Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №280/8534/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 280/8534/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.04.2026 в адміністративній справі №280/8534/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, у якому просить:

- визнати дії контролюючого органу щодо нарахування податкових зобов`язань за об`єктом нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 стосовно позивача такими, що є протиправними та зобов`язати контролюючий орган скасувати та в подальшому не нараховувати позивачу податкові зобов`язання на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю у неї права власності на цей об`єкт.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду 10.04.2026 в адміністративній справі №280/8534/25 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 №468871467 від 19.03.2026, позивачу на праві приватної власності належать, окрім іншого об`єкти нерухомості:

- квартира, загальною площею 67,71 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- садовий будинок загальною площею 129,50 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вищенаведеного 14.11.2023 ГУ ДПС у Запорізькій області були сформовані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу нараховано суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» на об`єкт житлової нерухомості садовий будинок, АДРЕСА_1 :

- за 2020 рік № 0055962-2410-0828-UA51100150000090671 на суму 266,88 грн;

- за 2021 рік № 0055960-2410-0828-UA51100150000090671 на суму 339,03 грн;

- за 2022 рік № 0055958-2410-0828-UA51100150000090671 на суму 367,29 грн.

16.01.2024 ГУ ДПС у Запорізькій області було сформовано податкове повідомлення-рішення, яким позивачу нараховано суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» на об`єкт житлової нерухомості садовий будинок, АДРЕСА_1 за 2023 рік № 0023747-2410-0828- UA51100150000090671 на суму 151,44 грн.

Крім того, 11.02.2025 ГУ ДПС у Запорізькій області було сформовано податкове повідомлення-рішення, яким позивачу нараховано суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» на об`єкт житлової нерухомості садовий будинок, АДРЕСА_1 за 2024 рік №0245842-2411-0829- UA51100150000090671 на суму 160,48 грн.

Не погоджуючись із правомірністю нарахування контролюючим органом податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» на об`єкт житлової нерухомості садовий будинок, АДРЕСА_1 за 2020-2024 роки позивач 17.07.2025 звернулася до відповідача із листом у якому повідомила, що зазначений у податкових повідомлення-рішеннях об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 фактично та юридично не належить та ніколи їй не належав, а тому просила скасувати нарахування їй податкових зобов`язань щодо зазначеного об`єкту нерухомого майна (а.с.132).

Листом №35248/6/08-01-24-11 від 11.08.2025 відповідачем повідомлено позивачу, що податкові повідомлення - рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки № 0055962-2410-0828-UA51100150000090671 від 14.11.2023 на суму 266,88 грн, № 0055960-2410-0828-UA51100150000090671 від 14.11.2023 на суму 339,03 грн, № 0055958-2410-0828-UA51100150000090671 від 14.11.2023 на суму 367,29 грн, № 0023747-2410-0828- UA51100150000090671 від 16.01.2024 на суму 151,44 грн та №0245842-2411-0829- UA51100150000090671 від 11.02.2025 на суму 160,48 грн винесені з дотриманням вимог статті 58 Податкового кодексу України та не суперечать Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків» від 28.12.2015 №1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254, із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 21.07.2017 №658, є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства та підлягають сплаті в повному обсязі.

Вважаючи протиправними дії контролюючого органу щодо нарахування податкових зобов`язань за об`єктом нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , позивач звернулась із даним адміністративним позовом до суду, у якому також просить суд зобов`язати відповідача скасувати та в подальшому не нараховувати позивачу податкові зобов`язання на зазначений об`єкт нерухомого майна, у зв`язку з відсутністю у неї права власності на цей об`єкт.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі ПК України).

Пунктом 6.3 статті 6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

За змістом пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Пунктом 8.3 статті 8 ПК України визначено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до підпункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно.

Пунктом 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом..

У відповідності до пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу; прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пункт 12.5 статті 12 ПК України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Порядок нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Приписи підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлюють, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом «в» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, зокрема за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку.

Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком, розмір якого визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості. Відтак встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов`язковими.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 №468871467 від 19.03.2026, позивачу на праві приватної власності належать, окрім іншого об`єкти нерухомості:

- квартира, загальною площею 67,71 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- садовий будинок загальною площею 129,50 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи судом встановлено, що суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідачем визначено, виходячи з бази оподаткування, обчисленої на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, що відповідає вищенаведеним приписам ПК України.

Водночас, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що обгрунтовуючи доводи протиправності дій відповідача щодо нарахування податкових зобов`язань за об`єктом нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 позивач зазначає про відсутність у позивача права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна та відсутність у неї правоустановчих документів на таке майно.

Так, за обставинами даної справи, колегією суддів встановлено що 17.07.2025 позивач звернулась до відповідача із листом «Уточнення інформації про правовласника об`єкта нерухомості», у якому повідомила, що зазначений у податкових повідомлення-рішеннях об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 фактично та юридично не належить та ніколи їй не належав, тоді як фактичним та юридичним власником є інша людина ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Крім того, позивачем було надано контролюючому органу листи Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області від 19.04.2024 №02-25/689, Роздільнянської районної військової адміністрації від 08.05.2024 №69/3/12/01-45, Комунального підприємства «Роздільнянський міський водоканал» від 15.05.2024 №112, Міністерства юстиції України від 23.08.2024 №118943/Р-26063/19.1.3 та наказ від 30.10.2024 №2658/7 Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 24.12.2024 №Р-472/01-24, Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області від 28.02.2025 №02-22/79, Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області від 27.03.2025 №02-33/484, Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області від 21.05.2025 №05.1-07/13.

Надаючи оцінку вищенаведеним доказам, суд першої інстанції зазначив, що такі не містять підтвердження наведених позивачем у заяві від 17.07.2025 обставин щодо відсутності у неї права власності на об`єкт нерухомого майна - садовий будинок загальною площею 129,50 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про обґрунтованість доводів відповідача про неможливість встановити наявність або відсутність речового права відповідно до наданих документів.

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав для скасування на підставі поданих позивачем документів сум податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» за 2020-2024 роки нарахованого податковими повідомленнями - рішеннями № 0055962-2410-0828-UA51100150000090671 від 14.11.2023 на суму 266,88 грн, № 0055960-2410-0828-UA51100150000090671 від 14.11.2023 на суму 339,03 грн, № 0055958-2410-0828-UA51100150000090671 від 14.11.2023 на суму 367,29 грн, № 0023747-2410-0828- UA51100150000090671 від 16.01.2024 на суму 151,44 грн та №0245842-2411-0829- UA51100150000090671 від 11.02.2025 на суму 160,48 грн.

Разом із тим, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Пунктами 1, 2 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження;

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону № 1952-IV Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Частиною 5 статті 12 Закону № 1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

З аналізу вищенаведених приписів Закону № 1952-IV, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача, що саме відповідач повинен довести наявність у позивача права власності на об`єкт нерухомого майна, як необхідної умови для виникнення податкового обов`язку, оскільки сам по собі запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно без наявності належних правових підстав не може свідчити про виникнення у позивача права власності та відповідно, не може бути підставою для нарахування податку.

Разом із тим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правомірність внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо нерухомого майна, - садовий будинок загальною площею 129,50 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , - не є предметом розгляду у даній справі.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.04.2026 в адміністративній справі №280/8534/25, - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.04.2026 в адміністративній справі №280/8534/25, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.

Головуючий - суддя С.В. Чабаненко

суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко