2 Кредитного договору волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п. 6.14 Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб визначений п. 2.5 Договору.
Таким чином, сторони домовились про можливість продовження строку кредитування (пролонгації) у певному порядку та обумовили це відповідними обставинами, наведеними вище.
Разом з тим, суд констатує, що доказів настання тих обставин (наведених у п.2.3.1 та п.2.3.2 Кредитного договору), з існуванням яких його сторони пов`язали можливість продовження строку кредитування (пролонгації), позивач суду не надав і матеріали справи їх не містять. Із наданих позивачем Відомостей про щоденні нарахування та погашення не убачається того, що відповідач здійснювала будь-які платежі за Кредитним договором.
Також суд зауважує, що у наданій відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відповідно до п.1.4 Договору термін повернення кредиту - 02.11.2019.
За змістом ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 5-7 ст. 81 ЦПК України).
Передбачений процесуальним законом принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача.
Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13.
Таким чином, оскільки датою остаточного погашення заборгованості та датою останнього дня строку кредитування у Кредитному договорі зазначено 02.11.2019, а позивач не довів тієї обставини, що строк надання кредиту (строк дії Кредитного договору) було продовжено (пролонговано) у встановленому порядку, то суд дійшов висновку про те, що правомірним є нарахування процентів за користування кредитом лише в межах погодженого сторонами строку надання кредиту – упродовж 30 днів.
Відтак, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами підлягають задоволенню частково, на суму 2250,00 грн.
У зв`язку з цим, у позовних вимогах в частині стягнення заборгованості за процентами у сумі 4500,00 (6750-2250) гривень, які нараховані поза межами строку кредитування (з 03.11.2019 по 01.01.2020), слід відмовити.
Щодо заборгованості по штрафах/пені
Позивачем також пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості по штрафах/пені у сумі 2500,00 грн.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У пункті 4.1 Кредитного договору зазначено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4. цього Договору зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2,00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором.
Як убачається з розрахунків за Кредитним договором, заборгованість відповідача перед позивачем по штрафах/пені становить 2500,00 грн.
У наданому позивачем Витязі з Реєстру боржників від 17.01.2020 до Договору відступлення ПВ зазначено, серед іншого, і те, що заборгованість відповідача перед кредитором по штрафам становить 2500,00 грн.
З наведеного суд виснував, що неустойка була нарахована кредитодавцем за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за Кредитним договором, яке мало місце як до карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19 (12 березня 2020 року), так і до запровадження в Україні воєнного стану (24 лютого 2022 року).
Відтак, положення пунктів 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якими було доповнено цей Розділ ЦК України Законами України від 16.06.2020 № 691-IX та від 15.03.2022 № 2120-IX відповідно, застосуванню у цій справі не підлягають.
Перевіривши розрахунок нарахованої неустойки за прострочення виконання позичальником грошових зобов`язань, суд дійшов висновку про те, що вони відповідають умовам Кредитного договору та положенням чинного законодавства.
Таким чином, суд установив, що відповідач, яка отримала кредитні кошти на підставі укладеного Кредитного договору, взяті на себе договірні зобов`язання не виконала: кредит не повернула, проценти за його користування не сплатила, заборгованість за комісією та неустойкою не погасила, чим порушила права позивача як кредитора у спірному правовідношенні.
Щодо позовної давності.
Відповідач стверджує про те, що позовна давність за вимогами, які виникли на підставі Кредитного договору, спливла, просить застосувати позовну давність та відмовити у позові.
Оцінюючи доводи відповідача про сплив позовної давності за спірними вимогами, суд виходить з такого.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У цій справі позивачем пред`явлено вимоги про стягнення суми основної заборгованості за Кредитним договором, стягнення нарахованих процентів за користування кредитом, комісії за надання кредиту, а також суми нарахованої неустойки.
Суд установив, що строк кредитування (строк правомірного користування кредитом відповідачем) закінчився 02.11.2019. Отже перебіг позовної давності у цій справі почався з 03.11.2019.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення неустойки, то оскільки вона згідно з умовами Кредитного договору нараховується за кожен день прострочення, то позовна давність за вимогою про стягнення такої неустойки обчислюється щодо кожної нарахованої суми з наступного дня після її нарахування. З огляду на обставини цієї справи - після 03.11.2019.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 год 00 хв 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України і цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-ІХ (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ (далі – Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Законом України «Про внесенні змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено, і з урахуванням терміну набрання цим законом чинності, з 04.09.2025 перебіг строку позовної давності поновлюється.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовну давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинявся до 04.09.2025.
