Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №160/18101/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/18101/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 року у справі № 160/18101/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Служби безпеки України, в якій позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

-зобов`язати Службу безпеки України здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 167 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив службу у Службі безпеки України, відповідно до наказу від 26.02.2025 №268-ОС/дск йому нараховано грошову компенсацію за щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 55 днів за 2022-2025 роки та щорічну невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 112 днів за 2018-2025 роки. Оскільки зі змісту наказу неможливо встановити, чи при обрахуванні компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода, до відповідача був направлений адвокатський запит від 03.06.2025. З отриманої відповіді Служби безпеки України, викладеної у листі №21/2/2-47558/22-515/5, стало відомо, що додаткова грошова винагорода не враховувалась при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток. Разом з цим, відповідно до довідки про грошове забезпечення, позивач отримував додаткову грошову винагороду під час проходження служби. Позивач категорично не погоджується з відповідачем щодо розміру отриманої компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та вказує, що за своєю правовою природою щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану. Підпунктом 6 розділу XXXI Порядку № 260 визначено, що до такого розрахунку включаються щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою, тому при обчисленні розміру таких виплат відповідач був зобов`язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням. За викладених обставин, позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, що порушує його права та інтереси, у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 року у справі № 160/18101/25 У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 та ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, зазначаючи, що відповідно до пункту 5 глави 2 розділу IV Інструкції № 515/ДСК при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпустки враховуються щомісячні додаткові види грошового забезпечення, крім винагород. Оскільки додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168, не підлягає включенню до такого розрахунку, відповідач вважає свої дії правомірними, а розрахунок із позивачем - проведеним у повному обсязі. На думку СБУ, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 28.09.2009 Індустріальним РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 23.09.2015.

Позивач проходив службу в Службі безпеки України.

Згідно з витягом з наказу першого заступника Голови Служби безпеки України від 26.02.2025 №268-ОС/дск, майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «б» пункту 61 та підпунктом «ж» (у зв`язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану), пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у запас Збройних Сил України; виключивши його зі списків особового складу з 10 березня 2025 року.

У наказі від 26.02.2025 №268-ОС/дск, що календарна вислуга років станом на 10.03.2025 складає 07 років 07 місяців 19 днів.

03.06.2025 представник позивача адвокат Алла Отрох звернулась до Центрального управління Служби безпеки України в інтересах позивача із адвокатським запитом, в якому просила:

-надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби у Службі безпеки України, з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди;

-надати інформацію, чи було враховано додаткову грошову винагороду, отриману ОСОБА_1 , при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2018-2025 роки;

-надати інформацію про період, який взято було для обрахування розміру місячного грошового забезпечення для визначення одноденного розміру грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані відпустки у 2018-2025 роках.

Листом від 10.06.2025 №21/2/2-47558/22-515/5 Службою безпеки України повідомлено, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) нарахована невикористана частина щорічної основної відпустки за 2022 рік становить 30 календарних днів. Невикористана насінна щорічної основної відпустки за 2023 рік становить 10 календарних днів. Невикористана частина щорічної основної відпустки за 2024 рік становить 10 календарних днів. Невикористана частина щорічної основної відпустки за 2025 рік становить 5 календарних днів. Невикористана додаткова відпустка становить 112 календарних днів за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки. Відповідно до глави 2 розділ IV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України №515/ДСК-2018р. розрахунок грошової компенсації військовослужбовцю здійснюється, виходячи з календарних днів відпустки, на які він має право, та розміру місячного грошового забезпечення до якого включаються: для військовослужбовця, який звільняється із займаної штатної посади, - посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною штатною посадою, що отримує військовослужбовець на день звільнення.

До вказаного листа долучено довідку від 09.06.2025 №21/2-1897 про основні та додаткові види грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби з 11.03.2022 по 10.03.2025, а також довідку від 09.06.2025 №21/2-1896 про розмір грошового забезпечення станом на 010.03.2025 (день звільнення зі служби).

Зі змісту довідки від 09.06.2025 №21/2-1897 вбачається, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168, протягом 2025 року нараховувалась позивачу у сумі 12936,93грн., компенсація за невикористану відпустку – 312395,77грн.

Відповідно до від 09.06.2025 №21/2-1896, розмір грошового забезпечення позивача станом на 10.03.2025 (день звільнення) становив 56119,00грн., з яких: посадовий оклад – 5500,00грн., оклад за військовим званням (майор) – 1340,00грн., надбавка за вислугу років (30%) – 2052,00грн., надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15%) – 825,00грн., надбавка за особливості проходження служби (100%) – 8892,00грн., доплата військовослужбовцям, які постійно співробітничають з особами на конфіденційній основі (20%) – 1100,00грн., преміювання (662%) – 36410,00грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального та правового захисту військовослужбовців, гарантії забезпечення їхніх прав та інтересів визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі- Закон № 2011-XII).

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За змістом частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, законодавець розмежовує щомісячні додаткові види грошового забезпечення, до яких належать винагороди, що мають постійний характер, та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається, зокрема, керівниками центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премій) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 постанови № 704 передбачено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку, який затверджується відповідними державними органами, зокрема Службою безпеки України.

На виконання зазначених положень Службою безпеки України затверджено Інструкцію про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затверджену наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 № 515/ДСК, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 25.04.2018 за № 512/31964 (далі -Інструкція № 515/ДСК).

Пунктом 2 розділу І Інструкції № 515/ДСК визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, премій) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Водночас спеціальний порядок обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпусток установлений пунктом 5 глави 2 розділу IV Інструкції № 515/ДСК.

За змістом цієї норми розрахунок грошової компенсації військовослужбовцю, який звільняється із займаної штатної посади, здійснюється виходячи з календарних днів відпустки, на які він має право, та розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення, крім винагород, за займаною штатною посадою, що отримує військовослужбовець на день звільнення.

Таким чином, Інструкція № 515/ДСК передбачає спеціальний склад грошового забезпечення, який використовується саме для обчислення компенсації за невикористані дні відпусток військовослужбовців Служби безпеки України.

Колегія суддів зауважує, що наведене положення не можна тлумачити ізольовано від норм статті 9 Закону № 2011-XII та пункту 2 постанови № 704. Системний аналіз цих положень свідчить, що винагороди можуть належати до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за умови, що вони мають постійний характер.

Отже, визначальним для вирішення цього спору є не саме найменування виплати як додаткової винагороди та не періодичність її фактичного нарахування, а її правова природа, умови призначення та виплати, а також відповідність критерію постійного характеру.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі -Постанова № 168).

Пунктом 1-1 Постанови № 168 передбачено виплату на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям, зокрема Служби безпеки України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, за умов, визначених цією постановою.

Розмір такої винагороди залежить від характеру виконуваних завдань та часу участі у них, а її виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Отже, додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168, не є безумовною виплатою, яка належить кожному військовослужбовцю незалежно від виконуваних ним завдань та обставин проходження служби. Її призначення та розмір обумовлені спеціальними умовами, зокрема виконанням визначених завдань, часом участі в них, дією правового режиму воєнного стану та виданням відповідного наказу.

Саме тому факт щомісячного нарахування такої винагороди в окремі періоди проходження служби не свідчить про набуття нею постійного характеру в розумінні частини другої статті 9 Закону № 2011-XII.

При цьому колегія суддів враховує, що статтею 9-2 Закону № 2011-XII передбачено щомісячну виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Однак використання законодавцем терміна «щомісячно» характеризує періодичність виплати за наявності передбачених нормативним актом умов, але саме по собі не надає такій виплаті ознак постійного характеру та не змінює її правової природи.

Постановою № 168 установлено спеціальний механізм виплати додаткової винагороди, який відрізняється від порядку призначення та виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер.

Зокрема, така винагорода виплачується не за сам факт перебування на військовій службі чи зайняття відповідної посади, а за наявності визначених умов, пов`язаних із виконанням конкретних завдань у період воєнного стану.

Крім того, її розмір не є сталим, оскільки визначається пропорційно часу участі у відповідних діях або заходах та залежить від підстав, передбачених Постановою № 168.

Таким чином, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий, непостійний характер, а тому не належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які враховуються при обчисленні компенсації за невикористані дні відпусток.

Верховним Судом в постанові від 20 серпня 2026 р. у справі №200/766/25 вказано, що додаткова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168 не включається до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, оскільки за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, так як встановлюється на період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначені висновки стосуються правової природи додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, та мають значення для вирішення цього спору незалежно від того, що у відповідних справах безпосереднім відповідачем були військові частини Збройних Сил України.

Водночас правове регулювання порядку обчислення компенсації за невикористані дні відпусток військовослужбовців Служби безпеки України визначається спеціальним відомчим нормативно-правовим актом -Інструкцією № 515/ДСК.

Відповідно до пункту 5 глави 2 розділу IV Інструкції № 515/ДСК до розрахунку такої компенсації включаються щомісячні додаткові види грошового забезпечення, крім винагород.

З огляду на викладене, навіть за умови фактичного отримання позивачем додаткової винагороди за Постановою № 168 у певні місяці проходження військової служби, така обставина не є достатньою підставою для включення відповідних сум до розрахункової бази компенсації за невикористані дні відпусток.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дослідив положення Інструкції № 515/ДСК та не встановив редакцію, чинну на час звільнення позивача, колегія суддів відхиляє.

Як убачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції навів зміст пункту 5 глави 2 розділу IV Інструкції № 515/ДСК та застосував його до спірних правовідносин. Такий самий зміст відповідного положення наведено відповідачем у листі від 10.06.2025 № 21/2/2-47558/22-515/5, яким надано відповідь на адвокатський запит представника позивача.

