Суд: Третій апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №280/5399/25
Суддя: Сафронова С.В.
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
30 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/5399/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2025 року у справі № 280/5399/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
24 червня 2025 року засобами системи “Електронний суд” до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , як матері зниклого безвісти 21 жовтня 2022 року військовослужбовця ОСОБА_2 , грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період із 21 жовтня 2022 року по 31 січня 2025 року пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як матері зниклого безвісти 21 жовтня 2022 року військовослужбовця ОСОБА_2 , грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період із 21 жовтня 2022 року по 31 січня 2025 року пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що всупереч чинному станом на дату зникнення безвісти відсутнього військовослужбовця ОСОБА_2 законодавства, який є сином позивача, відповідач протиправно не нараховував та не виплачував їй грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду, виплата якої передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період із 21 жовтня 2022 року по 31 січня 2025 року пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти. Натомість, виплата грошового забезпечення протиправно здійснювалась його повнолітній дочці, яка із ним не проживала та право на одержання таких виплат у період з 21 жовтня 2022 року по 31 січня 20202 року не мала. Вказує, що виплата коштів за безвісти відсутнього сина позивачу почала виплачуватись лише з лютого 2025 року. Однак, на думку позивача, вона має право на виплату грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період із 21 жовтня 2022 року по 31 січня 2025 року пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти її сина ОСОБА_2 . З огляду на вказане, вказує про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , як матері зниклого безвісти 21 жовтня 2022 року військовослужбовця ОСОБА_2 , грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період із 21 жовтня 2022 року по 31 січня 2025 року пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти. Враховуючи вказане, позовну заяву просить задовольнити.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2025 року у справі № 280/5399/25 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який 21 жовтня 2022 року під час ведення бойових дій поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області зник безвісти.
Листом від 10 листопада 2024 року відповідач повідомив позивачку, що у військовослужбовця є повнолітня дочка ОСОБА_3 , якій із жовтня 2022 року здійснювалося нарахування та виплата належного батькові грошового забезпечення.
Також листом від 16 липня 2024 року відповідач повідомив позивачку про можливість одержання відповідних виплат за умови надання документів щодо спільного проживання з військовослужбовцем.
Надалі, листом від 16 червня 2025 року відповідач повідомив позивачку про прийняття рішення щодо нарахування їй 50 відсотків грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісти військовослужбовця починаючи з 01 лютого 2025 року.
Вважаючи, що має право на отримання відповідних виплат також за період з 21 жовтня 2022 року по 31 січня 2025 року, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.
Правове регулювання відносин щодо соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини шостої статті 9 Закону №2011-XII у редакції, чинній на момент зникнення безвісти ОСОБА_2 , за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігалися виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інших видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачувалося грошове забезпечення, у тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
При цьому законодавець визначив конкретне коло осіб, яким здійснюється така виплата, а саме: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом із нею (ним), законним представникам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від віку), особам, які перебувають на утриманні військовослужбовця, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Отже, наведена норма передбачала спеціальний порядок визначення членів сім`ї військовослужбовця, які мали право на одержання його грошового забезпечення у разі зникнення безвісти.
При цьому право батьків на одержання такого грошового забезпечення було прямо обумовлено відсутністю у військовослужбовця шлюбу та дітей.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 має повнолітню дочку ОСОБА_3 .
Таким чином, наявність у військовослужбовця дитини є самостійною обставиною, яка відповідно до редакції частини шостої статті 9 Закону №2011-XII, чинної до 01 лютого 2025 року, виключала можливість здійснення виплат його батькам на підставі зазначеної норми.
Доводи позивачки про те, що повнолітня дочка військовослужбовця не проживала разом із ним, не спростовують цього висновку.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що законодавець розмежував умови отримання грошового забезпечення повнолітніми дітьми та батьками військовослужбовця.
Так, умова щодо спільного проживання стосувалася визначення права повнолітніх дітей у передбаченій законом черговості отримання виплат, тоді як право батьків було окремо пов`язано з відсутністю у військовослужбовця шлюбу та дітей.
Отже, навіть за умови підтвердження факту окремого проживання дочки військовослужбовця, така обставина сама по собі не створювала для позивачки права на одержання грошового забезпечення сина за період дії попередньої редакції закону.
Колегія суддів також враховує, що Законом України від 08 жовтня 2024 року №3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» внесено зміни до частини шостої статті 9 Закону №2011-XII.
Зазначені зміни набрали чинності 01 лютого 2025 року.
У новій редакції закону передбачено, що за відсутності особистого розпорядження військовослужбовця на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства або їх законним представникам та батькам військовослужбовців. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення після здійснення встановлених законом відрахувань.
Таким чином, із 01 лютого 2025 року законодавець змінив перелік осіб, які мають право на одержання грошового забезпечення військовослужбовців, зниклих безвісти, та умови реалізації такого права.
Водночас зазначені зміни не передбачають їх зворотної дії в часі та не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли та існували до набрання ними чинності.
За таких обставин саме по собі набуття позивачкою права на отримання частини грошового забезпечення з 01 лютого 2025 року не є підставою для поширення відповідного правового регулювання на період з 21 жовтня 2022 року по 31 січня 2025 року.
Посилання позивачки на акт про місце проживання громадянина від 05 червня 2023 року та довідку виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області щодо окремого проживання ОСОБА_3 не змінюють правової оцінки спірних правовідносин.
Зазначені документи можуть підтверджувати обставини фактичного проживання відповідних осіб, однак не спростовують встановленого факту наявності у ОСОБА_2 дитини та не є достатньою правовою підставою для виникнення у позивачки права на одержання грошового забезпечення за попередньою редакцією частини шостої статті 9 Закону №2011-XII.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак встановлення обставин, які підтверджують або спростовують право позивачки на отримання спірних виплат, має здійснюватися з урахуванням матеріально-правових умов, визначених законодавством, чинним у відповідний період.
У цій справі визначальною є не лише обставина окремого проживання дочки військовослужбовця, а насамперед відсутність передбаченої законом підстави для виплати грошового забезпечення його матері за попередньою редакцією частини шостої статті 9 Закону №2011-XII.
Не змінює наведеного висновку і встановлена судом першої інстанції обставина припинення виплат дочці військовослужбовця у травні 2024 року.
Сам по собі факт припинення виплат одній особі не свідчить про автоматичне виникнення права на їх одержання іншою особою, яка не належала до визначеного законом кола отримувачів.
Крім того, позивачка не позбавлена можливості звернутися до відповідача за роз`ясненням підстав припинення виплат дочці військовослужбовця та отриманням відповідної інформації щодо обліку належного йому грошового забезпечення.
Щодо вимоги про виплату додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, колегія суддів зазначає таке.
Постановою №168 на період дії воєнного стану передбачено виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, а також визначено особливості її виплати членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або зниклих безвісти.
Водночас право членів сім`ї на отримання відповідних виплат реалізується з урахуванням положень спеціального законодавства, зокрема частини шостої статті 9 Закону №2011-XII та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884.
Тому положення постанови №168 не можуть розглядатися як самостійна правова підстава для виплати грошового забезпечення особі, яка відповідно до спеціального законодавства не належала до кола його отримувачів у відповідний період.
Відтак, оскільки позивачка не мала права на отримання грошового забезпечення сина за період з 21 жовтня 2022 року по 31 січня 2025 року, відсутні й підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати їй додаткової грошової винагороди за цей період.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, а підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі № 280/5399/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов
суддя А.О. Коршун
Оригінал: reyestr.court.gov.ua