Отже, у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинявся на строк дії воєнного стану аж до 04.09.2025.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 (провадження № 12-19гс25).
У цій справі від початку перебігу позовної давності до дати звернення позивача до суду (без урахування періодів продовження та зупинення позовної давності) минуло 5 місяців (з 03.11.2019 до 02.04.2020), що є меншим за тривалість як загальної (три роки), так і спеціальної (один рік) позовної давності.
Таким чином, твердження відповідача про сплив позовної давності є безпідставними.
Узагальнені висновки суду по суті спору
Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновків про те, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму заборгованості за Кредитним договором в загальній сумі 10250,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за сумою кредиту; 2250,00 грн - заборгованість за процентами; 500,00 грн - заборгованість за комісією; 2500,00 грн - заборгованість за неустойкою (штраф/пеня).
Отже позов слід задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат.
Положеннями статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 2 662,40 гривень згідно з платіжною інструкцією № 41223 від 24.06.2026 (а.с. 1).
Ураховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 69,5% від заявленої суми, то з відповідача слід стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1850,37 грн (2 662,40 грн х 69,5/100).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених позивачем на оплату правової допомоги, суд виходить з наступного.
У матеріалах справи міститься Договір про надання правової (правничої) допомоги №0107, укладений від 01.07.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (Клієнтом) та Адвокатським об`єднанням «Апологет» (Виконавцем), в особі адвоката Усенка М.І. (а.с. 28 зворот).
Згідно з Актом № Д/21066 наданих послуг правової (правничої) допомоги від 14.04.2026, підписаним Клієнтом та Виконавцем, сторони Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 підтверджують факт надання Виконавцем та прийняття Клієнтом послуг відповідно до положень цього договору стосовно боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за Кредитним договором № 1586387 від 03.10.2019, сума наданих послуг складає 8000,00 грн (а.с. 29 зворот).
Як убачається із Детального опису наданих послуг до Акту № Д/21066 від 14.04.2026 за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, АО «Апологет» надало послуги позивачу згідно з договором у цій справі, витративши у загальному підсумку 6 год 30 хв (а.с. 30).
Отже, наданими позивачем доказами підтверджується понесення ним витрат на правову допомогу, пов`язану з цією справою, у сумі 8000,00 грн.
За частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Верховний Суд неодноразово висновував те, що при визначенні суми відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.
Так, у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 Верховний Суд наголосив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Разом з тим, як зазначив Верховний Суд, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18.
У частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року № 686/5757/23.
У цій справі суд, оцінюючи розумність розміру витрат на юридичну допомогу, заявлених до відшкодування, враховує, зокрема, складність цієї справи, а також пропорційність їх розміру до предмета спору.
Ця справа є малозначною (не складною) справою, розгляд якої проводився в спрощеному провадженні. Спір, який виник між сторонами у справі, відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за договором споживчого кредитування; матеріали справи не містять великої кількості документів, на збирання і дослідження яких адвокат витратив би значний час. У спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
За таких обставин, розподіляючи понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування таких витрат в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх заявлений розмір, на переконання суду, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є непропорційним до ціни позову, у розумному вимірі.
З огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 гривень.
У задоволенні решти заявлених витрат на правничу допомогу слід відмовити як надмірних.
На підставі наведеного вище, керуючись статтями 12, 13, 89, 133, 137, 141, 211, 247, 258, 259, 263-265, 272, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд –
у х в а л и в:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» суму заборгованості за Кредитним договором № 1586387від 03.10.2019 у розмірі 10250,00 грн (десять тисяч двісті п`ятдесят гривень).
3. У решті позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» сплачений судовий збір у сумі 1850,37 грн (одна тисяча вісімсот п`ятдесят гривень 37 коп).
5. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 (дві тисячі) гривень.
6. У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
УЧАСНИКИ СПРАВИ:
ПОЗИВАЧ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614.
ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя: В. НАУМЧУК
Оригінал: reyestr.court.gov.ua