Апелянт не навів конкретних положень Інструкції № 515/ДСК у редакції, чинній станом на 10.03.2025, які б передбачали включення додаткової винагороди за Постановою № 168 до розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток, та не надав доказів існування іншого нормативного регулювання спірного питання.

Саме по собі твердження про недослідження Інструкції № 515/ДСК не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки зміст відповідної норми встановлено судом та наведено в оскаржуваному рішенні.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23 також не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

У зазначеній справі Верховний Суд вирішував питання щодо застосування пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, під час обчислення компенсації за невикористані дні відпусток військовослужбовця Збройних Сил України.

Водночас позивач проходив військову службу в Службі безпеки України, порядок виплати грошового забезпечення та здійснення компенсаційних виплат якому регулюється Інструкцією № 515/ДСК, затвердженою Центральним управлінням Служби безпеки України.

Порядок № 260 визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та іншим особам, визначеним цим нормативно-правовим актом. Його дія не поширюється на військовослужбовців Служби безпеки України.

Отже, правові висновки Верховного Суду, сформульовані у справі № 240/32125/23 щодо застосування конкретного положення Порядку № 260, не можуть бути безпосередньо перенесені на спірні правовідносини, які регулюються іншим нормативно-правовим актом.

Не змінюють висновків суду й посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, постанову Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, від 26.02.2021 у справі № 620/3346/19 та від 09.06.2022 у справі № 200/11472/20-а.

Наведені апелянтом судові рішення стосуються загальних питань визначення складових грошового забезпечення, оплати праці та застосування законодавства про соціальний захист військовослужбовців. Водночас вони не містять висновку про обов`язковість включення саме додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток за наявності спеціального нормативного регулювання, яке визначає склад такого розрахунку.

Крім того, загальний висновок про те, що грошове забезпечення військовослужбовця охоплює всі передбачені законодавством виплати, не означає, що кожна така виплата автоматично враховується при визначенні розміру будь-якої компенсаційної виплати. Для кожного виду компенсації законодавством може бути встановлено спеціальну розрахункову базу, яка враховує правову природу відповідних складових грошового забезпечення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що припинення фактичної виплати додаткової винагороди в окремі періоди не може впливати на її врахування під час обчислення компенсації.

У цій справі спір стосується не правомірності невиплати позивачу додаткової винагороди за певні періоди, а виключно питання її включення до розрахункової бази грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

Саме тому доводи про те, що відсутність фактичної виплати в окремому місяці не позбавляє військовослужбовця права на таку виплату за наявності встановлених законом підстав, не спростовують висновку про непостійний характер винагороди та відсутність підстав для її включення до розрахунку спірної компенсації.

Посилання апелянта на положення законодавства про оплату праці та висновки Конституційного Суду України щодо розуміння заробітної плати також не впливають на вирішення цього спору.

Предметом розгляду у справі є не стягнення невиплаченої заробітної плати чи грошового забезпечення, а визначення належної розрахункової бази для обчислення компенсації за невикористані дні відпусток військовослужбовця.

Отже, правова природа спірної компенсації та порядок визначення її розміру мають встановлюватися з урахуванням спеціальних норм законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та відповідного відомчого нормативно-правового акта.

Колегія суддів також звертає увагу, що стаття 10-1 Закону № 2011-XII гарантує військовослужбовцю право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних основної та додаткової відпусток у рік звільнення. Однак ця норма не визначає конкретного переліку складових грошового забезпечення, які повинні враховуватися при обчисленні розміру такої компенсації.

Такий порядок визначається відповідним нормативно-правовим актом, прийнятим на виконання частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII.

За встановлених у справі обставин відповідач при обчисленні компенсації за невикористані дні відпусток правомірно керувався пунктом 5 глави 2 розділу IV Інструкції № 515/ДСК, який не передбачає включення винагород до розрахунку місячного грошового забезпечення для визначення розміру такої компенсації.

Відповідно до матеріалів справи позивачу нараховано компенсацію за 55 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки та 112 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, усього 167 календарних днів.

При цьому відповідач визначив розмір місячного грошового забезпечення позивача станом на день звільнення в сумі 56 119,00 грн, включивши до нього посадовий оклад, оклад за військовим званням та передбачені Інструкцією № 515/ДСК щомісячні додаткові види грошового забезпечення.

Доказів того, що відповідач не врахував інші складові грошового забезпечення, які відповідно до пункту 5 глави 2 розділу IV Інструкції № 515/ДСК підлягали включенню до розрахунку компенсації, матеріали справи не містять.

Натомість вимоги позивача ґрунтуються виключно на необхідності включення до розрахунку додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, яка за своєю правовою природою не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення постійного характеру.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України щодо невключення зазначеної винагороди до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та для зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, фактично зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою норм матеріального права та не свідчать про неповне з`ясування обставин справи, недоведеність установлених обставин або неправильне застосування норм права.

Інші доводи апеляційної скарги також не містять обґрунтувань, які б свідчили про наявність передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку наявним доказам та правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 243, 308, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі № 160/18101/25 -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов